Маг води

29. Мистецтво меча

Помінявшись із Рьо на варті, Абель сів перед багаттям.

Поруч лежала туша одного Малого Кролика, якого вполював Рьо.

З вуха, схоже, текла кров — лишився слід.

(Один укол ножем у вухо, чи що? Непогана вправність… Ні, стривай. Малий Кролик — і укол просто у вухо? Та ще й ножем? Це вже не «непогана вправність», це просто якось незрозуміло. Якщо підійти нормально, він же втече? Може, він надзвичайно вправно ховає свою присутність, щось таке? То може, йому пасує не стільки маг, скільки справжній майстер ножа? Воно й не дивно — живе ж сам-один у цьому лісі.)

Підкидаючи в багаття сухі гілки, Абель узяв до рук крижаний глечик і крижану чашку, які приготував йому Рьо.

(Якщо вже про незрозуміле, то ось іще. Цей глечик і чашка, які він непомітно приготував. Мовляв, якщо пересохне в горлі, поки він спить, то пий… але з маною в нього точно все гаразд? Перед вечерею він замість лазні влаштував мені щось на кшталт душу — полив водою просто на голову… Разом із цим він же чимало мани витратив, як мені здається… А на вичерпання мани й близько не схоже було… Хм-м, нічого не розумію.)

Він скоса глянув на Рьо, який спав у дуплі, загорнувшись у мантію.

(Та мантія… таки незвичайна… Гадаю, вона з тих речей, які людськими руками створити неможливо. І таке йому подарували на прощання… Що ж це в біса за вчитель? Коли він сказав: «Мене якийсь час не буде, піду попрощаюся», я подумав, що він іде вклонитися духові когось, із ким колись жив і хто помер… але якщо йому подарували таку річ, то це не дух… Та й не людина… То хто ж це тоді — дракон чи якась інша легендарна істота? Хоча, якщо це річ, яку людські руки створити не можуть, то не виключено, що він отримав її від духа чи чогось такого… Ні-ні, але ж…)

Питання, що ходили по колу й не могли привести до жодного висновку.

Утім, на варті однаково не було чого робити, тож і біди в цьому не було.

Поки він отак міркував, небо на сході почало сіріти.

Майже тієї ж миті прокинувся Рьо.

— Абелю, доброго ранку.

— Ага, доброго ранку.

Зрештою, тієї ночі на Абеля жодного разу не напало чудовисько.

Поївши Малого Кролика, якого заздалегідь уполював Рьо, вони рушили на північ.

У лісі, певна річ, жодної дороги не було.

Ледь-ледь вгадувалося щось схоже на звірину стежку, але йти нею було аж ніяк не легко.

Ішли так: попереду Абель, позаду Рьо.

Це запропонував сам Абель: якщо раптом нападе чудовисько, він як мечник зможе одразу зреагувати.

Утім, Рьо, який ішов позаду, ліплячи на обох долонях мікроскопічні Токійські вежі, не мав нічого проти: адже так треба було стежити лише за тим, що діється ззаду.

Бо коли йдеш першим, доводиться ще й постійно дбати, чи не відстав той, хто позаду, — а від цього втома накопичується значно швидше.

Того дня, починаючи ще зранку, на них чимало разів нападали чудовиська.

Щоправда, нападали самі лише зовсім не страшні створіння — Малі Кролики, Малі Кабани та Малі Змії.

— Рьо, убитих чудовиськ залишаємо на місці. А ближче до обіду зробимо з котрогось обід.

— Зрозуміло.

І з Малих Кроликів, і з Малих Кабанів можна дістати магічний камінь — він лежить десь біля серця.

Такі камені використовують в алхімії та подібних справах, але камені слабких чудовиськ із назвою «Малий» — дрібні, поганої якості й майже ні на що не придатні.

Тому авантюристи магічних каменів із «малих» не збирають.

Їх однаково ніхто не купить, а отже, витрачений на здобування час просто пропаде намарно.

Ось якби йшлося про «Великих» і вище — там уже платили б цілком пристойні гроші… та принаймні на шляху Рьо й Абеля «великі» чудовиська поки що не траплялися.

Усі бої брав на себе Абель.

