Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

97. Відбір

Від того, що я побачив, я розгубився й здивувався.

Я оглядав залу з невеличкої кімнатки в її кутку.

Розкішна зала, а в ній — Обрані.

Зала вміщала кілька сотень людей, і через рівні проміжки в ній стояли круглі столи.

Як на частину замку — неймовірно простора.

На столах — безліч вишуканих страв, і Обрані ласували ними, запиваючи дорогим вином.

Усі — дворяни; простолюдинів, скільки сягало око, не було.

Може, лише в цій групі, але простолюдинів, схоже, таки не обрали.

Гомін розмов із зали долинав і до нашої кімнатки.

Але ж як безсоромно знехтували віковим обмеженням.

Майже самі чоловіки, і де-не-де видно тих, кому явно за тридцять.

Є навіть сивочолі старі.

Як і казала королева, схоже, вони пропхалися силоміць, не зважаючи на умови участі в курсах.

Про цей прийом, кажуть, оголосили заздалегідь, тож, може, вони домовилися, бо хотіли зав’язати знайомства з впливовими дворянами з інших країн і з власної.

Хоча, схоже, не лише через це.

А може, довкола цих курсів плететься більше інтриг, ніж я думаю.

Самому казати незручно, але про цей світ я знаю мало.

А надто про дворян.

Може, надалі про все, чого не знаю, варто питати Вінону.

Я визирав у залу крізь вікно, а тоді опустив фіранку й обернувся.

— Це перша група?

— Так. Близько трьохсот Обраних.

— Це так званий прийом п’яти країн, на ньому є й наші дворяни, тож від кожної країни — десь по п’ятдесят-шістдесят осіб.

Статечний старий, що стояв позаду, відповів без затримки.

Його звали Еґон.

Кажуть, це дуже вправний дворецький, якого приставили допомагати мені на курсах лікування хвороби лінощів.

Схоже, він тут за прямим наказом королеви.

Королева Мільхія, здається, безмежно йому довіряє й, за її словами, розповідає йому майже все.

Про курси він, схоже, знав уже не менше за королеву.

Чесно кажучи, сам я всього не охоплю, тож це велика допомога.

Вінона теж допомагає, але поки що я можу доручити їй хіба що дрібні справи й догляд за мною.

Бо про магію я Віноні ще не розповідав.

Про лікування хвороби лінощів я їй трохи казав, але щиро ми поговорили лише вчора, тож до серйозних тем ще не дійшли.

Щоб не втягувати Вінону, не варто розповідати забагато — треба добре думати, що казати.

Позаду Еґона, склавши руки, стривожено стояла Вінона.

Ставна, з бездоганною поставою — справжня вихована панянка, видно, що вчили її добре.

Сукня покоївки їй личить, і вона цілком доречна навіть серед дворян.

Але старий переді мною, безперечно, знав мистецтво служіння куди глибше, ніж Вінона.

Сиве волосся, бездоганно випрасуваний костюм дворецького.

Нічого особливого на вигляд, але від нього віяло чимось незвичайним.

Трохи схожий на механізм, обличчя майже не змінюється.

Мені з такими трохи незатишно.

Але ж нам працювати разом кілька місяців, тож перебирати не випадає.

Що ж, коротко розповім, як ми тут опинилися.

Вийшовши з дому, ми рушили до зали для прийомів у замку Санострія — тобто туди, де ми й зараз.

Там я й познайомився з Еґоном, який допомагатиме мені на курсах.

І Еґон усе мені пояснив.

Сьогодні я маю відібрати тих, хто має магічну силу, і розповісти учасникам, якими будуть курси.

Обрані — здебільшого дворяни, тож не можна просто зібрати їх десь, перевірити, чи є в них магічна сила, і сказати: «Дякуємо, можете йти».

Тому, схоже, вирішили влаштувати прийом і тишком відібрати людей, нічого не кажучи про перевірку.

Звісно, королева заздалегідь попередила, що для лікування хвороби лінощів потрібен хист і на курси візьмуть не всіх.

Але й так просто сказати «вам не під силу, їдьте додому» не можна, тож, схоже, прийом мав їх задобрити.

