31. Стіна
В одному на одного, та ще й не на болоті, навіть Король ящерів не був противником Абеля.
Але тут, де трупи людей-ящерів громадилися горою, навіть перепочити не вийде, тож вирішили трохи перейти на північ.
Утамовуючи спрагу.
— <Водо, прийди> <Чашо, постань>
Рьо готує воду перед Абелем, ніби промовляючи заклинання, просто тому, що так круто виглядає.
Абель дивиться на це скоса, але йдучи п'є воду.
— Слухай, Рьо.
— Що сталося, Абелю?
— Учора ввечері, коли ти наливав воду в глечик, хіба заклинання не було «<Водо, зʼявися>»?
— Е…
Рьо мимоволі відводить очі.
— Е-е, чи таке було? Вам, мабуть, здалося, Абелю?
Рьо поводиться підозріло. Що б він не сказав, переконливо це не звучить.
— Ну добре. А що то було, той крижаний спис?
— Що таке? Та це ж водна магія, <крижаний спис>, хіба ні?
— Ні, ти ж щойно випустив чотири одночасно, хіба ні?
— Ага, чотири випустив. Це просто така магія, тож на питання «що це?» я й не знаю, що відповісти.
Абель трохи подумав, яке питання поставити.
І тоді вирішив розповісти те, що знає сам.
— У мене в загоні є маг вітряної стихії, і вона каже, що магія працює так: одне заклинання, один раз. А от той крижаний спис полетів чотирма штуками. Мені здається, це дивно.
Але Рьо відповідає з повною впевненістю.
— Вітряної магії я не знаю, але як водна магія, те, що було, цілком звичайно. Жодних проблем.
— Е-е… ну, гаразд…
Абелеві лишалося тільки погодитися з таким самовпевненим виразом обличчя Рьо.
Пройшовши від місця, де поховали людей-ящерів, близько півгодини, вони вийшли на невелику галявину в лісі.
З досвіду знали: на таких місцях зазвичай чекає Яструб Вбивця, тож трохи почекали, але нічого не з'явилося, і вирішили, що ночувати будуть саме тут.
— Щодо вечері… людей-ящерів ж несмачно їсти, правда?
— Ага, страшенно бридко на смак. Тому й ті трупи всі там покинули.
— Так і думав… Тоді я щось піймаю, а ти, Абелю, будь ласка, займись сухим хмизом і вогнем.
Абель, який давно не сумнівався в магічних здібностях Рьо, погодився на цю пропозицію.
Адже для такого полювання, безперечно, краще пасує маг, а не мечник.
— Добре. Тоді прошу, добудь що-небудь.
Сказавши це, Абель почав збирати сухі гілки.
Рьо теж углибився в ліс.
（Уф… Заклинання вирішу вимовляти завжди однаково: <Водо, прийди>.）
Думав він про страшенно дріб'язкові речі.
Рьо без особливих труднощів знайшов Звичайного Кролика і вполював його водяним струменем.
Та ще й на тому місці, де він упав, Рьо знайшов дерево мушмули.
— Ого, а на десерт ще й фрукти додалися!
Тримаючи обома руками Звичайного Кролика і плоди мушмули, Рьо повернувся до табору.
Там якраз повернувся Абель, який щойно назбирав сухих гілок.
— Абелю, сьогодні на десерт є фрукти!
— Ого. Ну, а ці фрукти… Я таких ще не бачив…
— Оце так! Невже тут їх не їдять? А в мене на батьківщині їх називали бівою й їли.
— Таку назву чую вперше. Пахнуть солодко, мабуть. Цікаво буде спробувати.
Абель скинув оберемок сухих гілок і почав складати багаття.
— <Глечику, постань> <Чашко, постань> <Воду, прийди>.
Вимовивши заклинання, Рьо налив води в чашку і подав її Абелю, який складав багаття.
— Ну ось, Абелю. Промовляння заклинання — <Воду, прийди>. Чули? Ось це й є правильна відповідь.
— Що?.. Що ви маєте на увазі…
— Промовляння заклинання — <Воду, прийди>. Розумієте?
— А… так, добре…
Так Рьо набув неабиякої напористості.
Наступного дня вони впевнено просувалися на північ.
Перешкода постала перед ними ще до полудня.
— Стіна… Ну от.
— Стіна… справді.
Скелі, що тяглися на схід і захід так далеко, що кінця не видно, а заввишки, мабуть, сто метрів, і які можна було описати тільки одним словом — стіна, — перегороджували їм шлях.
— На таку не залізти, правда ж?
— Ну, нагорі ж вона нависає, тож принаймні мені не під силу.
Зворотний нахил — це коли скеля, перевершуючи дев'яносто градусів, нависає над тим, хто внизу.
Його також називають оверхангом, але як не назви, а…
Якщо лізти голіруч, знадобиться висока майстерність скелелазіння.
— Ех! Та маг стихії вітру подолав би її без жодного труду!
