Мати навчання - Mother of Learning

2. Маленькі проблеми життя

Хоча академія полюбляла називати себе елітним закладом завдяки чудовому складу викладачів, насправді головною причиною їхньої переваги була бібліотека. Завдяки внескам випускників, щедрим асигнуванням від низки колишніх ректорів, дивним лазівкам місцевого кримінального права та чистій історичній випадковості академія побудувала бібліотеку, якій не було рівних. Там можна було знайти що завгодно, незалежно від того, стосувалася тема магії чи ні: наприклад, цілий розділ відводився під гарячі любовні романи. Бібліотека була така велика, що фактично розрослася в тунелях під містом. Багато нижніх рівнів були доступні лише магам гільдії, тож лише зараз Зоріану дозволили переглянути їхній вміст. На щастя, бібліотека працювала у вихідні, тож першим, що Зоріан зробив, прокинувшись, було спуститися в ці глибини, щоб побачити, чого він був позбавлений останні два роки, і, можливо, трохи поповнити свою книгу заклинань.

Його приємно вразила кількість заклинань і навчальних посібників, доступних магу першого кола. Книжок і заклинань було більше, ніж він міг би опанувати за все життя. Більшість заклинань були або вузькоспеціалізованими, або незначними варіаціями одне одного, тож він не відчував потреби одержимо вивчати їх усі, але вже бачив, що це місце займатиме його цілий рік. Багато з них виглядали напрочуд легкими й нешкідливими, і він не міг не дивуватися, чому їх тримали на обмеженому рівні, а не робили доступними для всіх. Він міг би скористатися ними на другому курсі.

Він саме шукав бар'єр від дощу, який академія вбудувала у свою систему захисних чар, коли усвідомив, що пропустив сніданок, страшенно зголоднів і вже минув полудень. Неохоче він узяв на видачу кілька книжок, щоб ґрунтовно проглянути їх у безпеці своєї кімнати, і пішов підкріпитися.

У його кімнаті, на жаль, не було кухні, але в академії для студентів працювала досить пристойна їдальня: їжа була дешевою, але напрочуд їстівною. Щоправда, це був радше варіант для бідноти, і більшість багатших дітей харчувалися в одному з численних ресторанів поблизу академії. Тому Зоріан був дещо спантеличений, коли зайшов до їдальні й зрозумів, що зміни в академії стосувалися не лише зовнішнього вигляду: їдальня просто сяяла чистотою, а всі столи й стільці були новісінькі. Дивно було бачити це місце таким… чистим.

Похитавши головою, він швидко поклав на таріль кілька порцій, мимохідь відзначивши, що кухарі раптом стали значно щедріше ставитися до м'яса та інших дорогих частин страви, а потім почав розглядати студентів, що їли, шукаючи знайомі обличчя. Очевидно, тут щось відбувалося, а він ненавидів, коли його лишали поза колом подій.

— Зоріане! Сюди!

Як пощастило. Зоріан одразу рушив до пухкенького хлопчика, який махав йому, щоб він підійшов. За роки Зоріан дізнався, що цей його бурхливий однокласник добре знався на академічних плітках і знав майже все про всіх. Якби хтось знав, що відбувається, то це був би Бенісек.

— Привіт, Бене, — сказав Зоріан. — Я здивований, що бачу тебе в Сіорії так рано. Ти ж зазвичай приїжджаєш з останнім потягом?

— Це я маю тебе питати! — напівкрикнув Бенісек. Зоріан ніколи не розумів, чому хлопець завжди мусив так горлати. — Я приїхав так рано, а ти вже тут!

— Ти повернувся за два дні до початку занять, Бене, — сказав Зоріан, стримуючи бажання закотити очі. Тільки Бенісек міг вважати, що приїхати на пару днів раніше — це якийсь подвиг, вартий згадки. — Це не так уже й рано. А я щойно повернувся вчора.

— Я теж, — сказав Бенісек. — От халепа. Якби ти мені написав, ми могли б домовитися поїхати разом чи щось таке. Мабуть, ти тут нудьгував, цілу добу сам-один.

— Щось таке, — ввічливо погодився Зоріан, усміхаючись.

— Ну то ти радий? — запитав Бенісек, раптово змінивши тему.

— Про що саме? — запитав Зоріан. Смішно, адже Кіріель нещодавно поставила йому точнісінько таке ж запитання.

— Початок нового навчального року! Ми тепер на третьому курсі, от тоді й починаються справжні веселощі.

Зоріан моргнув. Наскільки він знав, Бенісек належав до тих людей, яких не надто турбували успіхи в магічних мистецтвах. Місце в сімейній справі в нього вже було гарантоване, а сюди він приїхав лише заради престижу мати ліцензію мага. Зоріан майже очікував, що той кине навчання одразу після отримання сертифіката, та ось він тут, так само схвильований, як і сам Зоріан, і готовий нарешті зануритися в справжні таємниці магії. Тепер Зоріан почувався кепсько через те, що так швидко його списав. Не варто бути таким самовпевненим…

— А, це. Звісно, радий. Хоча мушу визнати, що я й гадки не мав, що тобі справді важлива твоя освіта.

— Про що ти? — підозріло покосившись на нього, запитав Бенісек. — Дівчата, друже, я про дівчат. Молодші просто обожнюють таких старшокурсників, як ми! Новий набір першокурсників облепить нас з усіх боків.

Зоріан застогнав. Мав би здогадатися.

— Так от, — сказав Зоріан, швидко опанувавши себе, — оскільки я знаю, що ти завжди плітки розносиш по всьому…

— Просто поінформовано про поточний стан справ, — перебив Бенісек, і його голос набув удаваних лекторських інтонацій.

— Ага. Що це з академією таке? Раптом усе блищить і сяє чистотою.

