Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

7. Стає цікаво

Прокинувшись вранці, я займався навчанням. Пообідавши, знову сів за книги, а близько третьої години дня ми з Марі йшли до озера.

Там ми ловили рибу, клали її у відро і чекали вечора, щоб перевірити, чи світиться вона у відрі.

Навчання було через день, тож у вільні дні я іноді приєднувався до тренувань Марі.

Так тривало два тижні.

Результати були не надто втішні.

Ми дослідили різних риб, але нічого не знайшли.

Кулі світла існують.

Якщо розкрити їхню природу, це може привести до магії.

Саме так я і почав експерименти.

Прогресу немає.

Можливо, варто змінити підхід.

У цьому світі існує скло.

Воно досить крихке і дороге, але все ж є.

Якщо зробити його таким, щоб витримувало тиск води, можна створити підводні окуляри.

Спостерігати під водою було б набагато ефективніше.

Але ми діти. Не можна нескінченно просити гроші у батьків.

Не можна ж вимагати гроші на щось, що, ймовірно, не існує.

І навіть не знаємо, скільки це займе часу.

Що ж робити?

Ми з Марі тримали вудки і дивилися на поверхню води.

Це була звична картина.

Чесно кажучи, це нудно.

І все ж Марі не скаржилася і терпляче була поруч.

Я справді маю чудову сестру.

Я не можу їй досить подякувати.

Якщо щось станеться, а навіть якщо ні, я завжди буду на її боці.

Незалежно від усього.

— О, я впіймала! — вигукнула вона.

Волосінь натягнулася, і Марі, відступаючи назад, тягнула вудку.

Описавши гарну дугу, риба вилетіла на берег.

Це була риба з незвичним забарвленням.

Але форма була знайома.

— Це самка еттентраут, — сказала Марі.

— Самка?

— Так. До речі, самку я ловлю вперше. Самці ловляться часто.

Самки зазвичай тримаються глибше, тому їх рідко ловлять.

Зараз нерест, тож їх ловиться чимало… принаймні так тато каже.

— Ого, цікаво.

Я задумався.

— Давай спробуємо зловити й самця еттентраут.

Раніше спійману форель ми вже з'їли.

Звісно, ми не планували тримати її в акваріумі, та й ця риба не була рідкісною.

— Що? Так, це не проблема, але не факт, що ми зловимо її, — сказала Марі.

— Гаразд. Якщо спіймаємо іншу рибу, її можна відпустити.

— Зрозуміла.

Марі без зайвих питань продовжила ловити рибу за моїми вказівками.

Невдовзі ми зловили самця еттентраута й посадили в те саме відро, що й самку.

— Так буде добре?

— Напевно. Це просто ідея, але давай зачекаємо до вечора.

Ми з Марі розмовляли, чекаючи вечора.

Коли небо стало червоно-помаранчевим, на озері почали з’являтися мерехтливі кулі світла.

Ми з Марі подивилися один на одного, а потім у відро.

— Здається, нічого не змінилося.

— Так... зачекай.

При пильному погляді з відра почали підніматися маленькі кулі світла.

Їх ставало все більше, вони з’являлися поодинці, а потім і по кілька одночасно.

Спочатку по одній кожні кілька секунд, потім іноді по дві одночасно.

— Вони з’явилися! Кулі світла!

— Ура! Так я і думав. Вони випускають їх під час шлюбної поведінки.

— Що таке шлюбна поведінка?

Про нерест вона знає, а про шлюбну поведінку — ні. Як так?

— Це коли самець каже самиці: давай станемо родиною.

Риби не говорять словами, тому їм доводиться показувати це діями.

Хоча це не стосується всіх видів.

Схоже, еттентраут використовує ці кулі світла як частину шлюбної поведінки.

Раніше ми ловили інших риб, по одній кожного виду, окрім форелі.

Якби ми раніше подумали про причину появи цих куль світла, могли б швидше дійти відповіді.

— Отже, нам із Сіоном це не потрібно. Ми ж уже сім’я.

— Ну, можливо, так і є.

Я не знав, що відповісти.

Те, що сказала Марі, було не зовсім неправдою.

— Але я дівчина, а Сіон — хлопчик?

— Значить, я колись маю відкласти яйця?

— Ні! Люди не відкладають яйця!

До того ж, у кровних родичів не може бути шлюбу!

Чи моя сестра просто не знає основ?

У нас немає школи, тож, мабуть, вона просто не мала можливості вчитися цьому.

