46. Останній день курсів
П'ятий, останній день курсу для новачків у підземеллі.
Вранці в лекційній залі тривали запитання й відповіді, а вдень усі слухачі мали разом спуститися на перший рівень підземелля.
За перші чотири дні слухачам уже передали основні відомості, потрібні, щоб спускатися в підземелля.
Будова підземелля, пастки й чудовиська, яких слід остерігатися, спорядження, потрібне для дослідження, тощо.
До речі, на практичному занятті після обіду п'ятого дня гільдія видає мінімальне необхідне спорядження для дослідження: зілля, протиотруту та інше.
Новачкам у підземеллі це дуже на руку.
Новачки в підземеллі здебільшого й авантюристи-початківці.
З авантюристами, що прийшли з інших країн чи міст, усе інакше, а ті, хто зареєструвався авантюристом у місті Рун, спершу набивають руку на верхніх рівнях підземелля.
Продаючи гільдії магічні камені й матеріали з підземелля, вони заробляють гроші й заслуги, а щоб підвищити свій рівень авантюриста, беруться й за завдання на поверхні.
Поєднувати підземелля із завданнями на поверхні, поступово піднімаючи свій рівень, — так зазвичай і працюють авантюристи в місті Рун.
Наприклад, Нільс і Ет, сусіди Рьо по кімнаті, мають такий розклад: понеділок, середа, п'ятниця — підземелля, вівторок, четвер — завдання на поверхні, субота й неділя — вихідні.
Волею-неволею в підземеллі доводиться набиратися бойового досвіду.
Оскільки вони проходять через це з перших же кроків, про авантюристів міста Рун кажуть, що в бою вони вправніші за авантюристів з інших міст.
Втім, коли авантюрист досягає певного рівня і йому починають пропонувати вигідні завдання на поверхні, він рідше спускається в підземелля.
Адже якщо можна отримувати вигідні завдання на поверхні, то немає сенсу ризикувати собою в глибинах.
Тож глибини підземелля так і лишалися недослідженими.
Найглибший рівень, зафіксований у записах, — тридцять восьмий.
Адже вже після тридцятого рівня навіть партіям рангу B стає важко, тож не дивно, що далі дослідження майже не просувалося.
— Ну от, після обіду вже підземелля. Я аж почав хвилюватися.
Амон тихо заговорив до Рьо.
— Ще ранок, Амоне. Якщо ти вже зараз нервуватимеш, до обіду втомишся до краю.
Рьо відповів, криво усміхаючись.
— Розумію, але…
Поки вони тихо розмовляли, поруч тривали запитання й відповіді.
Слухачі питали про те, чого не торкалися на попередніх заняттях, а лектор — працівник гільдії й колишній авантюрист — відповідав.
Втім, ніхто не ставив питання, яке цікавило Рьо.
（Гм, може, спитати самому? Соромно, але краще раз посоромитися, ніж соромитися все життя.）
— Хтось ще має запитання?
Рьо підняв руку.
— Так, Рьо, що в тебе?
— Так. Можливо, до підземелля міста Рун це й не стосується, але чи не буває чогось на кшталт перенесення на рівень, який уже пройдено?
Після цього питання всі, крім лектора, дивилися на нього з роззявленими ротами.
Амон поруч також дивився з роззявленим ротом.
Ну так, цього й слід було очікувати.
— О, Рьо, та ти добре обізнаний, такі підземелля справді існують. Якщо казати точніше: наприклад, якщо ти пройшов до десятого рівня, то наступного разу можна продовжити дослідження з десятого.
Почувши це, слухачі були одностайно вражені.
Ще б пак.
Адже якби така функція існувала, можна було б щодня повертатися додому, відпочивати, а наступного разу продовжувати з того місця, де зупинився.
Важко уявити для авантюристів підземелля зручнішу функцію.
Але…
— Але, на жаль, підземелля Руна такої функції не має. Кажуть, у підземеллях Західних країн вона є, але я чув це від інших, тож про устрій і подробиці нічого не знаю.
— Ні-ні, дуже вам дякую.
（Так і думав: у підземеллі Руна такого немає. Ну, я лише хочу трохи там побувати, а не підкорювати його, тож нічого страшного.）
Поки Рьо так думав, Амон зашепотів йому:
— Рьо, ви знаєте такі дивовижні речі! Ось що значить авантюрист рангу D!
Так, усім трьом сусідам по кімнаті — Амонові, Нільсу та Ету — Рьо ще в день заселення до гуртожитку розповів, що зареєстрований як авантюрист рангу D.
Утім, старші за досвідом авантюристи тут Нільс і Ет, тож Рьо не робив нічого, що зачепило б їхню гідність.
— Та я просто дещо чув, і то краєм вуха…
Від сяючих очей Амона Рьо ставало тільки ніяковіше.
Потім, після обіду, всі слухачі гуртом рушили до підземелля.
Підземелля Руна розташоване в самому центрі міста.
Точніше кажучи, місто збудували навколо підземелля.
Місто обнесене міською стіною, але вхід до підземелля оточував ще й подвійний захисний мур.
— Як я, здається, розповідав на лекції, раз на кілька років у підземеллі масово з'являються чудовиська. Іноді вони виходять і на поверхню. Щоб вони не потрапили в місто, і збудували цей подвійний мур.
Міська стіна захищає від зовнішніх нападів, а мур біля входу в підземелля стримує чудовиськ, які вирвалися з його глибин.
