35. Велика битва монстрів
Рьо й Абель опинилися у скрутному становищі.
— Абелю, що то таке там?..
Досить далеко попереду щось величезне лежить на березі річки.
— Я теж бачу це вперше, але, мабуть, це бегемот…
Абель відповідає, понизивши голос.
Звісно, якщо міркувати здраво, навіть звичайна розмова не долетить на таку відстань, та все ж говорити тихо здавалося розумнішим.
Раптом через якусь помилку воно нападе…
— Абелю, вам, схоже, кортить його полювати.
— Та з чого б це!
Гігантське магічне чудовисько завдовжки понад сто метрів.
І якщо це справді бегемот, то, хоча й не так добре відомий, як дракон, за понад сто років жодних звітів про зустрічі з ним людей не було.
Принаймні в Королівстві Найтрей таких звітів не подавали.
— З такою величезною тушею він, мабуть, легко втримає навіть вільне падіння, як тоді з кам'яним големом, коли ми ставили Крижану стіну з десяти шарів.
Порівняно з Абелем, який у холодному поту говорив пошепки, Рьо здавався трохи радішим.
Адже такого видовища він на Землі ніколи б не побачив.
І це була істота, якої на Землі не існувало.
Він розумів, що це небезпечно, але водночас помічав, що трохи радіє.
— Ну, мабуть, не подіє. Рьо, тільки не вздумай перевіряти!
— Ну що ви, Абелю, невже ви не вважаєте мене якимось безрозсудним?
— Думаю.
Абель рішуче кивнув.
Рьо, побачивши це, був приголомшений.
Але тут Рьо помітив.
На північному небі щось наближалося.
— Абелю, там, у небі, щось наближається.
Абель подивився на північне небо, куди вказував Рьо.
Абель має дуже гострий зір, але навіть він бачив лише, що щось наближається, а розгледіти не міг.
Та навіть на такій відстані було видно, що це «щось» летить, а отже, принаймні це не птах.
— Дракон…?
— Ні, у нього крила замість рук, тож точніше — вайверн.
— О, слабша версія дракона!
Сказано було грубувато.
— Шість вайвернів…
Вайверни трапляються і в Центральних країнах, їх там часто бачать.
Були випадки, коли вони нападали на караван або село.
Хоча вони й далекі від дракона, але для кількох авантюристів або лицарів навіть один вайверн — не суперник. Звісно, мається на увазі один вайверн.
А їх шість…
— Схоже, ці вайверни… справді цілять у…
— Так. Мабуть, у того бегемота.
— Ось, мабуть, і буде битва чудовиськ!
— Ні… Бегемоту, мабуть, буде дуже важко…
Абель висловив свою думку.
Абель уже кілька разів брав участь у полюваннях на вайвернів.
Тому він на власному досвіді знав, наскільки сильні й наскільки підступні вайверни.
— Не думаю, що Бегемотик так легко програє!
Сам не помітив, як у Рьо він уже став Бегемотиком.
Ну, якщо не зважати на його величезні розміри, то він схожий на бегемота, тож милим його можна назвати… ну, не те щоб зовсім не можна… хіба що трохи?
— Накинутися цілою зграєю на одного — це навіть для Драконячого шляху негідно!
— Драконячий шлях… Ну, та все одно атакувати з неба — це безперечна перевага. Вайверни користуються магією вітру. Особливо небезпечні невидима атакувальна магія, повітряний розріз, і вищої ланки звуковий меч.
— Звуковий меч! Звуковий меч після потрійного роздвоєння, одночасна атака з ривком!
Та сама романтична тактика під назвою Нищівний прорив, до якої так чіпляється Рьо.
— Двійники — це вже занадто… І про одночасний ривок зі звуковим мечем я ще не чув, якщо чесно?
Абель серйозно відповідає на маячню Рьо. Гарний він хлопець.
Бегемот, що лежав, теж підвівся і почав реагувати на загрозу, яка насувалася на нього.
Правда, конкретно це означало лише те, що він піднявся і став на чотири лапи.
Між бегемотом на землі і шістьма вайвернами, що зависли в повітрі, було близько сорока метрів.
Першими атакували вайверни.
Судячи з усього, вони махнули крилами і випустили повітряний розріз.
«Судячи з усього» — бо з місця, де стояли Рьо та його супутники, звісно, не видно того ледь помітного викривлення повітря, яке повітряний розріз залишає за собою в польоті.
Але бегемот, мабуть, встиг вловити і кількість, і траєкторію кожного повітряного розрізу.
Навколо бегемота миттєво з'явилося шість кам'яних снарядів завбільшки з людську голову.
Щойно вони з'явилися, як полетіли й точно збили всі повітряні розрізи.
— Ого.
— Ото ж наш Бегемотик молодець!
— Мабуть, наступним буде звуковий меч, атака по площі.
Спираючись на минулі бої з вайвернами, Абель передбачив їхній наступний хід.
— Найнебезпечніше в звуковому мечі те, що після пуску він ділиться на кілька частин.
— Отже, беруть числом, суцільним обстрілом? Ну й паскудна ж та магія вітру!
Для того, хто мусить відбивати атаку, немає нічого прикрішого за магію, що розпадається ще до влучання.
Як і передбачав Абель, шість вайвернів випустили шість звукових мечів.
