51. Різниця в силі
— Якось вижив…
Востаннє я був так близько до смерті, мабуть, під час бою з Одноокім Яструбом Вбивцею.
Втім, стояти одному посеред площі перед бібліотекою було б помітно, тож я сів на лавку на площі.
（Та й Одноокий володів нейтралізацією магії. Бехі створювала простір із нейтралізацією магії. А цей демон, Леонор, одним помахом руки розвіяла крижані списи. Чи то тридцять два, чи шістдесят чотири, усе зникало миттєво…）
— Ай!
Ліве плече пройняв біль.
Саме туди влучив вітряний спис Леонор.
Кістки цілі. Мабуть, просто забій.
Це доказ того, що недавній бій був не сном.
Але ще більше мене здивувало, що на мантії жодної подряпини.
（Якби не ця мантія, у мене в плечі була б велика дірка… Дякую, Учителю!）
Рьо уявив Дулахана в думках і вдячно вклонився.
（Магія Леонор… це ж справді магія, так? Страшна сила, але ще більше мене вразила швидкість: вона кинулася на мене за мить і так само миттєво відскочила. Здається, це не телепортація, а щось на кшталт магії вітру… на зразок Нищівного прориву… Ах ти ж, магіє вітру!）
Чомусь ці роздуми Рьо ледь не обернулися поганою славою для магії вітряної стихії.
（Хоча вона казала, що час вичерпано…）
Сонячне затемнення вже закінчилося.
Мабуть, справа в затемненні, так я сам собі й вирішив.
Навколо було багато людей, а в тому просторі були лише Леонор і Рьо.
（Багато чого незрозумілого. Те, чого не розумію, поки що не буду обмірковувати! Насамперед треба купити книжку з алхімії й повернутися. А вдома зібрати відомості про демонів… Хоча Абель навіть не знав…）
По дорозі до Руна Рьо якось запитав Абеля, чи знає той про демонів.
Але Абель відповів, що знає дияволів, а от демонів ні.
（Мабуть, Абель походить із знатної родини, чи то третій син, чи щось таке. Якщо навіть така освічена людина нічого не знає, то інформацію так просто не здобути.）
— Треба купити книжку і повернутися.
У кімнаті №10 гуртожитку нікого не було.
З вікна кімнати №10 видно тренувальний майданчик Гільдії авантюристів просто неба.
— Оце так! Невже вони досі тренуються?
Серед тих, хто був на майданчику, я побачив трьох із кімнати №10.
— Якби не були такі втомлені, я б вам усім дав прочухана…
Нільс сказав зі злістю.
Там лежали Нільс, Ет і Амон, а над ними стояло п'ятеро чоловіків.
— Ха! Таке жалюгідне виправдання, аж приємно слухати.
Усі п'ятеро були з кімнати №1 гуртожитку.
Мабуть, вони щось тренували і програли.
— Підступом перемогли і ще й сміються…
Ет гірко сказав.
— Ой, годі! То що, ви хочете, щоб чудовиська в підземеллі попереджали, перш ніж напасти? Щоб казали: «Будь ласка, почекайте, зараз ми втомлені»? Не верзіть дурниць!
Чоловік із кімнати №1, Дан, сказав зневажливо.
— Саме так. Хто недооцінює, сам винен.
Щойно цей голос розлігся по тренувальному майданчику, як чотирьом із кімнати №1, крім Дана, який щойно глузував, у сонячне сплетіння встромилися крижані списи.
Звісно, наконечники були затуплені, тож ніхто не поранився.
Усі четверо лише корчаться від болю.
— Що…
— Що сталося? Крижані списи влучили їм у животи, так?
Сказавши це, Рьо з'явився на тренувальному майданчику.
— Рьо!
Троє з десятої кімнати, що досі валялися на землі, в один голос викрикнули ім'я Рьо.
— Ти…
— Не можна розслаблятися, так? Ви щойно сказали таке розумне. Невже ви справді думаєте, що перед нападом треба було сказати хоч слово?.. Звісно, ви такого не скажете. Та й Нільс із друзями теж зовсім розм'якли.
Сказавши це, Рьо спершу напоїв Ета зіллям.
Якщо підлікувати жерця Ета, той, мовляв, вилікує й решту двох.
