Майстер магічної інженерії

14. Ґолем Ґон

— Так це і є ґолем…

— Але як же ґолем опинився в такому місці?

Джін оглядає ґолема, якого сам повалив. Чоловіки з села, відчувши, що загроза минула, знесилено опустилися просто тут і відпочивають. Лісія ж стоїть поруч із Джіном і разом з ним вивчає ґолема.

— Не можу думати інакше, ніж що його хтось сюди відправив.

Лісія висловлює припущення.

— Навіщо?

— Ну… це…

Ґолеми від природи мають таку автономність, що можуть виконувати прості накази. Тому маг, який їх створив, не мусить бути поруч, і знайти того, хто відправив ґолема, важко.

— Ну, якщо з'ясувати, хто винен, не вийде,

— то що робитимемо?

— Якщо річ можна використати, використаємо.

Тепер Джін вивчає будову ґолема.

— Та й роботи тут недбалі.

Він безжально виносить вирок ґолему. Почувши це, Лісія,

— Е-е?! Та ж ґолем — досить складна магічна лялька!

— Та що казати: тіло в нього просто камінь, броня просто залізо. Ядро — маленький Магікристал, етер-конвертера немає навіть, тож стоїть мана-бак. Схоже, це ґолем одноразового використання.

— Що-о-о?!

Лісія теж, відтоді як стала напівшляхтянкою, навчалася в доброму закладі і має, як їй здається, знання, досить високі для цього світу, але слова Джіна стоять далеко вище за все це.

— Якщо трохи попорати, то якось можна буде використати. А поки що зробимо з двох одного.

Бормочучи це, він спробував поставити поряд двох ґолемів, але вони виявилися занадто важкими, тож він відмовився від цього і почав ходити туди-сюди, збираючи потрібні частини. До того часу чоловіки вже з цікавістю стежили за тим, що він робить.

— Цей Магікристал трохи більший, тож зробимо його ядром, а ось цей використаємо як мана-драйвер.

— Та щось ти тут накоцюбив, га. Ей, Джіне, скільки ще возитися? Я б уже хотів рушати.

Рок озвався до Джіна, який, здавалося, міг би тут розважатися нескінченно.

— А, ще трохи, майже готово.

Він не припиняє роботи.

— Ось так, руки з'єднаю, і… «Злиття».

Ґолем знову набуває своєї колишньої форми.

— А тепер «Підкорення». Вставай, ґолеме!

На цей голос ґолем підвівся.

— Ого!?

Здивовані Рок і його люди відступили. Лісія теж мимоволі стиснула криву шаблю. Побачивши це, Джін усміхнувся і

— Все добре. Він тепер слухає тільки мене.

Ґолем, як правило, підкоряється тому, хто вклав у його ядро магію.

— Та все ж, Джіне…

Рок та його люди, які навіть після цих слів виглядали неспокійними,

— Та все добре, ну от, дивіться.

Із цими словами Джін голосно ляскав ґолема по спині, демонструючи.

— Справді все гаразд?..

— Який же ти тривожний. Ґолеме, нарікаю тебе: «Ґон».

Назва вийшла вкрай бідною на фантазію. Та сам Джін, схоже, зовсім на це не зважав і

— «Ґон», тягни цей ручний візок.

Після цього наказу ґолем кивнув, ніби погоджуючись, і, тягнучи ручний візок, рушив з місця.

— Ходімо.

Джін сказав це, став попереду і рушив. Чоловіки, які приголомшено дивилися на нього, поспішили за ним. Лісія теж скочила на коня і поквапилася за Джіном.

Через дві години з невеликим вони прибули до села Тока. Ледь устигли до заходу сонця.

— Ой, ой-ой!?

— Та що це таке?

І, звісно, селяни, побачивши ґолема Ґона, остовпіли. Смеркалося, тож він здавався ще страшнішим.

— Ах ти ж, на село напасти надумав!

Вояк, що квартирував у селі Тока, виступив уперед з мечем. Його стримала Лісія.

— Зачекайте. Цей ґолем — наш союзник.

Хоч Лісія була лише учениця лицаря, за званням вона стояла вище за звичайного вояка. Той здивовано зупинився,

— Ах… ну, так?.. Так, зрозуміло.

Він слухняно підкорився. Ґон теж не буйствував, тож місцеві за якусь мить звикли до його вигляду.

— Зерно несіть сюди, будь ласка.

Вони почали заносити мішки із зерном до комори села Тока. Найбільше працював Ґон.

