Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

84. Оптимізація

Другий заклад для хворих на хворобу лінощів.

Уже глибока ніч.

Але лікування триває.

У великій палаті — я, Вінона, хворий із родиною, а також чергові лікарі й медики.

Далі рядами стоять ліжка, на яких лежать хворі.

Біля них із тривогою на обличчях чекали рідні.

Лікувати в таку пору запропонував я.

І родини хворих погодилися без жодних вагань.

Для них, мабуть, що раніше вилікують, то краще.

Я згадав, що й в Істрії родини приходили до лікарні серед ночі чи вдосвіта.

Кожен хоче, щоб його рідних вилікували якнайшвидше.

Мені це було на руку.

Бо гаяти час на те, щоб випрохувати довший робочий день, було б безглуздо.

Я дивлюся на хворого.

Чоловік років двадцяти з гаком.

Поруч — молода жінка й немолоде подружжя.

Схоже, це його батьки й наречена.

Відчуваючи на собі тривожні погляди рідних, я не хвилююся й, як завжди, кладу руку хворому на груди.

Щоправда, «ліву».

Зазвичай я кладу праву — провідну руку.

Щоб не пропустити найменшого відчуття, я для певності користувався правою.

Я вилікував уже кілька тисяч людей, тож правою рукою, вважаю, лікую вже вправно.

Але швидше постачати магічну силу правою рукою вже не виходило.

Завдяки величезному досвідові я відчуваю постачання магічної сили до найменших дрібниць.

Схоже, правою рукою я досяг своєї стелі.

У цьому закладі я вилікував уже понад двісті людей.

На них я, спираючись на досвід, пробував постачати магічну силу правою рукою швидше.

Зазвичай я повільно додаю магічну силу по 5, а коли вона наповнює тіло хворого, припиняю постачання.

Щоб менше ризикувати.

Але так лікування забирає страшенно багато часу.

Треба відкинути все зайве й водночас лікувати безпечно.

Дещо зайве в моєму способі лікування таки було.

По-перше, «зазвичай у хворого від 100 до 300 магічної сили».

Менше ста не було жодного разу.

І в дітей так само, і стать не має значення.

У кожної людини, що має магічну силу, її щонайменше 100.

Отже, до ста можна постачати магічну силу без особливої обережності.

А відчуття ста одиниць магічної сили я знаю чи не найкраще.

Бо до того, як мого запасу магічної сили стало стільки, як тепер, мій зовнішній викид сягав лише 90.

Я робив це десятки разів щодня.

Можу це зробити хоч уві сні.

До 80 я постачаю магічну силу одним махом.

Звісно, не одразу: спершу треба кілька разів спробувати й переконатися, що така швидкість безпечна.

Бо надто швидке постачання може зашкодити.

Та, коротко кажучи, шкоди не було.

Зрештою до ста я почав доходити дуже швидко й скоротив лікування в середньому на 20 секунд.

Це середнє загальне скорочення, порахуване на певну кількість хворих, у кожного з яких від 100 до 300 магічної сили.

Бо якщо хворому досить ста, його можна вилікувати одразу.

На сто хворих це 2000 секунд, тобто приблизно 33 хвилини економії.

А за день треба вилікувати 700 людей, тож це 231 хвилина, тобто майже 3 години 51 хвилина економії.

Це величезна економія.

Тобто лікування, що забирало б 1400 хвилин, займе 1169 хвилин — 19 годин 29 хвилин.

Якщо зовсім уже припече, спати по три-чотири години й скоротити перерви, то встигну — так може здатися, але ні.

По-перше, час іде не лише на лікування.

Пересування.

Пересування всередині закладу й до наступного закладу.

Усередині закладу — кілька секунд, коли близько, і з десяток секунд, коли далеко.

Один раз — дрібниця, але сімсот разів — уже чимало.

До того ж сімсот людей в одному закладі не вміщаються, тож доведеться обійти щонайменше три заклади.

А на ці переходи — понад десять хвилин.

