Майстер магічної інженерії

23. Знову в Інституті

— Ах, чомусь здається, що тут усе знайоме.

Вночі, коли Ганна та Марса вже міцно заснули, Джін і автоматон Рейко повернулися до Інституту, бази майстра магічної інженерії.

— Вночі й то так світло… Здається, тут є магічні лампи?

В Інституті в ключових місцях встановлено магічні лампи, а автоматон весь час їх обслуговувала, тож обладнання й досі працює як слід.

Сама ж вона давно перевищила термін служби й колись розсипалася на очах у Джіна. Він полагодив її, а точніше перебудував на власний лад, і так з'явилася нинішня Рейко.

— Ну що ж, для початку покращу Рейко.

— Ви впевнені?

— Так, ти й далі будеш мені в пригоді… Лягай ось там.

— Так, дякую.

Та сама кімната, де її переробляли, той самий робочий стіл, і на ньому лежить Рейко.

— Зараз вимкну магічне живлення.

— Так.

Щойно мана-драйвер зупинили, рухи Рейко теж самі собою припинилися. Джін уже склав у голові план покращення Рейко, тож одразу пішов по матеріали.

— Добре, ось ці підійдуть.

Серед великих запасів магічної руди на складі він вибрав два особливо гарні магічні обсидіани.

Потім він дістав прозорий магічний кварц і поєднав два камені в очне яблуко. Водночас він продумав і магічну формулу, яку слід вписати.

— Добре, магічне виявлення, потім виявлення життя. Ще далекозорість, збільшення, нічний зір і рентген. Ось так.

Ще й така шалена кількість функцій, і покращення, здавалося б, завершено. Аж ні.

— Та що ж, тут трохи є зношені місця. Раз уже тут, заодно й полагоджу.

Джін відчув, що в суглобах рук і ніг з'явився легкий люфт.

— Так я й знав, легке срібло не витримає сили Рейко. Замінімо його на легкий міфрил.

Форму каркаса він залишив ту саму, але замінив матеріал на міцніший. Крім того, поверхню покрив тонкою плівкою адамантиту. Завдяки цьому міцність зросла в кілька разів.

— Тоді я поспішав, тож м'язів майже не чіпав. Але раз уже тут, зроблю волокна магічної клітковини тоншими й збільшу їх кількість. Так вона стане гнучкішою, і міцності теж додасться.

Так само, як сталевий трос скручують із тонких сталевих дротин.

— Тут ніби є матеріал, якого раніше не було… Ага, це пір'я несправжнього дракона, якого Рейко вполювала. Для магічної зовнішньої оболонки шкіри це саме те.

Джін, що розгулявся на всю, завершив усі покращення приблизно за чотири години. Зовні Рейко не змінилася ані трохи, але всередині вона стала зовсім іншою, так сильно посилилася.

— Добре, Рейко, «прокидайся».

Він знову запустив мана-драйвер. Цього разу запасу магії вистачало з лишком, тож Рейко прокинулася одразу.

— Тату.

— Рейко, як ти почуваєшся?

Рейко піднялася і ступила на підлогу. Якийсь час вона рухалася дрібними кроками, ніби перевіряючи, як працює її тіло, і

— Дуже добре. Дякую вам.

Сказавши це, вона вклонилася.

— Ну й добре. Тоді сьогодні повернемося до села.

Почувши це, Рейко сказала:

— Як? Хіба ви не залишитеся тут надовго?

— Ні, я ж обіцяв Ганні, та й, зрештою, тут немає ні їжі, ні води…

Схоже, ці слова Джіна стали для Рейко шоком,

— Ой, т-так… тату, вам же потрібно їсти…

І засмутилася. Джін дивувався, що в автоматона розвинулися такі почуття, але

— Ну, так от, я буду ходити між селом і тут, і хочеться ще налагодити тут побут.

— Так, я постараюся.

Тож Джін і Рейко скористалися переносними воротами й повернулися до села Кайна. Джін тихенько заліз у своє ліжко, а Рейко стала поруч. До неї Джін звернувся так:

— Слухай, мені не по собі, коли ти так стоїш поруч.

Але Рейко:

— Але ж, тату, якщо з вами щось станеться, це буде велика біда. Та я не втомлюся, тож не турбуйтеся.

— Тоді хоча б сідай на той стілець.

— Але…

— Слухайся, що тобі кажуть.

— Добре.

Після цієї розмови Джін нарешті поринув у короткий сон.

Наступного ранку.

Минулої ночі Джін ходив до Інституту й засидівся, тож проспав, і Ганна прийшла його будити. Але…

— Тато ще спить.

Рейко її зупиняє. А Ганна:

— Відійди. Це ж сніданок, тож треба будити братика.