Бенісек кліпнув. — Ти не знав? Боже, про це вже кілька місяців усі патякають! Під яким каменем ти живеш, Зоріане?

— Сірін — це роздмухане село посеред нікуди… як тобі добре відомо, — сказав Зоріан. — Ну, викладай.

— Це літній фестиваль, — сказав Бенісек. — До нього готується все місто, а не тільки академія.

— Але ж літній фестиваль буває щороку, — розгублено сказав Зоріан.

— Та так, але цього року він особливий.

— Особливий? — запитав Зоріан. — Чим саме?

— Та не знаю, якась астрологічна маячня, — скиглив Бенісек, відмахуючись рукою. — Яка різниця? Це привід влаштувати ще більшу гулянку, ніж зазвичай. Дареному коневі в зуби не дивляться, кажу я.

— Астро… — почав був Зоріан, підносячи брову, але тут його осінило. — Зачекай, ти маєш на увазі парад планет?

— Ага, воно самісіньке, — погодився Бенісек. — А що це взагалі таке?

— У тебе є пара годин?

— Та знаєш, краще не треба, — поспішно відступив Бенісек, нервово посміхаючись.

Зоріан пирхнув. Такого легко налякати. Правда ж полягала в тому, що Зоріан знав про планетарні вирівнювання дуже мало і, мабуть, не протримався б і тридцяти секунд, розповідаючи про них. Тема була доволі незрозуміла. Зоріан майже не сумнівався, що Бенісек має рацію і її просто використовують як привід для ще більшої гулянки.

— Ну а ти що робив улітку? — запитав Бенісек.

Зоріан застогнав. — Бене, ти говориш, як мій учитель літератури з початкової школи. «Отже, діти, домашнє завдання: напишіть короткий твір про те, як ви провели літні канікули».

— Я лише ввічливий, — обурився Бенісек. — Нема чого на мене гавкати, тільки тому що ти змарнував літо.

— А ти, значить, провів його з користю? — кинув виклик Зоріан.

— Ну, не з власної волі, — винувато зізнався Бенісек. — Батько вирішив, що пора мені почати опановувати сімейну справу, тож усе літо я допомагав йому й був його помічником.

— О.

— Ага, — погодився Бенісек, цокнувши язиком. — Він ще й примусив мене обрати управління маєтками як один із факультативів. Чув, що це страшенно важкий предмет.

— Гм. Не скажу, що літо в мене було надто напруженим. Більшу частину часу я читав художню літературу й намагався триматися подалі від родини, — визнав Зоріан. — Цього року мама намагалася скинути на мене мою молодшу сестру, але я якось відмовив її.

— Співчуваю, — сказав Бенісек, здригнувшись. — У мене дві молодші сестри, і я, мабуть, помер би, якби вони переїхали сюди до мене. Обидві — справжнісінькі кошмари! Втім, що ти обрав як факультативи?

— Інженерія, мінеральна алхімія та вища математика.

— Е!? — Бенісек аж зблід. — Чоловіче, ти справді так серйозно до цього ставишся? Здогадуюся, ти націлився на місце в одній із заклинальних кузень, так?

— Так, — сказав Зоріан.

— Чому? — недовірливо спитав Бенісек. — Створювати магічні предмети… це ж важка й виснажлива робота. Невже твої батьки не можуть знайти тобі місце у своїй справі?

Зоріан болісно всміхнувся. Так, без сумніву, батьки вже давно розписали для нього місце.

— Краще помирати з голоду на вулиці, — чесно відповів Зоріан.

Бенісек підняв брову, але лише сумно похитав головою. — Особисто я вважаю, що ти божевільний. Кого ж ти обрав собі за наставника?

— Я не мав змоги обирати, — фиркнув Зоріан. — Коли настала моя черга, лишився лише один. Мене наставляє Ксвім.

Бенісек аж випустив ложку й витріщився на нього з жахом. — Ксвім?! Але ж він кошмар!

— Знаю, — сказав Зоріан, видихнувши довге, страдницьке зітхання.

— Та я, мабуть, перевівся б, якби мене призначили до того покидька, — сказав Бенісек. — Ти набагато сміливіший за мене, це точно.

— То кого ж обрав ти? — з цікавістю спитав Зоріан.

— Карабієру Аопе, — сказав Бенісек, одразу пожвавішавши.

— Будь ласка, не кажи, що ти обрав наставника через зовнішність? — благально спитав Зоріан.

— Ну, не лише через зовнішність, — захисно відповів Бенісек. — Кажуть, вона дуже поблажлива…

— Ти не хочеш робити зайвої роботи, — зробив висновок Зоріан.

— Для мене все це наче відпустка, — сором’язливо зізнався Бенісек. — Можна відкласти роботу на два роки й тим часом трохи розважитися. Молодість буває лише раз, розумієш?

Зоріан знизав плечима. Сам він вважав навчання магії та збирання знань узагалі цікавими вже самі по собі, але добре знав, що дуже мало хто поділяє його думку.

— Мабуть, — байдуже відповів Зоріан. — Тож є ще щось таке, що всі знають і що мені варто знати?

Він провів із Бенісеком ще годину чи близько того, торкаючись найрізноманітніших тем. Особливо цікаво було дізнатися, які з їхніх однокласників приєднаються до них цього року, а які ні. Зоріан вважав, що іспит на сертифікат доволі легкий, але, як виявилося, помилявся, адже приблизно чверть однокласників не продовжуватиме навчання. Він помітив, що більшість тих, хто провалився, були народжені в простих родинах, проте це не було надто дивно: студенти з родин магів мали підтримку батьків у вивченні магії та репутацію, якої треба було дотримуватися. Він був приємно здивований, що один конкретний покидьок цього року не повернеться: виявилося, Вейерс Боранова втратив самовладання на дисциплінарному слуханні й був виключений з академії. Його ніхто не сумуватиме. Чесно кажучи, той хлопець був катастрофою, і було ганьбою, що його не вигнали раніше. На щастя, існують речі, які просто не можна проігнорувати, навіть якщо ти спадкоємець благородного дому Боранових.

