Епілог у двох світах
Це історія, яку я почала писати через любов до головних героїв-творців. Загалом хочеться тримати добродушний настрій, але в описах магічних ляльок (ґолемів, гомункулів, автоматонів тощо) можуть з'явитися жорстокі сцени, зокрема розбирання на частини, тож будьте обережні.
5 березня 2014, 19:17 — виправлення помилки
(помилково) Директоре садочка
(правильно) Директоре притулку
10 лютого 2017 — виправлення
(було) — Чи справді страхові кошти дійдуть до притулку, цікаво…
(нове) (Чи справді страхові кошти дійдуть до притулку, цікаво…)
Оскільки це внутрішній шепіт, взято в дужки.
Нідо Джін був сиротою. У дитинстві його підкинули до дверей притулку Нідо, там його й виростили.
Захоплювався він усім, що стосується ремесел, і вмів так само багато. Оскільки в притулку бракувало потрібного, він завжди обирав шлях створювати речі сам.
— Брате Джіне, зроби мені літачок!
— Гаразд.
Молодшим хлопчикам він робив дзиґи, бамбукові стрекози, ходулі, бумеранги, повітряних зміїв і моделі літаків.
Закінчивши державну середню школу, він підпрацьовував і навчався у вечірній старшій школі.
— Братику, хочу ляльку!
— Гаразд, гаразд, зачекай трошки.
А дівчаткам він робив орігамі та м'які ляльки. Завдяки цьому він непогано розбирався в кравецтві й міг зшити звичайний одяг.
— Джіне, ти справді вправний! Ти нас так виручаєш.
Директорка притулку, його наставниця, теж при кожній нагоді хвалила Джіна.
— Джіне, полагодиш, будь ласка, дах? Тече.
— Залиште це мені.
Він умів і теслярську роботу: від ремонту будинку до виготовлення стільців і столів.
Після випуску він влаштувався на роботу до однієї компанії. Оселився в гуртожитку для співробітників-холостяків і покинув притулок.
Діти, які його полюбили, плакали й шкодували про розлуку, але
— Усі, та ми ж не назавжди прощаємося! У вихідні я прийду в гості з гостинцями, добре?
Слово своє він тримав: щонеділі приходив до притулку з гостинцями, купленими на власну зарплату.
Не Земля, а інший простір, інший час, інший світ.
Там одна відьма, тобто чарівниця, доживала останні миті.
— Слухай уважно… цей Інститут і все, що в мене є… комусь, кому можна довірити… знайди його, будь ласка… Прошу тебе… Покладаюся на тебе.
— Так, мамо.
Вона була майстер магічної інженерії. Вклавши в автоматон усе, що мала, вона передала йому свою справу й тихо померла.
Компанія, де працював Джін, не була чорною, але вимоги там були дуже суворі. Не скажу, якою саме була його робота, та вихідний був лише неділя, понаднормову працю оплачували, але тих, хто жив у гуртожитку, часто раптово викликали на роботу.
Особливо Джіна, який мав лише атестат про середню освіту, гнали на роботі як заманеться, і втома в ньому накопичувалася.
— Брате Джіне, ти чогось засмучений?
Навіть дітям з притулку довелося хвилюватися про нього.
— Багато роботи? Не перенапружуйся, хоча б у неділю відпочинь.
Директорка притулку теж йому так казала, та він не брав цього до уваги: казав, що відпочиває саме тут, граючись із дітьми.
Автоматон продовжував шукати спадкоємця свого господаря. Ознаками були «довжина хвилі» й «форма хвилі».
Автоматон, який уміє розпізнавати індивідуальність людини за «довжиною хвилі» й «формою хвилі», безперервно шукав людину, чиї «довжина хвилі» та «форма хвилі» якомога ближчі до господаревих.
— У ЦЬОМУ СВІТІ, МОЖЛИВО, НЕ ВИЙДЕ.
Імовірність знайти того самого або майже того самого була дуже малою, тож за сто років автоматон так і не зміг знайти «наступника».
— Нідо, пробач, але це теж, будь ласка, зроби.
— Так.
Джінові перекидали всілякі розгрібання після чужих робіт. Перевірка документів і звірка договорів були ще найлегшими. Розбирання скарг, ремонт бракованих виробів, їх повернення. Тепер ось відновлення внутрішньої мережі компанії після збою.
І все це тому, що Джін мав знання в найрізноманітніших галузях.
— ДЛЯ ДОСТУПУ ДО ІНШОГО ПРОСТОРУ БРАКУЄ МАГІЇ.
Автоматон, маючи величезний обсяг знань, з'ясував, що магії бракує для доступу до іншого простору, і поступово розробляв засоби, щоб це надолужити.
— Ох, трохи недоспав…
Джін ішов із темними колами під очима. Не дивно: сьогодні вже третій день, як він не спить.
Сьогодні його робота — перевірка систем на одному металургійному заводі.
— СВІТ №2367 — НЕВДАЛО. ПРОДОВЖУЮ СКАНУВАННЯ СВІТУ №2368.
Автоматон з витривалістю, доступною лише неживій речі, безупинно шукав «наступника».
— Гм, керування температурою, помилка… Схоже, десь провід обірвався.
Джін пішов уздовж сенсорного проводу, що тягнувся до електропечі.
— СВІТ №3601…ЗНАЙДЕНО!
Після пошуків тривалістю понад тисячу років автоматон нарешті знайшов «наступника».
— ЗАПУСК РИТУАЛУ ВИКЛИКУ РОЗПОЧАТО.
— Ох і спекотно! Хоч піч і вимкнена, а внизу ж розплавлене залізо.
Звісно, під час перевірки електропіч уже не працювала, але величезна маса розплавленого заліза не могла так легко остигнути.
— Ага, ось тут, ось тут. Коли закидали металобрухт, саме тут і зачепило.
Електропіч плавить залізо дуговим розрядом, і сировина в ній переважно брухт. Схоже, частина його пошкодила сенсорний провід.
— ПОБУДОВА КОЛА ВИКЛИКУ. НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ — МОВНІ ЗНАННЯ НЕ ПОТРІБНІ.
Мова як засіб спілкування, мабуть, однакова в будь-якому світі.
— ЗАПУСК!
Перед автоматоном проступило магічне коло, вимальоване складною магічною мовою.
— Ну от і добре… Готово.
Джін закінчив заміну деталі. Тієї миті в нього ковзнула рука, і інструмент ледь не випав.
— Ой, та й лихо ж!
Рука, яку він рефлекторно простягнув, опинилася там, де в електропечі стоїть ківш, тобто місце, куди збирається розплавлене залізо.
— Ой!
Лишивши по собі такий короткий крик, тіло Джіна полетіло вниз, до ковша.
Остання думка Джіна в цьому світі була такою:
（Цікаво, чи страховка справді дійде до притулку…）
Ось така вона була.
Ще одне: я застряг з ідеєю для іншого твору, тому почав писати це. Можливо, оновлюватиму то один, то другий.
Не збираюся залишати його недописаним, тож дякую за увагу і прошу далі читати.