Маг води

41. Кайраді

Цілий день вони йшли, і ближче до вечора вдалині показалося місто.

— Абелю, бачите місто!

— Ага, нарешті. Мабуть, це місто Кайраді.

Рьо здивувався і мимоволі глянув на Абеля.

— Звідки ви це знаєте?

Не дивно й здивуватися.

Ні вивіски, ні дорожнього знака на дорозі, якою вони йшли, ні зустрічного перехожого не було.

Та й місце, звідки вони спустилися з гори, мало бути дуже далеко від людського житла, тож Рьо не міг уявити, як можна визначити, що це за місто.

— Я ж як авантюрист побував у багатьох містах. Особливо в королівських, там я більш-менш знаю, що й до чого.

Абель сказав це трохи збентежено.

— Тобто це місто Королівства Найтрей…

— Так.

— Добре, що це не Імперія Дебухі.

— Я ж казав, що імперія на півночі… Кайраді — південно-східне місто королівства. Розміром воно не таке велике, але звідти на північний захід пішки добу, і ми прибудемо до потрібного міста Рун.

Абель трохи замислився і поглянув повз Кайраді, кудись далі.

— Рун… Те місто, куди ви прямуєте.

— Так. Рьо, якщо вирішиш стати авантюристом, реєструйся краще в Руні, а не в Кайраді.

— Ось як? Справді?

— Рун — найбільше місто на окраїні, туди з'їжджається багато людей і товарів. Як я вже казав, єдине підземелля в Центральних країнах теж приваблює і людей, і товари. Якщо приписатися до міста Рун, у місцевих справах тобі частенько йдуть назустріч. Формально всім обіцяють рівні умови, але, як і в будь-якому світі, місцевих авантюристів все одно вважають кращими.

Почувши це, Рьо кивнув.

— Зрозуміло. Ой, а от у Кайраді при в'їзді ж потрібно якесь посвідчення особи…

— Це не проблема: я можу поручитися за тебе. Я авантюрист класу Б, а міське мито — одна срібна монета; її я теж заплачу.

— Ой, Абелю, ви такий добрий! Я, звісно, завжди так і думав. Правда-правда!

Абель подивився на Рьо недовірливим поглядом.

Та незабаром він опанував себе і сказав:

— Ось що, Рьо. У Кайраді ми заночуємо, але там є страва, яку я раджу спробувати. Обов'язково мусиш її скуштувати.

Вони підійшли до східної брами Кайраді ще до того, як зовсім стемніло.

Рьо, послухавшись поради Абеля, перекинув торбу через плече і накинув зверху мантію.

Так торбу було важче помітити ззовні.

Абель теж тримав свою торбу під плащем.

У торбах у них було багато магічних каменів вайвернів.

Щоб не виникло зайвих клопотів, вони намагалися не привертати уваги.

До міста їх пропустили без жодних проблем.

Абель, як авантюрист класу Б, поручився за Рьо і сплатив міське мито — одну срібну монету.

Лише цього вистачило, щоб їх без зайвих розмов пустили.

Рьо трохи сподівався, що стража поведеться зверхньо, почнеться якась колотнеча і прийде їхній начальник… Тож він був розчарований.

Готель, де Абель зупиняється, коли приїжджає до Кайраді на завдання, — його постійне місце.

— Тут на першому поверсі їдальня, і там можна покуштувати ту саму страву.

Вони оформили номер у готелі, потім сіли за стіл у їдальні на першому поверсі.

— Ласкаво просимо. Що бажаєте?

Скромна на вигляд, але миловидна дівчина підійшла, щоб прийняти замовлення.

— Нам обом карі.

Абель вимовив «карі» з дивно пафосною вимовою.

— Так, звісно.

Дівчина прийняла замовлення й повернулася на кухню.

— Якщо буде мало, замовите що-небудь інше. Їжа тут теж за мій рахунок.

— Абелю! Який же добрий цей Абель!

Той, хто частує, є доброю людиною.

Принаймні той, хто частує, добріший за того, хто не частує, правда ж?

Мабуть, минуло хвилин дві.

З боку кухні раптом потягнуло знайомим, але ароматним і водночас спокусливим запахом, що пробуджував апетит.

（Невже це запах…）

Саме тоді до нього наближалася та сама дівчина з великими тарілками в обох руках.

— Вибачте за очікування, ось ваше карі.

Перед ним постало… на білому рисі розлито жовту, густу, рясно приправлену пряностями підливу…

— Невже карі…

Так, перед Рьо справді лежала одна з національних страв японців — карі з рисом.

（Про карі з рисом говорять як про типовий хід в історіях про перевтілення… але там головний герой мусить натерпітися, довго старатися, блукати світом, аби нарешті відтворити страву… Ось таке значення має це слово. А тут страва вже існує у «Фай»…）

— Рьо, коли ти в лісі Рондо подав рис, я згадав про карі. Ну, їж давай.

— Е-е… так…

Рьо, тремтячи так тонко, що ніхто не помітив, підніс до рота ложку з карі.

Один укус.

Так, це був безсумнівний «карі з рисом».

До того ж це було карі з рисом з надзвичайно точним відтворенням смаку.

Його можна було подати на столі Землі, і ніхто б нічого не помітив.

Для Рьо це був карі з рисом уперше за двадцять років (за його відчуттями).

Їв повільно, але ні на мить не зупиняючи ложки.

— Рьо, якщо тобі сподобалося, можеш узяти добавки.

— !

Ці слова Абеля були для Рьо справжньою благою звісткою.

— Добавки, будь ласка!

— Р-рад, що тобі сподобалося.

Абель трохи відсахнувся від такого напору Рьо.

Потім Абель теж узяв добавку, і вечеря вийшла дуже задовільною для обох.

— Абелю, а те карі, що ми їли, є і в місті Рун?

Так, це питання було надзвичайно важливим.

Якщо його можна скуштувати лише в Кайраді, то базою доведеться обирати не Рун, а це місто…

— А, у Руні його теж можна їсти. Ту жовту підливу роблять із кількох прянощів, які ростуть лише навколо Кайраді, тож деякі заклади тут дорожчі. Але Рун — найбільше місто пограниччя, там багато закладів змагаються між собою, тому й їжа на високому рівні. Карі можна знайти в більшості південних міст королівства.

— О. Це чудово!

— Рьо, схоже, тобі дуже сподобалося.

Рьо рішуче кивнув.

— Так, було дуже смачно.

Колись, коли він повернеться до лісу Рондо, неодмінно спробує відтворити цю страву і там… Рьо твердо пообіцяв собі.