69. Хто прийшов на допомогу
Продовжую вчорашнє… Сьогодні трохи менше 7000 знаків…
Якщо вже писати до гарного місця одним подихом, виходить ось так, правда ж?
Нічого не вдієш.
Повертаємося на сорок хвилин назад.
Наталі вискочила з намету магічного загону, що стояв біля входу в підземелля, і кинулася до Гільдії авантюристів.
Точніше, до гуртожитку, що прилягає до Гільдії авантюристів.
Для звичайної людини такий темп, мабуть, нічого б не означав, але для Наталі це був ривок, що випадає раз у житті, небувалий, на повну силу.
У голові Наталі раз за разом повторювалися слова, які колись сказав Абель.
— Наталі. Якщо колись опинишся в такій ситуації, що відчайдушно потребуватимеш чиєїсь допомоги, а нас поруч не буде, тоді звернися до Рьо.
Ось він, цей момент.
Коли Наталі влетіла до десятої кімнати гуртожитку Гільдії, там був лише Рьо.
Рьо займався алхімією, використовуючи магічну мідну руду, яку принесли троє інших.
І саме тоді йому вперше вдалося зварити середнє зілля.
Зілля, яке готують на основі трави ран із використанням магічної мідної руди.
Коли Рьо вперше побачив цей рецепт, він подумав: «Невже руду треба мішати з ліками?» Але руда лише каталізатор, і наприкінці її потрібно витягти з готового зілля. Саме ця складність і пояснювала, чому авантюристи не готують зілля самі.
Саме в ці хвилини успіху до кімнати влетіла Наталі.
— Рьо, будь ласка, допоможіть!
Вона ледь дихала і змогла лише це вимовити, а тепер, спершись руками на коліна, дихала уривчасто й поверхово.
— Н-Наталі?
Рьо обернувся до дверей і впізнав знайому дівчину, яка нещодавно з'явилася в його житті та була єдиним, крім нього самого, магом водної стихії, якого він знав.
— Спершу випий води, а потім розповідай.
Сказавши це, він правицею створив крижану склянку, наповнену водою, і подав її Наталі.
Видовище було дивне, але зараз Наталі не мала сил його осмислити.
Вона випила все одним ковтком і, трохи заспокоївшись, нарешті змогла дихати глибоко.
— Рьо, Абель та його товариші зникли в підземеллі. Допоможіть їх знайти, будь ласка.
Почувши це, Рьо миттю підвівся: надів звичну мантію, пристебнув до пояса кинджал, зроблений Міхаелем, і Мурасаме.
— Розповідь вислухаю по дорозі. Ходімо.
Сказавши це, він швидким кроком вийшов із гуртожитку.
Наталі, яка вже бігла від самого входу в підземелля, була геть виснажена, але не хотіла бути тягарем, тож, стискаючи зуби, пішла слідом за Рьо.
Але на головній вулиці вона зачепилася ногами і впала.
— Ох, вибач, ти ж весь час бігла. Я не подумав. Сідай сюди. «Візок».
Сказавши це, він створив крижаний воз завдовжки близько двох метрів.
Цим «Візком» Рьо колись перевіз додому Абеля, якого викинуло на берег моря.
Якщо дорога така рівна, як вулиці Руна, ним можна користуватися без жодних проблем.
— Е-е… ну…
Наталі була дуже збентежена.
Найбільше ж впадало в око, що вони надто помітні.
Діти, блискаючи очима, дивилися на візок.
Жінки милувалися, як візок виблискує.
Візок сяє, відбиваючи світло.
Сісти на таке вимагає чималої мужності.
Але супутниця чекати не буде.
— Схоже, сил сісти у тебе вже не лишилось.
Сказавши це, він ззаду обхопив Наталі за талію обома руками, підняв її і посадив на візок.
— Ой…
Усе сталося миттєво.
І Рьо рушив з місця.
Звісно, візок поїхав слідом. Такою є властивість цього заклинання.
— Ааааааааа!
Від несподіванки Наталі скрикнула.
Під час руху Наталі розповідала сумбурно й плутано.
Нічого дивного.
Адже її раптово посадили на «Візок» і помчали з несамовитою швидкістю.
Та все ж найнеобхідніше вона встигла переповісти.
Загін Червоних мечів і дослідницька група Королівського магічного загону, усього п'ятдесят чотири особи, були перенесені переміщенням всередині підземелля.
За функцією магічного пристрою, імовірно, місце переміщення — сороковий поверх.
Водночас, імовірно, було перенесено й дослідницьку групу Центрального університету, що налічує понад тисячу осіб і вивчала одинадцятий поверх.