— Чому? Сіон мене не любить?

Вона виглядала дуже засмученою.

Я квапливо похитав головою.

— Л-люблю. Звісно, люблю.

— Тоді це добре. Я теж люблю Сіона.

— Н-ні, але ж ми родина.

— Самці й самиці ж пропонують одне одному стати родиною, правда?

— Ми вже родина, залишилось тільки одружитися, чи не так?

Вона знає, що таке шлюб.

Чи я щось не так розумію?

Ні, ні, я правий.

Сестра і брат не можуть одружитися.

Я починаю плутатися.

— Кровні родичі не можуть одружуватися!

— Чому?

— Ч-чому... ну, це ж етика, гени і багато інших проблем...

— Я цього не дуже розумію...

Вона ж дитина.

Багато чого їй ще важко зрозуміти.

Мабуть, з дорослішанням вона все усвідомить.

Хоча й дорослим не завжди все зрозуміло.

— В будь-якому разі, добре, що ми зрозуміли: кулі світла з’являються через шлюбну поведінку.

Дякую, сестро.

— ...Так.

Не роби такого виразу обличчя.

Мабуть, я її засмутив.

Час усе владнає.

Обов’язково.

У важкій атмосфері ми повернулися додому з нашими речами.

Протягом усього шляху Марі мовчала.

Наступного дня почалися спостереження.

Ми перестали ходити до озера, а я все більше часу проводив, дивлячись на відро в своїй кімнаті.

Відтоді Марі стала холоднішою, навіть коли ми зустрічалися поглядами.

Я ж ніби манівцями сказав їй: «З тобою я не одружуся».

Щось на зразок «я вийду заміж за тата!», мабуть.

Сподіваюся, з часом вона зрозуміє.

Марі — дуже хороша дівчинка.

Вона добра, пустотлива, іноді вперта, але чудова сестра.

На неї можна покластися, і з нею весело.

Вона гарно виглядає, і без сумніву стане красунею.

Але вона моя рідна сестра, а я в душі вже чоловік за тридцять.

Не можу дивитися на неї як на жінку, і не повинен.

Тут мені, дорослому, доведеться дивитися на це з розумінням і терпінням.

Хоч тіло й дитяче.

Але коли довго залишаюся наодинці, починаю сумувати.

Останнім часом я майже весь час був із Марі, і зазвичай так довго сам не бував.

Хотілося б швидше помиритися.

Я похитав головою, щоб відігнати зайві думки.

Зараз треба зосередитися на спостереженні.

Моя кімната — не більше шести татамі за розміром.

Для дитячої це досить просторо, хоча мені всього шість років.

Вже добре, що маю окрему кімнату.

У кімнаті є тільки ліжко, стіл і шафа.

Хотілося б мати якийсь довідник про фей і монстрів, але книги надто дорогі, щоб мені їх купили.

Почитати в крамниці теж ніде, а поблизу немає нічого схожого на бібліотеку.

Тож досвіду читання книг у мене поки що немає.

Можливо, там є щось про магію, але принаймні навколо мене це нереально.

Кажуть, на сході є бібліотека, туди колись хотілося б поїхати.

Якби магія була такою зручною річчю, її б давно знали всі, тож, мабуть, її немає.

Хоча я починаю думати, що правильніше сказати — магія не доведена як існуюча.

Якби вона існувала, про неї б говорили — добре чи погано.

Але чому ж тоді явище еттентраутів не відоме?

Навіть якщо є ті, хто бачить, і ті, хто ні, чи може це бути настільки невідомо нікому?

Можливо, лише еттентраути в озері викликають це явище, або ж деякі люди бачать, але їх дуже мало, тому ніхто не знає.

Якщо ти в меншості, більшість просто ігнорує.

Наче привиди. Хоча з привидами інакше — навіть ті, хто не вірить, бояться.

Ну, колись зрозумію, а якщо ні — то й нічого страшного.

Отже, повернемося до реальності.

У відрі граціозно плавають самець і самка еттентраутів.

Хоча, можливо, «граціозно» — це перебільшення, бо місця мало.

Спостерігаю вже три дні.

Ситуація не змінюється, все те саме.

Ввечері починається шлюбна поведінка, і з’являються кулі світла.

Це триває близько десяти хвилин.

Наступного дня все повторюється.

Ось і все.

До нересту ще далеко.

Можливо, шлюбна поведінка має свій період.

І лише після неї настає нерест.

Та й способів нересту багато, я навіть не знаю, як саме у них.