Біля входу в підземелля є пункт Гільдії авантюристів.
Тих, хто спускається в підземелля, записують: ім'я, день і час.
Якщо ж хтось надто довго не виходить, гільдія вважає його зниклим безвісти.
А повернувшись із підземелля, у цьому ж пункті можна продати магічні камені й матеріали.
— Сьогодні всі слухачі вже записані, тож одразу спускаємося в підземелля!
Почувши голос лектора, слухачі напружилися.
Не був винятком і Рьо з Амоном.
А Амон аж задерев'янів від напруги.
— Амоне… Думаю, тобі варто трохи розслабитися. Ось, глибоко вдихни.
Вдих… видих… вдих… видих…
— С-стало трохи краще.
«Майже нічого не змінилося…» — подумав Рьо, але вголос сказати цього не міг.
— Ага. Ну, там же всі, тож усе буде добре.
— Так.
Сказавши це, вони пішли в самому хвості групи слухачів, пройшли подвійними дверима підземелля і зайшли всередину.
— Тут справді досить просторо.
Пройшовши двері й спустившись приблизно сотнею сходинок, вони опинилися на першому рівні підземелля.
Там була величезна зала — така велика, що стін не видно.
— Як я казав на лекції, на цьому першому рівні серйозних чудовиськ немає. Можете ходити самі, але так, щоб бачити цю залу. Через дві години виходимо назовні. Хто до того часу не повернеться, того залишимо й попросимо гільдію про рятувальників. І тоді про підземелля надовго забудьте, ясно?
Рьо з Амоном ішли залою парою.
Амон — мечник, але з села він приїхав буквально вчора, тож на своє вміння покластися ще не міг.
Кажуть, у селі його вчив авантюрист, що пішов на спочинок, але тривало це лише якихось пів року. Тому мечник не йшов попереду: вони рухалися пліч-о-пліч.
— О? Тут щось є.
Рьо прошепотів Амону.
— А? Де?
Сказавши це, Амон розгублено озирнувся навколо.
— Попереду, але ще далеко. Зустрінемося десь за хвилину. Я зупиню його водною магією, а тоді ти, Амоне, бий мечем.
— Т-так, зрозумів!
Амон так знервувався, що це було видно навіть збоку…
（Ну, якщо повністю зупинити рухи супротивника, проблем не буде）
І ось за хвилину чудовисько нарешті стало видно.
— Солдат-мураха. На відміну від інших мурах, кислотою не плюється. Найпростіше — відрубати голову біля основи шиї.
Це чудовисько початкового рівня, описане й у «Довіднику чудовиськ - початковий рівень», який подарував Міхаель (псевдонім).
Завдовжки близько метра. Кажуть, трапляється і в підземеллях.
— Так, зрозумів.
— Тоді зупиняю його. ＜Льоде, твоєю холодною силою пронизай ворога — крижаний спис 9＞
З лівої руки Рьо вилетіло дев'ять крижаних списів: дугою злетіли вгору й згори встромилися в солдата-мураху.
Ґііііїїїїїїїїїїї
Луною рознісся крик солдата-мурахи.
Дев’ять крижаних списів пронизали шість ніг, черево, тулуб і голову солдата-мурахи та пришпилили його до землі.
— Амоне, підійди збоку й відруби солдату-мурасі голову.
— Так!
Витягнувши меч, Амон описав дугу проти годинникової стрілки, опинився збоку від солдата-мурахи і з окриком рубонув згори.
— Ха!
Хрясь!
Чисто. Голова солдата-мурахи відлетіла від тулуба, і чудовисько сконало.
— Блискуче!
Рьо, плескаючи в долоні, підійшов до Амона.
— Ф-фу, ф-фу, фууух.
Амон був ще трохи збуджений.
Та, глибоко дихаючи, поступово заспокоївся.
— Вийшло, Рьо.
— Так, блискуче. Матеріали забрати не вийде, але магічний камінь візьмемо з собою. Це ж на згадку про твою першу здобич у підземеллі, Амоне.
Рьо сказав це з усмішкою.
— Ой? Справді можна?
— Ми ж авантюристи. У підземеллі головне — заробити, хіба ні?
Сказавши це, Рьо встромив у відрубану голову солдата-мурахи ніж, зроблений Міхаелем.
У чудовиськ тваринного типу магічний камінь зазвичай розташований біля серця, а в комах найчастіше в голові.
І в «Довіднику чудовиськ» сказано, що в солдата-мурахи магічний камінь у голові.
Незабаром він дістав крихітний магічний камінь, завбільшки з кінчик мізинця.
— ＜Воде, з'явися＞
Вимитий водою, камінь став чистим і виявився світло-жовтим.
Схоже, стихія землі.
Рьо передав той камінь Амону.
— Це тобі на згадку.
— Так.
Амон, отримавши камінь, ледь не розплакався.
Нічого особливого з цим ворогом у нього не пов'язано, та й бій не був важким, але чомусь на очі самі набігли сльози.
Та плакати він якось стримався.
— Ну що ж, тепер неспішно повернімося до місця збору. У підземеллі туші прибирають слайми, так? Зручне все-таки місце — підземелля!
Сказавши це, Рьо порівнявся з Амоном, який ішов і радісно розглядав магічний камінь.
（Щоб набути впевненості, найкраще раз за разом мати успішний досвід.）
Коли вони спускалися в підземелля, Амон аж задерев'янів від напруги, а тепер від того й сліду не лишилося.