20. Той, хто жене
— Гаразд, тут, мабуть, найкраще місце.
Рок, що їхав попереду, оглянув місцевість і ухвалив таке рішення.
— Тут, здається, вдасться гарно повернути стадо гірських оленів.
Гірські олені мчать галопом, і різко змінити їхній напрям під прямим кутом неможливо. Тож їх доведеться повернути плавною дугою. І ось перед ними було саме таке місце, яке для цього найкраще підходить.
Це був уступ заввишки метрів два. Надто крутий, щоб назвати його урвищем, але й схилом його не назвеш.
Якщо вдасться загнати стадо сюди й повернути його на захід, далі олені побіжать самі, не спиняючись.
— Слухайте, нас четверо: тримаємося поруч, але не надто близько, і йдемо одним рядом, щоб як слід вести оленів. Беріться до діла!
— Гаразд!
Джін та його троє товаришів помчали на ґолемах-конях до куряви, що здіймалася вдалині. Відстань до стада швидко скорочувалася.
— Так, повертайте! Далі їдьте повільно, нехай вони вас наздоженуть. Як олені наздоженуть, вирівняйте швидкість. І помалу зсуваємо їх на захід.
Недарма Рок мріяв стати лицарем: його накази були влучними й чіткими.
Гірські олені наздогнали їх. Четверо вправно керували ґолемами-конями, підлаштовуючи швидкість під швидкість стада.
— Добре, так тримати!
Ґолем-кінь змінює швидкість одним рухом газу, тому така злагоджена гра можлива тільки на них. Справжні коні потребували б довгого навчання, щоб досягти такої злагодженості.
— Року, ти справжній молодець.
Джін, який вів «Кому» в самому хвості, захоплювався. Він ні в чому не поступався майстерністю, але такий задум сам би не придумав.
— Тепер трохи правіше, тисніть!
За наказом Рока ґолеми-коні повернули праворуч, і гірські олені теж відхилилися праворуч.
— Так і йдемо до того уступу!
Четвірка помчала до уступу під кутом сорок п'ять градусів. Провідний олень, злякавшись уступу, ще більше взяв праворуч.
— Добре! Ведіть їх так ще якийсь час!
Уздовж уступу вони вели стадо й віддаляли його від села. Коли вони відійшли від села досить далеко,
— Гаразд, досить. Повертаємо назад!
Щоб не налякати гірських оленів, четверо описали широку дугу й повернули до села Кайна. Тепер стадо точно не піде до села.
— Року, ти справді майстер.
Джін поїхав поруч із Роком і сказав це.
— Оце так, братане! Не думав, що вийде так вдало!
— Саме так.
Інші учасники також одностайно вихваляли Рока.
— Годі вам, мені аж незручно. Та й не певні ми, що інші звірі не прийдуть до села. Треба швидше назад!
Рок, якого раптом охопило незвичне збентеження, натиснув на газ і помчав до села. Джін та інші трохи відстали й рушили слідом.
Більше нічого не сталося. Знову виставили вартових, і день скінчився.
Після денного вигону Джін був дуже втомлений, тож одразу заснув. Та за північ його розбудив гучний гуркіт землі.
— Що?! Що це таке?!
Він вийшов надвір і побачив, що за північними горами червоно світиться небо. Поки він дивився, світло слабшало й зрештою згасло, але Джін уже здогадався, що це було. Він відчув, як по спині стікає холодний піт.
— Що це було?
— Що то за світло?
— Невже гора обвалюється?
Люди, яких розбудив гуркіт, так само дивилися на червоне світло й тривожно перешіптувалися.
— Магія… вибух…
Тим, хто не вміє користуватися магією, цього не відчути, але Джін відчув це ясно. Щось або хтось, що мало величезну магічну силу, було повалено. До того ж його магічне ядро було зруйновано.
Магічне ядро — це основа, що лежить в корені магічної сили монстрів та інших істот. Воно контролює всю їхню магію, тож якщо його зруйнувати магією, сила вийде з-під контролю і може спричинити вибух.
— Але ж якщо розмір такий, то з яким же страшним чудовиськом це було?
За оцінкою Джіна, магічна сила належала монстру, який хоч і не був драконом, та був до нього дуже близьким за силою. Той, хто переміг таке створіння… Джін, найімовірніше, не зміг би з ним упоратися.
— Невже з ним можна впоратися тільки Водяним клинком…?
Навіть якщо Водяний клинок і подіяв би, користуватися ним міг лише Джін. Якщо ж ворогів буде кілька, він не був упевнений, що зможе вберегти все село.
— Погано… мабуть.
Та втекти Джін не міг. Покинути це село, яке ставало його другою батьківщиною, він не хотів.
— Укриття… так.
Рішення Джіна було таким: укриття. На випадок лиха треба зробити укриття, куди зможуть сховатися всі жителі села.
— Треба братися до діла негайно.
Не бажаючи турбувати людей, Джін нікому нічого не сказав і почав будувати укриття. Місце він обрав на скелястій ділянці на околиці села. Він покликав ґолемів Ґона і Ґена і почав віддавати їм накази.