Втім, щодо місця переміщення цих людей відомостей немає зовсім.
— Гаразд, більш-менш зрозуміло.
Дійшовши до входу в підземелля, Рьо розвіяв візок.
Наталі одразу осіла на землю.
— До речі, Наталі, чому ти прийшла саме до мене?
Рьо справді не розумів цього.
Наталі він помічав лише як ще одного мага водної стихії, окрім себе — якщо сказати прямо, більше нічого.
Він лише допоміг передати лист Абелю.
Відтоді вони жодного разу не зустрічалися.
Та Наталі каже, що прийшла насамперед до Рьо.
— Колись Абель сказав, що якщо буде потрібна чиясь допомога, а його самого поруч не буде, слід звернутися до Рьо. Рьо неодмінно допоможе.
— Ось воно як, Абель…
Рьо сказав лише це, але Наталі відчула, що він уже щось для себе вирішив.
— Добре, тоді я спущуся вниз.
Сказавши це, Рьо попрямував до входу в підземелля.
Вхід до підземелля було перекрито.
Це й не дивно: ніхто ще не знав, що сталося всередині.
Біля входу, немов вартові, стояли двоє авантюристів, найнятих Гільдією.
— Я пройду.
Та Рьо не звернув на них уваги і спробував пройти.
— Ні, не можна. Нам наказано нікого не пускати до підземелля.
— Я авантюрист рангу D. «Крижана стіна»
Сказавши це, Рьо поставив між собою та авантюристами Крижану стіну, щоб його не схопили, і розчистив собі шлях до підземелля.
— Що таке, прозора стіна? Гей, ти, не заходь до підземелля!
Залишивши ці крики позаду, Рьо дрібною риссю збіг сотню сходинок до першого рівня.
Велика зала першого рівня.
— <Активний сонар>
Пробігаючи крізь молекули води навколо, «подразнення» розходиться далі. Натрапивши на предмети, воно відбивається назад.
— Справді, нічого немає.
Що до дев'ятого рівня нічого не було, ще напередодні доходили такі відомості.
Активний сонар був лише перевіркою.
Хоча чудовиськ немає, кожен рівень підземелля дуже широкий.
До того ж розташування сходів на нижні рівні забирає чимало часу.
Та й щодо рівнів глибше тридцятого у гільдії немає карт, а розташування сходів досі відоме не повністю.
Якщо спускатися до сорокового рівня, скільки ж часу піде на дорогу…
Тож Рьо думав про спосіб проломити дно рівнів.
Таке часто буває в аніме та манзі… Рьо й сам пам'ятав, що бачив щось подібне в якомусь творі!
Питання було лише в тому, чи не надто міцні стіни й дно підземелля, чи не надто швидко вони відновлюються… Тут він згадав солдатів-мурах.
Коли він розповів про солдатів-мурах, яких бачив на першому рівні, Абель відповів: «Солдати-мурахи прокопали вертикальні ходи й дісталися до першого рівня».
Якщо мурахи можуть копати нори, то людина теж мусить змогти!
Звичайній людині це, може, й важко, але Рьо впорається.
Так, адже він маг водної стихії.
— <Абразивний струмінь 6>
Так, щоб діаметр становив близько двох метрів, він абразивним струменем пробурив отвори у вершинах правильного шестикутника. Потім повернув їх за годинниковою стрілкою на шістдесят градусів…
Дно провалилося.
Отвір діаметром два метри відкрився, і Рьо без вагань стрибнув униз.
Висота близько десяти метрів… Якщо просто падати, то при правильному приземленні він не покалічиться, але може забити ногу.
У момент приземлення він випустив водяний струмінь з підошов і отримав хоч трохи підйомної сили.
Звісно, це непросто, але порівняно з тим, щоб вистрілювати водяними струменями всією спиною й мчати вперед, це легко.
Та й водяний струмінь з підошов уже не раз рятував Рьо життя, це вже перевірена техніка.
Правда, переважно під час боїв з чудовиськами в морі.
Цим способом Рьо без пригод спустився до тридцять дев'ятого рівня.
Дорогою жодного чудовиська він не зустрів, і це справді було дивно.
— Проте думати — не моя справа.
Зараз Рьо має зустрітися з Абелем і благополучно вивести його на поверхню.
— Під нами сороковий рівень… тож <Активний сонар>.
«Подразнення» розійшлося по всьому тридцять дев'ятому рівню… і досягло сходів на сороковий.
Щойно він хотів спуститися сходами, як розповсюдження обірвалося.
