Маг води

64. Гостра Сера

Через Золотий тиждень це додаткова публікація.

Рьо мав дещо, що його непокоїло.

Ідеться про зв'язок між Великим потопом і демонами.

За два дні до того, як Великий потоп вийшов на поверхню, у місті Рун сталося сонячне затемнення, і Рьо бився з демоном Леонор у просторі, схожому на інший вимір.

Леонор називала його «заборонений коридор».

Ці дві події занадто збігаються, щоб вважати їх випадковістю.

Не знаю, чи демон викликав Великий потоп.

Можливо, він прийшов лише тому, що знав про потоп.

А може, важливим є не демон, а саме «затемнення».

Цього теж я не знаю.

Звісно, я цього не знаю, але мене це турбує.

(Може, у бібліотеці вдасться щось дізнатися…)

Про це я думав, обідаючи в їдальні гільдії.

Звісно, не сам, а з чотирма з десятої кімнати.

— Рьо, ви ж про щось думаєте…

— Мабуть, про алхімію з використанням магічної мідної руди…

— Я-я, тільки зараз не кажи, що треба повернути гроші. Навіть тобі, Рьо, це не можна, розумієш?

Репліки Амона, Ета і Нільса були саме в такому порядку, але… найгіршою виявилася репліка найстаршого, двадцятирічного Нільса.

— Я такого не скажу.

Рьо з гіркою посмішкою похитав головою.

Нільс виразно відбив на обличчі полегшення.

Рьо раптом помітив, що з кишені туніки Нільса визирає золотий ланцюжок.

— Нільсе, що там у твоїй кишені?

— О-ох, та я ж як-не-як авантюрист, без цього ніяк.

Сказавши так, він витягнув кишеньковий годинник.

У цьому світі годинники вже є.

На вежі площі встановлено великий годинник, і кожні три години з нього лунає дзвін.

Багато містян живуть за ним, а от авантюристи досить часто мають кишенькові годинники.

Це потрібно, щоб не спізнитися на зустріч із замовником, на збір тощо.

У будь-якому світі й за будь-якої роботи той, хто не дотримується часу, одразу отримує низьку оцінку.

Сам годинник відмірює час за допомогою чогось, що рухається з постійною швидкістю, як-от водяний або пісочний.

По суті він не складний.

Складнощі виникають лише тоді, коли його намагаються зробити достатньо малим, щоб носити з собою, і з достатньо простим механізмом.

На Землі ці складнощі подолали завдяки винаходу «пружини».

Це сталося в шістнадцятому столітті.

Але в цьому Фі є те, чого на Землі не було.

Це магія та алхімія.

Якщо чесно, зробити за допомогою алхімії механізм, який відміряє час через рівні проміжки, зовсім не складно.

За наявності таких технологій поява кишенькових годинників — не така вже й складна справа.

Утім, і так кожен такий годинник коштує понад десять тисяч флоринів.

Для простого городянина десять тисяч флоринів — аж ніяк не дрібна сума.

Якщо жити дуже ощадливо, цієї суми вистачить, може, на півмісяця.

Але для авантюриста, для якого швидкі статки не є мрією, — хоча він ще й не розбагатів, Нільс, схоже, таки купив.

Мабуть, з трьохсот тисяч флоринів, які заплатив Рьо.

Звісно, десять тисяч флоринів — це найнижча ціна, адже існують і цілком механічні кишенькові годинники, в яких немає ні магії, ні алхімії.

Такі коштують щонайменше кількох мільйонів флоринів — ціна, від якої очі лізуть на лоба.

А найвибагливіші, з так званими вищими функціями — вічним календарем, мінутним репетиром, турбійоном, спліт-секундоміром, показом рівняння часу, автопідзаводом, — коштують понад сотню мільйонів, кажуть… Може, і в цьому світі був свій геній на кшталт Бреге.

— Кишенькові годинники? Тепер Нільс точно не спізнюватиметься, правда?

— Та я взагалі ніколи не спізнювався…

Тим часом до них підійшла реєстраторка Ніна.

— Вибачте, що відриваю від обіду, Нільсе, Ете.

— Т-так! Щ-що… Що саме?

Нільс, який трохи захоплювався Ніною, від того, що вона звернулася саме до нього, перейшов усі межі збудження і закляк від напруги.

(Спершу, коли нас проводили до гуртожитку, він, здається, не був таким скутим… Нільсове захоплення Ніною зростає надто швидко).

Рьо подумав про нього щось досить жорстоке.

— Нільсе, Ете, за ваші заслуги під час нещодавнього Великого потопу вам присвоєно ранг авантюристів E. Вітаю!

Сказавши це, вона мило всміхнулася.

— Е-е… клас E…

— Ура. Дуже дякую.

— Нільсе, Ете, вітаю вас!

— Вітаю вас обох!

Слова в Нільса не йшли, Ет щиро радів, а Амон і Рьо висловлювали захоплення.

— Тож згодом ми оновимо ваші картки гільдії, тому підійдіть до стійки. Тоді ж можна буде зареєструвати партію, тож якщо будете реєструвати, придумайте назву партії, гаразд?

Сказавши це, Ніна повернулася до стійки гільдії.

— Назву партії?

Рьо спитав Ета.

Нільс, звісно, так і стояв закляклим, бо на нього зараз не можна було покластися.

— Так. Від E-рангу можна реєструватися як партія. Досі всі троє були F-рангу, тож партією нас не записували, але якщо хоча б один у партії має E, це вже партія E-рангу. А партія E-рангу може зареєструвати свою назву в гільдії. Кажуть, це означає, що з новачків ми вже вийшли.

Ет усміхнувся й задумався: — Що ж нам обрати~

— М-мені теж треба старатися й дійти до E-класу!