Він пішов, коли Бенісек почав обговорювати плюси й мінуси різних дівчат з їхнього класу, не бажаючи втягуватися в таку розмову, і повернувся до своєї кімнати, щоб трохи почитати. Він іще не встиг як слід відкрити першу книжку, як його перервав стукіт у двері. Небагато людей дбали про те, щоб розшукати його в кімнаті, тож він мав досить добре уявлення, хто це, ще до того, як відчинив двері.

— Привіт, Таракане!

Зоріан подивився на усміхнену дівчину перед собою, роздумуючи, чи варто ображатися на це прізвисько, перш ніж жестом запросити її всередину. Колись, коли він ще був закоханий у неї, це прізвисько ображало… тепер же лише трохи дратувало. Таівен одразу забігла всередину і стрибнула на його ліжко, мов мала дитина. Справді, що ж він у ній тоді знаходив? Окрім того, що вона була гарною старшою дівчиною, яка доволі добре до нього ставилася і мала схильність носити облягаючий одяг, звісно.

— Я думав, ти вже закінчила, — сказав він.

— Так, — відповіла вона, кладучи собі на коліна одну з книжок із закляттями, яку він позичив у бібліотеці, і почала її гортати. Побачивши, що вона вже зайняла його ліжко, він сів на стілець перед робочим столом. — Але ж ти знаєш, як це буває: магів завжди забагато, а майстрів, які готові взяти їх під своє крило, завжди замало. Я працюю асистенткою на занятті в Ніртака. Гей, якщо ти запишешся на немагічний бій, то будеш бачити мене весь час!

— Ага, як же, — пирхнув Зоріан. — Ніртак вніс мене до чорного списку наперед, про всяк випадок, раптом мені заманеться щось таке.

— Серйозно!?

— Так. Та я б ніколи не записався на такий курс, — сказав Зоріан. Хіба що заради того, щоб подивитися, як Таівен уся спітніла й задихана в тому облягаючому одязі, який вона завжди носила на тренуваннях.

— Шкода, — сказала вона, ніби захоплено вчитуючись у його книжку. — Тобі справді варто нарешті наростити трохи м’язів. Дівчатам подобаються хлопці, які займаються спортом.

— Мені байдуже, що подобається дівчатам, — різко відрізав Зоріан. Вона починала звучати як його мати. — Та чого ти взагалі тут?

— Ой, заспокойся, це ж просто думка, — сказала вона з театральним зітханням. — Ці хлопці та їхнє тендітне его.

— Таівен, ти мені подобаєшся, але зараз ти ходиш по дуже тонкому льоду, — попередив Зоріан.

— Я прийшла спитати, чи не підеш ти завтра зі мною та ще з кількома людьми на завдання, — сказала вона, відкидаючи книжку і нарешті переходячи до мети свого візиту.

— Завдання? — підозріло спитав Зоріан.

— Так. Ну, радше місія. Знаєш ті оголошення про роботу, які люди чіпляють на велику дошку в адміністративній будівлі?

Зоріан кивнув. Щоразу, коли якийсь маг у місті хотів, щоб щось зробили недорого, він вивішував там «пропозицію роботи» для зацікавлених студентів. Оплата зазвичай була жалюгідна, але студенти мусили збирати «бали», виконуючи такі завдання, тож кожному доводилося зробити їх певну кількість. Більшість людей не бралися за них до четвертого курсу, хіба що їм дуже потрібні були гроші, і Зоріан цілком мав намір дотриматися цієї традиції.

— Там є досить непоганий, — сказала Таівен. — Це насправді просто пошук і доставка речей у тунелях під містом, що-

— Прогулянка каналізацією!? — недовірливо перебив її Зоріан. — Ти хочеш, щоб я пішов на прогулянку каналізацією?

— Це ж чудовий досвід! — заперечила Таівен.

— Ні, — сказав Зоріан, схрещуючи руки. — Ні за що.

— Та годі, Таракане, благаю тебе! — заскиголила Таівен. — Ми не можемо подати заявку, поки не знайдемо четвертого члена команди! Невже тобі так важко зробити цю маленьку жертву заради свого старого друга?

— Цілком може бути! — сказав Зоріан.

— У тебе будуть троє інших людей, які тебе захистять! — запевнила вона. — Ми були там сотні разів, і нічого справді небезпечного там ніколи не траплялося, чутки здебільшого перебільшені.

Зоріан пирхнув і відвернувся. Навіть якщо вони справді вбережуть його, це все одно була б мандрівка смердючими тунелями, повними хвороб, із трьома людьми, яких він не знав і які, мабуть, були б не в захваті від того, що мусять брати його з собою заради формальності.

До того ж він досі не пробачив їй того фальшивого побачення, на яке вона його запросила. Вона, можливо, не знала, що він тоді був у неї закоханий, але все одно це був доволі нечутливий вчинок.

Крім того, він міг би охочіше допомогти, якби вона перестала називати його «Таракан». Це було не таким милим, як вона думала.

— Гаразд, а як щодо парі? — спробувала вона.

— Ні, — рішуче відмовив Зоріан.

Вона обурено скрикнула. — Ти навіть не дав мені договорити!

— Ти хочеш битися, — сказав Зоріан. — Ти завжди хочеш битися.

— Ну й що? — надулася вона. — Злякався? Визнаєш, що програєш дівчині?