На відміну від повітряного розрізу, звуковий меч — це видима вітряна атакувальна магія.
Шість вітряних мечів, що летіли до бегемота, на півдорозі розпалися на кілька десятків малих клинків.
Але, можливо, бегемот цього й очікував.
Бегемот не став відбивати кам'яними снарядами, а з землі поставив перед собою величезну кам'яну стіну.
Кам'яна стіна, яка зупиняє всі звукові мечі.
— Казали, що бегемот — чудовисько землі, і справді він добре володіє магією стихії землі.
— Я чекав рішучої сутички врукопашну, а вийшов несподіваний магічний бій.
— Та так чи інакше, рішучого удару ні в кого немає.
Вайверни, які досі збиралися в одному місці й атакували звідти, зрушили з місця і взяли бегемота в кільце.
— Тобто з усіх боків кам'яна стіна вже не захистить, так?
— Кх… Тримайся, Бегемотику!
Оточення було завершене, і коли вайверни вже збиралися випустити звукові мечі, Рьо відчув щось дивне.
Саме навколо бегемота він відчув якусь дивину.
Причину й походження він, звісно, не розумів.
Саме тому, що він не розумів, це відчуття й було дивним.
Але це відчуття він уже відчував раніше.
Воно швидко поширилося від бегемота, і вайверни теж потрапили в його межі.
Щойно вони опинилися всередині, звукові мечі, що вже мали от-от вирватися, зникли, а вайверни впали.
Вони втратили підйомну силу так раптово, ніби зависли в повітрі й миттєво звалилися вниз…
— Параліч? І то в усіх напрямках?
— Ні… Не думаю, що це так.
Абель глянув на Рьо — той трохи зблід.
— Це, мабуть, нейтралізація магії.
Так, це було те відчуття, яке Рьо вже відчував раніше: нейтралізація магії, якою, судячи з усього, після еволюції оволодів одноокий Яструб Вбивця.
Ймовірно, вайверни літають завдяки магії.
Інакше таке величезне тіло ніяк не змогло б зависати в повітрі.
Ковзати ще можна, а от зависати на місці — ні.
І ось цю магію бегемот заблокував, і вайверни впали.
Магію в них заблокували, вони більше не могли літати й атакувати магією вітру, але якщо це не параліч, рухатися вони все ж мають змогу.
Так він і думав, дивлячись, як деякі з упалих вайвернів піднімаються й ще показують готовність битися.
— Нейтралізація магії? Тобто магію зробили неможливою? Таке взагалі можливо? Серед людей магів, звісно, такого немає, та й серед чудовиськ я про таке не чув. Не може бути.
— Подивіться. Ті вайверни, що впали, уже піднімаються. Якби це був параліч, вони б не змогли рухатися після падіння, чи не так?
— Справді, маєш рацію. Але нейтралізація магії… Таке… Кажуть, у пастках підземель трапляється щось подібне, але…
— Підземелля!
Фентезі без підземель — не фентезі!
— У Королівстві Найтрей є підземелля?
— Так, є. Єдине підземелля в Центральних країнах.
Почувши це, Рьо аж підстрибнув від хвилювання.
— Чудово! Значить, у тамтешньому підземеллі є пастка з нейтралізацією магії!
— У королівських підземеллях про таке не чули. Кажуть, у підземеллях Західних країн є такі пастки: кімната, де магія не працює.
— Оце так! Якщо є підземелля, то й чудовиська там з'являтися — нічого дивного, правда?
— Я вважаю, що це цілком дивно…
Абель насупився й похитав головою.
— Рьо, ти справді цікавишся підземеллями?
— Звісно. Колись хотів би туди зазирнути.
— Тоді, можливо, це й на краще. Єдине підземелля в Центральних країнах розташоване в місті Рун, куди ми й прямуємо.
Цієї звістки Рьо вистачило, щоб здивуватися.
— Як це?.. Чому ж Абель досі мовчав про це?
— Ну, як тобі сказати… Я не знав, що тебе так цікавлять підземелля…
Поки вони розмовляли, на полі бою бій тривав.
Але це вже не бій, а одностороннє нищення…
Вайверни втратили найбільшу перевагу, висоту, не можуть застосувати атакувальну магію й не можуть летіти.
Натомість бегемот становить достатню загрозу вже самою своєю величезною тушею.
Що б вайверни не робили зі своїми фізичними атаками, бегемоту не завдали жодної подряпини.
До того ж вайверни не можуть користуватися магією, а бегемот застосовує її без жодних труднощів.
Поки він топтав одного вайверна ногами, то кидав кам'яними снарядами в того, що був позаду, не даючи йому втекти.
Ця розправа закінчилася менш ніж за п'ять хвилин.
На полі лежали туші шести вайвернів.
— Ми щойно бачили страхітливе видовище.
— Так, бегемот — страшна сила.
Перед боєм Абель вважав, що вайверни мають величезну перевагу, але й уявити не міг, що все піде так односторонньо.
Абель міцно пообіцяв собі, що з чимось подібним він ніколи не битиметься.
— Ну що ж, другий раунд: Абель проти бегемота.
— Та ти здурів!
Двоє широким колом обійшли бегемота, який із захватом пожирав вайвернів, і рушили далі.