4. Мандрівний торговець
Пора року змінилася з весни на раннє літо.
— Ось-ось буде два місяці…
Відтоді як Джін прибув до села Кайна, минуло майже два місяці. За цей час він встиг зробити багато: почав з установки помпи, викопав гаряче джерело і, нарешті, налагодив каналізацію. Із виробів у нього були ручний візок і тачка.
Ручний візок він зробив тому, що Ганні, мабуть, було важко носити воду. Потім він подумав, що й тачка не завадить. Вона несподівано припала селянам до смаку, і тепер її вирішили видавати по одній на кожну родину.
Зараз Джін грав з дітьми в догонялки. У цьому світі, принаймні в цьому селі, такої гри раніше не знали. Вона однаково підходить і хлопчикам, і дівчаткам, тож тепер це найпопулярніша гра.
— Тепер водиш ти, братику Джін!
— Добре! Тоді рахую до десяти. Раз, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім…
Діти врозтіч кинулися тікати.
— Дев'ять, десять!
— Добре, іду!
— Ой!
Марса з усмішкою дивилася на цю картину.
— Вона втратила батьків і довго була невтішною, але відколи прийшов Джін, та дівчинка знову повеселішала. Ну й дива, спершу я й не знала, хто він такий.
— Добре, першого спіймав!
Гралися за правилом, яке зветься «наростаючі квачі», тож водящих ставало дедалі більше. Щойно всі ставали водящими, гру на сьогодні завершували.
— Ганнусю, попалася!
— Курта спіймав!
— Маріо, стій!
— Джессі, спіймав!
Так тривало до темряви. Коли всі вже спітніли, вони помилися в гарячому джерелі й пішли додому з свіжими обличчями.
Останнім часом волосся Ганни, здається, стало блищати: з тьмяного золотавого воно перетворюється на золоте й сяюче. Може, це від гарячого джерела? Так думав Джін, поспішаючи слідом за Ганною, що бігла додому.
— Я вдома!
— Я вдома.
— З поверненням, Ганно, Джіне.
Марса, яка готувала вечерю, вийшла їм назустріч.
— Мабуть, зголодніли? Скоро буде готово.
— Дякую, що годуєте й мене, вибачте за клопіт.
— Та годі вам, завдяки Джіну в нас з'явилося трохи достатку, тож тепер живеться навіть легше, ніж раніше.
Справді, праця з набиранням і носінням води значно полегшала. Гарячу воду з джерела тепер використовують для миття посуду й інших справ, тож життя стало куди зручнішим.
— Ось, готово.
— Ой, як апетитно!
На вечерю були яєчня й овочі, обсмажені на сковорідці.
— Солі трохи не вистачило, тож смак може бути прісний, потерпіть, будь ласка.
Марса винувато мовила. Почувши це, Джін мовив:
— Ах, он як. Але без солі буде важко.
— Та нічого, мабуть, завтра чи післязавтра приїде Роланд, тоді й купимо.
— Роланд?
Почувши незнайоме ім'я, Джін перепитав:
— Роланд — мандрівний торговець. Раз на два місяці приїздить і продає сіль, цукор, в'ялену рибу та інші харчі, а ще тканину й одяг.
— Зрозуміло.
Самостійно обходитися без чужої допомоги, мабуть, таки неможливо.
— Тоді потрібні гроші, так?
Джін хотів був запропонувати як плату за життя свої рубіни, та Марса його перебила.
— Не гроші, а бартер. У такому глухому селі заробити гроші просто немає як.
Роланд, звісно, і сам це знає, сказала Марса і засміялася.
Того дня близько полудня, як і казала Марса, під'їхав великий віз, який тягнули два коні. На ньому сиділи двоє.
Сільський староста Гібек вийшов їх зустріти.
— О, пане Роланде, ласкаво просимо. Пане Еріку, ви теж не змінилися.
Роланд — кремезний чоловік років під сорок, а Ерік — тендітний юнак, якому ще не виповнилося двадцяти. Волосся і риси обличчя в них схожі, тож видно, що це батько й син. Обидва носять при поясі короткі мечі, мабуть, для захисту.
— Добрий день. Ви теж добре виглядаєте, пане Гібеку.
— Дякую, все гаразд. Моя небога тільки й чекала, коли приїде пане Еріку.
Ерік, почувши це, зніяковів. Схоже, він був небайдужий до небоги старости. Роланд же, не звертаючи уваги на збентеженого сина,
— Приїхали на день-два раніше за графік. Цього разу я привіз більше солі.
— О-о, оце добре, дуже дякую.
Адже напередодні літа попит на сіль різко зріс.
Роланд із помічниками одразу поставили віз посеред центральної площі села, виставили простий стіл і розклали на ньому товар.
— Спочатку харчі. Сіль, цукор, в'ялена риба огі. А це квасоля чорне око. Вона стійка до спеки, тож сіяти її можна навіть улітку.
— Дайте солі.
— Добре, один мішечок пшениці це двісті грамів, так?
— Дайте цукру.
— Гаразд, двадцять шкур — це два кілограми, так?
— Ту квасолю чорне око відсиплете трохи?
— Ого, а це гарний самоцвіт у необробленому вигляді, дещо додам.
Усі міняли пшеницю, шкури, а іноді й необроблені самоцвіти. Ерік же напружено вдивлявся в усе це.
Коли з харчами було покінчено, Роланд попросив і Еріка допомогти. Вони переклали товар. Тепер на столі були тканини, одяг і знаряддя.
Джін здалеку спостерігав, які речі тут продають.
— Гм, тканини й одяг — то зрозуміло. А он там ліхтар? І ще перо з чорнилом.
До речі, перо з чорнилом купив саме староста.
— Було б добре потім розпитати.
Джін дуже хотів почути розповіді з-за меж села, а якщо можна, то про цей світ. Втім, наступного дня ці розповіді прийшли до нього самі.
Коли торгівля завершилася, Роланд прибрав товар і столик і склав усе назад у віз.
— Ну що ж, тоді ходімо до одного гарного місця.
Староста звернувся до обох.
— До гарного місця?
— Так, прошу сюди.
Староста привів їх до гарячого джерела.
— Що це таке? Тут же раніше не було, правда?
— Так, його щойно збудували. Називається «гаряче джерело».
— Гаряче джерело, значить?
— Ну, будь ласка, заходьте.
Не дивно, що Роланд і Ерік були вражені відчуттями від купання в гарячому джерелі, адже це була зовсім не звичайна гаряча вода.
Кровообіг покращується, і якщо час від часу злегка очищувати шкіру голови від бруду та шкірного сала, волосся, як виявляється, теж стає кращим.
У селі Кайна немає можливості заробити іноземну валюту (це, мабуть, гучно сказано), тож люди змушені обмінювати товари на товари. Через це громіздкі та важкі речі цінуються нижче, ніж їхня справжня вартість.
10 грудня 2015 року. Виправлено.
Запис «2 箇月» змінено на «2 ヵ月», щоб відповідати книжковому виданню. (3 місця)