52. Ознаки змін
Оскільки зараз Золотий тиждень, публікую додатковий допис.
Наступний розділ «0053. Один день у місті Рун, частина перша» вийде, як і завжди, сьогодні о 21:00.
— До речі, Рьо сьогодні казав, що йде до бібліотеки. Що він там шукав?
Після громадської лазні, ввечері, четверо сиділи за вечерею в їдальні гільдії.
Порівняно з двома мечниками, які ще лише вчаться, Ет, як і личить жрецю, найбільше цікавився тим, що шукав Рьо.
— Алхімію.
— Рьо, ти вмієш ще й алхімію?
— Ні, я ніколи нею не займався. Але тепер, коли вона мені доступна, є кілька речей, які я хотів би спробувати.
Зрештою він хоче створити Льодяного голема й розчистити під поля та городи ліс Рондо.
Але про це він ще нікому не розповідав, це була таємна мрія Рьо.
— Чув, що за допомогою алхімії можна варити зілля, але на це, здається, витрачається багато мани…
— Так, я купив книжку з рецептами для початківців, і там якраз написано щось схоже.
— Книжку… купив…?
Нільс застиг.
Ет посміхнувся.
Амон не розумів, скільки грошей це коштує, тож лише дивився з таким виразом, мовляв, «ого ж».
— Це гроші, які Абель дав мені як винагороду за те, що я його провів…
— Ото ж молодець, Абелю! Заплатити стільки, щоб можна було купити книжку!
Для Нільса, мечника, Абель уже давно став справжнім героєм його мрій.
— Ріхя… справді ангел…
Чомусь, мабуть, від слова «Абель» він уявив Ріхю, і Ет, зашарівшись, пробурмотів.
— Книжка, мабуть, дорога?
Реакція Амона була напрочуд буденною, і Рьо від цього полегшено зітхнув.
— Слухай, Рьо, завтра ми з Амоном ідемо в підземелля втрьох… Може, підеш з нами?
— Вибач, я відмовлюся. На поверхні в мене є кілька справ.
Рьо вклонився і відмовився.
— Ну, так, я й думав, що ти так скажеш, тож не переймайся.
Нільс почухав потилицю і промовив.
Ет теж ледь посміхнувся.
Різниця в силі між ними була надто великою, особливо між Рьо і рештою тріо.
Звісно, Нільс і Ет понад пів року ходять у підземелля, а Амон щойно прийшов із села, тож і між ними є помітна різниця.
Але вона дрібна порівняно з різницею між ними та Рьо.
Нільс і Ет добре це розуміли.
Після того як Рьо одразу отримав ранг D, вони трохи здогадувалися, а сьогодні, коли він одним ударом повалив Дана, сумнівів не лишилося.
Звісно, вилазка в підземелля з сильним авантюристом справді йде швидше.
Йде швидше, але для обох сторін це важко.
Важко і тим, хто з усіх сил намагається не відставати, і тим, хто тягне за собою тягар.
Тому гільдія також рекомендувала ходити в підземелля групами, де рівень сили однаковий.
Тож те, що відбувається з Рьо, — ненормально, адже той, хто щойно зареєструвався як авантюрист, зазвичай не буває таким сильним.
Винятком був саме Рьо… Гільдія й сама не очікувала, що така людина захоче оселитися в гуртожитку, тож, можливо, це й не дивно.
Наступного понеділка.
— Ну, ми ненадовго.
Сказавши це, Нільс, Ет і Амон пішли в підземелля.
Рьо вийшов за межі міста.
Він вирішив бігти вздовж міської стіни.
Можна було б тренуватися і на відкритому майданчику гільдії, але його цікавило, що відбувається навколо місця, де він живе.
І, бігаючи повз міські мури, він ліпив у обох руках крижані Токійські вежі одну за одною.
Як колись у лісі Рондо.
Тренування магічного контролю і витривалості… щоб розвивати обидві навички одночасно.
Чим більша майстерність магічного контролю, тим швидше створюється магія.
Учора Рьо поступався Леонор у багатьох речах, зокрема в силі магії, але в швидкості її створення не поступався ні трохи.
Адже він зміг перервати магію Леонор ще під час її створення, посеред бою на мечах.
Тому він хотів навчитися користуватися магією ще швидше й точніше, саме це він і вирішив.
Те, в чому він сильніший, треба розвивати ще більше.
А там, де він програє, треба підтягнутися, щоб більше не програвати.
Найбільшу прірву він відчув, як і слід було очікувати, у швидкості пересування.
Леонор, яка за мить подолала відстань у кілька десятків метрів.
Це, мабуть, була магія стихії вітру.
А Рьо володів лише водною магією.
Чи не можна якось обійтися водною магією…
На Землі існувало щось під назвою «рух на водяних струменях».
Це переважно на надводних кораблях: воду втягують усередину й викидають назад, а сила реакції від цього струменя штовхає корабель уперед.
Водяний струмінь… так, Рьо вже опанував його.
Щоб різати предмети.
Ось це й треба використати.
Насправді він уже пересувався водяними струменями.
Тоді він використав це, щоб одним махом вирватися з морських глибин на поверхню…
Колись, у бою з Приманковою кулею.
І коли тікав від Кракена.
Він випускав водяний струмінь із підошов і злітав прямо вгору.
Тоді в обох випадках він був на межі й не мав ні часу, ні сил думати про ризик невдачі… Вийшло з першого разу, і непогано вийшло…
Випускати водяний струмінь із підошов можливо.