— Абсолютно, — беземоційно відповів Зоріан. Обидва батьки Таівен були майстрами бойових мистецтв, і вони вчили її битися відтоді, як вона навчилася ходити. Зоріан і п’яти секунд не протримався б проти неї в рукопашному бою.

Та він сумнівався, що хтось у школі впорається значно краще.

Таівен махнула руками в повітрі з роздратованим жестом і миттєво впала на його ліжко, і на мить Зоріан справді подумав, що вона визнала поразку. Потім вона сіла, підігнула під себе ноги й опинилася в позі лотоса. Усмішка на її обличчі не віщувала Зоріану нічого доброго.

— Отже, — весело почала вона. — Як ти поживаєш?

Зоріан зітхнув. Так він не планував проводити свої вихідні.

- перерва -

Через два дні Зоріан уже добре облаштувався у своїй новій кімнаті, і настав понеділковий ранок. Вставати рано було справжнім катуванням після того, як він звик спати довше, але він упорався. Недоліків у нього вистачало, та відсутність самодисципліни до них не належала.

Після трьох годин словесної боротьби йому вдалося відбитися від Таівен, хоча після її візиту він не був настроєний ні на що інше і відклав читання ще на день. Зрештою він провів усі вихідні, ліниво валяючись, і насправді трохи нетерпляче чекав на початок занять.

Перше заняття дня називалося «Основи інвокацій», і Зоріан не був певен, чого саме воно має його навчити. Більшість інших предметів у розкладі мали чітко видну з назви тему вивчення, а «інвокація» — загальний термін. Більшість людей, почувши слово «магія», уявляють собі саме інвокації: кілька таємничих слів, дивні жести — і пуф! Магічний ефект. Насправді все було складніше, набагато складніше, але саме ця видима частина впадала в око, тож на ній і зосереджувалися. Академія, очевидно, вважала предмет важливим, адже для нього щодня відводилася окрема пара.

Наближаючись до аудиторії, він помітив знайому постать перед дверима з планшетом у руках. Принаймні це було звичне видовище. Акоя Строзе була представницею їхньої групи від першого курсу, і до своїх обов’язків ставилася дуже серйозно. Побачивши його, вона кинула на нього суворий погляд, і Зоріан подумав, чим же він встиг її роздратувати цього разу.

— Ти запізнився, — заявила вона, коли він підійшов досить близько.

Зоріан підняв брову. — Заняття почнеться щонайменше через десять хвилин. Як я можу запізнитися?

— Студенти мають бути в аудиторії та готові до заняття за п’ятнадцять хвилин до його початку, — заявила вона.

Зоріан закотив очі. Це було абсурдно, навіть для Акої. — Я що, останній, хто прийшов?

— Ні, — визнала вона після короткої паузи.

Зоріан минув її і зайшов до аудиторії.

Ви завжди могли відрізнити групу магів, щойно зайдете до їхнього зібрання: їхній вигляд і смак в одязі видавали їх безпомилково, особливо в Сіорії, куди діти магів з усього світу надсилали навчатися. Багато його однокурсників походили з усталених магічних родин, якщо не з відвертих Домів, а багато магічних родів виробляли дітей з помітними особливостями: чи то через кров, успадковану від батьків, чи то через таємні ритуали посилення, яким вони себе піддавали… як-от зелене волосся, або постійне народження близнюків, пов’язаних душею, або схожі на татуювання знаки на щоках і чолі. І це були справжні приклади, які демонстрували його однокурсники.

Струснувши головою, щоб прогнати думки, він пішов до передньої частини аудиторії, кидаючи ввічливі привітання тим кільком однокурсникам, яких знав трохи краще за інших. Ніхто особливо не намагався з ним заговорити. Хоча між ним і кимось із групи не було жодної ворожнечі, він і не був близький ні з ким із них.

Він щойно збирався сісти, як його перебило наполегливе шипіння. Він глянув ліворуч і побачив, як його однокурсник м’яко шепоче помаранчево-червоній ящірці, що лежала в нього на колінах. Тварина пильно дивилася на Зоріана яскраво-жовтими очима, нервово смикаючи язиком, щоб відчути повітря, але не зашипіла знову, коли він обережно сідав у крісло.

— Вибач за це, — сказав хлопець. — Він ще трохи нервує поруч із незнайомцями.

— Не переживай через це, — сказав Зоріан, відмахнувшись від вибачення. Він не знав Бріама дуже добре, але знав, що його родина розводить вогняних драконів на продаж, тож ящірка в нього не була чимось незвичайним. — Бачу, твоя родина подарувала тобі власного вогняного дракона. Фамільяр?

Бріам радісно кивнув, розсіяно чухаючи ящірці голову, і та від задоволення заплющила очі. — Я зв’язався з ним під час літніх канікул, — сказав він. — Зв’язок із фамільяром спочатку трохи дивний, але, здається, я вже починаю розбиратися. Принаймні мені вдалося відучити його дихати вогнем на людей без дозволу, а то довелося б надіти на нього нашийник, що гасить вогонь, а він цю штуку ненавидить.

— Школа не має претензій до того, що ти приносиш його на заняття? — з цікавістю запитав Зоріан.

— Він, — виправив Бріам. — І ні, не будуть. Фамільяра можна приносити на заняття, якщо ти зареєстрував його в академії і він слухається. І, звісно, якщо він досить невеликий.

— Чув, що вогняні дракони можуть бути досить великими, — задумливо зауважив Зоріан.

— Можуть, — погодився Бріам. — Тому мені й не дозволяли завести одного досі. Через кілька років він стане занадто великим, щоб іти за мною до аудиторії, але до того часу я вже закінчу навчання і повернуся на ранчо.

