Маг води

54. Один день у місті Рун. Середня

Оскільки зараз Золотий тиждень, публікую додатковий допис.

Наступного вівторка, близько дев'ятої ранку.

Рьо, розраховуючи, що нічого не вийде, пішов до Південної бібліотеки шукати матеріали про демонів.

Після сніданку з Рьо троє з десятої кімнати стояли перед дошкою оголошень гільдії.

Нільс і Ет у вівторок виконують наземні завдання.

Амон теж вирішив приєднатися до них.

Інакше підвищення до рангу E затягнеться аж надто.

До того ж заходити до підземелля два дні поспіль, з психологічного боку, не радять.

Тож вони прийшли до дошки завдань, щоб узятися за наземні доручення, але…

— Там же написано, що до підземелля заходити заборонено. Оце попередження, бачите?

Амон прочитав попередження, прикріплене в кутку дошки завдань.

— Ага… Написано…

Учора реєстраторка Ніна казала, що прикріпить попередження: «Ґоблін-лучника виявлено на п'ятому шарі, будьте обережні». А чомусь з'явилася заборона на вхід до підземелля.

— Цікаво, чи після того надійшла якась додаткова інформація.

Ет теж спантеличено нахилив голову.

Тим часом у підземеллі, що в центральній частині міста Рун,

біля наземного входу зібралися четверо з «Червоних мечів» і двадцятеро з «Білої бригади».

— Вітаю, Фелпсе. Двадцятеро — це половина вашої бригади? Інша половина до підземелля не піде?

— Доброго ранку, Абелю. Ці двадцятеро — всі авантюристи рангу C і вище. Туди, де вже відомо про небезпеку, рангу D брати не можна.

Біла бригада — це партія з сорока членів, точніше, різновид «клану» чи «товариства взаємодопомоги».

Проте приймають не всіх: туди беруть лише авантюристів рангу D і вище, яких Фелпс визнав порядними людьми.

Найсильніших із них, шістьох на чолі з лідером Фелпсом і заступницею Шеною, Г'ю називає «ядровим загоном». Усі вони мають ранг B, тож це партія рангу B.

Звісно, і ядровий загін був у повному складі.

— О, а вже всі зібралися: і червоні, і білі.

Г'ю, який зазвичай сидить у головній гільдії, вийшов із філії.

— Рідкісне явище, гільдмайстер у цій філії.

Абель дивився на Г'ю так, наче побачив щось дуже незвичне.

— Коли ви повернетеся, рішення треба буде ухвалити одразу, тому сьогодні я сиджу тут, у філії. Як і вчора казав. Ну що ж, ідіть.

Сказавши це, Г'ю повернувся до вартового, щоб наказати відчинити двері.

— Зачекай, гільдмайстре.

— Ну? Що сталося, Абелю?

— У мене погане передчуття. Рін, за допомогою заклинання Пошук обшукай перший шар.

— Прийнято!

Сказавши це, Рін стала перед дверима і почала промовляти заклинання.

— Пульс життя й існування — несіть їх до мене. Пошук!

Від Рін розходилася хвиля пошуку.

За дверима, на сотні сходинок униз, у великій залі першого шару хвиля торкнулася чогось, і обличчя Рін змінилося.

— У великій залі першого шару багато реакцій. Їх набагато більше, ніж сотня.

— Невже Великий потоп уже дійшов і до них?

Абель насупився, почувши доповідь Рін.

— Чорт забирай. Усім відступити! На верх першого захисного муру, відступаємо. Повідомити штаб лицарів і головне відділення гільдії. Великий потоп уже почався. Чудовиська виходять назовні.

Г'ю віддає накази.

Разом із працівниками філії всі рушають до сходів у внутрішній частині муру.

Ті, кому треба було повідомити штаб лицарів, на стіну не піднімалися. Вони вийшли на головну вулицю і подалися на північ, до штабу лицарів.

Ті, кому треба було повідомити головне відділення гільдії, рушили на південь.

— Майстре, усі вже сховалися за муром. Вхід на стіну перекрито.

Щойно прозвучав цей звіт, двері входу до підземелля вилетіли.

— Ось і він…

На Землі «Великим потопом» найчастіше називають масштабне зворотне паводкове плинення Амазонки — пороро́ку.

Це величне й страшне видовище: ніби багато істот одночасно пливуть вгору за течією.

Але Великий потоп у місті Рун у світі Фі не поступається йому жахом.