Тобто час, зекономлений завдяки швидшому лікуванню правою рукою, з’їдають переходи.

Але про це я вже подбав.

І в Істрії, і досі тут я сам ходив до кімнат, де лежали хворі, і лікував їх.

Після лікування ззовні привозили нових хворих, а вилікуваних відвозили додому чи до іншої лікарні.

Такий був звичний порядок.

У столиці Санострії вилікуваних хворих не відвозили.

Вони лишалися на тих самих ліжках, щоб за ними можна було спостерігати після лікування.

Як на мене, дуже дбайливий і ретельний підхід.

Але це лише додаткова турбота про хворих, без якої можна обійтися.

Я не вважаю, що після лікування хворих можна просто покинути.

Я просто думаю, що треба працювати ефективніше.

Тож я попросив зробити Другий заклад для хворих на хворобу лінощів, який, кажуть, найбільший, головним і звозити туди хворих з інших закладів.

Це чимале навантаження, але в Істрії так і робили, та й, мабуть, тому, що кожен хоче якнайшвидшого лікування, ніхто не нарікав.

Я постійно перебуваю в Другому закладі, а лікарі змінюються — приходять ті, що відповідають за інші заклади. Навантаження велике, але перевозити хворих на хворобу лінощів не так уже й важко, а головне — їхній стан від цього не погіршується.

До того ж я тут за наказом королеви, тож мені дещо дозволяють, і якщо хворого важко перевезти, можуть надати карету.

Тож хворих із третього й наступних закладів почали по черзі звозити до Другого й лікувати там.

Після лікування вони повертаються до своїх закладів.

До речі, хворих самого Другого закладу після лікування переводять до новоствореного закладу або відпускають додому.

А щоб я не гаяв часу на ходіння під час лікування, я попросив «переводити хворих до найбільшої палати Другого закладу».

Я лікую їх по черзі, а вилікуваних відвозять назад до їхніх закладів.

Поки я лікую хворого на сусідньому ліжку, на звільнене ліжко кладуть наступного.

Тож я можу лікувати одного за одним, лише переходячи палатою.

Так вдалося скоротити час, що марно йшов на ходіння.

Тепер, якщо щодня виділяти близько 1200 хвилин, зрештою мало б вийти вилікувати всіх десять тисяч хворих.

Але не все так просто.

Магічної сили в мене мільйон, а за день я витрачаю щонайменше сімдесят тисяч, а щонайбільше — двісті десять тисяч.

Магічної сили цілком вистачає, а якщо як слід відпочивати, вона й відновиться.

То в чому ж біда?

У тому, що як слід відпочити не виходить.

Візьмімо для прикладу той час, коли в мене було десять тисяч магічної сили.

Якщо я витрачав половину, тобто тисяч п’ять, то за вісім годин відпочинку вона здебільшого відновлювалася, але чи повністю — ще питання.

Відпочинок буває різної якості, і час хоч і важливий, але не вирішальний.

Якщо кілька годин поспати міцно, відновиться більше, але це не так просто.

А як тепер?

Запас тепер такий великий, що, витративши половину, звичайним відпочинком його повністю не відновиш.

Якщо витратити половину — п’ятсот тисяч, то навіть за вісім годин сну відновиться хіба що половина витраченого.

Тобто швидкість відновлення й потрібна якість відпочинку при десяти тисячах і при мільйоні — різні.

Мільйон магічної сили я витрачаю нечасто, а в Істрії, коли лікував, мені давали вдосталь спати.

Мене переконали, що якщо я звалюся, все буде марно, — це одна з головних причин, — але я й сам помітив, що без належного відпочинку магічна сила повністю не відновлюється.

До того ж скільки відновиться, залежить і від того, наскільки втомлені тіло й душа.

Якщо проспати однаково довго, вимотаним і бадьорим, то в другому разі відновиться незрівнянно більше.

Припустімо, із виграних 240 хвилин години три я сплю, а решту, хвилин п’ятдесят, відпочиваю.

Якщо дев’ятнадцять годин на день лікувати, виснажишся вщент.

