4. День вирішальної битви
Минуло тринадцять днів відтоді, як Рьо потрапив у світ Фі.
Нарешті настав день вирішальної битви.
Він вправно розпалив вогонь і почав їсти м’ясо.
Повільно, обдумуючи все, що підготував до цього моменту…
Коли поїв, настав час перевірити, що він візьме з собою.
Траву ран уже розтер і заморозив у пакеті за допомогою водної магії, щоб можна було одразу прикласти до рани після розморожування.
Бамбуковий спис із прикріпленим ножем на кінці. Місце з’єднання ножа і списа він укріпив створеним льодом.
Ось і все.
Насправді, речей, які треба було брати за межі бар’єру, було небагато.
Головна мета — знайти кресало і траву-протиотруту.
А ще — битва з якимось слабким чудовиськом… бажано слаймом!
Він не планував йти далеко.
Бо якщо щось станеться, потрібно було мати змогу швидко повернутися в бар’єр.
Закривши очі на мить, він заспокоїв дихання.
— Гаразд, вирушаємо.
Напрямок — південно-західний. Міхаель (псевдонім) казав, що приблизно за п’ятсот метрів там має бути узбережжя.
Каменів, що годяться на кресало, чимало, але Рьо в них не дуже розбирався.
Але навіть він міг розпізнати кварц — камінь, який здавна використовували як кресало.
Безбарвний прозорий кварц називають гірським кришталем, але й до нього далеко — а от непрозорий білий кварц трапляється досить часто.
Найкраще шукати його на річкових берегах.
Якщо є річка, вона має впадати в море.
Отже, по дорозі від дому до моря він міг натрапити на річку...
— Ну, якщо ні, то наступного разу піду в інший бік. Це ж свого роду пригода. А в пригодах ніколи не знаєш, що станеться.
Коли Рьо вийшов за межі бар’єру, він відчув легкий опір.
— Оце й має бути зовнішня межа бар’єру.
Оскільки він був у лісі, видимість була не дуже хороша.
Він прислухався і повільно йшов, покладаючись на слух.
Десь далеко лопотіли крилами птахи.
Він пройшов менше сотні метрів за межами бар’єру, і раптом ліс обірвався.
Перед ним текла річка — до протилежного берега було кілька сотень метрів.
— Бінго!
Але Рьо опинився на вершині кручі, і спуститися до річкового берега, щоб шукати кресало, було складно.
(Піду вгору за течією.)
Річка текла зі сходу на захід, і Рьо обережно пішов уздовж кручі вгору за течією.
— Не можу повірити, що таку велику річку знайшов менше ніж за сто метрів від дому… Цей краєвид справді вражає.
Але зараз у Рьо не було часу милуватися пейзажем.
Через деякий час він зміг спуститися до річкового берега.
Кварц він знайшов одразу.
Для проби він вирішив викресати іскру.
Вдарив каменем по спинці ножа, прикріпленого до бамбукового списа.
Клац, клац.
— О, іскри! Тепер можна розпалити вогонь навіть без сонця.
Зрозумівши це, він не став довго затримуватися.
Річка — це місце, де п’ють воду звірі. Невідомо, хто може прийти.
Він швидко повернувся на вершину кручі і пішов у напрямку на північний схід.
(Якщо піти на північ, вийду до південного краю бар’єру дому. Якщо на північний схід — можна тримати дім ліворуч і рухатися безпечно.)
У разі небезпеки можна швидко сховатися в бар’єрі дому.
Ще раз: для Рьо зараз це найважливіше.
Він навіть не знав, наскільки сильні чудовиська Фі.
Він сподівався, що зможе перемогти слайма, але не факт, що слайм взагалі з’явиться.
Зрештою, про слаймів він знав лише з «Довідника чудовиськ — початковий рівень».
Кресало він знайшов швидко, а от траву-протиотруту — ні.
Він рухався, постійно пам’ятаючи про розташування дому, тому не віддалявся далеко від бар’єру.
— Це… справді складно… Що ж робити?