А можливо, за відразливістю він його навіть перевершує.

Територія біля входу до підземелля, обнесена муром, зовсім не мала.

Вона не менша за бігову доріжку стадіону на чотириста метрів.

Завдовжки близько ста п'ятдесяти метрів, завширшки близько сімдесяти п'яти, форма майже еліптична.

Але вся ця площа вже вкривалася чудовиськами.

Ступити було ніде — точніше не скажеш.

Від такої кількості Червоні мечі та Біла бригада не промовили ні слова.

Так само мовчав і Г'ю Макграс, гільдмайстер, який бачив минулий Великий потоп.

（Що це за кількість… Раніше такого не було. І ще ж у глибині все забито.）

Чудовиськ було значно більше, ніж очікувалося, і по спині Г'ю пробіг неприємний холодний піт.

Втім, робити треба було одне й те саме.

Знищити чудовиськ.

Якщо не вийде, чудовиська розіллються містом, і Рун буде знищено.

— Завдавайте далекобійних ударів, наскільки можливо. Бийте магією й стрілами. Передні лави, відбивайте мечами стріли, що летять у вас, і прикривайте магів та лучників.

Він покинув авантюристське життя дев'ять років тому, і майже весь цей час провів над паперами, але все ж він колишній авантюрист класу А.

Пекельних ситуацій він пройшов більше, ніж будь-хто тут.

Червоні мечі та Біла бригада обидві сильні, але чіткої ієрархії між ними немає.

Тож справді найменше плутанини буде, якщо командувати візьметься гільдмайстер.

Єдине командування — це необхідний порядок дій у бою.

За командою Г'ю почався бій.

Втім, це радше не бій, а одностороння бійня.

З верху стіни заввишки близько десяти метрів Червоні мечі та Біла бригада били магією та стрілами.

Траплялися й поодинокі контратаки.

Серед великої юрби ґоблінів було трохи ґоблінів-лучників.

Але більшість їхніх стріл не долітала до верху стіни.

А ті, що долітали, мечники й щитоносці повністю відбивали.

Червоні мечі та Біла бригада стояли на південній стіні.

Бо північну мали обороняти інші.

А через десять хвилин після початку бою на північній стіні з'явилося довгоочікуване підкріплення.

Це лицарський орден прикордонного графства Рун.

— Зменшуйте їхню кількість з далекої відстані якомога більше!

Основний план такий самий, як у авантюристів.

Звісно, адже гільдмайстер Г'ю домовився про це з командиром лицарського ордену Невілом Блеком ще напередодні.

(Клопоту було багато, але добре, що встигли зробити це ще вчора…)

Г'ю з полегшенням подумав.

Якби лицарі раптом кинулися в атаку заради власної честі і через це союзників поменшало, наслідки були б жахливі.

(Втім, Невіл, здається, не дуже переймається такими речами.)

Трохи відмотаймо час назад.

Коли вість про зміни біля входу в підземелля дійшла до гільдії авантюристів, там було чимало авантюристів.

Ті, хто мав сьогодні йти в підземелля.

Ті, хто мав сьогодні взятися за завдання на поверхні.

Одні й другі відчували, що відбувається щось незвичайне.

Вони обговорювали це з іншими групами й обмінювалися відомостями.

Важливість відомостей розуміли і авантюристи рангу A, і ті, хто має ранг F.

Щоправда, зараз у місті Рун немає жодного авантюриста рангу A…

Саме тоді до приміщення вбіг гонець і закричав.

— Почався Великий потоп! Чудовиська виходять на поверхню!

Лише від цих слів діяти без вагань змогли авантюристи рангів C і D.

Вони одразу схопили зброю й побігли до входу в підземелля.

Авантюристам рангів E і F, що залишилися, теж не довелося довго роздумувати.

Бо голос працівників гільдії розлігся по всьому приміщенню.

— Великий потоп — це явище, коли з підземелля виливаються чудовиська. Це найважливіший терміновий квест. Ви теж зможете атакувати зі стіни, що оточує вхід у підземелля. Поспішайте туди!

Авантюристи, які не знали, що робити, теж разом кинулися з місця.

Нільс, Ет і Амон, які обмінювалися відомостями в гільдії, теж побігли до входу в підземелля.

Біля входу на стіну видавали луки й стріли, що зберігала гільдія.

Хоча в головній будівлі гільдії їх теж було чимало, заздалегідь перенесли сюди.

