Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

6. Дослідження магії. Аналіз 1

Дзень-брязь, хрум-хрум.

Звук тертя посуду лунав у вітальні.

— Хрум, хрум!

— Ммм! Жую, жую!

— Ой-ой...

Ми з Марі їли, не відволікаючись ні на що.

Ми заїдали хліб і одним махом запивали водою.

Закінчивши одночасно, ми поставили склянки на стіл.

— Дякуємо за їжу! — сказали ми в унісон.

Залишивши маму, яка була вражена, ми встали зі стільців.

— Пішли, сестро!

— Так!

Ми поспішали вийти з кімнати, але в останню мить згадали і понесли посуд до мийки.

— Хі-хі, які слухняні.

— Тоді ми вирушаємо!

— Добре, бувайте.

Повернувшись спиною до щасливої мами, ми з Марі вийшли з вітальні.

Швидко пройшли коридором і попрямували до сараю у внутрішньому дворі.

Взяли три відра і вудку, вийшли через головні ворота.

У сумці були рушник і наживка для риболовлі.

Побігли до озера.

Прибувши, поставили відра.

— Хух-хух… в-важко.

— Ну от! Сіоне, ти такий млявий!

Ти ж спортом не займаєшся, от і витривалості нуль!

— Немає що відповісти...

Здається, відпочинок без руху дався взнаки.

Відтепер треба почати більше рухатися.

— І що далі? До вечора ще багато часу, що робитимемо?

— Хочу дослідити озеро. Спершу дізнатися, звідки беруться ці кулі світла.

— Звідки? Хіба не з озера?

— Можливо. А може, їх випускають мешканці озера.

Поки це не з’ясуємо, не зрозуміємо, що то за кулі.

— Хм-м, не дуже розумію, але якщо ти так кажеш, значить так і є!

То з чого почнемо?

— Спершу набрати в три відра воду з озера.

— Потім додати в кожне пісок і каміння, водорості та рибу.

— Добре, зрозуміла. Хоча не дуже розумію, що це дасть, але знаю, що робити!

— Тоді я піду за водоростями!

Марі, не чекаючи відповіді, почала знімати одяг.

Її гарний пупок опинився на видноті, і я в паніці намагався зупинити шалені вчинки сестри.

— Що ти робиш?!

— Що? Якщо не зняти одяг, він намокне. Водорості ж на дні озера.

— Та-так, але тобі не потрібно роздягатися! Я піду!

— Сіон? Ти вмієш плавати?

У Японії вмів. Як усі, звичайно.

Проте майже не виходив на вулицю і ніколи не плавав у цьому тілі.

Але думаю, що все буде гаразд.

— Я якось впораюся. Ти ж дівчина, не можна показуватися голою на людях.

— …Справді? Але ж тут тільки ти…

— Ні, не можна! Я це зроблю, а ти збирай пісок, каміння і лови рибу.

— Хмм, добре. Не треба так лякати мене своїм виразом обличчя...

Марі, насупившись, все ж поправила свій одяг.

Вона не зовсім погодилася, але, здається, зрозуміла.

До речі, Марі була в трохи товстій сукні.

Вона багато рухалася, і нижня білизна часто проглядалася.

Це ж рідна сестра, тож мені байдуже. Та й вона ще дитина.

Я швидко зняв одяг і залишився в нижній білизні.

Нижня білизна в цьому світі виглядає близько до сучасної.

Хоча матеріали і якість значно гірші.

Сестра поглядала на мене, але я не звертав уваги.

Я зайшов у озеро. Коли вода дійшла до талії, я різко занурив обличчя у воду.

Було погано видно, але поруч я помітив щось зелене.

Я взяв кілька водоростей з корінням і поклав їх у відро, потім витерся і одягнувся.

В одному відрі були пісок, каміння і вода з озера, в іншому — пісок, водорості і вода, а в третьому — тільки вода.

— Рибу ловити важко...

На товстій гілці звисала волосінь з викривленим гачком.

Проста вудка, наживка — щось схоже на хробака.

Це прісноводна риба, тож, думаю, вона клюне.

Але поки що клювання немає.

Добре, що ми прийшли раніше.