Рьо ж стояв позаду й спостерігав за його рухами.

Учора він уперше дізнався про існування «бойових технік».

І це страшенно його цікавило.

Сам Рьо, звісно, ними не володів, але йому здавалося, що й Дулахан, який навчав його мистецтва меча, ними не користувався…

Хоча, певна річ, не виключено, що просто око Рьо їх не вловлювало…

Коли Рьо дивився, як Абель застосовує бойову техніку, то в мить її активації частина його тіла спалахувала білим світлом.

Під час ухилення вбік — «Бойова техніка: Крок убік» — світилися обидві ноги; під час «Бойової техніки: Повне пробиття», що, вочевидь, підсилювала удар мечем, — рука зі зброєю і верхня частина тіла.

Але за двадцять років звитяжних двобоїв із Дулаханом тіло того не засвітилося в такий спосіб жодного разу.

Якщо так поміркувати, виходить, що Дулахан таки не користувався бойовими техніками.

З одного боку, якщо й без них можна досягти такої сили, то, мабуть, і добре, — але все одно, коли просто перед тобою застосовують прийоми, яких ти ніколи не бачив, це не дає спокою.

До того ж вигукнути «Бойова техніка: таке-то!» і одним ударом переломити хід бою… Хіба ж це не круто?!

Так, чоловіки в будь-якому віці хворіють на синдром восьмикласника.

Абель же, звісно, помітив, що Рьо вп'явся очима в його бій.

(Його цікавить бій мечника? Ну, певні речі можна перенести й на бій із ножем, але…)

Отакий був рівень його здогадів.

Загалом Абель звик, що на нього дивляться.

Ще з дитинства його називали генієм меча.

Магії він теж навчався, але вона якось не лягла йому до душі.

Зате з головою занурився в меч.

Буквально з ранку до ночі не вилазив із тренувань.

І опанував кілька бойових технік.

Оскільки він був другим сином, успадковувати дім не мусив.

Скориставшись цим, Абель, щойно досягнув повноліття у вісімнадцять, одразу став авантюристом.

Відтоді минуло вісім років, і тепер він — доволі відомий авантюрист рангу B.

Час наближався до полудня.

Рьо й Абель вийшли на трохи відкрите місце в лісі.

Навіть у густому лісі часом трапляються такі галявини.

Так, схоже на те місце, де на Рьо вперше зненацька напав одноокий Яструб Вбивця…

Дзень!

Абель висмикнув меч і одним рухом розтяв повітря перед собою — клинок щось відбив.

Щось невидиме оку, незриме…

— Яструб Вбивця!

Крикнув ззаду Рьо.

Абель глянув угору: великий яструб ширяв у повітрі, б'ючи крилами, і дивився просто на них.

— Це щойно була атакувальна магія стихії вітру.

Рьо підбіг і став поруч з Абелем.

— Яструб Вбивця, значить? Кепська справа. Якби це була моя партія, ми б, мабуть, побігли й сховалися в лісі. Що робитимеш?

— На жаль, це неможливо. Позаду Звичайний Кабан, а попереду в лісі — чудовисько, з яким я ще не стикався.

— Серйозно? Нас отак раптово оточили? Це пастка абощо?

Трохи подумавши, Рьо похитав головою.

— Ні, найімовірніше, випадковість. Хоча ця галявина цілком може бути мисливським угіддям Яструба Вбивці.

Місце, де на Рьо вперше напав одноокий Яструб Вбивця, теж було отакою відкритою ділянкою.

Певно, Яструби Вбивці знають, що саме в таких місцях можуть сповна скористатися своєю перевагою.

— Ну то що робимо?

— На того, хто в лісі попереду, поки що не зважаймо. Якщо битися тут, є шанс, що він і не вийде.

— Ага. Тобто тут ми розбираємося з Яструбом Вбивцею і Звичайним Кабаном, так?

Абель тихо зітхнув. Хай там як, супротивники були клопітні.

— Я беру на себе Яструба Вбивцю, а ти, Абелю, — Звичайного Кабана.

Такий розподіл здивував Абеля.

Повітряний розріз і таранний удар Яструба Вбивці могли вбити навіть Абеля, якщо той схибить.

