70. Рьо
Вилучити магічний камінь принца демонів не вдалося, але три його прихвосні вже обезголовлені, тож камені, мабуть, можна буде забрати.
Переконавшись у цьому, Рьо підійшов до Абеля.
— Дякую, Рьо. Ти мене виручив.
Абель щиро схилив голову, висловлюючи подяку.
— Та годі. Вашої вдячності цілком вистачить на одну вечерю в їдальні, правда ж?
— Гаразд, гаразд. Тиждень частуватиму тебе щодня.
Сказавши це, Абель, сміючись, плеснув Рьо по плечу.
— Боляче, боляче. Ви маєте ведмежу силу! Тиждень, не забуду, обіцяю!
Тим часом до Абеля підійшли решта членів «Червоних мечів» і радник Артур.
— Абелю… Як добре…
Ріхя, ледь не плачучи, кинулася Абелю на шию.
Щойно вона його обійняла, як розридалася.
Поруч Воррен тримав на руках усе ще непритомну Рін і вклонився Рьо.
— Я радник Королівського магічного загону Артур Беласіс, представляю тут дослідницьку групу загону. Щиро дякую вам за допомогу.
Сказавши це, Артур також схилив голову перед Рьо.
— Ой, не треба. Мене сюди послала пані Наталі з Королівського магічного загону. Добре, що я встиг. Ніколи б не подумав, що тут таке станеться.
Перед очима Рьо були маги Королівського магічного загону, ще не до кінця відновлені після вичерпання мани, і тіла дослідників Центрального університету, спалені дияволами.
— Ті, що там, це ж члени дослідницької групи Центрального університету…
— Так… Не змогли вберегти…
— Тіла не забрати, але, може, варто хоча б взяти їхні речі на пам'ять?
— Щойно прийдуть до тями наші маги, тоді й почнемо збирати речі загиблих.
Радник відповів, поглядаючи на магів свого загону.
— Рьо, давай зберемо магічні камені дияволів.
Заплакана Ріхя стояла поруч, а Абель запропонував зайнятися збиранням магічних каменів.
— Частину виторгу хотілося б передати родинам загиблих.
（Ну й ну… Абель не годиться в авантюристи. Було б справжнім авантюристським духом сказати: «Ми, що вижили, витратимо за вас, мерців, усе до останнього!»）
Хоча Рьо був в авантюристах значно новішим, він дивився на Абеля зверхньо.
（Ну, мабуть, це і є весь Абель）
Навіть наприкінці він не відступив від зверхнього тону.
Проте вимовити це вголос було б небезпечно, тож він залишив думку при собі.
Та тут він почув слова, які не можна було пропустити повз вуха.
— Ви щойно сказали «диявол»? Ті, що тільки-но були тут, — дияволи?
Рьо озирнувся на поле бою і побачив розкидані тут і там потвори.
— Так. Ми самі вперше зустрілися з дияволами. Адже в Центральних країнах вони востаннє з'являлися кілька сотень років тому… Звідки вони тут, не знаю.
（Отже, «Демон» і «диявол» — зовсім різні речі… Міхаель (псевдонім) дописав у «Довідник чудовиськ» не диявола, а Демона. Недарма він писав, що сила їх варіюється від найслабших до найсильніших, і навіть найслабший без зусиль знищить ціле місто… Ось чому бій з Леонор без заборонного коридору міг би спустошити місто Рун）
Тут Рьо раптом щось згадав.
— Ще до того, як ми піднялися, на тридцять дев'ятому рівні я використав магію пошуку і помітив там щось дивне. Це біля сходів на тридцять дев'ятий рівень, тож на зворотному шляху й подивимося. Може, воно пов'язане з цим.
Після того як Рьо переміг принца демонів, бар'єр, що, схоже, накривав сороковий рівень, зник.
（Радше це був недоладний заборонений коридор… Заборонений коридор у місті Рун, мабуть, з'явився завдяки сонячному затемненню. Навіть демон Леонор казала, що не може з цим нічого вдіяти… Я сам собі гадав, що це простір між світами, міст, що виникає, коли Рун з'єднується з якимось іншим місцем… Ні, інформації ще замало, нічого не зрозуміло）
Коли чогось не розумієш, краще перестати над цим ламати голову. Це теж один зі способів розв'язати проблему.