— Мені соромно…
Нільс тихо промовив.
— Ну, відтоді як ви вранці безперервно бігали, мабуть, уже були на межі сил, тож нічого дивного. У суботу й неділю треба буде більше зміцнювати витривалість.
— Е-е…
З-поміж трьох саме з вуст Ета, який виглядав найслабшим, вирвався стогін.
Насправді ж у Амона, який щойно вийшов із села, сил мало бути менше, та Амон, мабуть, якось подолає це силою духу.
— А ви, що стоїте там…
— Це Дан із першої кімнати.
Нільс пояснив Рьо.
— Ага, так ви і є Дан. Що скажете? Вашу команду захопили зненацька. Що робитимете? Підібгаєте хвіст і втечете?
— Не смій глузувати!
Сказавши це, Дан витягнув меча.
Потім він шалено кинувся на Рьо з мечем.
（Занадто повільно…）
Широкий замах згори, удар «розрубування бамбука».
Рьо ступив лівою ногою крок уліво-вперед, переніс центр ваги на ту ліву ногу і ухилився.
Лівою рукою він перехопив рукоятку Мурасаме, лезо ще не вийшло, тримаючи її зворотним хватом, вихопив з пояса й одразу вгатив Дану в правий бік.
Мовою боксу це ривер-блоу… удар по печінці.
До того ж удар пішов знизу, з поворотом ноги й корпуса, тож сили додалося.
Шкіряна броня Дана не змогла погасити удару.
— …Гх.
Дан повалився, покотився по землі й корчився від болю.
(Він же в броні, тож голою рукою било б боляче, тому я вдарив рукояттю Мурасаме… Та все одно це не так, як у боксі… Лише різниця в повороті зап'ястя, а результат такий інший?)
Рьо, не звертаючи уваги на Дана, що корчився від болю, перевіряв ефективність удару.
— Це жорстоко…
Нільс, якому таки стало шкода, поглянув на Дана, що валявся на землі.
— Щойно я, знаєте, ледь не помер… Мабуть, ще не охолонув від того збудження.
Почувши це, троє з десятої кімнати й четверо з першої здивовано втупилися в нього.
Дан був у такому стані, що ці слова до нього не доходили.
— Ах так, Ете, заодно, може, полікуєш мені плече?
Рьо сказав це й показав Етові ліве плече.
— Ого, та це жах! Кістки не зламані, але удар був сильний… А якби по серцю, було б дуже небезпечно, це точно.
Сказавши це, Ет наклав заклинання зцілення.
— Мати-богине, простягни свою цілющу руку: «Менше зцілення».
Синці миттєво зникли, і разом з ними минув біль.
— Удар летів просто в серце, я ледь ухилився, тому так і вийшло… Добре, що живий.
— З ким ти воював?!
Нільс, Ет і Амон у один голос вигукнули те саме запитання.
Рьо, маг, що в бою врукопашну переважає мечника, — і мало не загинув від якогось суперника…
— Якось іншим разом розповім.
Рьо широко всміхнувся й закрив цю тему.
(Леонор загнала мене в глухий кут, а перед авантюристом рангу F я демонструю переважну силу… Не дуже круто виходить…)
На землі так і лежали четверо з кімнати №1 і Дан, який корчився від болю.
Нільс, Ет, Амон і Рьо були дуже брудні після всього пережитого, тож разом пішли до громадської лазні.
Звісно, у кожному домі ванни немає, але в місті є кілька десятків громадських лазень.
Це приватні заклади, щось на кшталт звичайної бані.
Це стало можливим завдяки великій річці на північ від міста, з якої проведено водогін, і каналізації під тротуарами.
Це вже зовсім не схоже на середньовічне місто… Рьо так і думав.
— Дякую тобі, Рьо. Якби не ти, Дан із своїми хлопцями так і виставив би нас посміховиськом.
— Пане Рьо, як же ви рухалися! Просто вражає! І це при тому, що ви маг!
— Амоне, сучасні маги вміють і таке, це цілком звичайно.
— Та ні, не може бути.
Амон захоплювався, Рьо валяв дурня, а Нільс їх обох осаджував.
Ет тихо сміявся, стримуючи голос.
Після зустрічі на площі перед бібліотекою недільний день був таким мирним, що здавалося, ніби все це якась помилка.