Хоча я не хочу вивчати їхню біологію, тож це не так важливо.

Хотілося б відпустити їх назад в озеро, але для мене це надто важливо.

Вибачте, але хочу ще трохи поспостерігати.

Дні минають, а я все дивлюся у відро.

Та нічого не рухається вперед.

Дивитися на воду — марна справа.

— …І що ж робити?

Чесно кажучи, я вважав, що ці кулі світла — це щось, пов’язане з магією, тобто магічна сила.

Або, можливо, це сама магія.

Я думав, що магія — це явище, яке виникає внаслідок витрачання магічної сили.

Щоб використати магію, хтось або щось має витратити магічну силу.

І це, ймовірно, активний процес, а той, хто це робить, — живий організм, і я почав на це сподіватися.

Бо якщо творець — живий організм, то й я, людина, можу мати подібну здатність.

Якщо порівнювати явища, багато спільного може означати схожість.

Поки що єдина спільна риса — це те, що це живий організм.

До речі, я не просто дивився у відро весь цей час.

Спершу я показав кулі світла батькам.

Як казала Марі, вони нічого не побачили.

Це було передбачувано, тож результату не було.

Тоді я попросив їх доторкнутися до куль світла.

І отримав відповідь: «Нічого не відчуваю».

Це означає, що крім зорового сприйняття, існує різниця у дотику та відчутті температури.

Ті, хто не бачить, не відчувають ні дотику, ні тепла.

Щодо цього поки немає відповіді, але є припущення.

Поки що відкладемо це, можливо, варто змінити підхід.

Але як саме — я не знаю.

Я почав думати.

Якщо зосередитись лише на реальних результатах, відповіді не буде.

Тоді припустимо.

Я вважаю, що ці кулі світла — це магія або магічна сила.

Можливо, варто зробити крок вперед і провести експеримент з іншого боку.

Для мене магія — це дещо складніше.

Вона використовує магічну силу, щоб викликати явища.

Іноді потрібні заклинання, магічні предмети чи кола.

Чи може риба створити навіть таку просту річ, як кулі світла?

Сумнівно. Тож припустимо, що ні.

Отже, ці кулі — магічна сила.

Дехто може бачити магічну силу, дехто ні.

Це, мабуть, показник наявності чи відсутності здібностей.

Я і Марі бачимо її, отже, припускаємо, що у нас є здібності.

Еттентраут має магічну силу, і в нас є здібності.

Отже, можливо, магічна сила є і в нас.

Ми маємо магічну силу, але не знаємо, як її використовувати.

Можливо, ми просто не здатні її відчути.

Отже, якщо уважно спостерігати за поведінкою еттентраутів під час викиду магічної сили і намагатися її наслідувати...

— Можливо, я теж зможу випускати магічну силу?

Пора перейти від спостережень до практичних спроб.

Якщо нічого не змінюється, навіть наслідувати нема чого.

Тож я вирішив почекати до вечора.

Коли настав вечір, еттентраути знову випустили кулі світла.

Я уважно спостерігав за двома рибами.

Вони кружляли одна навколо одної, плаваючи.

Зненацька народжувалася куля світла, проходила крізь поверхню води, злітала в повітря й зникала.

Я схопив самця риби.

Еттентраут бився і виривався.

Краплі води падали на підлогу, але мене це не зупиняло — я продовжував спостерігати.

— Риба, а трохи тепла. Хіба тепло лише від куль світла?

Риба, що випускає магічну силу, сама має температуру.

Хоча вода холодна, сама риба тепла.

Але вона холодніша за кулі світла.

Я згадав, що поза шлюбним періодом вона була холодною.

Отже, істоти, що випускають магічну силу, також виділяють тепло.

Я пильно дивився на рибу.

Дивився з близької відстані.

Здавалося, що мутні очі риби дивляться на мене, але я не відводив погляду.

Дивився.

Дивився.

І здавалося, ніби навколо риби щось з’явилося.

Раптом риба різко вирвалася, підстрибнула і впала назад у відро.

Я був приголомшений і дивився в порожнечу.

— Риба теж світилася…?

Я бачив щось на кшталт аури.

Світло було дуже слабким, але я не помилився.

Враховуючи результати, я зробив припущення.

— Може, і я зможу наповнити себе магічною силою.

Я не думаю, що зможу одразу створити кулі світла.

Але, можливо, зможу відчути власну магічну силу.

Завдяки форелі я дізнався, що живе створіння може саме переповнюватися магічною силою.