— Та ні, і маг стихії вітру не подолає, хіба ні?
Абель уявив собі Рін, мага стихії вітру, і спробував уявити, як вона лізе на цю стіну.
Ні, не вийде.
— Доведеться йти або на схід, або на захід і шукати обхідний шлях.
— Не знаю, як сказати… Але куди б ми не пішли, у мене якесь погане передчуття…
Ніяких підстав для цього не було, але Рьо висловив те, що подумав.
— Он як? Тоді вирішимо монеткою.
Сказавши це, Абель витягнув із гаманця мідну монету.
— Якщо випаде орел, то на схід, якщо решка, то на захід, добре?
Сказавши це, він великим пальцем підкинув монету вгору.
Потім упіймав монету, що падала, і розтулив долоню.
— Орел. Отже, на схід.
— Гаразд, тоді рушимо на схід.
Рьо кивнув, але погляд його так і прикипів до монети в лівій руці Абеля.
— Рьо, що з цією монетою?
— Ні, просто я вперше бачу гроші.
Так, саме тоді Рьо, потрапивши до цього «Фі», вперше побачив гроші.
Після перевтілення він довго жив сам, тож ніколи не мав нагоди торкатися грошей, та й потреби в них не було.
— А…
Але Абель подумав, що через бідність Рьо навіть не торкався грошей, і Абелю стало його жаль.
Він згадав, як уперше побачив Рьо: той був лише в пов’язці на стегнах і сандалях, і Абель вирішив, що так одягаються через бідність.
— Абелю, можна мені подивитися на цю монету?
Абель віддав Рьо мідну монету найнижчої вартості серед грошей королівства.
У Центральних країнах одиниця грошового обігу — флорин.
Звісно, монети карбує кожна держава, але одиниця рахунку в них спільна.
Колись грошей було багато видів, а тепер один флорин дорівнює одній мідній монеті, і нею розраховуються в усіх видах торгівлі та купівлі-продажу.
Так пояснив Абель.
（Це схоже на дукат, грошову одиницю, що широко використовувалася в Європі від середньовіччя до ранньої нової доби на колишній Землі.）
Так Рьо й зрозумів, і пояснення Абеля прийняв без жодних заперечень.
На мідній монеті Абеля з одного боку був профіль чоловіка, а з другого — якась квітка.
— Це одна мідна монета в один флорин з Королівства Найтрей, де я живу.
— Найтрей! Який же крутий звук!
Рьо згадав, що на Землі була акторка з таким іменем. Яка ж вона була красуня!
Настрій Рьо різко піднісся.
— Е-е, так. На монеті профіль нинішнього короля, Стаффорда IV, а на звороті квітка королівського дому, лілія.
— Стаффорд Найтрей… Точно ім’я для головного героя, круто!
— Ну, є ж середні імена та всяке таке, тож…
Останнє бурмотіння Абеля зовсім не долетіло до вух Рьо.
Чоловіки так і залишаються «восьмикласниками» з вічним юнацьким запалом.
…Хоча називати ім’я короля «восьмикласним» і справді трохи непристойно.
Рьо дізнався, що країна Абеля, куди вони йдуть, називається Королівством Найтрей, і від гарного звучання цієї назви його настрій злетів.
Абелю, звісно, було приємно, що Рьо добре ставиться до його країни, але дивився він на Рьо так, наче той трохи не при своєму розумі, і це, мабуть, було неминуче.
Рьо, радіючи монеті, йшов уздовж стіни на схід. Абель ішов поруч.
— До речі, Абелю, ви казали, що флорин використовується в Центральних країнах, а Найтрей теж одна з них, так?
— Ага, одна з трьох великих держав.
Абель відповів, енергійно кивнувши.
— Три великі держави… А які дві інші?
— Імперія Дебухі і Союз держав Хандару.
— Дебухі…
Рьо скривився, вимовляючи це.
— Га? Щось погане пов’язуєш з імперією?
— Ні, просто назва некрасива…
Скривившись ще сильніше, Рьо відповів.
— А-а… Виходить, за твоїми мірками, це найважливіше…
Абель знову дивився на Рьо так, ніби той був не при своєму розумі.
— Для громадян назва країни теж важлива, правда ж! Я не хочу казати «я громадянин Дебухі»… Невже… може, ім’я імператора теж якесь «щось-таке Дебухі», і він ще й огрядний…
Абель похитав головою і відповів.
— Ні, родинне прізвище імперського дому — Борнемісса. Дім Борнемісса, імператор Дебухі Руперт VI. Йому вже за п'ятдесят, але ані грама зайвого жиру: тіло, мов сталь, у нашого імператора.
— Тоді чому ж ви не змінили назву країни?!
Рьо закричав.
Він кричав зовсім не через власний естетичний смак.
Він кричав заради підданих імперії, яким дісталося таке сумне ім'я.
Дебухі… це ж неможливо… Хіба що переставити літери в анаграмі… а може, «Хідебу»?.. Ні… теж не годиться…