Народження спадкоємця
— Невідома стеля…
У «цьому» світі Джін розплющив очі. Репліка, як водиться, була з обов'язкової програми.
— Ви прокинулися, майстре?
Від того голосу Джін здригнувся, сів і побачив дівчинку-красуню. Чорне волосся, чорні очі, шкіра прозора, мов порцеляна. Зріст близько ста двадцяти сантиметрів, початкова школа, мабуть? На ній одяг, схожий на покоївчин.
— Е-е, а ти хто?
— Я — автоматон. Імені не маю.
Від такої відповіді, гіршої не придумаєш, у голові Джіна закрутилися шестерні вхолосту, але
(Автоматон… здається, так звали європейські механічні ляльки… але чи бувало таке тонке диво?)
Тут Джін помітив, що чує не японську. Більше того, ця мова не англійська, не французька, не німецька й жодна інша з відомих.
— Е-е, отже, це ти мене врятувала?
Для початку вирішив розібратися з питаннями по одному.
— Сказати, що я врятувала, було б не зовсім точно. Я лише покликала майстра сюди.
— А де ми взагалі?
— Лабораторія мами.
— «Мама» — це та, хто тебе створила, так?
— Так.
— А де та людина?
— Тисяча двадцять чотири роки, вісім місяців і двадцять сім днів тому. Вона відійшла.
Звісно, автоматон сам таких слів не вживав, але, мабуть, Джін переклав її старомодну, тверду мову на зрозумілу собі, от і вийшло «відійшла».
— Т-так, ось як.
Тисяча двадцять чотири роки, вісім місяців і двадцять сім днів. Такий неймовірний строк, за її словами, цей автоматон і працював.
— А чому ти мене покликала?
— Щоб ви успадкували все, що належало моїй мамі.
— Успадкувати все?…Хм, скажи конкретніше.
— Так. Все — це ця лабораторія, а також мамине магічне мистецтво. Це підходить?
«Трохи конкретніше», — і справді трохи, але загалом зрозуміло.
— Тобто ти маєш піти слідом за «мамою», яка була чарівницею, так?
— Так, саме так.
Незнайомі знання мови та існування автоматона, який не вкладається в голову, — і Джін швидко зрозумів, що це не Земля. До того ж він пам'ятав, що впав у ківш з розплавленим металом електропечі. Він ще відчуває, як нестерпний жар пік його тіло.
— То ти мене вилікувала?
Якщо так, то магія справді неймовірна, подумав він і запитав, але
— Ні, таких дій я спеціально не виконувала.
Так він і почув у відповідь. Але
— Є теорія, що під час переміщення між світами магічна стихія відновлює тіло відповідно до духу.
— Під час переходу в інший світ магічна стихія заповнює втрачені частини тіла?
Джін ще раз оглянув себе. Ліва рука: шрам на великому пальці від порізу ножем у початковій школі зник. Права гомілка: сліди собачих укусів теж пропали. Торкнувшись спини, він відчув, що опіки від пролитої з грілки води начебто також зійшли.
Саме тоді, переконавшись у цьому, Джін помітив, що він голий.
— Ааааааа!
Хоч перед ним і був автоматон, але виглядала вона точнісінько як красуня-дівчина, тож така реакція була цілком природною.
— Майстре? Що сталося?
Автоматон був автоматоном, та ще й дивився на нього з таким занепокоєнням, не відводячи очей, тож Джін почував себе ще ніяковіше.
Трохи заспокоївшись після того, як закутався в простирадло, Джін знову почав обмірковувати становище.
(Ну, я ж ледь не згорів, точніше, майже згорів дотла, і врятувало мене лише те, що ця дівчинка мене «покликала».)
(Схоже, назад до свого світу вже не повернутися, але там, мабуть, мене вже вважають мертвим, тож нічого не вдієш…)
(Директор притулку та діти з сиротинця, напевно, засмутяться… Вибачте мені…)
Перебравши всі ці думки, Джін нарешті зважився.
— Тоді скажи, що мені конкретно треба робити?
Він запитав автоматона, що мовчки стояв перед ним. І тоді,
— Будь ласка, пройдіть сюди.
Сказавши це, автоматон першим вийшов із кімнати. Джін, загорнутий лише в простирадло, пішов слідом. Взуття в нього не було, і це його турбувало, але підлогу встелено килимом, тож ноги не боліли.
Вийшовши в коридор із кімнати, де прокинувся, Джін роздивився його будову. Базові архітектурні знання в нього були.
