50. Леонор
Світ перевернувся.
Для Рьо це можна було описати лише так.
Відчуття присутності навколишніх людей зникли, усі до одного.
Але краєвид лишився таким самим.
Наприклад, під ногами, як і раніше, була кам'яна бруківка міста Рун.
（Схоже, він потрапив у якийсь позапросторовий простір… Ну й фентезі）
Але відчуття чогось дуже небезпечного було виразним.
（Треба зробити те, що кажуть капітани підводних човнів: «Випусти один пінгер»… Точно щось є, але поки не знаю ні де, ні що, тож іншого виходу немає…）
Рьо глибоко вдихнув і уявив собі.
（＜Активний сонар＞）
Тієї ж миті від Рьо через водяну пару, що плаває в повітрі навколо, розійшовся «поштовх».
（Знайшов. Приблизно за двісті метрів попереду, розміром майже як людина, але відбиття дивне…）
Щойно він це проаналізував, як відчув щось ненормальне спереду.
（«Крижана стіна 10 шарів»）
Заклинання, схоже на звуковий меч, що розпадається прямо перед ціллю, вдарилося в крижану стіну і розбилося.
（Яка ж це сила…）
Досі він відбивав атаки багатьох чудовиськ крижаною стіною, але ця була найпотужнішою з усіх, руйнівна сила вражала.
— Гм? Невже ти поглинув людину?
Голос долинув звідкись недалеко.
Активний сонар показав відбиття на відстані близько двохсот метрів, але голос звучав набагато ближче.
Потім голос наближався, і Рьо побачив її саму.
Зріст сто сімдесят п'ять сантиметрів, майже такий самий, як у Рьо.
Ходить на двох ногах.
Рук дві.
Зовні це ніби людина в одязі.
Але якщо придивитися, є хвіст.
А ще щось схоже на роги.
За статурою це жінка, якщо судити за людськими мірками, бо груди більші, ніж у чоловіків.
Обличчя… красуня.
Красуня, але Рьо не відчув до неї жодної приваби.
Перше враження, що виникло, коли він це усвідомив, було таким…
（…Демон?）
У «Довіднику чудовиськ - початковий рівень» був запис про «демона», який, схоже, Міхаель (псевдонім) спеціально дописав.
Примітка: сподіватися, що не зустрінеш.
（Ну, здається, таки зустрів… і ще в такому ненормальному просторі…）
Присутність цього демона (умовного) була неймовірною.
Можна порівняти з Бехі або з грифоном.
Якби зустріч відбувалася у звичайному просторі, Рьо втік би, мов заєць.
Так, він утік би, не озираючись, рвонувши, мов справжній заєць.
Але тут втекти, схоже, не вийде.
Наразі по спині Рьо не перестає стікати холодний піт.
— Ну й гаразд. Уб'ю його, і проблем не буде.
Сказавши це, Демон (умовно) почав стягувати до своєї руки величезну кількість мани.
（Лихо! ＜Крижана стіна 10 шарів, нашарована＞）
Перед Рьо одна за одною, ніби накладаючись, почали з'являтися Крижані стіни 10 шарів.
Шар за шаром, один на одному, назустріч Демону (умовно).
Пекельне полум'я, випущене Демоном (умовно), врізалося в Крижані стіни 10 шарів, що нашаровувалися одна на одну, і майже не втративши сили, пробило крижану стіну.
（Чи ж зупиниться це?）
Рьо, ще сильніше обливаючись холодним потом, вкладав ману в стіни, що нарощувалися одна на одну, щоб їх зміцнити.
Половину з'їло. Швидкість теж трохи вдалося збити.
Ще половину з'їло. Швидкість уже суттєво знизилася.
Остання Крижана стіна 10 шарів… і лише там полум'я Демона (умовно) нарешті згасло.
（Зупинилося…）
Рьо саме тоді й розслабився.
І…
За мить остання Крижана стіна 10 шарів тріснула.
Повинуючись інтуїції, він відчайдушно вивернув тіло, ухиляючись від вітряного списа, що летів прямо в серце.
Та було пізно.
В серце не влучило, але ліве плече… не встромилося, а розлетілося на друзки.
Проте під натиском списа тіло Рьо закрутило, і його відкинуло назад.
— Вітряний спис не застряг… Та як таке можливо?
Демон (умовно) був здивований.
— Те, що ти відбив полум'я, вже дивно, а ще й вітряний спис… Ні, постривай. Оця твоя мантія… Мантія Короля фей?
Демон (умовно) примружився і подивився на мантію, яку Рьо накинув і яка відбила його вітряний спис.
— Сумнівів немає. Мантія Короля фей… Ось воно що. Тоді лишається рубати напряму.
Рьо відлетів, але оскільки він закрутив тіло, шкоди майже не отримав.
（＜Крижана броня＞）
Невідомо, яка від неї буде користь, але краще, ніж нічого.
— Словом, помри.
Демон (умовно) тримав у руці меч, що постав нізвідки; одним ривком він подолав відстань до Рьо і кинувся вперед.
Рьо теж схопив Мурасаме і приготувався відбивати.
Рьо прийняв на себе удар меча Демона (умовно).
Рьо теж контратакував, переважно горизонтальними ударами та уколами.
Але Демон (умовно) рухався надзвичайно швидко.
（Він рухається не лише ногами, а ще й за допомогою магії вітру?）
Горизонтальні удари й уколи Рьо були лише для стримування.
Головне було тримати оборону.
Рьо, що зосередився на обороні, так просто не піддавався.
Колись у ближньому бою з еволюціонувавшим Однооким Яструбом Вбивцею він теж переміг, зламавши його натиск своєю обороною.