І тепер вони виявилися дуже доречними.

Принаймні можна стріляти, не турбуючись, що стріли закінчаться.

Це дуже сильно піднімало дух.

Адже скільки б їх не вбивали, чудовиська, здавалося, ніколи не закінчаться…

— Бісова халепа, нічого не зменшується.

Абель, бурчачи, не зупиняючись пускав стрілу за стрілою.

Хоч Абель за фахом мечник, на такому рівні авантюристи мають достатньо засобів атаки на всіх дистанціях.

Зрозуміло, лук Абеля значно перевершував середній рівень.

А поруч так само стріляла жриця Ріхя.

Вона поступалася Абелеві, але цілилася в ґоблінів, що стояли не так уже й далеко.

— Це битва на виснаження. Але поки не переб'ємо цих ґоблінів, великі не з'являться, правда?

Великі… Цього разу Великий потоп складається переважно з ґоблінів, отже, врешті-решт достатньо перемогти ґоблін-генерала, і все закінчиться.

Навпаки, поки не переможемо ґоблін-генерала, який досі не вийшов із підземелля, усе не закінчиться.

— Рін, попереду ще багато. Зрештою нам або Білій бригаді доведеться піти в атаку й добити їх, тож бережи ману.

— Зрозуміла～!

— Втім, якщо є заклинання, яке знищить усіх цих одним ударом, можеш сміливо його використати, га?

— Звісно, що немає! Знаєш же і все одно кажеш!

Маг стихії вітру Рін сиділа на землі й зосереджено відновлювала ману.

За таких обставин вона неминуче поступалася стрільцям з луком у витривалості.

Трохи осторонь від Червоних мечів списник, командир Білої бригади Фелпс так само невідривно пускав стріли.

Поруч із ним маг Шена, заступниця командира, теж пускала стріли.

Двадцять бійців бригади, що приєдналися пізніше, теж були тут, і всі сорок разом зайняли ділянку стіни, ведучи дальній бій.

Близько тридцяти з них пускали стріли.

Професійних лучників було лише п'ятеро, та зараз важливіша кількість, а не якість.

— Кожен, не забувайте пити воду! Ґоблінів і рідкісних ґоблінів-лучників поки що вилізло зовсім небагато, попереду ще довга дорога.

Не спиняючи пускання стріл, Фелпс чітко віддавав накази.

Серед членів бригади деякі вже після кількох десятків хвилин безперервної стрільби ледь могли натягувати тятиву.

Вони ж не професійні лучники, тож, певно, зайві зусилля йдуть не туди, куди треба.

Жрець лікував їх заклинаннями зцілення і відправляв назад на передову.

Але… кінця ще не було видно.

Г'ю, керуючи діями, чекав на звіт.

（Наші тямущі працівники мали б повернутися вже скоро…）

— Майстре!

З вулиці за стіною долинув голос, що кликав Г'ю.

— Ось і вони!

— Ми зібрали стріли з усіх зброярень у південній частині міста. Загалом близько восьмидесяти тисяч.

— Ого～

Працівники гільдії та авантюристи навколо Г'ю захоплено загомоніли.

— Добре. Негайно роздайте їх авантюристам.

— Майстре, загін постачання з північної частини міста теж зібрав майже сімдесят тисяч стріл. Їх уже везуть до лицарського ордену, так мені доповіли.

— Чудово! Ще певний час зможемо воювати лише на далекій відстані.

Тим часом що робили Нільс, Ет і Амон?

Ет, як жрець, ходив між загонами на стіні й лікував поранених.

А Нільс і Амон розносили стріли по загонах.

— Пане Абелю, ось стріли, які ми взяли в міських зброярнях.

Нільс приніс до Червоних мечів дві бочки, повні стріл.

— О, Нільсе! Дякую, вчасно. Стріли вже майже закінчувалися.

Абель трохи обернувся до Нільса і кивнув.

— І ще гільдмайстер передав: Червоні мечі підуть в атаку останніми, тож майте це на увазі.

Почувши це, Абель голосно розсміявся.

— Так і думав. Передай гільдмайстеру, що ми все зрозуміли.

— Так. Тоді бажаю вам удачі в бою.

Сказавши це, Нільс розвернувся і побіг передати Г'ю відповідь Абеля.

— Серйозно, мимоволі починаєш розуміти, наскільки важливе постачання, хочеш не хочеш.