7. Плитка
Останнім часом Джін не може викинути з голови одну річ: плитку. У селі Кайна, та й у цьому світі взагалі, для приготування їжі зазвичай використовують дрова.
Але дрова проходять довгий шлях: спершу дерево зрубують, обрубують гілки, ріжуть на коротші шматки, висушують і лише потім колють. Звалити дерево й принести його — важка праця, а сушіння триває майже півроку. Сира, не висушена деревина горить погано й сильно димить. У цьому світі ніхто не думав про деревне вугілля, тож для простих людей дрова були єдиним джерелом тепла.
— Все ж таки хотілося б мати Магікристал… Ні, Магістоун теж підійде, аби тільки був.
Шкода, сумує Джін: у підземеллі Інституту їх були цілі гори. Утім, запасів, що зберігалися в Інституті, було так багато, що вони могли б заплутати весь торговельний обіг.
（Немає сенсу бажати неможливого. Гм, за моєю гіпотезою існує елементарна частинка, магічна частинка, яка, як нейтрон, прилипає до протона і утворює атомне ядро. Думаю, вона схожа на радіоактивні ізотопи.）
Один і той самий елемент, якщо до його ядра прилипла магічна частинка, набуває магічних властивостей, — така гіпотеза Джіна. Вона народилася зі стику знань майстра магічної інженерії про магію і знань японського випускника старшої школи. Ніхто в цьому світі навіть не намагався про таке подумати.
（Тобто його можна збагатити так само, як уран. От тільки ні матеріалів, ні обладнання немає.）
Джін, який в Інституті за один день змайстрував би установку для збагачення магічних елементів, тут, у селі Кайна, був безсилий.
— Братику, підемо погуляємо?
Саме Ганна покликала Джіна, який був заклопотаний своїми думками.
— А, так, точно. Куди підемо?
— Спекотно, підемо плавати!
На південь від села тече велика річка Ельме, яка, за словами Роланда, тече аж до королівської столиці. Проте на шляху є кілька водоспадів, тож нею не возять вантажі водним шляхом.
— Добре, ходімо.
Тож вони з Ганною перевдяглися в купальний одяг і пішли до річки. Купальний одяг мало чим відрізняється від нижньої білизни. До речі, Ганну, яка на собі має лише низ, це зовсім не турбує, та й Джін не звертає на це уваги.
У річці вже було багато дітей, які прийшли поплавати, серед них була й племінниця старости Барбара. Звісно, Барбара обгорнула груди тканиною.
— Ой, це ж братик Джін! І Ганна теж!
Курт, помітивши їх, гукнув. Маріо і Джессі теж замахали їм руками.
— Не можна ж одразу стрибати в річку, а то пошкодиш здоров’я. Спершу обллися водою, а потім заходь повільно.
— Добре.
Ганну він попередив, і сам повільно зайшов у воду. Плавали в заводі зі спокійною течією. Хоча її й називають заводдю, ширина становить близько двадцяти метрів, а найглибше місце — приблизно три метри.
— Ха-ха, як приємно!
— Ага, справді.
Джін розслаблено поплив на воді, ненадовго дав відпочинок голові. Раптом його обличчя облили водою.
— Пф-ф!
— Ге-ге, братику Джіне, чого ти тут розмріявся? Давай пограємо!
Воду на нього плеснув пустотливий Курт.
— Ось тобі, пустуне!
— Не спіймаєш, ага!
— А, квачі? І я теж буду!
— І я, і я!
Непомітно до них збіглися діти, і вийшла гра в квачі у воді. Барбара стояла на мілководді й з ніжною усмішкою дивилася на них.
— Ганну спіймала!
— Джессі спіймала!
— А залишився лише Курт?
— Ой, ось він! Пірнув!
— Добре!
Курт втік, пірнувши в глибінь заводі, а за ним кинулися Джін і Маріо.
На самому дні заводі Курта спіймав Маріо, який добре плавав. Коли Курт почав вириватися, з дна піднялася каламуть із піску, що осів там. Побачивши це, Джін раптом отримав ідею.
— Ох, як же було весело!
Діти вилазять з води, закінчивши гру. Схоже, вже майже обід, тож усі збираються додому.
— Ви там, перш ніж іти додому, швидко сполосніться в гарячому джерелі!
— Ага!
Бо з холодним тілом можна захворіти, тому Джін і гукнув це. Хоча діти з цього села не такі кволі.
— Фу-у.
Поливаючись гарячою водою, Джін перевіряв щойно виниклу ідею.
(Як атоми з більшою кількістю нейтронів важчі, так і атом, до якого зайво прилипло магічних частинок, мав би бути важчим. Тоді його, як золотий пісок, можна відсіяти у воді)
— Братику, ти ще не вилазиш?
