Майстер магічної інженерії

22. Батько і дочка?

— …Скільки ж мороки я тобі завдав.

Джін тепер гладить по голові автоматона, який його обіймає.

— Е-е, тут, мабуть, щось важливе відбувається, але чи не могли б ви пояснити так, щоб і ми зрозуміли?

Рок, нарешті втративши терпець, озвався до них. На цей голос автоматон трохи відсторонився від Джіна.

— Прошу вибачення. Я весь час шукала тата, який зник безвісти.

І коли вона вже готувалася сказати ще щось, Джін на мить її перервав,

— Ні, не тут, а краще в домі старости поговорімо. Року, вас це влаштовує?

— А, так, добре. А що з небезпекою з гір?

— Щодо гори, з якої я прийшла, то небезпеки там немає. Був там сторукий велетень, але він заважав мені, тож я його знищила.

— Он як. Ну, добре… Сторукий велетень!!??

За знаннями Рока, сторукого велетня зазвичай долає ціла рота. Решта мешканців села цього не знали, тож просто раділи, що небезпеки більше немає.

— Не тільки Джін, а й ця дівчина (?) теж та ще штучка…

Так промовивши, Рок трохи відстав і поквапився за іншими. Джін глянув на автоматона і промовив:

— Ти… ну так, імені ж у тебе не було.

— Так, тату.

— Слухай, а це твоє «тато»…

— Оскільки мене створив той чоловік, мені здається, доречно називати його татом.

— Ага, я так і думав.

Джін і сам здогадувався, але почувши це прямо, остаточно переконався.

— Тобто мати — то була попередниця?

— Так, мамою є Адріана Барбора Цецці.

Джін відчув, що автоматон став помітно схожим на людину. Причина в тому, що вона перейняла знання Джіна. Джін і сам про це здогадується.

— Тоді, виходить, ім'я все ж потрібне…

Трохи поміркувавши, Джін

— Добре, відтепер тебе звуть Рейко.

Як для Джіна, ім'я вийшло на диво путнім.

Адже директор сирітського притулку дав Джіну ім'я, взявши один ієрогліф із п'яти конфуціанських чеснот: жень, і, лі, чжи, сінь. Тож і тепер Джін вибрав із цих п'яти знаків той, що пасує дівчатам.

— Так. Дякую. Відтепер я — «Рейко».

Тим часом за розмовою вони й дійшли до дому старости. Джін не забув нагадати Рейко про одне:

— Слухай, Рейко, про «переносні ворота» нікому ані слова, гаразд?

Це він сказав пошепки, щоб не почули ті, хто стояв поруч.

Саме тоді староста Гібек вийшов надвір, щоб дізнатися, що відбувається.

— Що це ви всі разом тут затіяли?

Рок, який йшов позаду, вийшов наперед і стисло розповів про «Рейко», а закінчив тим, що вони прийшли сюди, бо хочуть почути все докладно.

— Ну-ну, якщо небезпеки вже немає, то так і бути. Ось, заходьте всередину.

— Дякуємо вам.

Тож до дому старости зайшли Джін, Рейко, староста, Рок і Том з іншими чоловіками села. Разом із ними прийшли й ті селяни, хто був вільний, і просторий будинок старости заповнився людьми.

— Гаразд, тоді послухаймо.

Староста першим почав розмову.

— Ну, тоді я спершу й розповім.

Першим заговорив Джін.

— Це Рейко, автоматон, яку створив мій попередник, а полагодив я. Вона, здається, весь час шукала мене відтоді, як я через збій переносних воріт опинився тут.

— Так. Оскільки я втратила з виду тата, я не знала, що робити, тож…

Продовжуючи за Джіном, автоматон Рейко коротко розповіла про все, що з нею сталося. Про переносні ворота, звісно, вона промовчала. Втім, навіть так її розповідь зацікавила слухачів.

— …Ось так.

Довго після того, як розповідь Рейко скінчилася, ніхто не промовляв. Усі дивувалися її відданості, співчували її трудам і були спантеличені її силою.

— Ось воно як. Значить, ті гірські олені втекли сюди через те, що в їхніх краях оселився сторукий велетень.

Коли Джін це сказав, люди навколо теж ніби опам'яталися,

— Ну, тоді небезпеки вже немає?

— Так, лісових ведмедів сторукий велетень уже всіх з'їв.

— Ох, і добре ж! Зрештою, нам тільки на користь: м'яса від гірських оленів набралося страх скільки.

— Рейко, так? Нічим не відрізниш від людини. Але щоб у такому вигляді сторукого велетня завалити, це ж неймовірно!

— Аж через весь світ прийти шукати Джіна, який її створив, це ж до сліз!

Усі вигукували щось одне поперек одного, і вже пішло все шкереберть, коли

— Годі, люди, все ясно, тож розходьтеся. Вертайтеся кожен до свого дому і заспокойте родину.

Староста так і підсумував, і люди розійшлися. Джін, звісно, пішов з Рейко до дому Марси.

— Я вдома.

— Повернувся, Джіне… А це що за дівчина?

— Ти повернувся, братику…!?

Марса і Ганна дивляться на Рейко з подивом. Тим двом Джін каже:

— Знайомтеся: це Рейко, автоматон, що служить мені. Вона прийшла шукати мене, коли я зник безвісти.