Стіни й стеля були зроблені з молочно-білої речовини. На дотик вона нагадувала кварц і тьмяно світилася, тож ходити не заважало. Світіння не схоже ані на ЕЛ-підсвітку, ані на щось відоме, і це дивувало.
— Це світло — магія?
Коли він так запитав, автоматон, що йшов попереду,
— Так. Це вічне світіння, що йде від ефіру.
Він почув ще якесь незрозуміле слово, але вирішив поки не ставити запитань.
Судячи з того, що він бачив, «Інститут» розміром приблизно з міську початкову школу, прикинув Джін, хоча оцінка була дуже приблизною. І тут автоматон зупинився перед одними дверима.
— Ось сюди.
Це були важкі двері з тонким різьбленням.
— Я не маю права їх відчиняти. Це дозволено лише новому майстру, який має право відкривати.
— Зрозуміло.
Хто знає, що там: чи чорт, чи змій, але Джін набрався рішучості й узявся за ручку дверей…
— …Ані з місця.
— Майстре, потягніть на себе.
Він натискав на двері, які відчиняються на себе. Схоже, він досить хвилювався.
— Зрозумів.
Почервонівши, Джін цього разу відчинив двері й ступив усередину. Тьмяна кімната раптом засвітилася.
— Ого!
Він на мить розгубився від яскравого світла, але, зрозумівши, що просто засвітилися ліхтарі, знову взяв себе в руки й оглянув кімнату.
Це була кімната на кшталт кабінету: простий, але міцний письмовий стіл і стілець, а на столі велика кришталева куля розміром із кавун і одна книжка.
Із інших речей були лише книжкові полиці, щільно заставлені книгами. Справді кабінет, подумав Джін.
У кімнаті не було ні порошинки, ніби нею ще хвилину тому хтось користувався, навіть повітря було свіжим. Джін, не замислюючись, сів на стілець. Раптом кришталева куля засяяла.
— Що це таке?
— Ласкаво прошу, мій Спадкоємцю.
Щойно пролунав голос, на кулі з'явилося обличчя старої жінки.
— Мене звати Адріана Барбора Цецці. Я чарівниця, маг. І єдина в світі майстер магічної інженерії.
— Це мама.
Автоматон, що стояв позаду Джіна, додав це. Схоже, після того як двері відчинили, йому дозволено заходити.
— Я досліджувала, як поєднати магічне явище зі знаряддям. Підсумком цих досліджень став цей Інститут. На жаль, мої дослідження не прийняли колеги-маги.
Її голос, здавалося, звучав сумно.
— Але я вірю, що мої дослідження мають сенс. Та, на жаль, за мого життя довести це, схоже, не вдасться.
Тут її слова на мить урвалися, але потім продовжилися.
— Я хочу передати все, що створила, тим, хто поділяє мої прагнення. Як це використовувати, вирішуєш ти, Спадкоємцю. Подробиці дивись у записах.
Голос на цьому урвався, і обличчя, що з'являлося на кришталевій кулі, теж зникло.
— Записи… це, мабуть, ця книжка?
Він простягає руку до книжки, що лежить поруч із кришталевою кулею. Щойно пальці торкнулися обкладинки, як книжка почала сяяти…
— Ой-ой-ой!?
Зміст буквально хлинув у голову Джіна, наче лавина. Усе сталося за мить.
— …
Коли світло згасло, книжки вже не було, а Джін став законним Спадкоємцем майстра магічної інженерії Адріани Барбори Цецці.
— Так ось воно, магія…
Завдяки успадкованим знанням він відчув магічну силу, що міститься в його тілі, і зрозумів, як її використовувати. Водночас він усвідомив і її небезпеку.
— Адріано Барборо Цецці, дякую. Цю силу я неодмінно використаю з користю, обіцяю.
Коли Джін сказав це, звернувшись до кришталевої кулі, у якій уже згасло світло,
— ТЕПЕР І МЕНІ ВДАЛОСЯ ВИКОНАТИ СВОЄ ЗАВДАННЯ…
Сказавши це на прощання, автоматон розсипався на частини.
Автоматон теж виконав своє призначення і зламався…
20140506 Виправлення описки
(Помилково) «світло вмістилося»
(Правильно) «світло вляглося»
20180623 Виправлення
(Раніше) 1024 рік, 8 місяців і 27 днів.
(Тепер) 1024 рік, 8 місяців і 27 днів.
20200121 Виправлення
(Помилково) «і, щойно рука торкнулася обкладинки, книжка почала сяяти…»
(Правильно) «і, щойно рука торкнулася обкладинки, книжка почала сяяти…».