Якщо магічна сила існує, то, можливо...

— Але як це зробити?

Магічна сила.

Що таке магічна сила?

Я знаю це слово, але пояснити, що таке магічна сила, дуже важко.

Це дуже розмите поняття, і я використовую його лише приблизно.

Як взагалі можна використати якусь незбагненну енергію і вивільнити її з тіла?

І чи справді можна замінити її на вогонь чи вітер?

Почекай, якщо дивитися з точки зору можливого чи неможливого, відповідь напевно буде — неможливо.

Не можна сумніватися. І не можна просто вірити наосліп.

Треба об’єктивно ставитися і не відкидати жодних можливостей.

Наразі є щось певне про магічну силу.

Це тепло і світло.

Коли магічна сила вивільняється, завжди з’являються тепло і світло.

Це не те саме, що температура тіла.

Якби було інакше, батьки не могли б не відчувати цю температуру.

Отже, магічна сила — це щось інше, аніж проста температура.

І якщо наслідувати форель, то під час залицяння вона вивільняє магічну силу.

Звісно, це не просто випадкове явище, що супроводжує просту поведінку.

Це активний процес, тож навіть якщо повторити, результат може бути іншим.

Але, можливо, варто спробувати.

Коли я так подумав,

Раптом пролунав гучний ляск, і я обернувся.

Двері відчинилися, і в коридорі стояла Марі.

З суворим виразом обличчя вона, гупаючи, зайшла до кімнати й сіла поруч зі мною.

Хотілося сказати: «Хоч би постукала», але до Марі це не дійде.

Та й зараз у мене немає сміливості їй це сказати.

Вона явно була роздратована.

Я застиг і міг лише дивитися на відро.

Мовчання тягнулося довго.

Я не знав, що робити, аж поки Марі не заговорила.

— …Мене насварили.

— Мама?

— Так.

Чого її насварили?

Не дуже розумію, але, схоже, доведеться розпитати.

— Чому?

— Я сказала, що вийду заміж за Сіона, і мене насварили. Сказали те саме, що й ти…

— Розумію.

Мама, мабуть, подумала, що це дитячі пустощі.

Вона, напевно, посміхнулася і сказала щось на кшталт: «Ой, так-так».

Якщо вже мама насварила, значить, Марі або дуже наполягала, або сказала, що серйозно.

— Я що, щось таке погане сказала?

Я просто хочу бути з Сіоном завжди...

— Я теж хочу завжди бути з сестрою. Але ж для цього не обов’язково одружуватися?

— Але ж одруження — це щось особливе, правда?

Якщо Сіон і я не одружимося, хтось із нас одружиться з іншою людиною.

Тоді ми не зможемо бути разом, як тато з мамою.

Вона досить серйозно про це думає.

Це справді так.

Якщо я або Марі одружуся, ми створимо сім’ю з нашим партнером.

Тоді наші стосунки як брата і сестри залишаться, але жити разом чи проводити час постійно буде складно.

Я думав, що це поверхневі думки, але Марі має свої причини.

Мені приємно чути, що вона так мене любить. Справді.

До того ж, на щастя чи на жаль, я вже живу вдруге.

У першому житті я багато чого пережив.

Але є речі, які я не випробував. Я досі невинний.

Так прожив уже тридцять років.

Можливо, так буде і ще кілька десятиліть.

Якщо заради сестри, яка ось-ось заплаче, — то хай так і буде.

Бо я теж люблю і ціную Марі.

Хоча не як представник протилежної статі.

— Тоді я не одружуватимусь і залишусь з сестрою.

— ………Що? Але ж тато засмутиться.

У дворян має бути спадкоємець.

Інакше піддані постраждають, а предкам буде соромно.

— Останнім часом часто беруть усиновлених як спадкоємців, можливо, так і зробити?

— Ти це легко кажеш.

— Це не просто. Я серйозний. Я хочу бути з сестрою.

Я ще дитина, але це правда. Можу присягнутися.

— Т-та це ж іще серйозніші слова, ніж «одружимося»!

— Ти багато для мене робиш, але я теж хочу робити для тебе.

Це не тягар. Ти для мене... дуже важлива.

З часом, після перевтілення, у мене з’явилися важливі речі.

Тато, мама і сестра.

Я хочу користуватися магією. Це моя давня мрія.

Але мрія і те, що є зараз, — різні речі.

Їх не можна порівнювати.

Для мене найважливіша — сестра.

Я хочу виконати її бажання, і це не важко.

