13. Напад
Раптове запитання Лісії змусило навіть Джіна замовкнути. Але він згадав, що колись казала директорка сиротинця:
— Людина не може жити сама. Тож кожен живе, спираючись на чиюсь допомогу.
— Так, це правда.
Лісія слухняно кивнула на ці слова.
— Кожен від природи здатен до одного й не здатен до іншого. І є речі, які людина вміє робити, а є ті, яких не вміє.
— Так, розумію.
— Тож, мабуть, варто просто робити те, на що здатен.
Коли Джін це сказав, Лісія опустила голову.
— …Те, що можу зробити я.
Так тихо повторила вона. Джін
— Я не аристократ і політикою не цікавлюся. Але ж ви інша, правда?
— Я?
— Мені, наприклад, не подобається, коли на чолі стоїть людина, яка не сумнівається в тому, що робить.
Після цих слів Лісія замовкла. Здавалося, вона обдумує сказане. Джін більше нічого не казав і дивився на зорі та місяць.
Коли місяць пересунувся, минуло близько двох годин, і вони пішли до хатини на зміну. Чоловіки спали у великій кімнаті, Лісія — в окремій.
Джін розбудив Джонаса і Лайнуса, які хропли у великій кімнаті.
— Ммм… а, зміна.
— Так, будь ласка.
— Добре, зрозумів.
Джін ліг на їхнє місце. Втомлений після денної роботи, одразу заснув.
А Лісія ніяк не могла заснути. Вона думала про те, що їй сказав Джін.
— Що я можу зробити?.. Мабуть, найближчим часом треба з'ясувати, що саме це таке…
Наступного ранку, як на диво, було похмуро. У напівтемряві після сніданку загін швидко вирушив. Вони пройшли лісом, перейшли місток через потічок і рушили степом.
— Якщо так піде, встигнемо до села Тока до темряви.
— Було б добре.
Ручний візок котився з гуркотом. Обід теж встигли з'їсти за розкладом, тож до села лишалося, мабуть, близько п'ятнадцяти кілометрів, тобто ще години чотири. Навколо почалися скелі.
— Як минемо оцю скелю, побачимо село Тока!
Рок підбадьорив усіх.
— Ще трохи, тримайтеся!
Саме тоді.
— А-а-а!
Останній у колоні, Ян, закричав.
— Що таке, що сталося!
— Е-е, що це таке?!
Озирнувшись, вони побачили, що позаду наближається щось потворне.
— Це ґолем?
прошепотіла Лісія.
— Ґолем? Оце?
Це була людиноподібна істота заввишки два метри, ніби вкрита сталевою бронею. Вона була дуже масивна.
— Ой, і з цього боку теж!
Крик Рока. Спереду теж наближався той самий ґолем.
— Вони за пшеницею полюють? Чорт забирай! Хлопці, не ризикуйте!
Пшениця була дорогоцінна, та тягатися з ґолемами в броні було неможливо, і над полем рознісся розпачливий крик Рока.
— Не дозволю!
— Лісіє, це неможливо!
Єдина зі зброєю, Лісія вихопила короткий меч, зіскочила з коня, що злякався і застиг, і кинулася на ґолема, який наближався спереду.
— Не хвилюйтеся, я ж навчалася фехтувати! Та-а!
Лісія нахилилася і вдарила по нозі ґолема. Але
— Не може бути…
Короткий меч і не подумав розрізати ногу ґолема, а лише м'яко згнувся.
— Я ж казав! Назад!
Джін підбіг, кричачи на ходу, але
— Ні! Я лише в навчанні, але все ж лицар! Лицарі захищають усіх!
— Обережно!
— Га?
Кулак ґолема опустився прямо на Лісію.
Джін був майстром магічної інженерії. А майстер магічної інженерії, як виявилося, атакувальної магії не вмів.
Зцілювальна магія теж годилася лише на дрібниці: загоїти поріз чи подряпину, отримані під час роботи. Натомість творча магія давалася йому добре. От тільки діяла вона лише на те, чого він торкався.
Але «не вміє атакувати» ще не означає «не може атакувати». Бензопила призначена для того, щоб валити дерева, та ріже вона не тільки дерево.
Ну, ось так. Джін узяв до рук шкіряний міх з водою, що висів на поясі, і
— Чорт! Встигни! Водяний клинок!
— Ой!
Щось глухо гупнуло Лісію по голові. Усе, подумала вона, кінець.
Але тут перед очима з металічним дзвоном покотилася рука ґолема, і
— Ай-ай…?
Обережно підвівши очі, вона побачила нижню половину ґолема. Верхня лежала по той бік. Схоже, разом з ним розрубали й руку: права рука була відрубана від ліктя.
Та сама права рука лежала просто перед нею, і тільки тепер вона зрозуміла, що саме це її й ударило.
— Та-так, ще один!
Вона згадала про ґолема, що напав ззаду, підвелася й подивилася туди.
Якраз тоді Джін розрізав ґолема Водяним клинком.
— Не може бути…
Такої магії вона ще не бачила. Вона начебто використовувала воду, але з водяних атакувальних заклять знала лише Водяний потік, що змиває ворога струменем, і Водяну кулю, що б'є водяною кулею. Обидві потребують багато води поруч.
— Лісіє, ви в порядку?
Упевнившись, що ґолемів більше не видно, Джін підбіг до неї.
— Т-так, все гаразд. Хоча, мабуть, на голові вискочила шишка.
Лісія торкнулася голови, в яку влучила рука ґолема.
— Ой, вибачте. Трішки запізнився.
— Джіне, що це було за магія?
— Га? Водяний клинок? Це інженерна магія, вона призначена для обробки каменю й заліза.
— Ого? Але ж вона має таку страшну атакувальну силу!
Не звертаючи уваги на здивовану Лісію,
— Про це поговоримо пізніше. Лісіє, ви вмієте застосовувати лікувальну магію?
Ян, що стояв найдалі позаду, дістав удар від ґолема, і той зламав йому руку.
— Ах, так, можу.… «Нехай буде світло, що зцілює цю людину. Зцілення»
Лісія підбігла до Яна, піднесла долоню до зламаної руки й почала застосовувати магію. Ніжне сяйво осяяло пошкоджене місце, і набряк на руці на очах почав спадати.
— Ого-о! Оце так!
Чоловіки, що дивилися, теж були вражені.
— Дякую вам, пані Лісіє.
Ян і Рок також подякували.
— Ні, це теж мій обов'язок.
Так сказавши, Лісія засміялася і взялася лікувати власну шишку на голові.
Водяний струмінь, або водорізка, у потужному варіанті розрізає з швидкістю близько трьох махів, але на відстані через статичну електрику струмінь розсіюється.
Але у випадку Джіна струмінь контролюється магією, тож він ніколи не розсіюється, а на максимумі швидкість можна підняти приблизно до десяти махів.
Між іншим, водорізка потребує і менше води.
Дякуємо, що читаєте.
20.08.2013, 08:04 — уніфікація написання.
(старе) Зцілення
(нове) Зцілення
Заклинання за зразком Сьоґуну — «Зцілення».
06.05.2014 — виправлення помилки.
(помилково) Йому присвоєно пристосованість
(правильно) Йому присвоєно здібності