Так Джін її й представив.

— Вітаю. Я Рейко, автоматон. Дякую вам за турботу про мого тата.

— Тато!?

Що й казати, спочатку обидві здивувалися, але коли почули, що Рейко з великими труднощами знайшла Джіна, Марса тільки й вигукувала, як вона вражена. Ганна ж мимоволі дивилася на Рейко тривожними очима.

В ту мить у Джіна голосно забурчало в животі,

— Ох, та вже далеко за полудень, зараз швидко щось зготую. Рейко, а є в тебе якісь продукти, яких не їси?

Це запитання Марса поставила вже на ходу, йдучи на кухню, та

— Ні, я автоматон, тож я нічого не їм.

відповіла Рейко. Марса, знову з виразом подиву на обличчі,

— Ну… он як. Тоді, виходить, на трьох?

Так сказавши, вона пішла на кухню. Залишилися Джін, Рейко і Ганна. Ганна ж боязко запитує Джіна:

— Братику, ти ж поїдеш звідси…?

— Га?

— Але ж Рейко прийшла за тобою, правда?

Ганна, стримуючи сльози, так і сказала. На це Джін,

— Ні, принаймні до весни я точно тут буду.

— Справді?

— Та й навіть якщо я звідси піду, це ж не означає, що більше не прийду. Частенько заглядатиму, обіцяю.

— Справді? Це правда, так?

Почувши це, Ганна помітно повеселішала.

— Правда, обіцяю.

— Як добре…

Ганна щиро зраділа й засміялася. Якраз тоді до них підійшла Марса з обідом із хліба та супу.

— Ну ж бо, обідаймо. Рейко, ти справді не будеш їсти?

— Так. Дякую за турботу.

Тож Джін, Ганна та Марса пізно пообідали втрьох. За їжею Джін сказав, що з гір уже не загрожує небезпека.

— Ну, добре. Якщо небезпеки більше немає, то й спокійніше.

Марса, здається, теж полегшено зітхнула.

Після їжі Джін повів Рейко до майстерні, поки Ганна відпочивала після обіду.

— Тоді, Рейко, будь ласка, сходи по матеріали для переносних воріт. Скажемо всім, що тебе послали остаточно перевірити, чи минула небезпека.

— Так, зрозуміла. Тоді негайно.

Сказавши це, Рейко з розвіяним чорним волоссям помчала, мов вітер.

— Ну що ж, а я тим часом підготуюся поставити тут переносні ворота.

Він покликав Ґона і Ґена, які чекали позаду, і звелів викопати яму в куті майстерні. Цього разу будували не укриття, а невелику кімнату, приблизно вісім татамі за відчуттями Джіна. Тож її закінчили швидко.

Стіни, підлогу, прохід і сходи він зміцнив магією, заклинанням Зміцнення, а на вході поставив двері, які важко помітити. Згодом планував створити й магічний бар’єр, але це буде лише після повернення до Інституту. Коли вдасться ходити туди й назад, багато речей можна буде робити набагато легше, ніж зараз.

— Я повернулася.

За годину з матеріалами на плечах повернулася Рейко. Ганна ще спала після обіду, от що значить швидкість.

— Добре, зараз же й встановимо.

Джін хотів поставити переносні ворота, поки Ганна не прокинулася й не прийшла гратися до майстерні. Він поспішно спустився до щойно збудованого підвалу.

— Оце з цим з’єднати, зібрати, а потім оце приладнати до цього.

Рейко, яка вже не раз це робила, взяла на себе головну роботу, і переносні ворота були встановлені.

— Це з автономним живленням магією, тож можна вже користуватися. Завдяки цьому простому бар’єру скористатися ними можна лише тому, чия магічна хвиля збігається з хвилею тата.

— З тобою, Рейко, все гаразд, так?

— Так. Тату, ви вливали в мене пускову магію, тож моя хвиля така сама, як і ваша.

— А інших людей можна брати з собою?

Джін вирішив про всяк випадок уточнити. У цій галузі він мав би розбиратися, але, схоже, його пам’ять довго шукала відповідь.

— Тату, якщо буде фізичний контакт із вами або зі мною, все буде гаразд.

— Тобто достатньо триматися за руки?

— Так.

— Добре. Сьогодні ввечері піду додому. Ще потрібні матеріали.

Коли Джін так сказав, Рейко:

— Тоді маю до вас прохання, тату. Чи не могли б ви покращити мою функцію виявлення магії?

— Гм? А, ну так, ти ж довго мене шукала. Гаразд, як повернуся, зараз же й зроблю.

Так Рейко ставала ще неймовірнішим автоматоном, що не вкладався ні в які звичні уявлення.

Тепер з Джіна знято обмеження. Цікаво, що ж зробить Джін, який не стримує себе?

Дякуємо, що читаєте.

20161002　виправлено

（було）— Що це ви всі тут зібралися?

（стало）— Що ж це ви всі тут зібралися, га?

（було）— Ну, якщо небезпеки більше немає, то нехай буде так, мабуть.

（стало）— Ну, якщо небезпеки більше немає, то добре.

（було）— Отже, всі, якщо зрозуміли, то розходьтеся.

（стало）— Отже, всі, якщо зрозуміли, розходьтеся.

Тон мовлення старости був надто старечим.