До речі, кажуть же: залишишся незайманим до сорока п’яти — станеш феєю.

А якщо шістдесят — безсмертним.

Можливо, варто прагнути до цього.

Адже я вже в іншому світі.

Хоча магією поки що не володію.

— Тож, сестро, не хвилюйся. Я буду поруч із тобою.

Марі схилила голову і затремтіла.

Ми ще діти.

Але ми серйозно переживаємо і щосили намагаємося жити.

Для дорослих це може здаватися дрібницею, але для нас це справжнє.

Це я зрозумів, живучи в дитячому тілі.

Сестра по-своєму довго мучилася.

Їй, мабуть, було дуже тяжко.

Я розумію її почуття.

Але по-справжньому зрозуміти не можу.

Тож давай будемо якомога більше разом.

Я обійняв сестру.

Моє маленьке тіло не могло повністю охопити тіло сестри, яка була на два роки старша.

Але, здається, мої почуття вона відчула.

— Сіо-о-оне…

Вона плакала, міцно тримаючись.

Я погладив Марі по спині, заспокоюючи її.

Так само, як колись вона заспокоювала мене.

Це, мабуть, викликало в ній ще більше емоцій.

Вона почала плакати ще сильніше, і я продовжував гладити її по спині.

Після деякого часу у кімнаті залишився лише тихий звук сопіння.

Здається, вона заспокоїлася.

Саме тоді я помітив зміни.

— ...Світиться.

Це магічний жар?

Я різко підняв голову, схопив Марі за плече і відсунув її від себе.

Її ніс був яскраво-червоний, а очі ще були вологими.

З якоїсь причини вона виглядала дорослішою.

— Що... що трапилося?

— Подивись на це, сестро!

Моє тіло світилося.

Тьмяно, але безперечно світилося.

Це не було таким яскравим, як кулі світла, але точно світилося.

— Світиться... Що це?

— Це магічна сила, здається. О, вона зникла.

Світло зникло. Воно тривало лише кілька секунд.

— Що таке магічна сила?

Я просто пояснив це здивованій сестрі.

— Тобто це щось схоже на кулі світла, які випускає форель?

— Так, мабуть. Це була гіпотеза, але, можливо, вона правильна.

— Але чому раптом…?

— Хто його знає, чому саме?

Я задумався, що могло стати причиною раптового викиду магічної сили.

Я схилив голову набік і почав пригадувати.

Ага, зрозумів.

— Зрозумів! Пам’ятаєш, форель випускала кулі світла під час шлюбної поведінки?

Отже, вона була наповнена магічною силою. Я довго спостерігав за цим, тож підсвідомо подумав: «Якщо робити шлюбний ритуал, то випускається магічна сила».

Можливо, саме це й стало поштовхом, і моє тіло наповнилося магічною силою.

— Що? Ш-шлюбний ритуал… ти про той, що щойно був?

— Думаю, так. Пообіцяти заради сестри ні з ким не одружуватися — хіба це не найбільше зізнання?

Марі, яка стояла з відкритим ротом, поступово почала червоніти.

Врешті-решт вона почервоніла так, що ніби ось-ось закипить.

Потім вона різко встала і швидко вибігла з кімнати.

Побачивши її реакцію, я теж почав соромитися.

Я сказав це спонтанно, але тепер розумію, що це було дуже сміливо.

Але назад дороги немає, і я не шкодую.

Мабуть, все стало трохи складно, але...

Та це моя щира думка.

Краще не думати про це занадто глибоко.

Моє серце так голосно б’ється, що хочеться, щоб воно заспокоїлося.

Причину цього я не зовсім розумію.

У будь-якому разі.

Магічна сила була. Вона вийшла назовні.

Це сталося насправді.

А якщо магічна сила вийшла назовні, наступний крок очевидний.

В іншому світі не було магії.

Але, можливо, просто техніку під назвою «магія» тут ще ніхто не відкрив?

Тоді моє завдання ясне.

Створити магію.

Якщо її немає — треба створити.

Я стану першим, хто це зробить.

Я хочу користуватися магією.

Лише заради цього.

Заради цієї мрії.

Я силою стримую тремтіння свого тіла.

— ...Це починає мені подобатися.

Нудне, але щасливе життя закінчилося.

Попереду мають бути захопливі дні.

Хоча, здається, можуть виникнути й інші проблеми, не пов’язані з магією.

Та я не відчуваю страху.

Напевно, у мене не буде нудного майбутнього.