Маг води

43. Реєстрація в гільдії

Рьо записав розмір і кількість магічних каменів, і щойно Г'ю поклав їх до сейфа в своєму кабінеті, з коридору почувся тупіт бігу.

Разом із цим…

— Зачекайте, будь ласка, там ще триває розмова.

Почувся й голос Ніни.

Порівняно з важкою ходою Г'ю, що щойно бігав, цей звук був набагато легшим, тупотіли швидкі кроки, і двері з розмахом відчинилися.

На порозі стояла невисока жінка-маг у чорній мантії, у лівій руці вона тримала великий посох.

— Абелю… слава богу…

Сказавши це, вона впала навколішки.

(Десь я вже бачив таке.)

Рьо подумав про неї дещо нешанобливе.

— Рін, вибач, що змусив тебе хвилюватися.

Це Рін, маг стихії вітру з партії Абеля «Червоні мечі».

Слідом за ними до кімнати увійшли жінка в білому одязі жриці та величезний чоловік із важким щитом за спиною.

— Абелю…

Рьо почув голос жриці, чистий, наче передзвін дзвіночків.

— Ріхя, Воррене, я повернувся.

— Так… ласкаво просимо назад, Абелю.

Ріхя ледь не плакала, Рін уже ридала, а Воррен мовчав, але на його обличчі було полегшення.

Абель лише гірко усміхнувся, дивлячись на кожного з них.

Рьо був не єдиний, хто не знав, що зробити з обличчям при такій сцені.

— Абелю, тобі, мабуть, є про що поговорити, тож займи цю кімнату. А ми з Рьо й Ніною ненадовго підемо оформлювати документи.

Сказавши це, Г'ю вивів Рьо й Ніну з кімнати для прийому гостей.

Тим часом кабінет гільдмайстра.

Г'ю важко опустився в м'яке крісло біля столика.

— Фух, не люблю я такої атмосфери. Рьо, сідай он туди. Ніно, Рьо реєструємо за рангом D, тож будь ласка, принеси сюди весь комплект.

— Звісно.

Ніна вийшла з кімнати по приладдя.

Рьо залишився в кімнаті наодинці з гільдмайстром, суворим велетнем із грубим обличчям.

— Ви впевнені щодо реєстрації за рангом D?

— Та нічого. Коли тобі показують стільки магічних каменів вайвернів, тут і сперечатися не доводиться.

Г'ю розсміявся на весь голос.

— Ну, останній удар все ж завдав Абель.

— Здібності Абеля я знаю. Це, без сумніву, геній. Але, як не крути, він мечник. Якщо знаєш, на що він здатен, знаєш і те, що вайверна сам він не подолає. Отже, твої здібності дуже високі, і коли ти допомагаєш Абелю, ти підсилюєш його настільки, що він може здолати вайверна. Такі маги точно варті рангу D, без жодних сумнівів.

Сказавши це, Г'ю по-богатирськи ляснув Рьо по плечу.

Кістки аж рипнули…

— О? Рьо, хоч ти й маг, але тіло в тебе непогано натреноване, так?

Саме тоді, коли Г'ю так міцно ляснув по плечу, він це помітив.

— Я ж полював сам, тож було б прикро, якби я вичерпав сили й не міг би битися.

Почувши це, Г'ю знову й знову кивав.

— Ось-ось, саме так. Хоч які в тебе чудові прийоми чи магія, як сили вичерпались, усе, кінець. А от молодь нинішня цього не розуміє.

Далі ще деякий час тривала скарга на молодь.

Втім, навіть Г'ю вже близько тридцяти п'яти.

Ще якийсь час тривала скарга, аж поки в двері постукали.

— Заходь.

— Перепрошую. Гільдмайстере, я принесла реєстраційне приладдя.

Ніна, реєстраторка, що щойно вийшла, увійшла з таці, на якій лежав великий гірський кришталь та інші речі.

— О, добре, тоді займися оформленням Рьо. Рьо, якщо робитимеш усе так, як пояснить Ніна, то все буде гаразд. А я тим часом воюю з паперами.

Сказавши це, Г'ю сів за свій стіл.