Для дворян і саме знайомство з впливовою знаттю інших країн — справа непроста, тож такий пишний прийом, де можна зав’язати знайомства, — неабияка вигода.

Тож відкрито ніхто не заперечував, і прийом відбувся.

Але людей так багато, що їх розділили на групи.

Не знаю напевно, але, гадаю, навіть із тим поділом було чимало мороки.

— Якщо звідси відбирати важко, можна пройтися залою.

Більше він нічого не сказав, але я зрозумів, що він мав на увазі.

У своїй країні я — вискочка, якого королева силоміць зробила маркізом.

А в залі є й мої співвітчизники — дворяни Рістії.

Свої мене, певно, недолюблюють, а чужинці мене взагалі не знають.

До того ж влади я не маю, а заслуги — лише лікування хвороби лінощів і перемога над демоном.

Як для дворянина — заслуги незвичні, та й про одну з них я не можу розповідати відкрито й не збираюся.

А про лікування хвороби лінощів, зважаючи на те, що буде далі, говорити не хочу.

Бо більшість тих, хто в залі, я все одно відправлю додому.

Мені особисто це байдуже, але моя особиста думка тут не має важити.

Зважаючи на курси й на майбутнє, показуватися тут, мабуть, не варто.

Це лише зашкодить тій «позолоті», про яку казала королева.

Шкоди багато, а користі — ніякої.

Отже.

— Ні, я відбиратиму звідси. Якщо вийду, буде купа клопоту.

— Он як.

Еґон підкреслено полегшено зітхнув.

Міг би й не показувати так відверто — я ж зовсім не прагну виставлятися.

Але йому цього не знати.

Хоч зала й велика, на щастя, звідси її видно всю.

Зір у мене гострий, і щоб побачити, чи є в людини магічна сила, можна стояти й досить далеко.

— Тоді я почну з дальнього кінця: казатиму прикмети людини й чи є в неї магічна сила.

— Слухаю. Я записуватиму, тож кажіть, як вам зручно.

Звісно, тараторити не можна.

Подумавши так, я обернувся — а Еґон уже тримав перо й папір.

Цікаво, чи він уміє й стенографувати.

Та гаразд, починаймо.

Якщо тут спіткнуся, далі буде гірше.

Треба все визначити напевно.

Обраних, разом із рістійськими, кажуть, близько півтори тисячі.

Перевірити всіх — неабияка морока.

Але нарікати марно.

Треба впоратися сьогодні ж.

Прийом, кажуть, улаштовують п’ять разів: уранці, перед полуднем, після полудня, о третій і надвечір.

Розклад щільний.

Маємо справу з дворянами.

Запізнишся на день, на годину, на хвилину — і це вже може зачепити честь країни.

У будь-якому світі стосунки між людьми — справа клопітна.

Найменша помилка чи неуважність — і в людини складеться погане враження, і все піде нанівець.

На перемовинах часом важливіше сподобатися самому, ніж щоб сподобався товар чи задум.

Буває, що угода зривається лише тому, що ти не привітався.

Хай навіть правда на твоєму боці — рідко хто зрозуміє й визнає свою помилку.

Я вже раз був дорослим і знаю це до болю.

Світ несправедливий, а там, де є старші й молодші, — тим паче.

Між Рістією та іншими країнами досі величезна різниця в силі, і нас мають за нижчих.

За таких обставин через найменшу помилку можуть невідомо що закинути.

Лікувати хворобу лінощів можу лише я, та й багато чого вже записано в угодах, тож тут можна триматися твердо.

Але, як подивишся, скільки тут людей відверто порушили умови для слухачів, неважко уявити, наскільки нашу країну зневажають.

Настрій, враження, довіра.

Усе це складається з дрібниць, і з них, накопичуючись, і формується думка про людину.

Недбалому успіх не всміхнеться.

Краще перестрахуватися — тоді все буде якраз.

Так я жив, ставши дорослим, і так дечого досяг.

Тобто для мене курси вже почалися.

Не розслаблятимуся.

Трохи схвильований і стривожений, я глибоко вдихнув і заговорив:

— Починаю. Отже, огрядний чоловік у дальньому правому кутку — магічної сили немає. За ним…

У кімнаті було чути лише скрип пера й мій голос.