Майстер магічної інженерії

11. Лісія Фаргайт

Лісія Фаргайт — старша дочка родини Фаргайт. Її батько, Ніклас Фаргайт, довгі роки обіймав посаду начальника солдатів Клайнського королівства. Кілька років тому під час конфлікту на кордоні з сусіднім на півдні Королівством Серлоа він без жодної загибелі вирішив суперечку, і за ці заслуги його удостоїли звання лицаря.

Спочатку лицарське звання було почесним титулом, що не передавався у спадок. Проте в Клайнському королівстві бракує дворянства, тож як виняток доньки та сини також можуть отримати це звання, якщо проявлять заслуги.

— Ох, а бути дворянином теж нелегко…

Лісія зітхнула. Адже шляхетне виховання вона отримала лише після десяти років, тож звичка жити як простолюдинка в ній уже давно вкоренилася.

І тут двері відчинилися, і з'явився староста,

— Ось так зустріч! Ви, мабуть, новий збирач податків? Я староста Гібек. Сподіваюся на добру співпрацю.

Він привітав гостю. Лісія теж злізла з коня та відповіла:

— Цього року я відповідаю за напрям села Кайна. Лісія Фаргайт. І я теж сподіваюся на добру співпрацю.

— Ну-ну, спершу відпочиньте, будь ласка.

Староста запросив Лісію, і вона, прив'язавши коня в стайні, увійшла до його будинку.

Коли Лісія сіла за стіл, до неї прийшла племінниця старости Барбара з чаєм. Лісія, яка відчувала спрагу, залпом випила чашку. Барбара одразу налила другу. Цього разу Лісія пила маленькими ковтками.

Щойно вона трохи відсапалася,

— Е-е, т-тож, старосто Гібеку, яким вийшов цьогорічний урожай?

Вона подумала, що староста, мабуть, людина сумлінна, і

— Можна сказати, що звичайний, як і в інші роки.

— Тоді, сподіваюся, ви сплатите податок, визначений минулого року.

— Так, із цим проблем не буде.

Ось так вони обговорили податки на цей рік.

— Тоді покажіть мені село та поля.

— Прямо зараз?

Почувши це, Лісія насупила брови і

— Ч-чи є якісь незручності?

Вона з усіх сил намагається здаватися поважною, але вже те, що вона затинається, зводить усі її старання нанівець.

— Ні, я лише подумав, чи не втомилися ви з дороги, пані Фаргайт. Попередні збирачі, приїхавши, в день прибуття нічого не робили, а наступного дня оглядали все.

— Он як. Але я залишуся при своєму. Прошу, проведіть мене.

— Гаразд.

Тож староста повів її показувати село та поля.

— Це поле пшениці. Озима пшениця вже проростає.

— Схоже, все добре.

А далі — поля з іншими культурами.

— Овочі теж родять, як бачу.

Наостанок — комора.

— Ага-ага, якщо пшениці так багато, то і податок сплатити, і зиму пережити вдасться.

— Так, думаю, це не проблема.

— Чудово, я спокійна. Можете почати вивозити завтра?

— А, завтра? Це можливо, але, пані Фаргайт, ви ж втомлені?

Помітивши, що Лісія явно стомилася, староста запитав про це, але

— Все добре. Це мій обов'язок.

Сказавши це, вона трохи вимушено всміхнулася, і тут до її ніг покотився м'яч.

— Ой? А це що?

Лісія, підіймаючи той м'яч,

— Ой, сестричко, дякую! Це ж мій м'яч!

Курту, що підбіг до неї, сказавши це,

— Ось, держи.

Вона простягнула м'яч, та погляд її був прикутий не стільки до Курта, скільки до м'яча.

— Пані Фаргайт?

Помітивши, що Лісія поводиться дивно, староста озвався:

— …Пане старосто, що це за кругла річ, якою бавилася та дитина?

— Ах, це м'яч?

— М'яч?

— Так, це іграшка, яку зробив Джін.

— Джін? Той, що був щойно?

— Так, той, хто щойно провів пані Фаргайт до мого дому.

