47. Святкування перемоги
— Тож, за закінчення курсу Рьо та Амона — ура!
У їдальні при гільдії відбувалося святкування, яке влаштувала четвірка з кімнати №10 гуртожитку.
Втім, їдальня не подає алкоголю, а приносити його з собою заборонено.
Та й Амон ще неповнолітній, тож пити алкоголь йому не можна.
Тому всі четверо пили соки.
Нільс і Рьо взяли ріндо-сік, на смак ніби яблучний, а Ет з Амоном — апельсиновий.
Обидва соки корисні для здоров'я, тому серед авантюристів, і чоловіків, і жінок, вони досить популярні.
— І все ж, на вашому першому спуску в підземелля, під час екскурсії, вполювати солдата-мураху… Молодці, обидва!
Ет сказав це, широко усміхаючись.
— Я лише завдав останнього удару, а зупинив чудовисько Рьо, — це його заслуга.
Амон, тримаючи в руці шматок смаженої птиці на кшталт «розбійницької», ніяковів.
— Амон добре тримав меч і вдарив як слід, тож ми перемогли саме завдяки цьому. Нема причин себе недооцінювати.
Рьо, їдячи стейк із чогось схожого на яловичину, хвалив Амона.
— Ну, так чи інакше, а магічний камінь здобули — це ж привід для радості!
Нільс тримав в обох руках куряче стегно на кістці й гучно, по-богатирськи реготав.
Їжа в їдальні при гільдії смачна.
І порції великі.
Нею користуються не лише авантюристи, а й мешканці Руна, але основні відвідувачі — саме авантюристи, тому порції тут справді великі.
— У нашій команді завтра й післязавтра вихідні. А ви що робитимете?
Усі вже доїли і пили соки, яких їм знову долили; тоді Ет запитав Рьо й Амона.
Сьогодні п'ятниця, ввечері. Субота й неділя — вихідні для команди Нільса.
— Я б хотів трохи спуститися… Але сам — це трохи страшно. Може, краще пошукати випадкову команду?
Амон не хотів забувати сьогоднішні відчуття, тож був повний рішучості.
— Амон, та ти ж гарячий! Ось так і має бути, фронтовий боєць!
Нільс, мечник, наче опікувався Амоном як напарником на передовій, адже той був ніби учень мечника.
— Розумію, але з випадковими командами все як пощастить…
Ет не радив шукати випадкову команду.
— Тоді, може, підемо зі мною? Я хотів трохи глянути до третього рівня.
— Справді? Будь ласка, давайте!
На пропозицію Рьо Амон погодився без жодних роздумів.
— Мене трохи турбує, що на першому рівні були мурахи.
— Так, на першому зазвичай кажани. До речі, ми ж теж колись на першому рівні натрапили на солдата-мураху, пам'ятаєш?
— Так, було. Я в гільдії питав: за останні півроку на першому та другому рівнях іноді повідомляють про зустрічі із солдатами-мурахами.
Ет, схоже, уточнював це в гільдії.
— Цікаво, звідки взялися мурахи, яких там не мало б бути.
— Мурахи риють вертикальні шахти і дістаються аж до першого рівня.
—!
Від раптового втручання Нільс, Ет і Амон здригнулися й глянули на голос.
— Абелю, не схвалюю, коли ветеран чіпляється до новачків.
Лише Рьо не здивувався: він уже відчув присутність Абеля, що наближався.
— Яке там «чіпляюся»… Я просто влучно відповів на запитання новачка, та й годі.
Абель скривився і зітхнув.
— Ви, мабуть, сусіди Рьо по кімнаті? Я Абель. Рьо за силою непоганий, але характер у нього складний, тож будьте з ним терплячі.
— Абелю, якщо хочеш сварки, я не відмовлюся.
Абель провокує. Рьо приймає виклик.
Звісно, вони лише бешкетують одне з одним.
— А, Абель… Той самий Абель з Червоних мечів?! Я мечник, мене звуть Нільс. Я ще новачок, F-ранг, тільки приїхав до Руна, але я вас дуже шаную! Якщо можна, потисну вам руку…
Нільс, напружений до краю, схопився на ноги, вишикувався по стійці смирно й представився Абелю.
— Гаразд, звісно.
Із тими словами Абель потиснув Нільсові руку.
— Тримайся. Але ні за яких обставин не ризикуй понад міру. В авантюриста, а особливо в підземеллі, найважливіше — вижити.
（Ось чому Абель такий популярний: так легко сказати й так легко потиснути руку.）
Так подумав Рьо.
— Але чому ви, Абелю, в гільдії в таку пізню годину?
Мабуть, уже майже восьма вечора.
Звіт у гільдію здають до шостої, а потім авантюрист іде додому або в таверну вип'ювати.
Тож причину, чому о такій порі він досі в гільдії, важко уявити.
— Ну, замовлення затяглося. Щойно тільки повернувся.
Абель договорив, і з-за його спини пролунав голос.
— А-а! Абелю, ось ти де!
Це була Рін, маг із партії Абеля.
— Абелю, ти ж казав, що маєш доповісти гільдмайстру. Не тікай.
Жриця Ріхя, що стояла за нею, додала:
— Ну, я ж як досвідчений наставляю новачків…
— Рьо, вибачте, ми заберемо Абеля. Воррене, візьми Абеля.
Почувши це, щитоносець Воррен легко закинув Абеля собі на плече.
Абель має зріст близько 190 сантиметрів, тож він високий, але поруч із Ворреном, який перевищує два метри і є справжнім велетнем, його піднімають «легко».
— Ні, стривай, Воррене, я сам піду. Ну опусти ж мене вже.
Цю картину побачили інші, і по залі пролунав сміх.
— Рьо, вибач, нам треба звітувати гільдмайстру, тож ми заберемо Абеля.
Ріхя, як завжди, говорить голосом, що дзвенить, мов дзвіночок.
— Звісно. Він же лідер Червоних мечів. Робіть із ним, що хочете, як вам завгодно.
— Рьо, ти зрадник! Воррене, та опусти ж мене вже!
— Якесь воно… дивне видовище, еге ж…
Амон сказав це дуже спокійно.
— Ах, Ріхя — справжній ангел…
Ет щось шепоче.
— Абель просто чудовий, серйозно.
Нільс городить казна-що.
А що ж у цьому було крутого…