Так подумав Рьо.
Королівський магічний загін, який прийшов до тями після непритомності від вичерпання мани, зібрав речі загиблих з дослідницької групи Королівського центрального університету, а Червоні мечі, Артур і Рьо зібрали магічні камені дияволів.
— Колір магічного каменя… чорний…
Рьо сказав це зовсім тихо, та на ці слова відгукнувся Артур, найдосвідченіший серед присутніх.
— І я вперше збираю магічний камінь диявола, але щоб він був чорний… Не чекав.
— Пане Артуре, з ваших слів виходить, що диявола самого ви вже бачили або навіть воювали з ним. Я правильно розумію?
— Так, Рьо, ти правий. За часів, коли я був авантюристом, воював із ними в Західних країнах… Але звалити не вдалося.
Артур дивився вдалину, наче перебирав у пам'яті минулі дні.
Зазвичай магічний камінь чудовиська має колір, що відповідає стихії, до якої належить це чудовисько.
Для стихії вогню це червоний, для водної стихії — синій, ось як це працює.
Тож якщо він «чорний»… то це темрява?
（Але ж ті троє не пускали вогняних стріл?）
Згадуючи бій, Рьо тільки більше плутався.
— Рьо, у Центральних країнах зустріч із дияволами трапляється вперше приблизно за двісті років. Відомостей про магічні камені не збереглося навіть у храмах.
Жриця Ріхя доповнила щодо магічних каменів дияволів.
— Кажуть, диявол з'являється раптово, ні з того ні з сього. Тому в храмі навіть обговорювали дослідження, чи не могли б вони користуватися часопросторовою магією.
— Часопросторова магія!
Часопросторова магія — це класика історій про інший світ.
(Ні, але ж Міхаель (псевдонім) казав, що магія ділиться на шість стихій: вогню, води, вітру, землі, світла й темряви, та ще безстихійну… Серед них не було ніякої часопросторової… правда ж?)
— Невже існує часопросторова магія?
Рьо запитав ні в кого конкретно.
— Часопросторовою магією відомі «безмежне сховище» і «переміщення». Обидві назви говорять самі за себе.
Відповів, на диво, Абель.
— Це чудово! Я б дуже хотів навчитися ними користуватися, але…
Почувши це, Абель зробив дуже ніяковий вигляд.
— Ну… Відомо, що часопросторову магію в цих Центральних країнах має лише одна людина — барон Імперії Гаген Бенда.
— Ого-го～. Якби було безмежне сховище, можна було б нести додому не тільки магічні камені, а й цілі туші та матеріали, а з переміщенням легко дістатися до мисливських угідь або просто повернутися додому. Зручно, мабуть.
Рьо, уявивши цю картину, сказав з задоволенням.
Але обличчя Абеля стало ще ніяковішим, ніж раніше.
— Ех, авантюристові так, може, й зручно. Але барон Бенда — людина Імперії… Імперія ніколи не дозволила б такому таланту вільно діяти…
— Що ви маєте на увазі…
— Барон Бенда приписаний до імперської армії і постійно займається перевезенням зброї та провіанту для імперських військ. Його використовують як дуже зручний інструмент…
Навіть Рьо вважав це жалюгідним.
Справді, з погляду війська людина з безмежним сховищем і переміщенням — це та, кого армія хотіла б мати якнайбільше.
Але через це повністю позбавляти його свободи — надто жорстоко.
— Безмежне сховище і переміщення може використовувати тільки барон Бенда. Попередній барон Бенда володів обома цими магіями, а його син Гаген, нинішній барон Бенда, поки той був живий, їх не мав. Щойно попередній помер, нинішній барон почав користуватися безмежним сховищем і переміщенням, тож кажуть, що це радше якесь прокляття, ніж магія.
— Зрозуміло… Не те що передається від батька до сина, а в цьому поколінні користується ним лише одна людина… Справді, схоже на прокляття.
На слова Рьо Абель раптом завмер.
（Лише одна людина в цьому поколінні… Цей вислів я недавно десь згадував… Ах, герой.）