Переконавшись, що істота не спробує відкусити від нього шматок під час заняття, Зоріан дозволив своїй увазі блукати деінде. Здебільшого він непомітно розглядав дівчат. Винуватив у цьому Бенісека, адже зазвичай він не мав звички витріщатися на однокласників. Хоч би якими милими були деякі з них…

— Ну й гарна, правда?

Зоріан здригнувся від несподіванки, почувши голос позаду, і подумки вилаяв себе за те, що його так легко застали зненацька.

— Не знаю, про що ти, — швидко сказав він, обережно розвернувшись у кріслі обличчям до Зака. Весела усміхнена фізіономія однокласника давала зрозуміти, що він нікого не обманює.

— Не ніяковій так, — весело сказав йому Зак. — Не думаю, що в нашій групі знайдеться хлопець, який хоч інколи не мріє про нашу рудоволосу богиню.

Зоріан фиркнув. Насправді він дивився зовсім не на Рейні, а на дівчину, з якою та розмовляла. Втім, він не збирався виправляти Зака щодо цього. Та й взагалі — Зоріан мав змішані почуття до Зака. З одного боку, темноволосий хлопець був чарівним, упевненим, вродливим і популярним, і це неприємно нагадувало йому про братів, але з іншого — Зак ніколи не був зверхнім чи неввічливим до Зоріана і часто розмовляв із ним тоді, коли всі інші воліли його ігнорувати. Тож Зоріан ніколи не знав, як поводитися поруч із ним.

До того ж Зоріан ніколи не обговорював свої смаки щодо дівчат з іншими хлопцями. Академічна поголоска ширила чутки про те, хто в кого закоханий, і Зоріан добре знав, як навіть відносно безневинні плітки можуть роками псувати життя.

— По твоєму мрійливому тону здогадуюся, що вона досі не піддалася твоєму чару, — сказав Зоріан, намагаючись відвести розмову від себе.

— Вона хитра, — погодився Зак. — Але я нікуди не поспішаю.

Зоріан здивовано підняв брову, не розуміючи, що мав на увазі однокласник. Весь час світу?

На щастя, розмову перервав гучний скрип дверей: до аудиторії зайшла викладачка. Зоріан справді здивувався, побачивши, як Ілса входить на заняття з величезною зеленою книжкою, яку носили всі викладачі, хоча мав би здогадатися — він і так знав, що Ілса викладає в академії, тож нічого незвичайного в тому, що вона веде цей клас, не було. Вона подарувала йому усмішку, поклала книгу на стіл і плеснула в долоні, щоб змусити замовкнути тих студентів, які так захопилися власними розмовами, що не помічали викладачки в аудиторії.

— Тихіше, усі, заняття починається, — сказала Ілса, приймаючи від Акої список присутніх; та стояла поруч із нею струнко, мов солдат перед старшим офіцером.

— Вітаю вас, студенти, на першому занятті нового навчального року. Я Ільса Зілеті, і на цьому занятті я буду вашою викладачкою. Тепер ви студенти третього курсу, тобто ви склали атестацію і приєдналися до нашої… блискучої спільноти магів. Ви довели, що ви розумні, наполегливі та здатні підкорити своїй волі ману — життєву силу магії. Але ваш шлях тільки починається. Як ви всі помітили і як багато хто з вас скаржився, досі вас навчили лише горстці заклять, і всі вони — прості чари. Вам буде приємно дізнатися, що ця несправедливість закінчується зараз. —

Студенти вибухнули оплесками, і Ілса дозволила їм побешкетувати секунду, перш ніж жестом знову велів їм замовкнути. Вона справді мала хист до театральних ефектів.

Так само як і самі студенти — той вигук точно не був викликаний тим, що вони по-справжньому не змогли стримати своє захоплення.

— Але що саме таке заклинання? — запитала вона. — Хтось може мені сказати?

— Ой, чудово, — пробурмотів Зоріан. — Повторення пройденого.

Вагання пройшло по аудиторії, доки Ілса не вказала на одну дівчину, яка повторила свою відповідь: «структурована магія».

— Справді, заклинання — це структурована магія. Накласти заклинання означає викликати певну конструкцію мани. Конструкцію, яка за самою своєю природою обмежена в тому, що вона може зробити. Тому структуровані заклинання ще називають «обмеженими». Вправи з формування, які ви виконуєте останні два роки, ті, що всі ви вважаєте марною нудьгою, — це неструктурована магія. Теоретично неструктурована магія може все. Інвокації — це просто засіб полегшити вам життя. Костиль, як дехто скаже. Накласти обмежене заклинання означає пожертвувати гнучкістю і загнати ману в жорстку конструкцію, яку можна змінювати лише незначно. Тож чому всі надають перевагу інвокаціям? —

Вона почекала кілька миттєвостей, перш ніж продовжити. — В ідеальному світі ви б навчилися виконувати всю свою магію неструктуровано, підкоряючи її своїй волі, як заманеться. Але цей світ не ідеальний. Неструктурована магія повільна та важка для засвоєння, а час дорогоцінний. До того ж для більшості цілей інвокацій цілком досить. Вони можуть робити дивовижні речі. Багато з того, чого можна досягти інвокаціями, ніколи не відтворювали за допомогою неструктурованої магії. Інші…

Вона дістала ручку з кишені, поклала її на стіл і вимовила заклинання, яке Зоріан упізнав як просте «Смолоскип». Ручка спалахнула м'яким світлом, що освітило аудиторію. Ну, принаймні тепер зрозуміло, чому в аудиторії зачинені штори: демонструвати світлові заклинання при денному світлі важко. Саме заклинання Зоріану не було новиною, адже їх навчили накладати ще минулого року.