Навіть на тренуваннях з Дулаханом, Королем фей, якщо тримати оборону, він так просто не пробʼє.
Тож у мечовому бою захист Рьо справді неприступний.
А витривалості йому вистачає без меж.
Зрештою Демон (умовно) почав дратуватися: скільки б він не атакував, захист усе ніяк не пробивався.
— Ця твоя зброя теж від Короля фей… Хто ти взагалі такий…
Демон (умовно) атакував мечем однією правицею, а в лівій тим часом збирав трохи мани.
（＜крижаний спис＞）
Перш ніж заклинання спрацювало, Рьо створив у повітрі крижаний спис і зіткнув його з ним, знищивши обидва.
— Що це за швидкість створення… Ти ж справжнє чудовисько.
— Ти б на себе глянув.
Його назвали чудовиськом, і Рьо мимовільно вигукнув.
— Гм… Ти ще й мову розумієш? Так я й знав, що з тобою клопіт. Вб’ю.
— Ти ж весь час намагаєшся мене вбити…
Звуки клинків стали ще частішими й гучнішими.
Та порівняно з початком Рьо вже мав трохи більше змоги перевести подих.
Найбільше в цьому допомогло те, що він почав звикати до манери фехтування Демона (умовно).
Але Демон (умовно) це теж помітив.
Тож він відступив, намагаючись почати все спочатку.
（Ось воно! ＜крижаний спис 32＞）
Коли Демон (умовно) відступив, Рьо випустив у нього спереду крижані списи.
（＜крижаний спис 64＞＜крижаний спис 256＞）
Перші тридцять два крижані списи Демон (умовно) розвіяв одним помахом руки.
Далі полетіли ще шістдесят чотири списи, що розходилися віялом, а потім раптово почали стягуватися до Демона (умовно).
Але й їх він звів нанівець одним помахом руки.
— Це все?..
Щойно Демон (умовно) це промовив, як зверху, прямо над ним, посипалися двісті п’ятдесят шість крижаних списів головної атаки.
Безшумна атака з мертвої зони спрацювала, бо увагу було прикуто до фронту.
Цього разу навіть Демон (умовно) не встиг вчасно відреагувати.
— Кх!
Та Рьо й не думав, що таких крижаних списів вистачить, щоб його здолати.
（＜крижаний спис 32＞）
Коли увагу Демона (умовно) знову притягнуло вгору, з переду полетіли крижані списи вже як пряма атака.
Демон (умовно) створив земляну стіну й відбився від них.
（＜абразивний струмінь 256＞）
А от головний удар: за земляною стіною, з її «іншого боку», Рьо створив 256 водяних ліній із льодовим абразивом. Вони рухалися по випадкових траєкторіях і рубали простір разом із Демоном (умовно).
Земляна стіна, створена Демоном (умовно), теж була порізана абразивним струменем і обсипалася.
У цю мить на нього кинувся Рьо з Мурасаме напоготові.
Але…
Зовсім трохи, на секунду, а може, навіть на десяту її частку, він запізнився.
Демон (умовно) справді отримав певні пошкодження від абразивного струменя, але коли Рьо кинувся в атаку, його регенерація вже майже завершилася.
— Регенерація надто швидка!?
— Не смій зневажати мене, людино!
Рьо б'є з фронту найшвидшим ударом мен.
Але Демон (умовно) приймає цей удар.
Не ризикуючи далеко переслідувати, Рьо відступає стрибком назад і стає в стійку з мечем.
Поверхня тіла Демона шипить і димить.
(Місця, що вже регенерували? Фронтальною атакою його не звалити… тоді так.)
За мить Рьо ледь помітно підводить погляд угору.
Бурхливо відреагував саме Демон (умовно).
Той одним махом відскочив назад.
Він остерігався того, що 256 списів зірвуться згори.
Але для Рьо це стало несподіванкою.
(Я хотів лише трохи відволікти його поглядом, а він відступив так далеко, це ж провал.)
Між Рьо і Демоном (умовно) утворилася відстань близько двадцяти метрів.
Рьо не має способу миттєво подолати цю відстань.
Але Демон (умовно) такий спосіб має.
(Знову магічний бій…)
Щойно він так подумав, як пролунав голос Демона.
— Фух… На жаль, час вийшов. Такий бій — уперше за кілька сотень років. Було доволі цікаво, людино.
— Тікаєш?
Почувши це, Демон (умовно) зловісно розсміявся: ку-ку-ку.
— Дражнити марно. Це «заборонений коридор», простір особливий, і навіть мені тут накладено обмеження. Моє ім'я — Леонор Урака Албуркерке. Як звуть тебе?
Рьо вагався, чи варто відповідати.
Ім'я визначає сутність… а може, він виріс у країні, де слово має силу.
Він подумав, що якщо назвати демону своє ім'я, можна потрапити в полон.
— Невже людина навіть назвати себе не може?
Демон (умовно), а точніше Леонор, усміхалася з явною насолодою.
— Мене звуть Рьо. Демоне.
Почувши це, Леонор здивувалася.
— Демоне… Ти знаєш, хто ми такі. Треба було вбити тебе, поки була можливість…
Але вона похитала головою.
— Часу обмаль, та й легко тебе не здолати. Нічого не вдієш. Тож, Рьо, до зустрічі.
— Ні, другої зустрічі я не хочу…
Сказавши це, вона знову розсміялася: ку-ку-ку.
— Не кажи так. Маючи таку силу, хочеш чи ні, а ми ще зустрінемося: зі мною або з кимось із нас. Тільки не дай себе вбити комусь іншому. Вбити Рьо маю лише я. Тоді я вже буду сильнішою, ніж зараз. Ну, бувай.
Сказавши це, присутність Леонор зникла.
І тоді світ повернув собі кольори.