— Ще раз вітаю, пане Рьо. Я Ніна, працівниця гільдії авантюристів міста Рун. Сподіваюся на добру співпрацю.

— Дякую за ввічливість. Я Рьо. Мені теж приємно, сподіваюся на співпрацю.

Вони обмінялися привітаннями.

Ввічливе привітання — це важливо.

— Тоді спершу проведемо опитування. Я ставитиму питання, а ви відповідайте.

— Зрозуміло.

(Зазвичай дають папір, і треба написати ім'я та інше, і часто питають: «Вам потрібен писар?», а я відповідаю: «Ні, дякую, все добре»… Такого обміну багато, тож, мабуть, від самого початку внесенням даних займаються працівники гільдії.)

Схоже, це не те, що траплялося в історіях про інший світ, які знав Рьо…

— Ім'я: Рьо, так? Ваш рід занять — маг, вірно?

— Так, маг.

— Яка у вас стихія магії?

— Водна стихія.

— Де ви мешкаєте… ще не визначилися, так?

— Так, я щойно прибув.

— Від моменту реєстрації до трьохсотого дня можна жити в гуртожитку при гільдії. Коли все налагодиться, можна з'їхати. Є ще й такий сенс: новачки, тобто молодь, тут знайомляться між собою.

Ніна подала Рьо папірець з описом гуртожитку.

— Протягом трьохсот днів можна в'їхати будь-коли і виїхати будь-коли, тож розгляньте це як один із варіантів житла.

— Подумаю.

(Не схоже, що тут є друкарські верстати… але таких однакових описів, здається, приготовлено багато. Ще одна загадка.)

Рьо, що прибув до «Фі», бачить, що загадок стає дедалі більше.

— І ще: пане Рьо, ви ж у підземеллях не бували, так?

— Так, не був.

— У гільдії щомісяця проводять курс для початківців у підземеллях. Він для тих, хто там ще не був: про те, на що варто зважати всередині, що там можна здобути і скільки це коштує на обмін. А ще, поза підземеллям, це курс для початківця-авантюриста. Усе це можна вивчити безоплатно. Якщо ви плануєте йти в підземелля, я дуже раджу записатися.

— Обов'язково хочу піти!

Рьо аж захопився.

— Цього місяця курс починається післязавтра. П'ять днів, щодня різна тема, тож краще відвідувати всі п'ять.

Сказавши це, Ніна лагідно всміхнулася.

Усмішка була напрочуд чарівною — що й казати, реєстраторка найбільшої гільдії на околиці.

Г'ю, дивлячись на це зі свого місця, кивав — і це, звісно, між нами.

— Тоді я оформлю вам заявку на курс. Післязавтра, до дев'ятої ранку, приходьте до лекційної зали на третьому поверсі цієї гільдії.

— О дев'ятій?

Дев'ята, як і на Землі?

— Так. На площі є годинникова вежа, тож дивіться час на ній. У місті Рун дзвін годинникової вежі б'є о дев'ятій, дванадцятій, п'ятнадцятій і вісімнадцятій годині.

Схоже, дев'ята година така сама, як на Землі.

— На цьому опитування закінчено. Тепер вам потрібно зареєструвати себе, пане Рьо.

— Моя власна реєстрація?

— Так. Покладіть, будь ласка, руку на цей кришталь.

Рьо, як і казали, підніс праву руку над гірським кришталем, який принесла Ніна.

— Реєстрація.

Коли Ніна пробурмотіла це слово, кришталь почав світитися.

І тоді з Рьо ніби трохи, зовсім трохи, витекла мана.

Світло кришталю зібралося в промінь, увійшло в картку, яку тримала Ніна, і, спалахнувши, зникло.

— Пане Рьо, можете забирати руку. Дякую.

Почувши це, Рьо відняв руку від кришталю.

Сам він не відчув жодних змін.

Ніна дивиться на картку, в якій згасло світло.

Мабуть, закінчивши всі перевірки, вона простягнула картку Рьо.

— Прошу. Це ваша гільдійська картка. Вона може замінити посвідчення особи, тож якщо її загубите, одразу повідомте гільдію. Перевипуск коштує десять тисяч флоринів, тобто одну золоту монету, тож будьте обережні.