— Ґоне, Ґене, копайте тут велику яму. Таку, щоб у ній помістилися всі жителі села.
— ЗРОЗУМІЛО, ВИКОНУЮ.
Обидва ґолеми одразу взялися до роботи. Те, що їхні руки були з адамантиту, принесло користь: твердий гірський масив вони проходили без жодних зусиль.
— Добре, копайте глибше.
Глибина мала становити щонайменше десять метрів.
Вийнятий камінь стискали й зміцнювали, а потім використовували для укріплення стін отвору. Завдяки цьому навколо не нагромаджувалися уламки, і копання йшло ефективно.
Копали похило, тож це забрало більше часу, зате вийде зручніше у користуванні.
— Гаразд, добре. Тепер копайте житловий простір. Стеля має бути на висоті три метри.
Укріплюючи стіни, Джін безперервно давав вказівки. Від такої важкої роботи ґолеми почали псуватися, але Джін одразу їх лагодив, щоб робота не сповільнювалася.
Незабаром настав ранок. Джін вирішив ненадовго повернутися до дому Марси, а ґолемів залишив працювати далі.
— Доброго ранку.
— Доброго ранку, братику…?
Побачивши Джіна, Ганна округлила очі.
— Що з тобою, братику? Ти так погано виглядаєш?
Коли Джін глянув на своє відображення у воді, то побачив, що очі в нього налиті кров'ю, а під ними темніють кола. Недарма Ганна так злякалася.
— А, так, я вчора… не міг заснути…
Тут прийшла й Марса і, як і Ганна, здивовано глянула на обличчя Джіна.
— Джіне! Що з тобою сталося? Якщо ти зараз захворієш, що буде з цим селом?
— Га…?
Джін, на якого так гучно накричали, здивовано дивився на Марсу.
— Ти сам не розумієш? Розвідка, частокіл, навіть вчорашній гірський олень, якого відігнали, — усе це без тебе було б неможливе. Саме тому люди спокійні: ти поруч.
— Я… мені?
— Так, саме так. Ти вже справжній член нашого села. Ти намагаєшся щось робити сам, але ж це якось негоже. Тягар і радість у нас ділять усі разом, такий у цьому селі порядок.
Від слів Марси у Джіна мимоволі защипало в очах.
— Дякую вам. Я…
Марса підштовхнула Джіна за плечі, і
— Та ж видно, що ти недоспав! Ну ж бо, іди спати. Хоч трохи поспиш, і полегшає.
Почувши це, Джін ще раз
— Дякую вам.
Сказавши це, він упав на власне ліжко.
— Братику…
Марса, звернувшись до стривоженої Ганни,
— Тихо, нехай поки спить. Прокинеться, дамо йому гарячої каші.
Так сказавши, Марса вивела Ганну надвір.
Проспавши п’ять годин, Джін з’їв сніданок, що був одночасно і обідом, і поквапом повернувся до укриття, яке копав. Частково це була спроба приховати збентеження.
— Вже добре просунулося…
Без Джіна Ґон і Ґен працювали трохи повільніше. Джін одразу їх полагодив і оглянув середину. Схоже, вісім десятих задуманого вже виконано.
— Добре, так встигнемо.
Але цим старанням Джіна судилося пропасти даремно.
— Джіне! Оце ти де! Біда!
Рок прибіг, аж задихаючись.
— Року? Що сталося?
— Та от, знаєш, з північних гір…
— З північних гір?
— …Таке, що й повірити важко, прямує сюди…
— Що? Невже?
Потворне чудовисько чи величезна звірина?
— Просто подивися сам…
Тож Джін на мить зупинив укриття, повів за собою Ґона та Ґена і пішов на північ села, до огорожі.
— О, Джіне. Що то, на твою думку?
У напрямку, куди показував сторожовий Том,
— …Га?
Дівчинка в блакитній сукенці й білому фартусі-сукні. Чорне волосся, мов шовкова нитка, розвівається на вітрі.
— Це ж…
Дівчинка помітила Джіна здалеку; на мить її постать розмилася, і
— Тату!
За мить вона вже обіймала Джіна.
І ось.
— Тату-у?!
Голоси всіх, хто був поруч, розтанули в небі.
Нарешті автоматон і Джін возз’єдналися.
Дякуємо, що читаєте.
20160505 виправлено
（старе）— Джіне! Оце ти де! Біда!
（нове）— Джіне! Оце ти де! Біда!
20180814 виправлено
（старе）Дівчинка в синій сукенці й білому фартусі-сукні. Чорне волосся, мов шовкова нитка, розвівається на вітрі.
（нове）Дівчинка в блакитній сукенці й білому фартусі-сукні. Чорне волосся, мов шовкова нитка, розвівається на вітрі.
20200122 — виправлення
（помилково）Джін, не бажаючи хвилювати близьких, почав будувати укриття, нікому нічого не сказавши.
（правильно）Джін, не бажаючи хвилювати близьких, почав будувати укриття, нікому нічого не сказавши.