Маг води

39. Вайверн

Того дня, коли вони зустріли грифона, по обіді двоє знову потрапили в халепу.

Обоє, ховаючись за великим каменем, трохи висунули голови й подивилися вперед.

Перед ними двоє вайвернів клювали щось, що, мабуть, колись було кабаном.

— Абель так хотів, тож вайверни самі до нас прилетіли.

— Я нічого не бажав!

Обоє перешіптувалися.

— Обійти теж не можна, дороги немає. Може, перечекаємо тут, поки вони не закінчать їсти?

— Але нас помітять раніше. До того ж не можна бути певним, що третій не прилетить.

— Рьо… ти що, справді хочеш битися?

Абель дивився на Рьо так, ніби той верзе казна-що.

І не дивно, що він так дивиться.

Зазвичай для полювання на вайверна потрібно щонайменше двадцять авантюристів рангу C або вищого.

До того ж потрібні маги стихії вогню з потужними атаками, і чим їх більше, тим краще.

А тут мечник і маг водної стихії, всього двоє… і ще й проти двох вайвернів?

Самогубці, та й годі.

— Думаю, далі вайвернів теж буде чимало. Уникнути бою все одно не вийде. Тож, мабуть, непогано набути досвіду тут, де їх лише двоє.

— Не «їх лише двоє», а «їх цілих двоє», я думаю…

Хоч так і сказав, Абель розумів, про що говорить Рьо.

Вайвернів, що напали на бегемота, було цілих шестеро.

Порівняно з тим, двоє — це ж якось…

Подумавши так, він різко похитав головою.

— Навіть один — дуже серйозний противник.

Він відчув, що думки йдуть не туди, і вирішив виправити їх, сказавши це вголос.

— Але…

Так, саме «але».

Раз уже вирішено перетнути цей хребет і повернутися до міста, рано чи пізно доведеться битися і з вайвернами.

Ми бачили їх у бою з бегемотом, та й ось вони перед очима.

Схоже, у цьому хребті вайвернів водиться чимало, і сумнівів майже не лишилося.

— Виходить, іншого ради немає…

Абель набрався духу.

— Як будемо з тими двома? Що робимо?

— Якщо вайверна прикувати до землі, він усе одно буде таким небезпечним?

— Ні, на землі він випустить повітряний розріз, але звукового меча не буде. Звісно, його гачкуваті кігті теж небезпечні, та й на тілі в нього захист магії вітру, тож меч не пробиває. Зате очі без такого захисту, тож на землі їх можна атакувати. Порівняно з тим, коли він у повітрі, де до нього мечем не дотягнешся, це й справді набагато легший супротивник.

Почувши це, Рьо трохи замислився. Потім один раз рішуче кивнув.

— Для водної магії є один підходящий прийом.

Абель витягнув меч і зайняв позицію, готовий будь-якої миті зірватися з місця.

— Тоді починаємо, Абелю.

Абель кивнув і подивився на двох вайвернів.

Вайверни ще нічого не помітили й продовжували їсти.

— ＜Списе з криги, що все пронизуєш, прилинь з небес і поціль у ворогів! Крижаний спис 4＞

Чотири крижані списи, беззвучно викликані в піднебессі.

Звісно, це було ні до чого, але для краси до них додано довільне промовляння заклинання.

Щойно з'явившись, вони полетіли вниз, пронизали крило за крилом у кожного вайверна і пригвоздили їх до землі.

— Гііішііііііііііі!

Крик вайверна розлігся над усім довкола.

Абель вискочив з-за каменя в ту мить, коли Рьо промовив «Крижаний спис 4».

Просто перед ними на крилах вайвернів з неба впали й застрягли товсті крижані списи.

І вони не розтанули, а так і стирчали.

Тож вайверни були пригвинчені крилами до землі: ні випустити повітряний розріз, ні відбити гачкуватими кігтями Абеля, що наближався, вони не могли.

До того ж їх притиснули до землі крижаними списами, а цілі, «очі», були на висоті, куди можна дотягнутися, лише підстрибнувши.

— Вирішу одним ударом. Бойова техніка: Повне пробиття.

Він встромляє сяючий червоним магічний меч у ліве око ближчого вайверна.