Рьо взяв картку й прочитав написане на ній.

Ім'я, ранг авантюриста D і приналежність: «Королівство Найтрей, Рун».

Більше нічого не було.

— Чи є у вас якісь питання?

— Вибачте, лише одне. Абель казав, що гільдія зберігає гроші і їх можна зняти в будь-якій гільдії в країні. Це так?

— Так, вірно. Скажіть це у віконці, і вас проведуть до окремої кімнати для оформлення. Перевірка особи відбуватиметься за допомогою того самого кришталю, яким ви щойно скористалися для реєстрації.

— Тобто цей кришталь з'єднано по всій країні…?

Ось так справи.

Справжнє фентезі, справжня магія!

На Землі онлайн-системи з'явилися лише в наш час, а у «Фай» вже існують!

— Так, можна так вважати.

Ніна кивнула.

Саме в ту мить постукали у двері.

Ніна глянула на господаря кімнати, гільдмайстра Х'ю.

— Заходьте.

Х'ю, не піднімаючи очей від паперів, сказав.

Увійшли члени «Червоних мечів» на чолі з Абелем.

— Гільдмайстре, дякую за кімнату для прийому. Ми вже закінчили, тож йдемо.

Звітував гільдмайстру Абель.

— Добре. Не переймайся.

— Гільдмайстре, Ніно, сьогодні о вісімнадцятій у «Золотій хвилі» буде «Свято подяки за повернення Абеля», тож обов'язково приходьте.

Так сказала маг Рін.

— Звісно, Рьо головний гість, тож участь обов'язкова.

Абель сказав це і вишкірився.

— Е-е…

Рьо завмер на місці.

— «Золота хвиля» — наш постійний заїзд. Кімнату для Рьо теж приготуємо, тож навіть якщо ти напиваєшся до нестями, все буде гаразд.

— Це не назвеш «все буде гаразд»…

— Ну, так чи інакше, Рьо, ти йдеш. Але перед цим є місце, куди я хотів би тебе відвести.

Абель сказав це й глянув на Ніну.

— Реєстрацію авантюриста завершено. Якщо у пана Рьо немає запитань, на цьому все.

— Ага, якщо будуть запитання, я відповім. Добре, тоді ходімо, Рьо.

З цими словами Абель підняв Рьо на ноги.

— Ми підемо до «Золотої хвилі» першими й почнемо готуватися.

Жриця Ріхя сказала це, і троє — Ріхя, Рін і Воррен — вийшли з кімнати.

— Ну, Гільдмайстре, ми забираємо Рьо.

— А, гільдмайстре, пані Ніно, дуже дякую вам за все.

Рьо сказав це й схилив голову.

— Ось так. Тепер ти авантюрист міста Рун, тож і надалі тримаймося разом.

Г'ю сказав це й підняв одну руку.

Ніна теж вклонилася Рьо.

І Абель вивів Рьо з кімнати.

— Тоді, гільдмайстре, я теж повертаюся до роботи на стійці.

— Ага, дякую.

Ніна теж повернулася до своєї стійки реєстрації.

Гільдмайстер Г'ю Макграс лишився сам у кабінеті.

— Оооох, як же добре~~~

Голос був тихий, щоб його не почули надворі, але в ньому звучали всі почуття.

— Коли доповіли, що Абель пропав безвісти, та атмосфера… Такого я більше не хочу пережити, чесно. Добре, що вони повернулися. Ні, справді. Опинитися за Горою демонів — це ж повна безвихідь. І для Абеля, і для мене.

Сказавши це, він упав грудьми на свій робочий стіл.

— Ох, годі, більше жодних розслідувань контрабанди, серйозно кажу. Хай хоч на суші сидить. Якщо справа вирішується мечем, Абель рідко програє, тож у підземеллі, мабуть, якось обійдеться. Але в морі — це вже капець. Так, справді. Тоді виходить, що Рьо, який привіз його назад, теж заслуговує на подяку. Реально виручив. Якби вони не повернулися, мене б точно вже не було на світі… А, треба доповісти, що вони повернулися.

Сказавши це, Г'ю увімкнув зв'язковий алхімічний кришталь, встановлений у шафі.