— Га? Схоже, там якийсь бар'єр…
Тут Рьо згадав відомості, які повідомила Наталі.
Лише на мить із сорокового рівня був відгук, але одразу зник.
— Не знати, що відбувається, тривожно, але нічого не вдієш…
Так промовивши, він почав читати ту саму магію, що й раніше.
— <Абразивний струмінь 6>
Дно тридцять дев'ятого рівня провалюється.
Рьо стрибнув у відкритий отвір.
Проходячи крізь отвір, він відчуває ледь помітний опір.
І ще відчуття, ніби світ вивернувся навиворіт.
（Це відчуття нагадує бій із демоном Леонор… Казали, це заборонений коридор? Але тоді було інакше, якось густіше, а тут ніби розріджено? Недороблений заборонений коридор?）
Пройшовши крізь щось схоже на бар'єр, він глянув униз і побачив, як потвора наближається до Абеля, що стояв на колінах.
Та й Абель, хоч і стояв на колінах, досі тримав меч напоготові.
（Абель не може піднятися? Тоді спершу треба перервати бій.）
Рьо промовив заклинання.
— <Крижана стіна 10 шарів>
Між Абелем і потворою постала крижана стіна, розділивши їх.
Сам Рьо тим часом приземлився між потворою та сотнями обгорілих трупів.
（Це, мабуть, дослідницька група Центрального університету… Жахливо.）
Лише подумавши це, він рушив до Абеля.
Весь цей час ніхто, ані потвори, ані хтось інший, не промовив жодного слова.
— Абелю, ви не поранені?
Навіть Рьо іноді каже розумні речі.
— Ох… Рьо, чому ти тут…
— Прийшов вас рятувати, звісно. І взагалі, ви ж ніде не поранені, а підвестися не можете… Ага, мабуть, струс мозку або щось таке. Щоб Абель, та ще й зі струсом мозку ледь не загинув… Вам ще далеко до досконалості.
Почувши слова Рьо, Абель ледь не розплакався чи засміявся, але ледве стримався.
— Відчепися. Просто послизнувся.
— Мечник послизнувся… Ну, мабуть, таке буває.
Рьо згадав свої бої з учителем Дулаханом і подумав, що на болотах справді ненадійна опора під ногами.
— Загалом, багато людей хвилюються, тож давайте повертатися.
— Я б радо, та…
Сказавши це, Абель глянув у бік потвори.
— Я її сам покінчу. Ви не заперечуєте?
— Ні, Рьо, стривай! Це ж принц демонів!
Абель поквапливо намагається зупинити Рьо.
— Принц демонів? Дитина Повелителя демонів? Ну, такі жарти краще розповідайте іншим разом. Пов'язане з Повелителем не може бути таким слабким на вигляд.
— Принц демонів — чудовисько, яке колись стане Повелителем демонів… так, здається. І до того ж сильне!
— Ясно, отже, це щось на кшталт дитини Повелителя демонів. Тому й виглядає слабким.
Сказавши це, Рьо повернувся до принца демонів.
Тільки тепер, здається, й дияволи опам'ятались.
Кара для тих, хто заважає поєдинку. Як щойно вони спалили авантюристів із дослідницької групи Центрального університету, що втрутилися магією, так і тепер кара була невблаганною.
Із трьох прислужників принца демонів у бік Рьо летять шість вогняних стріл.
（<Крижаний спис 6>）
Кожну з них він відбиває окремо крижаним списом.
Рьо ніколи ні в кого не вчився магії, тож навіть не знає, що таке магічний бар'єр.
Тому доводиться або відбивати їх крижаною стіною чи крижаним щитом, або знищувати водною атакувальною магією.
Щоправда, досі такі проблеми ще жодного разу не виникали.
（<Водяний струмінь 3>）
Він відбиває їх, і тієї ж миті водяні струмені, випущені з-за шиї кожного з трьох прихвосників, зрізають їхні шиї збоку… три голови покотилися на землю.
Одночасно з цим тіла трьох прихвосників теж падають, з шиї б'є кров.
Усе сталося за лічені миті після того, як ці троє випустили вогняні стріли.
Ніхто не зміг зрозуміти, що саме сталося.
Навіть Абель, мечник найвищого класу, не зміг цього побачити.
（Рьо відбив їх своїм звичним крижаним списом, це ледь зрозуміло… а потім що він зробив? І чому у дияволів відпали голови? Не розумію!）
Не розумів цього, звісно, не лише Абель.
Найбільше, мабуть, не міг оговтатися принц демонів.
Втім, він зрозумів принаймні одне: його підлеглих знищено за мить, якимось способом.
Ненависть, що спалахнула в його очах.
