57. Купувати час за гроші
Оскільки зараз Золотий тиждень, це додаткова публікація.
Через п'ять днів після придушення Великого потопу.
З столиці до гільдії авантюристів прибули інспектори, і почалися різноманітні огляди.
Турботу про свиту інспекторів поклали на працівників гільдії, тож і без того зайняті співробітники були доведені до крайнього виснаження, і жоден з них не став винятком.
Про те, що підземелля буде закрите щонайменше на місяць, оголосили не лише всередині гільдії, а й по всьому місту Рун.
Тим часом авантюристам лишається лише брати завдання на поверхні.
Те, що підземелля закрите, не означає, що можна спокійно відпочивати; таку розкіш може собі дозволити лише авантюрист з чималими заощадженнями, а таких вистачає не так уже й багато.
Зазвичай на дошці лишалося одне-два завдання на полювання, але тепер не лишилося жодного.
Завдань на супровід тим паче немає.
Адже завдання, які дістаються авантюристам рангу F, — це… хіба що збір трав, що постійно висять на дошці, та видобуток мінералів.
І все ж…
— Оце лихо…
Чухаючи потилицю, Нільс відірвав погляд від дошки.
Та навіть завдання зі збору трав і видобутку мінералів, які мали висіти там постійно, призупинено.
— Вибачте, Нільсе. Учора й позавчора авантюристи рангів E і F, мабуть, усі разом принесли зібране, тож відділ викупу наклав заборону…
— Т-так! Ні, це не ваша вина, Ніно! Винен відділ викупу, він, він…
Не помітивши, що поруч стоїть реєстраторка Ніна, його кумир, Нільс проворчав собі під ніс.
Ет беззвучно хихікав з цього.
Поруч з ним криво посміхався Амон.
Жоден з трьох не бідував настільки, щоб не мати грошей на їжу на сьогодні чи завтра.
Але оскільки оголосили, що до підземелля не можна буде ходити щонайменше місяць, вони не хотіли якомога довше торкатися своїх заощаджень.
Повз цих трьох проходив Рьо, що вийшов із крамниці при гільдії.
— О. Всі троє тут, а де завдання?
— Навіть завдання на збір призупинили, схоже.
Оскільки Нільс після розмови з Ніною досі стояв, наче скам'янілий, і не міг відгукнутися на інших, відповів Ет.
— Рьо, ти щось шукаєш? Схоже, ти вийшов з крамниці.
— Так. Я шукав руду для тренувань з алхімії, але її ніде немає: ні в місцевій крамниці, ні в алхімічній майстерні, яка, здається, зачинена… Я не надавав цьому великої ваги, бо планував легко здобути її на п'ятому шарі підземелля. От лихо.
— Якщо п'ятий шар, то це магічна мідна руда?
— Так, саме вона.
Рьо часто-часто кивав.
— Її ж у місті продають дуже дорого, правда?…
— Коли я бачив її в крамниці, шматок завбільшки з кулак коштував п'ятсот тисяч флоринів.
— П'ятдесят золотих монет…
Амон, що слухав їхню розмову збоку, остовпів.
— Її видобувають на п'ятому шарі підземелля, але гільдія авантюристів не викуповує. Кажуть, це тому, що вона не ладнає з місцевою гільдією алхіміків. Тому в крамниці гільдії її немає, а в місті ціна неймовірна.
Ет пояснив, чому вона така дорога.
Почувши це, Рьо сказав «Ото воно як» і задумався.
Трохи помовчавши, він заговорив.
— Може, візьмете моє завдання, втрьох?
— Га?
Двоє з них, окрім Нільса, який ще не прийшов до тями, в один голос здивувалися.
— Окрім підземелля, якщо не помиляюся, магічну мідну руду в цих околицях можна добути десь ще…
— Так, на захід від міста Рун, за півдня ходьби, у селі Лусеї, у покинутих копальнях.
— По чотири золоті монети кожному, тобто дванадцять на трьох. Гроші заплачу, навіть якщо руду добути не вдасться. За кожен шматок магічної мідної руди розміром із кулак — по двадцять п'ять золотих. Якщо шматок більший, доплачу, а якщо менший… тоді й домовимося. Умова така: всі троє мають повернутися до міста Рун живими. Як вам?
— Гаразд, беремося!
Відповів Нільс, який тим часом знову прийшов до тями.
— Ну, умови непогані. А ти сам не проти, Рьо?
— Так. Разом виходить тридцять сім золотих. Це дешевше, ніж купувати в місті. До того ж зараз руда в продажу відсутня. Правда, оскільки це не через гільдію, в послужний список це не зарахують…
— Жодних проблем!
Троє накупили сухого пайка і одразу вирушили в дорогу.
Рьо міг би піти й сам, але гроші ж, як відомо, мають здатність обертатися.
Поруч із трьома, які не мають жодного заробітку, самому їсти нормальну їжу якось незручно…
Але й просто оплачувати їм усе… Раз або два — можна, та якщо це триватиме днями, то так уже не годиться, подумав і Рьо.
Звісно, давати гроші просто так, без жодної причини, було б ще гірше…
Це, здається, порушило б межу, яку між сусідами по кімнаті не можна переступати.
Але якщо це належним чином оформлене завдання, тоді все гаразд.
Троє працюють, приносять потрібне, а Рьо платить їм за працю.
Дуже правильно.
