6. Збір урожаю пшениці
— Ну, тоді через два місяці.
— Бережіться.
— Обов'язково приїжджай, Еріку.
— Гаразд, я привезу ще гостинців.
Через два дні після цього Роланд із супутниками покинув село Кайна. Ерік ніяк не міг розлучитися з Барбарою.
Джін дивився вслід від'їжджаючому возу і думав про своє.
（На возі до села Тока два дні, ще два дні до міста Шарль, а звідти три дні до королівської столиці Клайнського королівства. Швидкість воза, судячи з усього, чотири-шість кілометрів на годину. Якщо їхати вісім годин на день, до столиці двісті-триста кілометрів. Далекувато. Але в столиці, мабуть, можна роздобути карту цього континенту, і тоді, може, вдасться дізнатися, де розташований Інститут.）
Поки він так міркував, його смикнули за поділ. Він обернувся: це була Ганна.
— Ганно, що сталося?
Останнім часом він називає її просто на ім'я.
— Братику Джіне, ти підеш із цього села?
Очі в неї блищать від сліз. Джін дивувався з якоїсь дивної дрібниці: дівчатка, хоч і маленькі, мають гострий нюх на такі речі,
— Хм, не знаю. Принаймні цього року точно не піду.
Почувши це, Ганна
— Я стану твоєю дружиною, братику, тож не їдь.
Так вона й сказала. Джін
— Дякую тобі. Ну, коли ти виростеш і все ще так думатимеш, тоді й поговоримо.
Так він і відповів. Насправді, такі слова він чув і раніше.
Вперше це сталося, коли Джін був у третьому класі середньої школи. Він доглядав за дівчинкою, яка щойно прийшла до сиротинця, і вона раптом сказала йому це. Тоді їй було шість років.
Та дівчинка, коли їй виповнилося дев'ять, казала хлопчикові з того самого сиротинця, на рік старшому, що колись вийде за нього заміж.
Наступного разу це було, коли Джін пішов на перший курс вечірньої старшої школи. Молодша від нього на чотири роки дівчина зізналася йому в коханні. Але Джін, який вдень працював, а ввечері навчався, помітив, що вона вже ходить на побачення з іншим хлопцем.
Так воно й повелося. Після цього йому ще двічі зізнавалися в чомусь подібному, але все це виявлялося словами на одну мить, тож Джін почав мало вірити таким словам від малих дівчаток.
Втім, годі про це. Згадуючи сиротинець, який підібрав його, коли він був сиротою, і виховав, Джін вирішив: щоб віддячити за порятунок, він проживе в цьому селі рік і робитиме все, що в його силах, для Марси та для села.
Наближалося літо, і на полях села дозріла пшениця. Поля в селі спільні, тож уся громада щодня жала. Джін теж допомагав, та невдовзі в нього заболіла спина, і він вибув.
— Чорт, та й сил же в мене немає!
Річ у тім, що більша частина тіла Джіна була відновлена магічною субстанцією, тому скільки б він не тренувався, м'язів не набирав. Навпаки, якби він підсилював себе магією, вийшло б щось неймовірне, але Джін помітить це ще не скоро.
— Має бути щось, чим я можу допомогти…
Тачка, яку зробив Джін, допомагала возити зжату пшеницю, та він і далі думав, чи не можна зробити ще щось корисне.
— Ага, у сиротинці ж колись вирощували пшеницю. Як же тоді її мололи?
Він пошукав у пам'яті і
— Ось воно! Сито!
Борошно, яке їдять у цьому селі, — це так зване цільнозернове, пшениця змелена цілком. Це не та біла мука, що продається в звичайних сучасних родинах, а бура, з висівками.
— Зараз же зроблю сито.
Джін відпросився у Марси, пішов додому і поспішно взявся за сито. Зробив рамку, сплів сітку, з'єднав — і готово. Сіток було два види: дрібна і трохи грубіша.
— Добре. Але трусити його руками — та ще морока.
Тож він зробив раму, на якій сито підвішувалося зверху, щоб не треба було тримати його в руці. Згадав, як колись бачив, що для виготовлення японського паперу бамбукові пластини так само підвішували зі стелі.
— Здається, це те, що треба.
Він трусив сито, підвішене на рамі, і мука сипалася в діжку, поставлену внизу. Висівки, що залишалися, йшли на корм худобі.
— Ну от, готово.
Саме тоді повернулися Марса з Ганною, які несли пшеницю, і Джін показав їм сито.
— Ну й ну, що це таке? Знову ти щось незвичайне змайстрував!
— Братику, а що це таке?
Як і слід було очікувати, їх знову здивували. Джін пояснює.
— Гм, то цим можна відсіювати борошно?
— Так. І якщо борошно буде кращої якості, то Роланд, певно, високо його оцінить.
— Воно стане смачнішим?
— Ось як. Варто спробувати і для їжі, і для продажу.
Тож він одразу мелює минулорічну пшеницю на жорнах, перетворює її на борошно, а потім просіює через сито. (Пшениця нового врожаю ще не висохла, тому її не змелеш.)
— Ага, отак: сюди засипаємо, потім потрушуємо…
— Цікаво! І я хочу!
Ганна, побачивши це, простягає руки до сита, тож просіювання бере на себе Ганна, Марса мелить пшеницю, а Джін відкладає просіяне борошно й зберігає його.
— Ой, який гарний!
Бурувате цільнозернове борошно стало майже білим. Джін вирішив, що поки що цього досить, і задоволено киває.
— Справді, стає таке гарне. Сьогодні спечу з цього борошна хліб.
Того вечора.
— Смачно, бабусю!
Ганна в захваті.
— Справді дуже смачно…
— Білий хліб і справді смачніший.
Джін, який через своє виховання не був вибагливим і їв навіть несмачне, цього разу був вражений: такий хліб був незрівнянно смачнішим за попередній.
— Це треба всім розповісти.
Наступного дня село дізналося, наскільки смачнішим стає просіяне борошно. Селяни були раді, і Джіну знову довелося робити сита для кожного дому.
— Ех, було б добре зробити це борошно особливістю села Кайна…
Коли сита розійшлися по всіх домівках, Джін запропонував це старості, і той погодився.
— Добре, тож тепер вдасться хоч трохи заробити валюти.
І Джін радів.
Через два місяці прибув Роланд, побачив борошно і був у захваті.
— Таке біле борошно в королівській столиці знайдеш нечасто! Білосніжне борошно, яке їдять знатні пани, перемелюють слуги, вручну очищуючи зерно від лушпиння. Таке навряд чи потрапляє до простих людей. А тут так багато майже такого!
Не зовсім білосніжне, але дуже близьке до білого, та ще й недороге. Як торговець, він готовий ухопитися за це обома руками.
Цього разу грошей у нього не було, але він пообіцяв викупити все під час наступного приїзду за високою ціною.
— Та все ж, пане Джіне, ви щоразу мене дивуєте.
Роланд бурмоче, жуючи білий хліб.
— Я теж хотів би побувати на батьківщині пана Джіна. Якщо колись приїдете до королівської столиці в пошуках слідів, обов’язково дайте мені знати, я допоможу.
— Буду вдячний.
Джін вирішив прийняти це з вдячністю, хоча справжньої батьківщини, Ніхону, він уже ніколи не побачить.
До речі, для хліба використовують пшеницю, а ячмінна каша готується з ячменю.
Дякую, що читаєте.