38. Володар небес
Перед Рьо й Абелем здіймався велетенський гірський хребет.
Коли Рьо вперше його побачив, він подумав про Гімалаї.
Гірська система, що відокремлює Індійський субконтинент від Євразії. Тут височіє найвища гора світу, Еверест, місцева назва якої — Джомолунгма, «богиня-мати світу», священна вершина богів.
На Землі сходження на вершину без кисню було б надзвичайно важким, а вони збиралися піднятися саме так.
До того ж без належного спорядження.
Але на Землі монах з Непалу, який провів на вершині Евересту тридцять дві години, одинадцять із них пробув без кисневого балона.
Тож людина, загартована в «Фі», мабуть, не мала б труднощів із сходженням без кисню… напевно.
В Абеля була одна дивина.
Це була витривалість Рьо.
Абель — авантюрист рангу B, мечник.
Його витривалість, як і загальна фізична сила, безсумнівно належала до найкращих серед усіх людей.
А Рьо, маг, встигав за ним без жодних проблем.
Звісно, не можна узагальнювати, але маги, як правило, слабкі фізично.
Авантюристи, як-не-як, мають більше сили, ніж звичайні люди, та все ж порівняно з мечниками вони надто кволі.
Наприклад, Рін, маг стихії вітру з команди Абеля, справді кепсько витримує навантаження.
Особливо її витривалість слабка навіть порівняно з жерцем із їхньої ж команди.
І все ж.
А от Рьо не відстає від Абелевого темпу, не спітнів навіть трохи. І навіть якщо одразу вступити в бій, для нього це не проблема.
Як для мага, це, мабуть, навіть ненормально.
— Гей, Рьо.
— Що сталося, Абелю?
Це ще, можна сказати, підніжжя, тож вони не намагалися особливо мовчати чи берегти кисень.
— Рьо, як для мага, у тебе непогана витривалість.
Почувши це, Рьо з викликом засміявся «хе-хе-хе» і відповів.
— Добре помітили, Абелю. Коли я жив сам, я дуже розвинув витривалість. Навіть п'ять годин безперервного бою для мене не проблема, я впевнений.
— Та ні, мана ж закінчиться.
Абель докоряє: «Ти ж маг!»
— Та не звертай на мене уваги, Абелю, йди своїм темпом, я витримаю.
— Ого-го, та ти дуже впевнений.
— Звісно. Такі мечники рангу B мені й суперниками не будуть.
Чомусь Рьо провокує.
— Ого, ну якщо справа дійде до бійки, я не відмовлюся!
Абель приймає виклик.
— Ха-ха, ти з в'яленим м'ясом в обох руках погрожуєш, а страху зовсім ніякого.
— Це й тебе стосується!
Так, поміж такою дурною балаканкою, вони й пішли до гір.
Коли сонце вже майже стояло в зеніті, обоє відчули незвичайний тиск.
— Що це?
Абель озирнувся праворуч і ліворуч.
Але «воно» опустилося з неба й приземлилося просто перед ними.
— Грифон…
Лише це й промовив, і Абель повністю заціпенів.
Рьо теж не міг поворухнутися: його наче паралізувала присутність грифона.
Грифон.
Небесний володар, Смерть великого неба, Владика піднебесся: безліч прізвиськ, і всі вони говорять про його владу в небі.
Якщо бегемот править землею, то грифона можна назвати володарем неба.
Жахливе чудовисько з орлиними крилами та тулубом, а нижня частина тіла в нього левова.
А тепер таке чудовисько опустилося перед ними і пильно дивиться на обох.
Минуло близько двадцяти секунд, перш ніж Рьо нарешті опам'ятався.
І ні з того ні з сього він повільно кинув грифону в'ялене м'ясо, що тримав у правій руці.
Клац!
Грифон вправно зловив летюче м'ясо дзьобом і спритно його з'їв.
Тоді й Абель нарешті опам'ятався.
Рьо так само кинув грифону в'ялене м'ясо з лівої руки.
Цього разу грифон роззявив пащу й упіймав м'ясо просто в роті, пережовуючи його.
Коли з'їв, його погляд очевидно спрямувався на м'ясо в руці Абеля.
— Абелю, в'ялене м'ясо.
Рьо прошепотів так тихо, що почути міг лише Абель.
Ніби підштовхнутий цим, Абель кинув грифону в'ялене м'ясо спочатку з правої руки, потім з лівої.
Коли грифон з'їв м'ясо Абеля, він, мабуть, задоволений, сильно змахнув крилами, злетів і полетів геть, невідомо куди.
Обоє довго не могли поворухнутися.
Лише через добрих п'ять хвилин після того, як грифон відлетів, вони знову змогли говорити.
— Абелю, добре, що ми живі.
— Цілком згоден.
Обоє сіли біля кореня великого дерева і перевели подих.
— Утім, добре ти додумався кинути грифону м'ясо.
Рьо отримав похвалу за те, що першим кинув грифону в'ялене м'ясо.
— Я подумав, що треба показати: ми не вороги. Тоді й згадав про в'ялене м'ясо в руці. Грифон же, мабуть, не відмовиться від м'яса, вирішив я.
— Ох, чудове рішення.
Рьо зніяковів від щирої похвали Абеля.
— Його присутність і справді вразила.
— Так, це було щось жахливе. Бегемотик теж був страшним, але ж він був далеко. А цей прямо тут перед нами…
— Добре, що він не став нашим ворогом.
— Якщо зробити його ворогом, перемогти точно не вийде.
Рьо, киваючи, промовив.
— Це не той супротивник, з яким людям можна воювати…
— Вже краще мати справу з шістьма вайвернами, ніж із грифоном.
— Ні, одне й друге — жахливо.
Тим часом настав обід, тож вони вирішили дістати з сумки в'ялене м'ясо й поїсти.
Утім, діставати його, звісно, вони озиралися навколо.
Та якби раптом з'явився грифон, було б лихо…
— Бегемотик, грифон… скільки ж тут усяких чудовиськ.
Трохи прийшовши до тями, Рьо промовив, ніби до себе.
— Ні бегемотів, ні грифонів за останні кілька сотень років люди не зустрічали, принаймні звітів про це немає. Гадаю, ця земля надто ненормальна.
— Ненормальна? Як нечемно. Це ж, мабуть, через брак людських зусиль, хіба ні?
— Яких зусиль?!
Схоже, їхній душевний стан відновився настільки, що вони вже могли перекидатися жартами.
— Мабуть, ті північні гори й стримують бегемотів та грифонів від того, щоб вони приходили на землі людей.
— Ну, тут їжі не бракує, тож навряд чи хтось схоче переходити гори на той бік, правда ж?
— Через ті гори навіть грифону буде важко.
— А проте кажуть, що є мечник, який саме збирається перейти через ті гори…
Рьо голосно й демонстративно зітхнув.
— Вибач! Нічого не вдієш. Мене занесло з моря, але назад морем вертатися я не хочу.
Так, адже в морі водиться Кракен.
— На суші Бегемотик, у морі Кракен, а в небі грифон… Суша, море і небо, все разом.
— Не треба, щоб усе було разом!