Завдяки магічному каменю вайверна Рьо досить заможний.
«Купувати час за гроші»
Так робили люди, яких у сучасній Землі називають багатіями.
Рьо ніколи цього не відчував на собі, але у «Фі» вже на власному досвіді зрозумів, що це означає.
Поки троє добуватимуть руду, він встигне і дослідити дещо, і поекспериментувати з матеріалами, що є під рукою.
Рьо відчував, що цей час піде йому на користь.
Коли троє з десятої кімнати вже покинули місто Рун, у Північній бібліотеці, що на півночі міста, була Рін.
Південна бібліотека багата на загальнодоступні книжки для початківців, а Північна містить лише фахові книги.
Серед усього цього є місце з найсуворішим обмеженням доступу.
Його називають «Заборонений архів».
Туди допускають лише тих, хто отримав особливий дозвіл прикордонного графа, знатних осіб або авантюристів рангу B і вище.
Там зберігаються різні книги й матеріали, які, як вважається, простим людям показувати не варто.
Наприклад, вищі книги з водної магії, а також найвищі магічні книги.
Рін гортала саме ті книги, де містилися так звані «заборонені закляття».
— Так і є, не знайшла.
Проте потрібного заклинання знайти їй не вдалося.
Звісно, вона й не сподівалася знайти його тут.
Заклинання, що створює крижану стіну так далеко від себе… Такого, мабуть, і не існує.
У Центральних країнах усі заклинання, якими користуються маги, записані в магічних книгах.
Разом із замовляннями, що їх активують.
Початкові, середні, вищі та найвищі.
Навіть «Зливень куль», яким Рін перемогла ґоблін-короля, записаний у книзі найвищої магії вітру, разом із довгим, майже нездійсненним замовлянням.
Вищі та найвищі заклинання потребують значної мани й під силу лише тим магам, чиє тіло вже звикло до магії.
Маг, якому бракує сили, промовляючи заклинання, або втрачає контроль над магією, або сам поглинається нею й зникає.
Саме тому книги з вищої й найвищої магії стоять у таких місцях, куди звичайні люди не заглядають.
Серед цих вищих і найвищих заклять немає й того, яким, мабуть, скористався Рьо.
Тобто,
— Оригінальна магія…
Те, чого за самою природою магії не може існувати.
Магія працює так: промовивши визначене заклинання, маг активує певну магію або створює її, і відбувається явище.
Людина з магічними здібностями, вимовивши заклинання відповідної стихії, може активувати визначену магію. Кожен може, якщо це початкова магія.
Коли переходиш до середньої та вищої магії, тіло має «звикнути», і лише тоді її можна активувати.
Саме так магія має чітко визначені рамки.
Але поза цими рамками — оригінальна магія.
Адже невідомо, як узагалі створити магію, окрім промовляння заклинання, тож про «оригінальність» і говорити не доводиться.
Раніше Рін, мабуть, відмахнулася б: «Якась помилка».
Але тепер у Центральних країнах є відомий маг, який володіє чимось схожим на оригінальну магію.
— Наче водна версія Вогняного мага…
Маг вогню, який володіє магією такої великої сили, якої інші маги не бачили й не чули.
Його прозвали «Вогняним магом».
Рін зітхнула, і в ту мить хтось її покликав.
— О, Рін, як давно не бачились.
Підвівши голову від книги, вона побачила перед собою напрочуд гарну жінку.
Великі зелені очі, платинове волосся, зріст близько 170 сантиметрів, на голову вища за маленьку Рін, і чудова фігура.
Платинове волосся зібране ззаду, тож видно її характерні вуха.
Трохи загострені кінчики вух — ознака ельфа…
Вона, за словами Абеля, єдина ельфійка, що живе в Руні.
Єдина учасниця B-рангової партії «Вітер».
— Добридень, пані Сера.
Рін трохи недолюблювала Серу.
Та вона нічого поганого не робила.
Просто поруч із Серою Рін ловила себе на відчутті меншовартості.
Як маг стихії вітру.
Як авантюристка рангу B.
І як жінка.
— Незвичне місце, і незвичну річ ти розглядаєш.
За спиною її навіть називають господинею Північної бібліотеки: Сера справжня книжкова міль.
Іноді вона сидить у великій читальній залі, а сьогодні — ось у Забороненому архіві.
Звісно, Сера одразу зрозуміла, що Рін розглядає найвищу книгу водної магії.
— Шукала дещо. Але врешті нічого не знайшла.
— Шкода, це справді прикро.
На мить Рін відчула спокусу розпитати Серу.
Кажуть, що ельфи живуть понад тисячу років.
Скільки років Сері, Рін не знає, але вона принаймні знає про магію більше за Рін.
Знає більше, ніж Рін, яка може промовляти заклинання найвищого рівня стихії вітру.
Але Рін не наважилася запитати.
Чому саме, Рін не розуміла, та чомусь їй зовсім не хотілося цього питати.
Вона запитала про інше.
— Серо, ви ж відлучалися з Руна через доручення у столиці?
— Так. Учора нарешті повернулася.
Сказавши це, Сера ледь усміхнулася.
Для Рін ця усмішка була надто яскравою…
— Ой, вибачте, мене чекає бібліотекарка. Тож до побачення.
Сказавши це, Сера розвернулася і пішла в бік великої читальної зали.
Рін важко зітхнула, повернула книжку й вийшла з бібліотеки.