Він пригадував сторінку про траву-протиотруту в «Довіднику рослин», шукаючи якоїсь підказки, — і, мабуть, відволікся від того, що діялося довкола.
Раптом він помітив, що на нього дивиться дикий кабан.
— О ні, це Малий Кабан.
Малий Кабан кинувся прямо на Рьо.
Це був Малий Кабан.
Він мчав просто на нього.
Потрібно було дати відсіч.
Рьо розумів це, але тіло не слухалося.
Уперше він опинився віч-на-віч із чудовиськом, яке прагнуло його вбити.
Уперше в житті на нього було спрямоване таке неприховане бажання вбити.
Можливо, так само заклякає жаба під поглядом змії.
— Ні, рухайся, рухайся, рухайсяааа!
Нарешті тіло стрибнуло вліво. Хоча більше схоже, що він упав.
— Угх...
Ухиляючись, Рьо не встиг повністю: ікло Малого Кабана зачепило його праву ногу й поранило.
Але лежати й нічого не робити було неможливо.
Малий Кабан зупинився, зменшивши швидкість, і озирнувся на Рьо.
У його очах читалася неприхована жага вбивства. А може, лють через те, що від нього ухилилися.
— Заспокойся.
Якби це було так просто, ніхто б не мав проблем.
Рьо не був винятком.
Серце калатало, наче барабан.
У голові не було повної пустки.
Але тіло не слухалося, не рухалося так, як хотілося.
Малий Кабан знову кинувся вперед.
Рьо все ще не міг рухатися вільно.
Але у нього була магія.
Він багато разів тренував водну магію.
Зусилля не були марними.
— <Крижана доріжка>.
Від Рьо аж до Малого Кабана простяглася крижана доріжка завширшки метри зо два.
Малий Кабан, набравши швидкість, ковзав по льоду прямо на Рьо. На льоду він не міг зупинитися.
— <Крижаний спис 16>.
Крижані списи досі не літали, але виростити їх із крижаної доріжки він міг.
Вони з’явилися перед Рьо, як крижаний заслін.
Шістнадцять списів піднялися під кутом тридцять градусів.
Малий Кабан, не в змозі зупинитися, врізався в цю крижану стіну.
— Гррррр!
Крижані списи впилися в нього, і Малий Кабан заверещав від болю.
Малий Кабан ще не помер.
Але страх смерті, що сковував Рьо, зник.
Його тіло нарешті почало рухатися.
Він взяв у руки бамбуковий спис із ножем.
Рьо займався кендо, але не знав, як користуватися списом.
Та йому не треба було нічого складного — просто колоти.
Морда, шия, пахви — він колов знову і знову.
Тіло рухалося, але розум не був спокійним.
Він безупинно колов списом.
Знову і знову, знову і знову...
Він не знав, скільки разів колов.
Нарешті помітив, що Малий Кабан перестав рухатися.
— Переміг...
Цього дня Рьо вперше переміг чудовисько.
— Треба швидко звідси йти.
Запах крові може привабити інших.
Він зібрав усі сили і встав.
Проблема була в тілі Малого Кабана.
Воно виглядало дуже важким.
— Як же його тягнути?
Залишати тут — не варіант.
Це його перша здобич.
Він вирішив, що сьогодні ввечері їстиме м’ясо Малого Кабана.
Відстань до бар’єру була не більше ста метрів.
Раптом він помітив крижану доріжку, по якій ковзав Малий Кабан.
— Якщо покласти лід під Малого Кабана, може, його легше буде тягти?
Якщо покрити весь шлях льодом, самому тягнути буде важко.
Він регулював лід, створюючи його лише під твариною, і тягнув.
— Ого, це дуже просто!
Малий Кабан важив близько двохсот кілограмів, але Рьо легко тягнув його однією рукою.
Він пройшов через бар’єр і дійшов до дому.
— Нарешті… дійшов…
Перед будинком стояв цілком виснажений юнак.
Він не знайшов траву-протиотруту, але мав кресало, першу перемогу в бою і тушу Малого Кабана.
Для першого разу — чималий здобуток.