— Ні, але ж це…

— Яструб Вбивця у повітрі, мечникові з ним буде незручно. А я маг води, тож оборона — моя сильна сторона.

Рьо широко всміхнувся.

— Сьогодні на обід матимеш вибір: пташине м’ясо чи кабанятина.

Сказавши це, Рьо рушив у бік Яструба Вбивці.

— Кх… Гаразд. Щойно покінчу зі Звичайним Кабаном, одразу примчу, тож не здумай померти.

З цими словами Абель кинувся назад.

— Абелю, не поспішай, бо ще травмуєшся!

Голос Рьо долетів Абелеві вслід.

Зазвичай, коли Абель бився зі Звичайним Кабаном у складі загону, удар кабана приймав на себе щитоносець Воррен, а тоді атакувальна магія Рін, мага стихії вітру, та меч Абеля добивали звіра.

Але цього разу Воррена поруч не було.

Ба більше, якщо затягнути, Яструб Вбивця міг прикінчити Рьо.

— Покінчу з ним миттю.

У полі зору Абеля з'явився Звичайний Кабан.

— І як Рьо відчув присутність чудовиська на такій відстані? Ні, зараз байдуже. Якщо не зосереджуся, прикінчать мене.

Побачивши, що на нього біжить людина, Звичайний Кабан створив і випустив два кам'яні снаряди.

— Не влучиш. Мистецтво меча — Безтінь.

Це «мистецтво меча» — вищий рівень бойових технік, доступний лише мечникам, а серед нього — один із найважчих для опанування прийомів, «Мистецтво меча — Безтінь».

Техніка, що дозволяє мінімальним рухом ухилятися від будь-яких дальніх атак, включно з магічними.

Ухиляючись за допомогою «Безтіні», він анітрохи не збавив швидкості, з якою мчав на Звичайного Кабана.

Звичайний Кабан опустив голову.

Абель знав: кабани опускають голову перед тим, як самі кинутися в атаку.

Зазвичай він дочекався б того ривка і за мить до зіткнення ухилився вбік «Бойовою технікою — Крок убік».

Та зараз час був надто дорогий, і він сам біг назустріч кабанові.

Розрахувати момент було неймовірно важко.

— Нічого не вдієш, доведеться відмовитися від Кроку вбік.

Щойно він це пробурмотів, як постать Звичайного Кабана зникла.

Ривок на швидкості, яку й порівнювати не можна з Малим Кабаном.

— Мистецтво меча — Нульовий оберт.

Техніка, у якій ти з нульової дистанції розвертаєшся на чотириста п'ятдесят градусів навколо правої ноги, ухиляючись від атаки ворога, що налітає, і тим самим рухом пронизуєш мечем його лівий бік.

Червоно сяючий магічний меч Абеля без промаху вп'явся у ліве вухо Звичайного Кабана.

— Гіііііії!

Передсмертний крик Звичайного Кабана прокотився лісом.

Та щойно кабан упав, Абель теж опустився на одне коліно.

Безперервне застосування «Мистецтва меча» виснажувало навіть мечника, якого називали генієм.

Але зараз ніколи було спокійно чекати, поки сили повернуться.

Бо там, звідки він прибіг, Рьо бився з Яструбом Вбивцею.

Абель піднявся на самій лише силі волі й глибоко вдихнув.

Відновивши дихання, Абель помчав назад до тієї галявини.

Звісно, зараз Абель уже не міг бігти так швидко, як тоді, коли кинувся на Звичайного Кабана.

І все ж він дуже поспішав і повернувся на галявину — а там…

Рьо ножем перерізав Яструбові Вбивці горло й спускав кров.

— А, з поверненням, Абелю.

— Ага… повернувся…? Ти його здолав?

— Так, оце якраз збираюся кров спустити. Чудовисько, що було в лісі попереду, схоже, забралося вглиб.

Почувши це, Абель опустився на коліна.

— Га? Абелю? Ти поранений?

Рьо захвилювався від такого видовища.

— Та ні, все гаразд, ніде не поранений. Просто трохи втомився.

Хай там як, добре, що обидва живі-здорові… на цьому Абель і вирішив зупинитися.