Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

69. Згадуючи те тепло

У кімнаті тато, мама, Кол і — сестра.

А ще в цьому будинку Ґраст, Рафіна, Бріджит, Марон, Ред і Роуз.

Кімната тісна, тож Рафіна й решта чекають унизу.

Мабуть, це Ґраст так делікатно влаштував.

Лишив тут тільки родину й лікаря Кола.

Кол тут лише на випадок, якщо щось станеться.

Цей дім ми винаймаємо в Ґраста.

До кімнати, де лежить сестра, я вже звик, і вона стала мені мов другою домівкою.

Звісно, задарма жити не годилося, тож ми платимо Ґрастові за оренду.

Ґраст казав, що не треба, але, зважаючи на наші почуття, гроші брав.

Можливо, сьогодні цьому настане кінець.

Я покладу цьому край.

Власними руками.

Я заспокоююся.

Сказати, що я не хвилювався, було б брехнею.

Руки тремтіли.

Півтора року я з ранку до ночі досліджував хворобу лінощів і кожен день присвячував лише лікуванню.

Було всяко. Не скажу, що мені ніколи не бувало тяжко.

Але здаватися я не збирався, та й не так уже тяжко було, щоб доводилося терпіти.

Просто було страшно.

А що, як, доклавши всіх зусиль, я не врятую сестру?

Від цієї думки ставало нестерпно страшно.

Але я вирішив, що врятую сестру, навіть якщо на це піде все життя, тож не вагався.

І тепер настала мить, коли стане ясно, чи принесли плоди понад рік моїх зусиль.

Чи то через Багряну ніч, чи то через Ейнцвельфа, але моя магічна сила зросла більш ніж у сто разів.

Магічна сила, що переповнювала тіло, була неймовірна — отже, тепер її вистачить для лікування.

Питання лише в тому, чи правий я, вважаючи, що величезна магічна сила дозволить вилікувати хворих на хворобу лінощів.

Постачання магічної сили мало б вилікувати, але я так і не знайшов способу передати її багато.

Так я думав, але якщо я помиляюся в самій основі, все буде марно.

Доведеться починати спочатку.

Сестра лежить у ліжку.

Я сиджу поруч на стільці.

Тато й інші мовчки стежили за всім позаду.

Я притримую праву руку.

Вона ледь помітно тремтіла.

Усе гаразд.

Усе неодмінно вийде.

Так я собі навіював.

Та й що, як не вийде, — почну спочатку.

Просто знайду інший підхід і рухатимуся далі.

Це не те, що колись, коли не було нічого — навіть самої магії.

Тепер є магія, і лікування хвороби лінощів точно існує.

Невиліковних хвороб не буває. Я в це вірю.

— …………Починаю.

Я прошепотів це, ні до кого не звертаючись.

Я обережно поклав праву руку на груди сестри.

Джерело магічної сили — біля серця.

Я вважаю, що там є орган, який сприймає магічну силу.

Бо коли випускаєш магічну силу, біля серця стає гаряче й пульсує.

Щоб постачати магічну силу напряму, треба торкнутися грудей.

Тіло холодне.

Сестра дивилася в стелю, але реакції не було.

Я відігнав тривогу й почав вливати магічну силу.

— 15, 20, 25, 30

Звичний уже підрахунок магічної сили.

Додаю щоразу по 5 і стежу, як вона відповідає на кожне число.

— 80, 85, 90

Досі я пробував це вже не раз.

Головне — далі.

Напруга в кімнаті зростала.

— 100, 105, 110

Поступово додаю.

Без поспіху, повільно, обережно.

Не можна поспішати, щоб, якщо щось піде не так, одразу зупинитися.

Вливаючи магічну силу, я пильно стежив за сестриним тілом.

Сяйво на моїй правій руці поступово яскравішало.

У цій кімнаті магічну силу бачили лише ми з сестрою.

Коли магічної сили стає певна кількість, світло перестає яскравішати, а натомість густішає сама магічна сила.

На вигляд нічого не змінюється, але відчувається, що вона густіша.

— 200, 205, 210

Поки що постачання магічної сили не викликало нічого незвичного.

Сестра не змінилася.

На таку кількість магічної сили хворий із легкою формою хвороби лінощів уже давно відреагував би.

Невже при тяжкій формі й цього замало?

Раніше мій загальний запас магічної сили становив близько десяти тисяч, а зовнішній викид за раз — щонайбільше 90.

А тепер загальний запас — близько мільйона, а межа зовнішнього викиду за раз невідома.

Принаймні 210 поки що виходить.

А що, як навіть на межі своїх сил я не вилікую сестру…

Відганяючи цю думку, я далі вливав магічну силу.

— 500, 505, 510

Можна ще більше.

Навіть від такого постачання — жодних змін.

Ні поганого впливу, ні доброго.

Невже на тяжкохворих це не діє?

Але ще рано здаватися.

