Маг води

33. Знання Абеля

Рьо оглянув і тих кам'яних големів, яких він розчавив Крижаною стіною, але магічні камені в них були розтрощені вщент.

— Цей спосіб не спрацював, еге ж?

Рьо понуро опустив плечі.

— Ні, якби ми їх не завалили, нас би самих там і поховали. Щоб вижити, іншого виходу не було. До того ж я й гадки не мав, що з них можна добути магічні камені.

— Справді. Спершу треба вижити, а заробляти — потім, так?

Рьо згадав слова чоловіка, який щороку отримував понад кілька сотень мільярдів єн зарплати і розорив Банк Англії.

Він був одним із трьох найвидатніших інвесторів світу, і те, що він уцілів, — правда.

Тож Рьо гучно кивнув.

— Здається, є й такі, що не рухаються, трохи далі… Що робитимемо?

На них напали лише кам'яні големи, що були поруч, а вдалині, на заході, ще видніється чимало кам'яних брил.

— Ах… Чесно кажучи, боюся потривожити гадюку в кущах, тож краще не лізти. До того ж, Абелю, якщо ваші кишені набити самими цими магічними каменями, теж буде клопіт, правда ж?

— Ну, про мої кишені нехай буде окремо, а щодо гадюки в кущах згоден. Ходімо швидше на північ.

Сказавши це, вони рушили на північ.

— Виходить, що ділянка, де ми йшли вздовж стіни, і є гніздом цих кам'яних големів, так?

— Схоже, за розташуванням. А чому так вийшло, я не знаю, от і все.

— Чи з землі випромінюється якась особлива мана… чи це пастка, яку хтось влаштував?

Рьо сказав це з виглядом детектива.

— Хтось влаштував… Та не віриться, що тут взагалі є люди.

— Не обов'язково люди, знаєте?

В очах Рьо спалахнуло: «блись!»

— Ельфи чи гноми?

— Ох…

Сказавши це, Рьо скосив очі на Абеля, розвів руками догори і знизав плечима, мовляв, ну й ну.

— Гей, не дивись на мене так, ніби я безнадійний дурник.

— Я про не людей, а про демонів чи щось подібне.

— Демон… Це що таке?

— Е? А це як?

В кінці «Довідника чудовиськ - початковий рівень» була стаття, яку, як видно, спеціально додав Міхаель (псевдонім) як «розділ особливого рівня».

Там були описані «Дракон» і «Демон».

Раз про них навмисно написали, Рьо вирішив, що для людей, які живуть у «Фі», це цілком буденні знання.

Абель, коли пояснював про Центральні країни, теж мав досить глибокі знання.

Принаймні Рьо вважав його людиною, яка знає більше за середнього мешканця цього світу «Фі».

Але Абель каже, що не знає про «Демона»…

— Абелю, ви знаєте, що таке дракони?

— Звісно. Бачити їх я, звісно, не бачив, але як істот із легенд знаю.

Насправді вони існують, але Рьо вирішив цього не казати.

Йому здавалося, що краще промовчати…

— А про диявола чи про демонів ви не чули?

— Диявола знаю. Супротивник бога й ангелів, так?

(Ага, отже, його знають як диявола)

Проте Рьо відчував якусь ледь помітну невідповідність.

Тоді чому Міхаель (псевдонім) не написав «демон», а натомість «диявол»?

До того ж пояснення про демона звучало так:

«Не падший ангел… Звідки прийшов, невідомо».

(Ну так, якось це чіпляє. Втім, роздумами не допоможеш.)

— Отже, Рьо, ти хочеш сказати, що цього кам'яного голема встановив диявол?

— Як припущення, не можна ж сказати, що такого не може бути?

Звісно, Рьо сказав це просто так, без жодних підстав.

— До речі, Абелю, хіба ви не казали щойно про ельфів і гномів?

— Ага, казав. Ще й якийсь маг водної стихії дивився на мене так, ніби я повний ідіот.

Абель скоса, незадоволено глянув на Рьо.

— Абелю, якщо чіплятися до таких дрібниць, справжнім мечником не станеш.

— Не тобі б це казати!

Пережили разом кілька смертельних небезпек, і тепер двоє стали наче побратими.

Як супутники в дорозі, це добре.