Скільки б звичайних дияволів не було вбито, він не змінював виразу обличчя, але загибель трьох прихвосників, мабуть, таки розлютила його.
Він дивився на Рьо таким гострим поглядом, сповненим люті.
— До таких поглядів я вже звик. У правій руці в тебе меч? Хм…
Рьо, для годиться, теж витягнув з піхов Мурасаме й створив лезо з льоду.
Побачивши це, принц демонів на мить напружився.
— Ну ж бо, принцу демонів, нападай.
Слова його були вилазливі, але стійка не мала жодної слабини.
Це розумів і принц демонів.
Він так і застиг із піднятим над головою мечем і вже не міг вільно рухатися.
Бачачи, що принц демонів стоїть із мечем над головою і не рухається, Рьо теж підняв меч над головою.
Таку стійку він використовує рідко.
Найліпше Рьо володіє стійкою сейгань: меч тримають посередині на рівні грудей, це основа основ, з якої легко перейти і до атаки, і до захисту.
Якщо ж підняти меч над головою, стійка стає повністю наступальною.
Якщо спробувати самому, одразу стає зрозуміло: відбити удар мечем не можна. І відвести його теж не можна.
Отже, єдиний вихід — ухилятися без меча.
Захисту немає зовсім. Тому така стійка і є повністю наступальною.
У цій повністю наступальній стійці Рьо, ковзаючи ступнями, повільно скорочував відстань.
Спершу принц демонів трохи відступив назад, але потім вирішив не відступати і зустріти супротивника.
І ось…
Принц демонів одним ривком скоротив відстань і опустив меч.
— Повільно.
Рьо ледь відступив правою ногою вбік і вперед, ухилившись від удару принца демонів; коли той втратив рівновагу, Рьо опинився збоку і відрубав йому голову ззаду.
Стрибок і удар принца демонів були досить швидкі… але Рьо передбачав, що…
— Леонор була швидша…
Так, стрибок демона Леонор, який можна назвати справжнім нищівним проривом, ймовірно здійснений за допомогою магії вітру, перевищував швидкість звуку.
Такий стрибок, що перевищує швидкість звуку, колись показував і той Одноокий Яструб Вбивця.
Для Рьо, який чекав саме такого, стрибок принца демонів був надто повільним.
Абель, який спостерігав, остовпів.
（Що це таке…）
Мистецтво меча, яким володіє Абель, і мистецтво Рьо у корені відрізняються одне від одного в усьому.
І хід ніг, і зміщення центру ваги, і, звісно, сам меч!
Та все ж Рьо володів мечем, який аж ніяк не був звичайним.
Це не природний дар, певно… Безмежні тренування, неймовірна муштра і жахливо багато бойової практики: ось через що він опанував це мистецтво меча.
Це був лише один удар, але для мечника такого рівня, як Абель, зрозуміти величезний обсяг інформації, що в ньому вмістився, було нескладно.
Минула певна мить, перш ніж він отямився.
Отямившись і ще раз збагнувши, що сталося, Абель повернувся до Рьо.
Він уже збирався сказати Рьо «дякую», та раптом помітив.
Принц демонів, якому відрубали голову, не впав.
Рьо також це помітив.
— Відрубати голову і не померти… Це трохи проблематично, еге ж.
Рьо відстрибнув назад, збільшуючи відстань.
— Витривалість, звісно, вражаюча… Але демонічні володарі мають бути сильнішими. Принаймні, не такі слабкі, як ти. Щоправда, ти ж не розумієш мови, так?
Поки Рьо говорив, принц демонів підняв упалу голову і поставив її на тулуб.
Місце, де голова зрослася з шиєю, шипить: «шш-ш-ш».
— Регенерація в нього непогана, хоча… Ну що ж, подивимося, наскільки він здатен відновлюватися. ＜Абразивний струмінь 256＞
Навколо принца демонів виникли 256 водяних ліній із льодовим абразивом; вони рухаються випадковими траєкторіями і розрізають простір разом із усім, що в ньому є.
Колись ним, імовірно, було розрізано демона Леонор; нині це козир Рьо, його останній засіб.
Тоді через неймовірну швидкість регенерації Леонор він не зміг завдати вирішального удару…
Посеред хаотичних траєкторій Рьо почув чіткий «трісь», наче розламалося щось тверде.
Тієї миті тіло принца демонів, розрізане на частини, яке вже намагалося відновитися, повністю розсипалося і більше не ворухнулося.
— Він розбив магічний камінь…
Звук тріснувшого твердого предмета був звуком розбитого магічного каменя принца демонів.