Здаватися можна лише тоді, коли перевіриш усі можливості, докладеш усіх зусиль і віддаси все.

А я ще не зробив усього.

Щойно я так подумав, із сестрою щось змінилося.

Повіки ледь сіпнулися, а кінчики пальців ледь помітно затремтіли.

За спиною залунали голоси тата та інших.

Але вони одразу стихли.

Реакція була.

Така сама, як у легкохворих, коли я постачав їм магічну силу.

На цьому етапі стало зрозуміло, що постачання магічної сили діє й на тяжкохворих пацієнтів.

Тепер лишається йти так далі, скільки зможу.

— 700, 705, 710

Чимала кількість магічної сили.

А сестрине тіло реагує лише ледь-ледь.

— 990, 995, 1000

Очі сестри ворухнулися.

Вона подивилася на мене й кліпнула.

Пальці виразно ворухнулися, губи затремтіли.

Я відчув, що ось-ось заплачу.

Я й сам не розумів, що відчуваю.

Я знав лише одне: зупинятися не можна.

Я далі вливав магічну силу.

— 1300, 1305, 1310

— …А.

Пролунав сестрин голос.

Такого не було понад рік.

— Л-любий…

— Ох… ох…

Я почув голоси батьків — їм ніби перехопило подих.

Моя рука затремтіла.

Але постачання магічної сили я не припиняв.

Раптом я згадав, що розповідали про лікарів у моєму колишньому світі.

Лікарі уникають оперувати власних родичів.

Чужа людина й рідна — це зовсім різне.

Навіть найкращому лікареві непросто оперувати близьку людину.

Хіба я зараз не в такому самому становищі?

Один хибний крок — і, можливо...

Від цієї думки хвилювання тільки посилилося.

«Заспокойся», — підбадьорив мене інший я.

Лівою рукою я притримую праву.

Так я якось узяв себе в руки.

— 1490, 1495, 1500.

Сестра кліпала вже так само часто, як здорова людина.

Губи ворушилися, і не лише пальці — уся кисть, тремтячи, почала рухатися.

Марі дивилася просто на мене, і з її очей текли сльози.

На мою руку лягла рука Марі.

Вона поворухнула рукою з власної волі.

Серце тремтіло.

Я подумав, що сталося диво.

А тоді…

— Сі…оне.

Так сказала Марі.

І сяйво магічної сили спалахнуло сліпуче.

Це тривало мить: я примружився, і світло одразу знову стало звичайним.

Магічна сила в моїй руці на вигляд не змінилася.

Але сталася безперечно велика зміна.

«Тіло Марі повернуло магічну силу».

Тіло Марі, в якому досі зовсім не відчувалося магічної сили, тепер огортало бліде сяйво.

Тонка оболонка світла мерехтіла.

Це коливалася магічна сила — доказ, що сестра жива.

Я мимоволі перервав постачання магічної сили.

Схаменувшись, я хотів було поспіхом відновити постачання, але одразу передумав.

Навіть без постачання магічна сила в тілі Марі вирувала хвилями.

— Магічна сила… п-повернулася…?

Почувши, як я прошепотів це, тато й інші підійшли ближче.

— Щ-що!? В-вона одужала?

— Сіончику! А М-Марі…

Я не міг їм відповісти.

Бо…

…сестра тримала мене за руку й пильно на мене дивилася.

У її очах була воля.

Не лялькове обличчя, як тоді, коли її мучила хвороба лінощів.

Вона ясно впізнавала мене й щось хотіла мені сказати.

Цей погляд.

Ці думки.

І «тепло тіла».

Усе це казало мені, що вона знову стала собою.

— Ви… всі… що… ста… лося…?

Марі розгублена.

Мабуть, вона нічого не пам’ятає з цих півтора року.

Якщо так, то й добре.

Бо жити в такій млявості, певно, було страшною мукою.

Я міцно стиснув руку Марі.

Мене переповнили почуття, і разом зі сльозами вони покотилися додолу.

— Сест… ро… сестро, сестро…

Я не відпускав руку Марі, ніби перевіряючи, чи вона тепла.

Усе було не марно.

Я не помилявся.

Лікування вдалося.

Вона врятована.

Я блукав дорогою без виходу — і сам прорубав вихід.

Але понад радість від успіху я відчував просто полегшення.

Як добре.

Лише ця думка й заполонила серце.

Тато й мама теж узяли Марі за руку, обійняли мене за плечі, і ми плакали разом.

Мабуть, тоді ми вперше за понад рік змогли від щирого серця сміятися й плакати.

Я від щирого серця подумав:

як добре, що я вмію користуватися магією.

Я створював її не для того, щоб комусь допомагати.

Але вона може комусь допомогти.

Я переконався в цьому на власні очі, і мене переповнило щастя.

Сестра повернулася.

Тільки це мене й радувало — я дав волю почуттям і все плакав.