Голос Ганни вивів Джіна з задуми. Він так поринув у роздуми, що надто довго пробув у гарячій воді, і повернувся до будинку Марси вже в поту. Ганна виглядала прохолодною.
— Що з тобою? Ти ж щойно плавав, а обличчя таке, ніби тобі спекотно?
Марса теж це помітила і вказала йому на це.
— Так, я трохи задумався.
Марса з гіркою усмішкою сказала, що він, як завжди.
Вдень Джін знову сам прийшов до річки Ельме. Ганна ж спала після обіду.
— Ну що ж, спробуймо насправді.
Пробурмотівши це, він зайшов у воду. У руках тримав велику миску.
Спершу на мілкому місці він черпав піщане дно в миску і хитав її під водою. Легкий пісок змивало водою, а важкий залишався.
Це спосіб видобування золотого піску, відомий як «ванґаке». Звісно, сам Джін такого не пробував, але колись бачив це по телевізору.
Кількома повторами на дні миски залишилося трохи червоного піску. Вийшовши з води, він перевірив його, звісно, магією.
— Аналіз.…Так, це вогняний Магістоун. Якість краща, ніж я очікував.
Скільки б разів він не повторював, знаходив лише червоні магістоуни.
— Мда, може, це якось пов'язано з тим, що тут б'є гаряче джерело. Але все одно, несподівана удача.
Для плитки вогняний магістоун був дуже доречним.
Так Джін і займався збиранням магістоунів аж до вечора, поки Ганна не прийшла його шукати.
Наступного дня Джін засів у майстерні. Цього разу він використовував залізні матеріали. Оскільки має справу з вогнем, він, хоч і соромно перед Ганною, відправив її гратися самій.
— Основна форма — ось та сама, правда ж?
Уявивши звичайну газову плитку на балон, Джін перетворював залізо на залізний лист. Він знову подумав, що магія — річ зручна. Але він не усвідомлював, що така точність доступна саме тому, що він майстер магічної інженерії.
Готовий лист він згинав, формуючи корпус плитки. На пальник поставив нагрівач із обробленого магістоуну, а на місце балона — відсік для магістоуну.
Оскільки це пробний варіант, зробив його у формі кемпінгової плитки, але в остаточному хочеться зробити схожим на газову плиту.
— Готово.
Під час роботи він помітив, що треба регулювати силу вогню. Для цього зробив так, щоб магію, що йде від магістоуна до нагрівача, можна було налаштовувати ручкою.
— Треба відразу спробувати.
Джін узяв готову плитку й пішов до Марси. Якраз Марса збиралася готувати обід: хотіла закип’ятити воду в казані й дістала дрова.
— Ой, пані Марсо, зачекайте.
Тоді Марса спинила руку з дровами і
— Це ще що таке? Знову принесли щось цікаве.
— Так, це називається «плитка». На ній можна готувати тушковане без дров.
— Ого, то це, мабуть, і є магічний пристрій?
— Так і є. Не спробуєте?
— Дякую, скористаюся. Що тут треба робити?
На кухонному столі Джін ставить плитку, а на її решітку — каструлю з водою.
— Користуватися дуже просто. Спочатку підніміть цей важіль. Потім поверніть оцю ручку, і нагрівач нагріється, тож можна кип'ятити воду. Силу вогню регулюють тим, наскільки повертаєте ручку.
Марса широко розплющила очі і
— Ну й магічний пристрій! Ти казав «плитка»?.. Виявляється, так просто регулювати вогонь! Джіне! Це ж чудово!
Джін теж зрадів, бо Марса так раділа.
Регулювати вогонь на дровах дуже складно, бо це залежить від кількості й виду дров. Попри це Марса вміє готувати смачні страви, і це справді заслуговує похвали, але Джін, чий рівень кулінарії ще початковий, цього до кінця не розуміє.
Але навіть для такої вправної Марси ця магічна «плитка» була справжнім проривом.
Після кількох днів пробних випробувань, які не виявили жодних проблем, Джін виготовив стільки плиток, скільки вистачило б на все село, і навчив людей, як добувати магістоуни для поповнення. Кожна родина в селі висловила йому величезну вдячність.
Історії у селі Кайна, як правило, будуть затишними та теплими.
20200122 Виправлено
(хибно) — Ей, ви там, у гарячому джерелі швидко обмийтеся водою, перш ніж йти додому—
(правильно) — Ей, ви там, у гарячому джерелі швидко обмийтеся водою, перш ніж йти додому—
(хибно) — Братику, ще не вилазиш?
(правильно) — Братику, ще не вилазиш?