61. Сера
— Тоді я піду снідати.
Сказавши це, Рьо встав.
— Е? Може, тут і поїмо… А справді, ніхто ж не їсть…
Абель озирнувся навколо й здивовано насупився.
За столами сиділо небагато людей, але всі лише пили воду, і для їдальні це видовище було неприродним.
— Сьогодні вранці дослідницька група конфіскувала всі харчі з цієї їдальні.
— Що…
Від такого навіть Абель, а за ним Ріхя, Рін і Воррен, який узагалі майже не говорить, заніміли.
І, на подив Рьо, Наталі теж заніміла.
— Ка-королівський магічний загін сам привозить з собою кухарів і провіант… Я й гадки не мала, що таке станеться…
Хоча вона й розуміла, що це не їхня вина, вигляд мала винуватий.
— Але якщо це розійдеться по гільдії, дослідницькій групі буде дуже важко найняти авантюристів. Авантюристи надто бурхливо реагують на такі речі, ох як бурхливо.
— Так, образа через їжу — річ серйозна.
Холодний висновок Абеля і істина Рін, яка діє в будь-якому світі.
Так чи інакше, для Рьо, який вирішив не наближатися до підземелля, це було ні до чого.
— Абелю, якщо блокаду підземелля знімуть, то сьогоднішнє полювання скасовується, так?
Ріхя перепитала Абеля.
— Так. Гадаю, гільдмайстер після цього збере провідні групи й усе пояснить. Тож нам принаймні варто лишатися в місті, де нас можна знайти. Групи рангу B точно викличуть.
— Ми і Біла бригада. Ще, здається, близько двадцяти груп рангу C мали тут перебувати.
— Ой, а ще ж Сера повернулася.
Рін сказала так, ніби щойно згадала.
— О, Сера з вітру? Вона ж довго була в столиці за дорученням, правда ж?
Рьо так і стояв, пропустивши слушну мить, щоб вийти з їдальні, але тепер нарешті наважився.
— Тоді я піду.
— О, ага. У Золотій хвилі хоча б поїсти можна.
— Так. Саме так я й думала…
— Е-е, вибачте…
Усвідомивши, що позбавила Рьо можливості поснідати, Наталі почервоніла до самих вух і низько вклонилася.
— Та ні, ви ж поспішали, нічого не вдієш. Тоді бувайте.
Сказавши це, Рьо вийшов із гільдії й вирушив до Золотої хвилі в пошуках сніданку.
— Рьо, виходить, ви йшли до Золотої хвилі снідати… а я вас сюди привела…
Вже після того, як Рьо вийшов, Наталі винувато промовила.
— Не бери в голову. Рьо на таке не зважає.
Сказавши це, Абель засміявся.
— Слухай, Наталі, я як представниця роду Шварцкопфів, великих майстрів водної магії, хочу спитати: чи є в водній магії заклинання, яке створює Крижану стіну високо в повітрі, далеко від мага?
— Га? Ні, наскільки мені відомо, такої магії немає.
— Ось як… Так я й думала.
На запитання Рін Наталі відповіла, хоч і розгублено, але без жодної запинки.
— Ну ти даєш, Рін, тебе досі це муляє?
— Ще б пак! Будь-який маг на таке звернув би увагу!
Абель сказав це так, ніби між іншим, і Рін відповіла йому з неймовірною люттю.
— Ви маєте на увазі, що існує заклинання, яке створює Крижану стіну далеко від того, хто його накладає?
Наталі запитала трохи боязко.
— Так. Але я сама не бачила.
— Тоді хто?
— Її бачив наш лідер, що сидить тут.
— Так, це наш лідер, він тут.
Сказавши це, Абель підняв одну руку і трохи нахилив голову.
— Такого не може бути… Абелю, ви впевнені?
— Звісно, будь-якого мага це б зацікавило… Навіть Наталі так захопилася.
Абель з усмішкою дивився на захоплення Наталі.
— Ой, вибачте. Але якщо це правда, я б дуже хотіла на таке подивитися… Де ви це бачили?
— Під час подорожі…
— Ах… тоді це вже не побачиш.
Наталі явно засмутилася. Якщо це бачили лише під час подорожі, то, можливо, просто помилилися…
— Ну… Гаразд, Наталі, цю тему тільки тут і залишимо, добре? Навіть сім'ї не можна розповідати. Якщо пообіцяєш, я продовжу розповідь…
— Так… т-так, звісно. Нікому не скажу. Можете навіть зв'язати мене контрактною магією!
— Та ні, не треба так.
Сказавши це, Абель трохи задумався. Він добирав слова.
— Я створив Крижану стіну в повітрі, а потім скинув її, і вона розчавила голема. Той маг — той самий, що був тут щойно, Рьо.
Почувши це, Наталі довго не могла закрити очі, вони так і залишилися широко розкритими від здивування.
— Рьо — понад усяку міру. Ріхя, Рін, Воррене, це стосується і вас: ні за яких обставин не ворогуйте з Рьо. Нас четверо, і нас уб'ють миттєво. Якщо все ж таки доведеться з ним зіткнутися, здавайтеся без опору. Тоді він не заподіє шкоди вашому життю. Зрозуміло? Це серйозно. Це наказ лідера партії.
— Так.
— Зрозуміла.
Воррен кивнув.
— Абелю… то він настільки сильний… Рьо…
Наталі глянула на Абеля, який мав серйозний вигляд.