Я сів поруч із сестрою і дивився на поверхню води.

У цей час кулі світла не видно.

Мене цікавить, що це означає, але поки що я не розумію.

Але зараз у мене немає відчуття безсилля.

Це завдяки сестрі.

Вона показала мені це місце, і завдяки цьому я тут.

Я зрозумів, як сильно вона піклується про мене.

Навіть якщо явище на озері — це не магія, а просто дивина, мені вже все одно.

Навіть якщо це нудно, я не відчуваю себе нещасним.

Я навчився цінувати те, що у мене є сім’я.

— Ч-чого ти так усміхаєшся?

— Думаю про те, як добре, що в мене є сестра.

— Що? Що ти взагалі кажеш! Це ж само собою зрозуміло!

— Я ж твоя сестра. Звісно, я тут!

Її обличчя миттєво почервоніло.

Це було так прозоро. Але саме ця щирість була неймовірно милою.

Вона маленька, але Марі — моя сестра.

Я відчував це так гостро, що аж боляче.

— Дякую, сестро, що погодилася на це зі мною.

— Та я ж нудьгувала, та й це ж те, що хочеш робити ти, Сіоне?

Тоді бути поруч — це само собою.

До того ж, якщо існує щось на кшталт магії, я теж хочу це побачити.

Це ж так захопливо, правда?

— Ха-ха, так, я теж так думаю. Саме тому я тут.

І це означає не лише «перед озером», а й «в іншому світі».

Але вона цього не знає.

Що я жив у зовсім іншому світі.

Краще не думати про це. Не варто говорити, і ніхто від цього не стане щасливішим.

Ніхто не повірить у таку неймовірну історію.

Навіть якщо розповісти, буде дуже важко знайти спільну мову.

— Було б добре, якби магія існувала.

— Якщо вона існує, я першим покажу її тобі, сестро.

— Ха-ха, домовились.

— Так, домовились.

Ми посміхнулися один одному.

Це був щасливий момент. Навіть без магії я відчував, що у мене є сім’я.

— О, є! Є!

Сестра піднялася і різко потягнула вудку.

Вона поступово відступала назад, і щось вилетіло з поверхні води.

— Ура! Це еттентраут!

Марі, сяючи від радості, взяла рибу, що смикалася, зняла гачок і поклала її у відро.

— Еттентраут — це звичайна риба?

— Так, це прісноводна риба, яку можна знайти будь-де.

— Будь-де, кажеш...

Тоді, може, кулі світла беруться не від неї.

Не думаю, що таке явище трапляється скрізь.

Якби воно було всюди, батьки б точно про це знали.

Але вони не бачили цього, і коли Марі пояснювала, вони лише хитали головами.

Отже, це явище, найімовірніше, унікальне для цього озера.

І, ймовірно, еттентраут не є причиною цього явища.

— Що робитимемо? Зловимо кілька штук?

— Так. Зробиш це?

— Добре, тоді продовжую.

Я сидів поруч із сестрою, розмовляючи з нею.

На жаль, рибу так і не вдалося зловити, і вже настав вечір.

Щоб не заважати явищу, ми припинили риболовлю і просто чекали.

Надвечір над озером знову з’явилися кулі світла й піднялися в небо.

Це явище, здається, повторюється щодня. Хоча треба спостерігати цілий рік, щоб упевнитися.

Можливо, це тимчасове явище, пов’язане з певним сезоном, умовами чи іншими факторами.

— Давай подивимось у відро.

Я так і зробив, поглянувши у відро.

Жодне не світилося.

— Світла немає.

— Я намагався створити умови, максимально схожі на озерні.

Отже, джерелом можуть бути не еттентраути, а інші риби, речовини чи істоти біля озера.

Я задумався і запитав у сестри.

— Окрім еттентраутів, у цьому озері є інші риби?

— Думаю, їх багато. Зібрати всі буде непросто.

Це правда. Охопити всіх мешканців озера — завдання не з легких.

Нічого не вдієш. Пірнатиму.

Я знову зняв одяг і підійшов до озера.

— Ой, це може бути небезпечно!

— Все буде добре. Напевно.