Амон теж брав участь у Великому потопі, тож його внесок, певно, також зарахували, але він щойно зареєструвався як авантюрист, тому до E-рангу йому, мабуть, ще треба трохи почекати.

(Надалі Амон теж зможе брати завдання для E-класу, тож, мабуть, незабаром і він підніметься до E-класу).

Рьо зовсім не переживав.

Після полудня троє з десятої кімнати тренувалися на зовнішньому полігоні гільдії.

Зранку їх збирали в лекційній залі, тож братися за завдання зараз уже було запізно — час був незручний.

Авантюристів E- та F-рангу було чимало, тож полігон був людніший, ніж зазвичай.

Звісно, Рьо серед них не було.

Попрощавшись з трьома, він вирушив до Північної бібліотеки.

Вранці він хотів займатися алхімією з магічною мідною рудою, яку принесли троє, та з голови не йшли Великий потоп, демон і час сонячного затемнення.

Черговий за стійкою Північної бібліотеки був уже не той, що вчора.

Заплативши дві тисячі флоринів і повісивши на шию чорну перепустку для авантюристів, Рьо увійшов до великої читальної зали.

Там, де вчора сиділа ельфійка Сера й читала книжку, тепер… нікого немає.

Рьо трохи засмутився.

Звісно, він прийшов не заради Сери, але ж кожен любить гарне.

А Сера, що читала книжку, справді була напрочуд гарною.

Оглянувши велику читальну залу, Рьо не побачив нікого, крім себе.

Тут Рьо й зрозумів.

（Бібліотекаря немає, та й Сери, що вчора разом зі мною шукала, теж немає… Як же мені знайти записи про сонячне затемнення та Великий потоп…）

Так, про це він зовсім не подумав.

Ще й помітив це вже після того, як заплатив дві тисячі флоринів і зайшов. Ну й невдаха.

Поки він ламав голову, як знайти відповіді, позаду пролунав голос.

— Е? Та це ж Рьо. Ми ж учора бачилися.

І тут з'явилася його рятівниця.

Рьо обернувся, і перед ним стояла жінка такої краси, що її можна було порівняти хіба що з небесною богинею.

Це була ельфійка-авантюристка Сера.

— Серо!

Мабуть, у словах Рьо була радість.

Сера здивувалася, що її покликали по імені.

— Ш-що трапилось?

Тоді Рьо розповів їй усе.

Зокрема й те, що він забув про відсутність бібліотекаря, але все одно прийшов до Північної бібліотеки.

А ще про те, що він був трохи у відчаї.

Почувши це, Сера тихо засміялася. Бо ж бібліотека. Тут і сміятися треба тихо.

— Якщо я можу бути тобі корисною, то це зовсім не складно. Записи про минулі затемнення та про Великий потоп, так?

Тут Сера багатозначно наголосила на сонячних затемненнях і Великому потопі.

— Рьо, ти думаєш, що затемнення і Великий потоп пов'язані, так?

Почувши це, Рьо був вражений.

（Сера дуже гостра. Занадто гостра.）

— Справді, цього разу за два дні до того, як у Великому потопі почали з'являтися чудовиська, було велике затемнення.

Під великим затемненням, мабуть, мається на увазі сьогоднішнє повне сонячне затемнення.

— Якщо сказати коротко, то у підземеллі Руна затемнення й Великий потоп, імовірно, пов'язані.

Сера відповіла спокійно, без вагань.

Рьо так і залишився з відкритим ротом, не знаючи, що відповісти.

— Точніше кажучи, перед кожним Великим потопом обов'язково траплялося сонячне затемнення. Тільки часткове, а не таке велике, як сьогодні.

У певній точці світу повні або кільцеподібні затемнення, коли Місяць закриває майже весь диск Сонця, відбуваються раз на кілька десятиліть.

Часткові ж затемнення бувають раз на кілька років, а інколи й раз на два роки.

Отже, якщо затемнення збіглося з Великим потопом, це цілком може бути випадковістю. Нічого дивного тут немає.

— А чому ж вони пов'язані…?

— Бо я вже колись це досліджувала, звісно.

Усмішка Сери раптом спалахнула, така приваблива, що в Рьо перехопило подих.

（Ого, яка ж вона гарна…）

— Але мені цікаво, чому Рьо звернув увагу саме на зв'язок між цими двома речами.

— А, ні, це так, просто здогадався…

Все ж таки сказати, що я воював із демоном, не можна…

Може, вона, як ельфійка, і знає щось про демонів… Але про це я ще не хотів розповідати іншим.

— Ну-ну…

Рьо й сам рідко опинявся під таким підозріливим поглядом красуні.

— Серо, ви ж знаєте, від чого залежить насиченість кольору магічного каменю?

Відчайдушно намагаюся перевести розмову на іншу тему, щоб відвернути її увагу.

— Ну гаразд, я підіграю тобі.

Сера усміхнулася й так і сказала.

— Звісно, знаю. Так, правило каже: у чудовиськ, що прожили довгий час, магічні камені темніші.

— А який колір мали магічні камені чудовиськ цього Великого потопу…?

— Невже… вони були світлі?

— Так, світлі. Чому ж ви спитали…

Сера кивнула й відповіла.

— Я знаю це, бо колись бачила запис про те, що магічні камені чудовиськ, яких знищили під час минулих Великих потопів, теж були світлими. Цей запис у бібліотеці в поганому стані, до того ж він на пергаменті, тож мало хто з бібліотекарів про нього знає. Хочеш подивитися, Рьо?

— Так, дуже хочу!

— Тоді ходімо. Ходи за мною.

Сказавши це, Сера рушила з місця.