— Наталі. Якщо колись тобі буде потрібна допомога, а нас не буде поруч, тоді звернися до Рьо. Він, мабуть, у гуртожитку, в десятій кімнаті, або в бібліотеці. Тільки не обманюй. Брехню розкриють. Якщо брехня розкриється, вважай, що тебе вб'ють. Щиро, чесно розкажи все і випроси його допомогу. Він добра людина і славний хлопець, тож так він, імовірніше, допоможе.
Рьо пішов снідати до Золотої хвилі, а через годину від гільдмайстра прийшов виклик.
Його надіслано всім лідерам партій авантюристів рангу D і вище в місті Рун.
Звісно, ігнорувати його можна, і нічого страшного за це не буде.
Але зазвичай авантюристи виклик гільдмайстра не ігнорують.
Звісно, якщо виклик до них не дійде, зібратися теж неможливо…
Наприклад, як у випадку з чоловіком рангу D, магом водної стихії, який саме йшов широким проспектом від Золотої хвилі до Північної бібліотеки.
Рьо дістався Північної бібліотеки трохи по десятій.
Але біля входу нікого не було.
Південна бібліотека завжди мала щонайменше трьох бібліотекарів і брала плату за вхід…
А в Північній бібліотеці був лише один аркуш паперу: «Відлучилися. Просимо зачекати».
Очевидно, хтось мав повернутися.
Минуло добрих п'ятнадцять хвилин, коли з'явився молодий чоловік з моноклем і сказав:
— Перепрошую, що змусив чекати.
Рьо заплатив за вхід, почепив на шию чорний пропуск авантюриста і зайшов до великої читальної зали.
Велика читальна зала Південної бібліотеки була просторою, наче ціла купольна зала, а от Північна зовсім не така.
У Рьо склалося враження старої університетської бібліотеки в Європі.
Стелажі були дуже високі, тож книжки з верхніх полиць діставали за допомогою вмонтованих пересувних драбин.
Рьо відразу це сподобалося.
Просторість Південної бібліотеки справляла величне враження, але тут, у Північній, відчуття єдності з величезною кількістю книжок було особливим — ця атмосфера захоплювала.
Спочатку погляд Рьо просто ковзав по атмосфері читальної зали, але раптом його увагу прикувало до однієї точки, і він більше не міг відвести очей.
Крізь високе вікно на підлогу лилося м'яке світло.
У цьому світлі виднілася одна жінка.
Повітря навколо неї ніби огорнуло світло, і відірвати погляд було неможливо.
Платинове волосся, прозора біла шкіра, прямий тонкий ніс, гарні губи… Вуха з трохи загостреними кінчиками, які мали б привертати найбільше уваги… але найвражаючими були великі зелені очі.
Це видовище було таким нереальним.
Кольори, наче з картини.
Скільки часу Рьо отетеріло дивився на неї, він і сам не знав.
Жінка раптом підвела погляд і подивилася на Рьо.
Якийсь час вона дивилася на нього, а потім широко розплющила очі, і на її обличчі з'явився подив.
Тут Рьо нарешті прийшов до тями.
Раптом він зрозумів, що весь цей час дивився на цю жінку.
Жінка встала з-за столу, підійшла до Рьо і сказала:
— Добрий день. Ти теж авантюрист, га? Я Сера, приємно познайомитися.
Потім вона простягнула руку.
— Так, я авантюрист Рьо.
Так і сказавши, Рьо потис їй руку.
Весь цей час Сера дивилася на Рьо, але її погляд був прикутий не до його обличчя, а до мантії.
Довго розглядавши мантію, вона нарешті глянула Рьо в обличчя і весело всміхнулася.
— Зараз усіх бібліотекарів цієї бібліотеки відвела Академічна дослідницька група, тож тут їх немає. Тому, якщо тобі потрібна якась книжка, я можу допомогти. Де стоїть більшість книжок, я знаю.
— Ах, то ось чому при вході нікого не було…
— Ти ж бачив молодого чоловіка з моноклем? Він не бібліотекар, його прислали з замку лише для нагляду, тож де що стоїть, він не знає.
Сера стиснула губи й нахилила голову, наче говорячи: «Шкода».
（Розпитувати Серу про Демонів… краще не варто. Чесно кажучи, не знаю, яку реакцію це викличе, тож сьогодні не питатиму.）
— Е-е… Я шукаю книжки про алхімію. Для середнього рівня… мабуть, цього буде мало, але мені не терміново. Зрештою мені потрібна література з алхімії, що стосується того, як змусити голема рухатися.
Сера, здається, теж була здивована: великі очі стали ще більшими.
— Голем! Це грандіозні амбіції… Гм-м, звісно, книжки з алхімії, де прямо написано про големів, немає, але кілька книг, які могли б стосуватися цього, точно були. Ходімо за мною.
Далі кілька годин вони переглядали книжки з алхімії, що могли стосуватися голема, одну за одною.
Книжок було чимало, та Рьо було дуже затишно, і час минав напрочуд приємно.
Ще на Землі Рьо обожнював читати.
Але відтоді, як він прибув до «Фі» і жив у лісі Рондо, книжками можна було назвати лише «Довідник чудовиськ - початковий рівень» та «Довідник рослин - початковий рівень».
Поки він жив у лісі Рондо, без цього він особливо не нудьгував, і потреба в друкованому слові не прокидалася. Проте…
Щойно Рьо прибув до міста Рун і провів час серед книжок у Південній бібліотеці, в ньому прокинулася давно загублена пристрасть до читання: виявилося, що він ще той книжковий хробак.
Для такого, як я, Рьо, Північна бібліотека була просто чудовою: помірно просторою, з величезною кількістю книжок і тихою, спокійною атмосферою. Усе це мені було до душі.
До того ж зараз мені допомагає й неймовірна красуня.
Це справді був щасливий час.