— Ого, оце ж здорово.

Ґолем, що мав силу більш ніж утричі більшу за людську, сам занів до комори все зерно, яке принесли Джін та його люди, — один, якщо можна так сказати.

— Гарна робота, Ґоне. Відпочинь і відновлюй магічну силу. Якщо хтось спробує відібрати зерно, усунь його.

Джін віддав наказ, і Ґон став струнко перед коморою та завмер.

— Тепер і сторожа не знадобиться.

Усміхаючись, Джін говорив це, а люди з села Тока дивилися на нього з незрозумілим виразом обличчя,

— Хто він такий, цей тип?

— Хіба в Кайні був хтось такий?

Так перешіптувалися. Натомість чоловіки з села Кайна,

— Ого, Джіне, ну ти й молодець!

— Цей ґолем усе слухається?

— Якщо привести його в село, він стане в пригоді!

А вояки, своєю чергою, звернулися до Лісії:

— Е-е, пані збирачу податків… що ж це за ґолем?..

— А хто той юнак?

Отак кожен реагував по-своєму.

Того дня Лісія мала ночувати в казармі королівських вояків, а Джін з товаришами — у корчмі села Тока.

Після вечері Джін пройшовся селом Тока і, побачивши Лісію, вирішив її окликнути.

— Лісіє.

— Ой, Джіне.

— Ви досі в такому вбранні?

Лісія була в нагруднику, а в руці тримала меч.

— Так, я ж досі на службі.

— Ось як, мабуть, тяжко вам. То чим ви займаєтеся?

Джін, розглядаючи меч у руках, запитав:

— Меч зігнувся, тож я ходила до коваля, але він сказав, що полагодити його не може.

— Дайте-но гляну. Можна?

Лісія слухняно віддала Джіну зігнутий меч. Той якийсь час розглядав його.

— Аналіз.…Ага, це тупий клинок. Не сталь, а звичайне залізо.

— Але ж у зброярні, де я його купила, казали, що меч досить добрий.

— Вас не обдурили? Може, подумали, що жінка все одно не розбереться, добрий клинок чи ні, або що меч — це просто прикраса.

— Та що ви…

Лісія знітилася й опустила голову. Побачивши це, Джін, тримаючи меч,

— Нічого не вдієш. Формування. Цементація. Термообробка. Зміцнення.

Зігнутий меч він випрямив, цементацією перетворив залізо на міцну сталь і ще й зміцнив його.

— Ось, так добре?

— Е-е, е?

Лісія, схоже, не встигала зрозуміти, що саме він зробив.

— Ну, я ж полагодив меч. Тепер він так легко не зламається, тож бережіть його.

— Д-дякую… Магічні майстри й таке вміють…

Лісія з радістю взяла меч.

— Джіне, як мені віддячити?

Але Джін

— Жодної подяки не треба.

— Так не годиться. За роботу має бути плата. Та й, знаєте, чому б вам не стати магічним майстром на службі королівства? Я вас порекомендую.

Але Джін

— Відмовлюся.

— Чому?

Джін відповів без вагань, і Лісія глянула на нього з подивом.

— Не люблю служити комусь. Хочу жити вільно й повернутися додому.

Втім, під «домом» тут мається на увазі Інститут.

— Ось як… Шкода все ж.

— Нічого. Тож чи не могли б ви поки що не згадувати про мене?

— Як це?

— Ви ж, мабуть, доповісте про напад ґолема?

— Так, це моя робота.

— Тоді прошу мовчати про мене. Скажіть, що ви якось його відбили.

— Але ж це…

Але Джін схилив голову:

— Прошу. Поки що я хочу тихо жити в селі Кайна.

Глянувши на Джіна, Лісія теж здалася:

— Гаразд. Але якщо колись приїдете до королівської столиці, обов'язково завітайте до мене додому.

Невже Джін не подумав, що солдат, який бачив ґолема, неодмінно про це доповість? Ось така в нього недбалість.

Дякуємо, що читаєте.

20131107 22:30 Доповнення

(Старий варіант) Що ж, доведеться. Формування. Цементація. Зміцнення

(Новий варіант) Що ж, доведеться. Формування. Цементація. Термообробка. Зміцнення

Я додав Термообробку.

20190105 Виправлення

(Старий варіант) — Ну й переживаєш же ти. ґолем, «Назвати: „Ґон“».

(Новий варіант) — Ну й переживаєш же ти. ґолем, назвати — «Ґон».