— Той чоловік зробив м'яч?

— Так, він спершу не з нашого села, а весною забрів до нас. Схоже, він магічний майстер із далекої країни, і вже багато зробив для села.

— Він? Магічний майстер?

— Так.

— Ось як…

Лісія трохи зацікавилася Джіном.

— Торговець на ім'я Роланд мав би продавати його вироби.

— Роланд? Так, чула. Здається, у Торговому домі Раґран, що останнім часом так розрісся, є торговець з таким іменем.

— Мабуть, це він.

— Ось як. Коли повернуся до королівської столиці, перевірю.

На цьому розмова про м'яч і закінчилася; вони залишили поле і повернулися до села.

— Пане старосто, то ж помпа, правда?

По дорозі Лісія помітила помпу біля колодязя.

— Так, це теж Джін зробив.

— !!

Лісія знову здивувалася. Помпи, що тепер стрімко поширюються не лише в королівській столиці, а й у навколишніх селах і стали рушійною силою зростання Торгового дому Раґран, виявилися зробленими в цьому селі. Більше того, їх створив чужоземний магічний майстер на ім'я Джін, родом, схоже, із далекої країни. Лісія дедалі більше цікавилася Джіном.

— Ну, сьогодні вже відпочиньте від роботи і розслабтеся.

Сказавши це, староста повів Лісію до гарячого джерела. Там уже чекала його племінниця Барбара.

— Пане старосто, а що це тут?

— Це гаряче джерело.

— Гаряче джерело?

— Ну, заходьте й самі переконайтеся. Барбаро, тепер на тобі.

— Так, дядечку.

Староста передав Лісію на опіку Барбарі, а сам повернувся додому.

— Ходімо, пані Фаргайт, сюди, будь ласка.

Сказавши це, Барбара провела її до роздягальні і попросила роздягнутися,

— Чому ж роздягатися!?

Для Лісії, яка нічого не розуміла, така реакція була цілком природною. Барбара засміялася і

— Вибачте, що не пояснила. Це місце називається гарячим джерелом. Тут б'є тепла вода, тож селяни приходять сюди, занурюються у воду й відпочивають від утоми.

— Це не те саме, що лазня?

— Так, вода тут б'є з-під землі. За словами Джіна, під Горою Смерті є згусток жару, і підземна вода, торкаючись його, нагрівається й стає гарячою. Але, чесно кажучи, я в цьому не дуже розумію.

— Це теж зробив Джін?

— Так. Він — благодійник цього села.

Далі розмова тривала вже в гарячій воді.

— Ах, як же приємно.

Напруження нарешті відпустило Лісію, і вона разом із Барбарою випросталася в воді.

— Правда ж?

Зараз у лазні купається збирач податків, тож селян, крім Барбари, сюди не пускають, і навколо тихо. Вони обидві лежать у воді, притуливши голови до краю купальні й відпочивають. Вигляд у них, мабуть, трохи дідівський.

— …

— Пані Фаргайт?

Лісія позирнула із заздрістю на два пишні груди Барбари, що лежали поруч, але тепер її цікавило дещо інше, тож вона струсила з себе це відчуття і

— Звідки ж узагалі прибув Джін?

Вона так і спитала, та

— Та кажуть, що його затягнуло через збій Древнього артефакту й закинуло аж сюди. Його батьківщина, здається, називається Ніхон. Чи чули ви про таку?

— Ніхон? Ні, не чула. Втім, я й сама мало знаю географію цього континенту.

Лісія розповіла Барбарі, що вона з нової шляхти і що цей збір податків її перша справа. Їм шістнадцять і п'ятнадцять років, різниця лише в рік, і після спільного купання без одягу вони ставали дедалі ближчими.

Вибачте, що сцена купання вийшла не дуже чуттєвою.

Дякую, що читаєте.

22 січня 2020 року, виправлено.

(Хибно) Для Лісії, яка нічого не розуміла, така реакція була цілком природною.

(Правильно) Для Лісії, яка нічого не розуміла, така реакція була цілком природною.