Клинок пройшов крізь очне яблуко і дістався до мозку вайверна.

Вайверн не встиг навіть скрикнути в агонії й повалився.

Абель, проте, навіть не глянув на вайверна, що падав, і встромив червоний магічний меч у праве око другого вайверна.

— Гугііі.

Цей видав останній придушений звук і випустив дух.

Коли все закінчилося, перемога була повною.

— Крижаний спис, а потім Абель з натиском. Так, таку зв'язку можна буде використовувати.

— Справді, аж дивно, наскільки все було легко.

— Абель незадоволений, отже. Тобто хочеться бою, від якого кипить кров і тремтять м'язи, бою, де душі стираються одна об одну, на самому краю. Запам'ятаю.

Рьо вдає, ніби робить нотатку в блокноті.

— Ні, стривай, такі бої мені не потрібні. Те, що було щойно, було ідеально. Чудово. Наступного разу робитимемо так само.

Абель поспіхом схопив Рьо за плечі, гучно кивнув і похвалив його.

— Ну, якщо Абелю подобається, так і зробимо.

— Фух. Ой, до речі, попередні чудовиська були нічого особливого, тому ми їх оминали, але вайверна точно варто розібрати на магічний камінь. Його викуплять за неймовірно гарну ціну.

Сказавши це, Абель одразу занурив ніж біля серця одного з вайвернів.

— Зрозуміло. Тоді другого я витягну сам.

Сказавши це, Рьо пішов до другого вайверна.

Рьо подумав: «Нарешті ніж роботи Міхаеля знову покаже, на що здатен!», але це, звісно, лишилося тільки між нами.

（До речі, у «Довіднику чудовиськ - початковий рівень», який підготував Міхаель (псевдонім), вайверна не було… Бехі та грифони, звісно, там не згадані, а вайверн, мабуть, теж не входить до категорії початкового рівня.）

Рьо, розмірковуючи про це, діставав магічний камінь вайверна.

— Досить великий.

Поступається каменю голема, але за розміром із кулак, гарний, чистого яскраво-зеленого кольору.

（Якби це був смарагд, він коштував би кілька десятків мільйонів єн, мабуть…）

Звісно, це лише Рьо так прикинув на око.

— Ага, це й справді чимало. І за розміром, і за насиченістю кольору воно має дуже високу ціну.

— Якщо взагалі до міста доберемося.

— Ох.

Слова Рьо немов ножем увійшли Абелю в серце.

— Про всяк випадок, візьмімо по одному. У мене ж теж є сумка.

Так двоє здобули спосіб полювати на вайвернів «безпечно» і «швидко».

Гори заввишки сім тисяч метрів, але не обов'язково підніматися на сім тисяч метрів, щоб перетнути гірський хребет.

Місця, де тече талая вода, розмиті й понижені, і такі ділянки іноді тягнуться аж до підніжжя.

Але все одно, як думав Рьо, треба буде піднятися щонайменше на висоту понад чотири тисячі метрів.

Чотири тисячі метрів — здається, висота, де гірська хвороба ще не насувається… мабуть.

На Рьо й Абеля одна за одною накидалися нові істоти.

Так, вайверни.

Цей хребет справді можна було назвати гніздом вайвернів: їх тут водилося безліч.

Після того як удвох полювали на двох у підніжжі, Абель щодо вайвернів зовсім втратив стриманість.

Він заявив, що поб'є в бою кожного вайверна, який постане перед очима.

— Таки Абель у нас бойовий наркоман…

— Цить! Все одно вони заважатимуть, тож поб'ємо їх зараз чи потім, різниця невелика. І навіть якщо вигубимо тих, що нападають, у цьому широченному хребті їх водиться стільки, що помітно не зменшаться. Будемо гамселити їх на ходу!

Вайвернів, що накидалися, Рьо крижаним списом пришпилював до землі разом із крилами, а Абель мечем пронизував їм очі й мозок.

Завдяки такій злагодженій роботі вони відправили на той світ чимало вайвернів.

Звісно, витягування магічних каменів забирало більше часу, ніж самі бої.

Їхні сумки поступово заповнювалися магічними каменями вайвернів майже з такою ж швидкістю, з якою зменшувався запас в'яленого м'яса.