Але в наземному бою його треба випускати зі спини.
Зі спини…? Так, справді, треба й зі спини.
Але тоді, здається, шия переломиться…
Тоді й з голови…? Справді, разом зі спиною треба й із потилиці.
Але тоді, здається, руки й ноги скрутить, і вони пошкодяться…
Тобто з плечей, верхніх частин рук, стегон, задньої групи м'язів стегна і з п'ят…?
Справді, схоже, що випускати доведеться з усієї задньої поверхні тіла.
Загальне уявлення склалося… Спершу хочеться спробувати з якомога меншою силою.
(Якщо перетворити землю на кригу за допомогою крижаної доріжки, то, може, вийде просуватися вперед навіть малим водяним струменем…?)
— <Крижана доріжка>
Далі він уявляє собі, як водяні струмені б'ють з усієї задньої поверхні тіла.
— <Водяний струмінь 256>
Рьо уявив, як з його спини б'ють двісті п'ятдесят шість струменів — найбільша кількість водяних струменів, яку він зараз може створити… Струмені справді вирвалися, але…
— Не посуваюся…
Не те щоб зовсім не зрушив.
Зрушив так мало, що лише здалося, ніби трохи пересунувся.
Коліна Рьо підкосилися; він опустився на землю, упершись долонями, і поник на четвереньках.
— Програв…
Схоже, він програв комусь або чомусь…
Через хвилину…
— Ну, мабуть, поки що не вийде… Якщо 256 вдасться розкрутити приблизно до тисячі двадцяти чотирьох, шанс є, правда ж?
Рьо знову зібрався з силами.
І він знову побіг.
Нільс, Ет і Амон перебували на четвертому шарі підземелля Руна.
З цього шару починають з'являтися ґобліни.
Окремий ґоблін не становить великої загрози.
Порівняно з Малими Вовками, що трапляються до третього шару, одного ґобліна вбити навіть легше.
Втім, ґобліни бувають озброєні й іноді нападають зграєю.
Зазвичай це щербаті мечі чи зламані списи, але зрідка трапляються й ґобліни з луками.
А зовсім рідко трапляються й ті, що використовують магію.
Окрім цих рідкісних екземплярів, ґобліни легко долаються, аби тільки їх не оточили.
Утім, із них нічого не зняти, і ніхто нічого не викупить, крім магічних каменів.
— Коли є ще один мечник, полювання йде зовсім по-іншому.
Нільс гучно розреготався, виймаючи магічні камені з убитих ґоблінів.
— Точно. Особливо з ґоблінами це помітно.
Ет, як жрець-маг, під час бою займається лише зціленням, але з обдиранням матеріалів і збиранням магічних каменів допомагає.
Насправді в цьому він найкращий з усіх трьох.
— Порівняно з Малими Вовками, ґобліни рухаються повільніше, тож, здається, їх легше здолати.
Амон, порівняно з Нільсом та Етом, ще не звик збирати магічні камені.
Та все ж магічний камінь він дістав.
— Добре, давайте трохи відпочинемо.
За командою Нільса всі троє присіли відпочити, притулившись спинами до скелі.
Щоправда, це ж підземелля. Тіло відпочиває, але від душевної втоми не позбавишся зовсім.
Та все ж помірний відпочинок між боями є річ важлива.
Нільс належить до авантюристів, які закладають чималий запас безпеки.
Для Амона, що лише почав ходити в підземелля, така обачність була надзвичайно доречною.
— Амоне, воду, звісно, пий, але й сіль полизати не забудь.
А ще він був дуже турботливим.
— Точно, ти ж і після вчорашнього бігу про сіль казав.
— О. Після того як спітнієш, треба пити воду і їсти сіль, так кажуть. Це в нас у селі так говорили.
— Мати-Богине, простри свою цілющу руку, — «Менше зцілення».
Ет лікує поранену руку Амона.
— Фу, це було трохи небезпечно.
Нільс дістає магічний камінь з ґобліна-лучника, що тримав лук.
Так, у тій групі, яку щойно повалили, був ґоблін, що стріляв з лука.
Хоч тут уже п'ятий шар, куди вони зайшли далі, ніхто ще не повідомляв про зустрічі з групами, що мають ґоблінів-лучників.
— Це не добре, правда ж? Ґобліни-лучники на п'ятому шарі. Добре, що їх було троє, тож якось упоралися.
Поки Ет лікував Амона, Нільс витяг магічні камені з трьох повалених ворогів.
— Добре, сьогодні досить, повернемося на поверхню. Раніше, ніж зазвичай, але навіть поділивши на трьох, заробили більше, ніж завжди.
Нільс голосно засміявся.
Найголовніше — вижити.
Нільсу не треба було, щоб Абель це казав: він і сам знав, наскільки цінне життя.
Це він знав з власного досвіду.
Не можна перенапружуватися. Завжди треба зберегти запас сил і повернутися до безпечної зони.
Він знав, наскільки це важливо.
Через годину після того, як троє з десятої кімнати піднялися з п'ятого шару.
На тому ж п'ятому шарі партія Е-рангу «Вічна хвиля» була на межі знищення.
— Чому тут, на п'ятому шарі, такі ґобліни? Це ж неможливо!
— Мана вичерпується… Більше не можу…
— Гх… прокляття… ґх…
— Допоможіть…
— …
П'ятеро авантюристів Е-рангу заснули вічним сном.