— Інвокація «Смолоскип» — одне з найпростіших заклять, і ви вже маєте його знати. Вона схожа на вправу з формування світла, яку ви теж уже повинні знати.

Потім Ілса розповіла про відносні переваги та недоліки заклинання «Смолоскип» порівняно з вправою з формування, а також про те, як це пов'язано зі структурованою та неструктурованою магією загалом. Здебільшого Зоріан усе це вже знав із книжок і лекцій, тож розважався тим, що малював різних магічних істот на полях свого зошита, поки вона говорила. Краєм ока він бачив, як Акоя та ще кілька студентів шалено все записують, хоча це було лише повторення і майже напевно все це вони вже мали в зошитах минулого року. Він не знав, чи захоплюватися їхньою відданістю, чи з відразою дивитися на їхню одержимість. Помітив він, однак, що деякі студенти оживили свої ручки, щоб переписувати всю лекцію, поки слухали. Зоріан же надавав перевагу записувати конспекти власноруч, але розумів, наскільки корисним було б таке заклинання, тож швидко занотував нагадування знайти заклинання, яким вони це роблять.

Далі Ілса перейшла до розсіювання заклинань — ще однієї теми, яку вони вичерпно розібрали протягом минулого року і яка була однією з ключових умінь, потрібних, щоб скласти атестацію. Треба визнати, тема складна й важлива. Не існує універсального способу ефективно розсіяти структуроване заклинання, а без уміння знімати власні заклинання експерименти зі структурованою магією могли б закінчитися катастрофою. Утім, можна було б подумати, що академія вже вважає їх знавцями і давно рушила далі.

Десь посеред пояснення Ілса вирішила урізноманітнити його прикладами і виконала якесь призивання, внаслідок якого на її столі з'явилося кілька стосів керамічних мисок. Вона доручила Акої роздати миски всім, а потім веліла їм застосувати заклинання «Левітація предмета», щоб миски зависли над їхніми столами. Порівняно з тим, як він левітував велосипед тієї маленької дівчинки з річки, це було образливо легко.

— Бачу, ви всі вже змогли левітувати свої миски, — сказала Ілса. — Дуже добре. Тепер хочу, щоб ви накликали на них заклинання «Розсвітлювач».

Зоріан підняв брови. І що це мало б дати?

— Давайте, — підштовхнула його Ілса. — Ви ж не хочете сказати, що вже забули, як його накладати?

Зоріан швидко зробив пару жестів і пошепки проказав коротке заклинання, зосередившись на мисці. Предмет похитнувся на мить, а потім упав з повітря, як будь-який звичайний предмет, важчий за повітря. Низка брязкотів повідомила йому, що це була не одинична подія. Він глянув на Ілсу, чекаючи пояснень.

— Як бачите, заклинання «Левітація предмета» можна розсіяти заклинанням «Розсвітлювач». Цікаво, чи не так? Що заклинання, створене для гасіння джерел магічного світла, має спільного з предметами, що висять у повітрі? Правда в тому, мої юні студенти, що «Розсвітлювач» — це просто спеціалізована форма універсального заклинання Дизраптор, яке руйнує структуру заклинання, щоб воно зникло. Хоча його не створювали для «Левітації предмета», воно все одно здатне на неї вплинути, якщо вкласти в нього достатньо сили.

— Тоді чому ви не сказали розсіяти його звичайним способом? — запитала одна з дівчат.

— Про це поговоримо іншим разом, — відповіла Ілса, ні на мить не завагавшись. — А поки зверніть увагу на те, що сталося, коли ви розсіяли заклинання на мисці: вона впала, мов камінь, і якби її не підсилили магією, при ударі об стіл вона, ймовірно, розбилася б. Це головна проблема, притаманна всім заклинанням Дизраптор. Дизраптори — найпростіша форма розсіювання, і практично будь-яке заклинання можна зруйнувати, якщо вкласти в дизраптор достатньо сили, але іноді руйнування заклинання має гірші наслідки, ніж дати йому згаснути самому. Це особливо стосується заклинань вищого порядку, які майже завжди вибухають при руйнуванні через величезну кількість мани, витраченої на їхнє накладання. Не кажучи вже про те, що «достатньо сили» може бути набагато більшим, ніж здатен дати будь-який маг. Поставте миски на стіл і покладіть у кожну кілька порваних аркушів зі свого зошита.

Зоріан був дещо здивований раптовим проханням Ілси, але зробив, як вона сказала. Він завжди вважав рвання паперу трохи очисним, тож наповнив миску трохи більше паперу, ніж було потрібно, і почекав подальших вказівок.

— Я хочу, щоб ви всі накликали заклинання «Запалення» на папір, а одразу після цього «Розсвітлювач» на вогонь, щоб його розсіяти, — сказала Ілса.

Зоріан зітхнув. Цього разу він уже збагнув, до чого вона веде, і знав, що Розсвітлювач не розсіє полум'я, але все одно зробив, як вона сказала. Полум'я навіть не здригнулося, а вогонь сам згас, коли закінчилося паливо.

— Бачу, що всі ви досконало володієте заклинанням «Запалення», — сказала Ілса. — Мабуть, мене це не дивує: нагрівати речі магією дуже легко. Так само як і влаштовувати вибухи. Утім, жоден із вас не зміг розсіяти полум'я. Як гадаєте, чому так?

Зоріан пирхнув, слухаючи, як кілька інших студентів намагаються вгадати відповідь. «Вгадати» — ключове слово, бо вони, схоже, кидали навмання різні відповіді, сподіваючись, що хоч одна влучить. Зазвичай він ніколи не піднімав руки на заняттях, бо не любив уваги, але гра у вгадування вже набридла, а Ілса, схоже, не збиралася сама давати відповідь, поки хтось її не знайде.