— Дайте йому ще трохи поспати, будь ласка.

— Сніданок уже готовий!

— Недосип шкодить здоров'ю.

— Як не поїси, то будеш голодний!

— Ну й гамір.

Звісно, коли біля узголів'я так галасують, волею-неволею прокинешся.

— Ох, уже ранок. Ганно, ти прийшла мене будити?

— Ага!

Чомусь із переможним виглядом Ганна дивиться на Рейко.

— …

Рейко похнюпилася.

Джін переодягнувся, умився й пішов снідати.

— Доброго ранку, Джіне. Проспати — це для тебе рідкість.

Марса зауважила, що Джін, який зазвичай встає рано, цього разу проспав, і це було незвично.

— Так, засидівся допізна за всякими справами.

— Знову щось майстрував? Ну й любиш ти це діло!

Марса знала, що Джін любить майструвати, тож на цьому розмова й закінчилася.

Після сніданку.

Закінчивши допомагати з посудом, Ганна вийшла в садок. Там на неї чекала Рейко. Ганна хотіла обминути її й піти до майстерні, де був Джін, але

— Ганно, зачекайте, будь ласка.

Рейко окликнула її.

— Що таке? Я ж до братика йду.

— Може, поговоримо трошки?

— Мені нема про що говорити, от!

Рейко не здавалася, хоча Ганна відповідала холодно,

— Не кажи так. Розкажи мені, будь ласка, про тата.

— Про братика?

Почувши, що мова про Джіна, Ганна, яка вже почала йти, зупинилася.

— Так. Я ж одразу після того, як мене відремонтували, тато зник… пішов. Тож учора вперше в житті розмовляла з татом.

— Ось як…

Від цього зізнання Ганні теж стало трохи жаль Рейко.

— Ганнусю, ти з татом півроку жила разом, тому, мабуть, знаєш його набагато краще за мене. Тож розкажи мені, будь ласка.

Після таких слів Ганна вже не змогла відмовитися і почала розповідати, трохи пишаючись.

— Найперше братика Джіна знайшла я! Пішла в ліс по листя чайного куща, а братик лежав і не рухався.

— Братик побачив, як я ношу воду, і сказав, що це важко, і зробив мені насос!

— Він зробив мені візок, і тепер воду возити легко!

— Він зробив сито для борошна, і тепер можна їсти смачний хліб!

— Він зробив плиту, її так називають! Їжу готувати стало легко, дрова не потрібні!

— Зробив м'ячики й тедемарі, і в квача грає зі мною. Братик добрий!

— Ще зробив големів Ґона і Ґена, і мою конячку, її звуть М'ята. Вона дуже швидка!

Хоч події йшли не за часом, із гарячої промови Ганни було видно, що Джін її цінує й балує.

— Он як. Тато, виходить, дуже тебе цінує, Ганнусю.

Тому такі слова самі собою зірвалися з вуст Рейко.

— Та… може, так.

— Так, безсумнівно. Я ж учора нарешті зустрілася з татом, і він полагодив мене, де в мене щось не працювало.

— Правда?

Ганна знову усвідомила, що майже весь час мала Джіна для себе, а Рейко весь цей час була самотньою, і їй стало трохи ніяково.

— Ага… Рейко-сестричко, ти ж теж сумувала, що не могла зустріти братика… І я теж так сумувала…

Ганна згадала, що, втративши батьків, і вона була самотня, доки не зустріла Джіна.

— Вибач. Чомусь здалося, що ти забереш у мене братика Джіна…

Тоді Рейко ніжно погладила Ганну по голові,

— Нічого страшного. Тато ж учора ввечері казав: «У мене є обіцянка з Ганною».

— Обіцянка…

Джін обіцяв залишитися в селі до весни.

— Ага, братик так і сказав!

Ганна посвітліла обличчям; до неї Рейко сказала:

— Ганнусю, чи дозволиш і мені з тобою потоваришувати?

Сказавши це, Рейко простягнула руку. Ганна якийсь час дивилася на неї, а потім міцно стиснула її обома руками,

— Так! Ми з Рейко-сестричкою подруги! Будемо дружити, сестричко!

— Так, Ганнусю.

Тим часом Джін, стоячи в тіні майстерні, тихо дивився на них і усміхався.

Ганна і Рейко потоваришували.

Дякую, що читаєте.

20130617 — виправлення описок

（помилково）Я хотіла, щоб ти розповів мені про тата, ось що.

（правильно）Я хотіла почути від тебе розповідь про тата, ось що.

20190307 — виправлення

（помилково）Залишивши форму каркаса без змін, зміна на міцніший матеріал,

（правильно）Залишивши форму каркаса без змін, перехід на міцніший матеріал,