Витрачати магічну силу — це ще й витрачати сили фізичні.

А якщо в такому стані спати лише по три години — і так два тижні…

…то рано чи пізно магічна сила неодмінно вичерпається.

Це лише приблизний розрахунок, але, мабуть, десь за десять днів магічна сила скінчиться, і лікувати я вже не зможу.

Тоді я буду на межі виснаження магічної сили, і мені вже не захочеться лікувати.

Усе піде шкереберть.

Так нічого не вийде.

І тоді мені спало на думку — «скористатися лівою рукою».

Що ж, я довго пояснював, але повернімося до головного.

У великій палаті Другого закладу я лікую хворого лівою рукою.

Це забирає більше часу, ніж досі.

Але це необхідно.

Витративши вдвічі більше часу, ніж зазвичай, я вилікував хворого.

— Д-де… це… я?

— З-заговорив. Він заговорив!

— А… ах… заговорив. З-заговорив. Як раніше…

— …Генрі… у-у-у…

Зрозумівши, що його вилікували, батьки заридали, а наречена припала до нього й плакала.

От і добре. Схоже, вилікував.

Звісно, я робив це не абияк: якби щось пішло не так, я б зупинився чи взявся лікувати правою.

Небезпеки ніякої. Досвіду в мене вже стільки, що я одразу помітив би, якби щось було не так.

Лікування лівою рукою, схоже, «пройшло без жодних проблем».

Хоча й забрало більше часу.

«Отже, лікувати можна обома руками водночас».

Якщо правою рукою лікування займає десь хвилину сорок, то лівою — приблизно чотири хвилини.

Коли права рука закінчить, ліва ще лікуватиме, тож хворого, якого лікувала права, відвозять, а той, кого лікує ліва, лишається на місці.

Тут уже більше роботи медикам.

Їм доведеться підвозити до мене кожного хворого на ліжку.

Але це їхня робота, тож, мабуть, соромитися не варто.

Адже й вони хочуть, щоб хворих вилікували якнайшвидше.

Якщо лікувати обома руками, то, поки права вилікує двох, ліва вилікує одного.

За приблизними підрахунками, на всіх хворих піде 932 хвилини — близько 15 годин 32 хвилин на день.

Тобто щодня лишатиметься понад вісім годин запасу.

Але й так, якщо зважити на перерви й непередбачене, буде впритул.

До того ж першого дня я вже вилікував замало.

Зараз я вилікував близько чотирьохсот людей, але вже за північ, і я відстаю десь на триста хворих.

На них потрібно ще 400 хвилин — близько 6 годин 40 хвилин.

За два тижні це, мабуть, можна надолужити, але з огляду на те, скільки часу потрібно зараз, усе впритул, жодного запасу.

До того ж я ще не звик лікувати лівою рукою, і братися одразу за обидві руки поки боязко.

Хотілося б спершу спробувати ще десь на сотні хворих.

А на це піде вдвічі більше часу, ніж зазвичай.

Як подумаю — часу стає дедалі менше.

Час підганяє.

Хай там як, треба працювати.

Поки я лікував, Вінона весь час була поруч.

Лікуючи наступного хворого, я сказав Віноні, що стояла позаду:

— Я вже не раз казав, Віноно: відпочивай, коли захочеш.

— З лікуванням мені допоможуть медики, тож усе гаразд.

— Н-ні, я буду тут. Я ж п-покоївка пана Сіона.

Ось так завжди.

Хоч скільки кажи їй відпочити — поки я не відпочиваю, вона вперто не відпочиває.

Вона явно мене боїться й тримається на відстані, але непохитно служить мені як господареві.

Може, це в неї така гордість?

Чи вона просто сприймає це як роботу?

Хоч скільки кажи — однаково, тож і казати марно.

Мені шкода, але зараз для мене найважливіше — лікувати хворих.

Якщо лікувати з усіх сил, вихід неодмінно знайдеться.

Я лікував хворих, загостривши всі чуття, щоб збагнути, як це робити.

З твердою рішучістю.