5. Різні цілі
Чотирнадцятий день у Фі.
Учора ввечері Рьо досхочу наївся стегна Малого Кабана.
Решту туші він заморозив і поклав до комори.
Минула ніч, і коли Рьо спокійно згадав учорашній бій, його аж холодний піт пройняв.
Малий Кабан, як і підказує слово «малий» у його назві, найслабший серед чудовиськ-кабанів.
Звісно, порівняно зі слаймами чи Малими Кроликами він значно небезпечніший, і звичайним селянам чи мисливцям навряд чи вдасться впоратися з ним наодинці.
Проте, згідно з «Довідником чудовиськ - початковий рівень», він належить до найслабшого рангу.
— Але добре, що першим ворогом був Малий Кабан. Могли ж трапитися й сильніші супротивники, тож мені пощастило.
Рьо — оптиміст.
Навіть якщо крижаний спис не летить, його можна виставити частоколом, як стіну списів.
Можна-то можна, але тоді доводиться самому бути приманкою: підманити ворога ближче й лише тоді вдарити.
А якщо щось піде не так, рани будуть страшні.
Що, як ворог буде швидшим, ніж Рьо очікує?
Що, як він не ковзатиме по льоду?
І взагалі, якщо нападатимуть згори, цей прийом навряд чи спрацює...
Тож раз уже він уміє чарувати, хочеться опанувати безпечний спосіб полювати здалеку.
Постійно перебувати на межі — це занадто стресово.
Водяна куля летить, а крижаний спис — ні.
Після різних спроб Рьо дійшов висновку: вода летить, а лід — ні.
Обидва створені за допомогою водної магії.
Водяна куля (мабуть) збирає молекули води з повітря й запускає їх.
Крижаний спис (мабуть) збирає молекули води з повітря, заморожує й запускає.
— Га? У крижаного списа на один крок більше? Невже я зараз можу виконати лише два кроки…
Тож Рьо вирішив заздалегідь набрати води й спробувати лише «заморозити й запустити».
Щоб, бува, не пошкодити відро, він зробив посудину з льоду й налив у неї воду.
Простягнув праву руку над крижаною посудиною й почав уявляти.
Вода замерзає, і посудина летить вперед.
— <Крижаний спис>
Пшик!
Хоч це й не спис, але заморожена вода разом із посудиною пролетіла близько десяти метрів.
— Добре, вийшло!
Скільки днів нічого не виходило — а тут раз, і розв’язалося.
— Так і буває: коли зібрані всі потрібні дані, відповідь спалахує в голові.
Щоправда, у Рьо справа була, мабуть, не стільки в зібраних даних, скільки в тому, що, здобувши кресало й вибравшись на перший бій за бар’єр, він трохи скинув напругу… Але проблему розв’язано, і це головне.
— Отже, поки що я не можу виконати всі три кроки одночасно. Можливо, з часом, вдосконаливши водну магію, зможу. Хотілося б.
Отже, лід поки що не полетить… тож для атаки здалеку лишається вода.
— Водяний струмінь... Здається, я давно його не пробував.
На третій день у Фі Рьо старанно тренувався, але струмінь виходив не тоншим, ніж зі шланга для миття машин, і він вирішив, що для атаки той не годиться.
Відтоді він жодного разу ним не користувався.
— Завдяки створенню льоду я вже краще розумію водну магію, тож тепер, мабуть…
Рьо витягнув праву руку вперед і уявив водяний струмінь.
— <Водяний струмінь>
Шшш!
Струмінь став значно тоншим і потужнішим, ніж раніше.
— Прогрес є!
Потім він націлив струмінь на дерево біля самої межі бар’єра.
Шшш... бульк!
Розрізати дерево поки не вдалося… та в місці влучання деревину трохи вибило.
— З практикою це має вийти...
Рьо знову взявся тренувати водяний струмінь.
Наступні чотири дні Рьо тільки й робив, що тренував водяний струмінь.
Звісно, снідав він як слід і ванну приймав регулярно.
На сніданок він смажив м’ясо. Так, смажене м’ясо зранку. Сніданок — це важливо, тож можна!
Обід зазвичай складався з в’яленого м’яса.
А надвечір — ванна.
А вечеря… Перед тим як готувати, він вирішував трохи потренувати водяний струмінь — і щоразу вичерпував ману й одразу лягав спати. Без вечері.
Мабуть, тому наступного ранку так хотілося добре поснідати.
Після чотирьох днів тренувань сила струменя справді зросла.
Але до водяного струменя, який він пам’ятав із Землі, було ще дуже далеко…
Вибоїни в стовбурі ставали глибшими, а струмінь — тоншим.
Але до уявлення про «різання» це ще далеко.
Зате Рьо навчився влучати точно в ціль.
Нерухому ціль — з десяти метрів без жодного міліметра похибки.
— Не знаю, що мені допоможе, тож треба вміти випускати не один, а кілька струменів одночасно.
Примовляючи це, Рьо продовжував тренуватися.
Оптимізм рятує.
Його мета — навчитися полювати безпечно.
Щодня ризикувати життям заради їжі — хіба ж це спокійне життя!
Коли полювати буде безпечно, а вихід за бар’єр стане звичною частиною життя, Рьо хотів урізноманітнити раціон.
Наразі він їв лише м’ясо чудовиськ, посолене й підсмажене, або в’ялене м’ясо.
Хотілося б спробувати інші приправи... і, звісно, фрукти.
Згідно з «Довідником рослин - початковий рівень», у Фі є перець, і він називається так само — «перець».
Проживши тут зо два тижні, Рьо припускав, що за земними мірками це десь між Північним тропіком і екватором.
Судячи з того, в який бік закручується вода, коли стікає, це північна півкуля.
За висотою сонця, температурою і вологістю — досить близько до екватора.
Отже, спеції тут мають бути!
Спецій сотні, але Рьо знав лише кілька: перець, гострий перчик, сансьо, імбир…
Він ніколи особливо не розумівся на кулінарії, тож що поробиш.
Із них перець він бачив і наживо — на рослині.
Він росте гронами, як виноград.
(Таке я впізнаю навіть у цьому лісі!)
Але шукати його він зможе лише тоді, коли спокійніше виходитиме за бар’єр.