— Ну, так чи інакше, розкажіть мені про ельфів і гномів, будь ласка.

Не звертаючи уваги на гучний голос Абеля, Рьо поставив власну цікавість понад усе.

— Та годі вже… Гноми в містах теж трапляються часто. Загалом, майстрів із чудовими руками серед них багато. Мабуть, третина хороших ковалів — гноми. Ще чимало їх і серед авантюристів. Сильні в руках, тому часто стоять у авангарді.

— Ага, я так і думав.

— Що за уявлення таке?.. Ельфів же зовсім мало. У містах їх майже ніколи не зустрінеш. У місті Рун, де ми базувалися, серед авантюристів був лише один ельф, мабуть, він і був єдиним ельфом тамтешнього міста. Більшість же живе в лісі, в поселеннях, і рідко виходить назовні. У Королівстві Найтрей їхнє селище в західному лісі, там вони й живуть разом.

— Ага, і тут так, як я й уявляв.

— Та що в тебе за уявлення такі!

Абель був наполовину розлючений, наполовину спантеличений.

Відтоді як вони вибралися з гнізда кам'яних големів, обидва пройшли вже чимало.

Хотілося якомога швидше відійти від небезпечного гнізда. До того ж це був не ліс, а степ, тож вони самі собою пришвидшили крок.

Коли сонце почало хилитися до заходу, вони вийшли до річки.

— Давай заночуємо тут сьогодні.

— Добре. Тоді на вечерю буде річкова риба, посмажена над вогнем із сіллю, так?

— Ага, це добре. Тоді я піду по рибу.

Зазвичай на полювання за Малим Кроликом або чимось подібним ходив маг Рьо, та сьогодні Абель сам напросився на роль добувача.

— Впораєтесь?

— Гей, та годі! Не дивися на мене з таким недовірливим виглядом. Взагалі, коли ми працювали з товаришами, рибу теж добував я, ясно?

— Добре. Тоді доручаю це Абелю. А я піду позбираю сухі гілки.

Сказавши це, Рьо пішов рубати хмиз, а Абель — до річки.

— Та ну… Добувати рибу я вмію, ти ж знаєш.

Сказавши це, Абель скинув чоботи, закотив штани і витягнув меча з піхов на поясі.

Потім зайшов у річку по коліна.

Стояв у воді й тихо чекав чогось.

Кілька секунд по тому.

Він встромив меча у річку.

На вістрі витягнутого меча гарно висіла нанизана риба.

— Є!

Далі Абель у тому ж дусі добував вечерю.

Давно не їли смаженої риби.

Приправляли переважно самою сіллю, але смачно.

Рьо й Абель, хоча обидва страшенно люблять м'ясо…

— Інколи й риба непогана. Смачно.

— Так, Абелю, ви справді добре впоралися з добуванням їжі, правда ж? Вибачте, що недооцінював вас.

Сказавши це, Рьо вклонився.

— Та годі, аби ти це визнав, і все.

Абель трохи зашарівся.

— Все ж таки річкова риба найкраща. Не те, що морська, зовсім не те.

— Та годі, мене ж теж ти врятував на березі моря. Ти що, море не любиш?

— Так, колись мене там ледь не вбили…

— Ви володієте водною магією не слабше за Рьо, і все ж вас ледь не вбили… Але чим?

— Кракен.

Сказавши це, Рьо міцно пообіцяв собі, що колись переможе Кракена.

— Га? Рьо, на тебе теж напав Кракен? Але ж кораблів не було… А, може, Кракен тоді їх розтрощив, так?

— Ні, я в морі один на один бився з Кракеном і програв.

— Угу, нічого не розумію, що ти кажеш.

— Звісно, я ж не з власної волі за це взявся. Є бої, які чоловікові уникнути не вдасться, ось що. Розумієш?

Сказавши це, Рьо кивнув так, наче щойно придумав щось чудове.

— Тоді я був сам, тому й програв, а тепер поруч є Абель, тож із Кракеном маємо впоратися! Як вийдемо в море, битимемося з Кракеном прямо під водою! Реванш!

— Ага, угу, Рьо, тримайся, а я буду вболівати з берега! Вболівати мені личить, от побачиш, я в цьому майстер!

— Втік… Як це підло…

— Звісно!

Так ніч над субконтинентом Рондо поступово густішала.