— Тому що розсіювати нічого, — вигукнув він. — Це звичайний вогонь, розпалений магією, але не живлений нею.

— Правильно, — сказала Ілса. — Це ще одна слабкість дизрапторів. Вони руйнують магічні конструкції, але будь-які принципово немагічні наслідки заклинання залишаються незачепленими. З огляду на це повернімося до нашої поточної проблеми…

Дві години по тому Зоріан вийшов із класу разом з однокурсниками, і, як не дивно, почувався трохи розчарованим. Під час лекції він почерпнув небагато, а Ілса сказала, що цілий місяць приділить основам, перш ніж переходити до складнішого. Потім вона задала їм есе на тему розсіювання. Усе обіцяло бути відносно нудним курсом, адже Зоріан добре знав основи, а базові заклинання вони відпрацьовували п'ять разів на тиждень, тобто щодня. Ото радість.

Решта дня минула без пригод, адже решта чотири заняття були суто вступними: вони окреслювали, який матеріал вивчатимуть, і розповідали інші подібні деталі. Основи алхімії та експлуатація магічних предметів обіцяли щось цікаве, але два інші заняття були просто повторенням того, що вони вивчали останні два роки. Зоріан не розумів, навіщо академія вважає потрібним і на третьому році навчання далі вивчати історію магії та магічне право, хіба що свідомо хоче всіх дратувати. Особливо це стосувалося їхнього викладача історії, старого чоловіка на ім'я Зеномір Олгай, який надзвичайно захоплювався своїм предметом і до кінця тижня задав прочитати підручник з історії на двісті сторінок.

На думку Зоріана, це був поганий початок тижня.

— перерва —

Наступного дня почалася бойова магія, яку викладали в тренувальній залі, а не в звичайному класі. Їхній викладач був колишнім бойовим магом на ім'я Кайрон. Одного погляду на нього вистачило, щоб Зоріан зрозумів: це буде далеко не звичайне заняття.

Чоловік, що стояв перед ними, був середнього зросту, але виглядав так, наче його витесали з каменю: лисий, похмурий, дуже м'язистий. Ніс у нього був доволі помітний, а сам він був зовсім без сорочки і з гордістю демонстрував добре розвинені грудні м'язи. В одній руці він тримав бойовий посох, а в другій — незмінну зелену викладацьку книгу. Якби хтось описав цього чоловіка Зоріанові, той би посміявся, але зустрітися з ним віч-на-віч було зовсім не смішно.

— Бойова магія насправді не є категорією заклять як таких, — гучним владним голосом сказав Кайрон, більше схожий на генерала, що говорить до новобранців, ніж на викладача до студентів. Це, мабуть, була найтихіша лекція, на якій Зоріан коли-небудь бував: навіть такі балакучі, як Неолу і Джед, мовчали. — Це радше спосіб застосування магії. Щоб користуватися заклинаннями в бою, їх треба читати швидко, і треба долати захист супротивника. Тож вони неминуче потребують багато сили, а формувати закляття треба миттєво… а це означає, що класичні інвокації, яких вас учать на інших заняттях, тут марні! Він для наголосу гепнув посохом об підлогу, і його слова відлунювали по всій тренувальній залі. Зоріанові здавалося, що чоловік якимось чином підсилює голос магією. — Читання заклинання займає кілька секунд, а то й більше, і більшість супротивників вас уб’ють, поки ви закінчите. Особливо сьогодні, після Війн Розколу, коли кожен дурень озброєний пістолетом і навчений, як ефективно боротися з магами.

Кайрон махнув рукою в повітрі, і простір за ним затремтів, а над ним з’явився прозорий фантом мінотавра. Істота мала дуже сердитий вигляд, але було ясно, що це ілюзія.

— Багато бойових заклять магів минулого покладалися на те, що люди були приголомшені магією або не знали її обмежень. Сьогодні кожна дитина, що закінчила початкову школу, знає, що не варто лякатися такої очевидної ілюзії, не кажучи вже про професійного солдата чи злочинця. Більшість заклять і тактик, які ви знайдете в бібліотеці, безнадійно застаріли.

Кайрон зупинився й задумливо потер підборіддя. — Крім того, зосередитися на читанні заклинання досить важко, коли хтось активно намагається вас убити, — недбало зауважив він і похитав головою. — Через усе це ніхто більше не читає бойових заклять як класичні інвокації. Натомість люди користуються формулами заклять, як та, що вигравірувана на моєму посоху, щоб швидше й легше виконувати конкретні закляття. Я навіть не буду вчити вас читати бойові закляття без таких предметів, адже навчити вас ефективно користуватися класичними інвокаціями в бою зайняло б роки. Якщо вам справді цікаво, завжди можете пошукати в бібліотеці потрібні співи й жести та потренуватися самостійно.

Потім він роздав кожному жезл магічної стріли і велів стріляти заклинанням у глиняні ляльки на тому кінці тренувальної зали, доки не вичерпається мана. Поки він чекав, коли дівчина перед ним витратить ману, Зоріан розглядав жезл у руці. Це був абсолютно прямий дерев’яний стрижень, який добре лягав у долоню Зоріана і за будь-який з двох кінців можна було триматися без жодної зміни ефекту, тобто згусток сили вихоплювався з того кінця жезла, що спрямований від мага.

Коли настала його черга, він зрозумів, що читати заклинання за допомогою формули майже образливо легко. Не довелося навіть особливо думати: достатньо було спрямувати жезл у потрібний бік і пропустити крізь нього ману, а формула всередині жезла робила майже все сама. Справжня проблема полягала в тому, що «магічна стріла» вимагала значно більше мани, ніж будь-яке інше заклинання, з яким Зоріан мав справу, і він витратив свої запаси лише за вісім пострілів.