— А як ні?!

— Ну все! Я теж йду!

Марі зняла одяг ще до того, як я встиг щось сказати.

Вона залишилася в камісолі та трусиках — повністю в спідньому.

Хоча оголення було не надто великим.

— С-сестро, роздягатися ж не…

— Ти ж скажеш «ні»! Але я не хочу, щоб Сіон ішов один!

У Марі в очах горіла непохитна рішучість.

З нею було марно сперечатися.

Вона ніколи не змінить думку.

Я зітхнув і змушений був погодитися.

— Добре. Ходімо разом.

— Ха! Міг би одразу так сказати.

Вона міцно схопила мою руку, і я стиснув у відповідь.

Спочатку було соромно, але тепер ніяковості не було.

Адже вона моя сестра.

Удвох ми зайшли в озеро й повільно рушили вперед.

Йти серед плаваючих куль світла було справді фантастично.

Почуття піднесення було неймовірним. Я не розумів, що означає це явище, але відчував, що те, чого я прагнув, знаходиться десь поруч.

Раптом я простягнув руку до кулі.

— Почекай, почекай!

Перш ніж Марі встигла мене зупинити, я торкнувся кулі світла.

— Тепло... і навіть трохи лоскотно, мабуть?

— Ти не обпікся? Все гаразд?

— Так, усе добре. Навіть приємно трохи.

Почувши мої слова, Марі обережно доторкнулася до кулі світла.

Її обличчя пом’якшало.

— Справді тепло. Наче в теплій ванні.

Коли доторкалася до руки, куля світла зникала.

Що ж це насправді?

Дійшовши до місця, де світло піднімалося, я занурив обличчя у воду.

Було важко зрозуміти, звідки саме воно з’являлося.

Озеро було досить чистим, але не прозорим.

На поверхні були хвилі та бульбашки, тому під водою майже нічого не було видно.

Я пильно дивився на місце, де з’являлося світло.

Але воно не піднімалося з одного й того ж місця.

Воно трохи рухалося.

Моя сестра теж дивилася під воду, але водночас підняла голову.

— Пфу-у! Ох, ні, не видно.

— Фух... Нічого не видно.

— Так, але я зрозумів одну річ.

— І що ж ти зрозумів?

— Напевно, кулі світла випромінюють водні тварини, включно з рибами.

— Це не рослини, а рухомі істоти.

— Чому ти так думаєш?

— Бо вони рухаються. Місце, де з’являється світло, змінюється. Але яка саме істота це робить — я не знаю.

— Було б добре побачити краще.

— Хмм... Так, сьогодні це максимум, що ми могли зробити. Хоч щось дізналися.

— Справді? Я не дуже розумію.

Сестра нахилила голову, повна сумнівів.

Ми повернулися до берега, витерлися і одягнулися.

— Дякую, сестро. Ти мені дуже допомогла.

— Не треба дякувати. Забудь про це! Ми ж сім’я, не треба ніяких подяк!

— Ясно. Але я хочу це сказати. Я тобі вдячний.

— Навіть у сім’ї не треба стримувати свої почуття, правда?

Коли я дивився їй прямо в очі, сестра збентежено відвела погляд.

Але я зрозумів, що вона була щасливою.

Адже її профіль без сумніву посміхався.

— Ну, якщо ти так наполягаєш, то що ж, доведеться погодитися, — сказала вона.

— В будь-якому разі, давай повертатися. А що робитимемо з цим відром?

— Рибу на всяк випадок візьмемо з собою. Хочу ще поспостерігати.

Водорості, мабуть, не можуть бути причиною, тож їх можна повернути назад у озеро.

— Добре. Тоді повернемо все інше, а потім підемо.

Спорожнили два відра і взяли з собою відро з рибою.

Хоч здобуток і був невеликий, розчарування не було й на йоту.

Навпаки, я аж тріпотів від хвилювання.

Це весело. Вперше з моменту приходу у цей світ я відчув таку радість.

І справа не лише в тому, що я натрапив на щось схоже на ключ до магії.

Головне — що поруч є хтось, хто зі мною.

У цей момент я пообіцяв собі цінувати кожну мить життя.