Виснажений маною й трохи розчарований тим, як швидко він вичерпався, Зоріан спостерігав за Заком, який випускав одну магічну стрілу за другою з ледачою впевненістю. Зоріан не міг не відчувати трохи заздрості до хлопця: кількість мани, яку Зак, мабуть, уже витратив, була щонайменше втричі-вчетверо більшою за максимум Зоріана. І Зак, здавалося, зовсім не сповільнювався.

— Ну гаразд, я відпущу вас усіх, хоча заняття ще офіційно не закінчилося, — сказав Кайрон. — У всіх вас закінчилася мана, за винятком пана Новеди, а бойова магія — це передусім практика. На прощання мушу застерегти: користуйтеся своєю щойно здобутою бойовою магією стримано й відповідально. Інакше я особисто вас вистежу.

Якби це сказав будь-який інший викладач, Зоріан би розсміявся, але Кайрон, мабуть, достатньо божевільний, щоб справді так зробити.

Потім настав час заняття з формул заклинань, тієї галузі магії, на основі якої створювали фокусувальні пристрої, що їх використовували на занятті з бойової магії. Їхня викладачка, молода жінка з помаранчевим волоссям, яке всупереч законам тяжіння стирчало, мов полум'я свічки, своїм захопленням предметом нагадала Зоріану Зеномира Олгая. Зоріан і справді любив формули заклинань, але не настільки, наскільки, на думку Нори Бул, було доречно. Її «рекомендована література» налічувала дванадцять різних книжок, а вона одразу оголосила, що щотижня проводитиме додаткові лекції для тих, кого цікавить більше. Потім вона дала їм «короткий тест» (у ньому було шістдесят питань), щоб перевірити, що вони пам'ятають за два останні роки. Наприкінці заняття вона звеліла прочитати перші три розділи однієї з книжок зі свого списку до наступного заняття, яке мало відбутися завтра.

Після цього решта дня здавалася справжнім відпочинком.

- перерва -

Зоріан постукав у двері перед собою, нервово переминаючись з ноги на ногу. Перший тиждень навчання минув доволі буденно, хіба що з'ясувалося, що вищу математику також викладає Нора Бул, і до цього предмета вона ставилася так само палко, знову давши їм попередній тест і ще більше «рекомендованої» літератури. Утім, сьогодні була п'ятниця, і настав час зустрітися з наставником.

— Заходьте, — пролунав голос із кімнати, і Зоріан готовий був заприсягтися, що в ньому вже чується нетерпіння, ніби чоловік вирішив, що Зоріан марнує його час, ще до того, як його побачив. Він відчинив двері й опинився віч-на-віч із Ксвимом Чао, сумнозвісним наставником із пекла. Зоріан одразу розумів за виразом його обличчя, що Ксвім не має про нього високої думки.

— Зоріан Казінський? Сідайте, будь ласка, — наказав Ксвім, навіть не чекаючи відповіді. Зоріан ледве встиг упіймати ручку, яку чоловік кинув йому, щойно той сів.

— Покажіть мені свої базові три, — наказав наставник, маючи на увазі вправи з формування мани, яких їх навчали на другому курсі.

Він чув про цей етап. Ніхто ніколи не опанував базових трьох достатньо добре, щоб справити враження на Ксвіма. І справді, Зоріан ледве встиг підняти ручку в повітря, як його перервали.

— Повільно, — констатував Ксвім. — Вам знадобилася ціла секунда зосередженості, щоб налаштуватися на належний лад. Ви маєте бути швидшим. Почніть спочатку.

Почніть спочатку. Почніть спочатку. Почніть спочатку. Він повторював це знову й знову, доки Зоріан не усвідомив, що відтоді, як вони почали, минула ціла година. Він зовсім утратив лік часу, намагаючись зосередитися на вправі, а не на зростаючому бажанні втиснути ручку Ксвімові в очницю.

— Почніть спочатку.

Ручка піднялася в повітря ще до того, як Ксвім закінчив говорити. Справді, як можна було б виконувати цю вправу ще швидше?

Він утратив зосередженість, коли йому в лоб влучила кулька, порушивши концентрацію.

— Ви втратили зосередженість, — докорив Ксвім.

— Ви кинули в мене кулькою! — заперечив Зоріан, ледве вірячи, що Ксвім справді міг зробити щось таке дитяче. — Чого ви очікували?!

— Я очікував, що ви все одно втримаєте зосередженість на вправі, — сказав Ксвім. — Якби ви справді опанували вправу, така дрібна перешкода вас би не збила. Схоже, я знову з жалем переконався в своїй правоті: недосконалість нинішніх академічних програм загальмувала розвиток ще одного перспективного студента. Схоже, нам доведеться почати з самих основ формування мани. Ми пройдемо кожну з базових трьох, доки ви не виконуватимете їх бездоганно.

— Професоре, ці вправи я опанував ще рік тому, — заперечив Зоріан. Витрачати час на базову трійку він не збирався. На його думку, він і так занадто довго їх відточував.

— Ви не опанували, — сказав Ксвім тоном людини, яку образило саме припущення, ніби Зоріан може таке запропонувати. — Вміти виконувати вправу надійно — це ще не означає опанувати її. До того ж, ця робота навчить вас терпіння і самовладання, а з цим у вас явно є труднощі. Це важливі навички для мага.

Зоріанові губи стиснулися в тонку рису. Чоловік явно його дражнив, у цьому Зоріан не сумнівався. Схоже, чутки були правдиві, і ці заняття перетворяться на суцільне випробування нервів.

— Почнемо з вправи на левітацію, — сказав Ксвім, не помічаючи роздумів Зоріана. — Почніть спочатку.

Ці два слова він починав ненавидіти.