Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

65. Флер-Шторм

Найдієвішою магією проти рейфів є Болт.

Але навіть Болтом можна знищити лише тих рейфів, що поруч.

А от Флер, якщо влучить, ненадовго огортає монстра полум’ям, тож іноді зачіпає й ворогів довкола.

До того ж стає краще видно.

Краще застосовувати кожен у слушну мить.

— Кидайте смолоскипи! Допоможіть Сіонові! Тільки не влучте в нього!

Рафіна знала, що мечі й луки рейфів не беруть, тож одразу гукнула на весь голос.

Я біжу, а ліворуч і праворуч падають смолоскипи.

Це всі позаду кидають їх для мене.

Трави й дерев тут мало, тож вогонь не перекинеться, а смолоскипи просочені олією й горітимуть ще довго.

Дощу немає, вітер слабкий, тож така тактика спрацює.

Оце добре.

До смолоскипів із вогнем Флера рейфи не підійдуть, і всі їх бачитимуть.

Навіть якщо якийсь рейф зайде збоку, всі його помітять.

На бігу я збираю магічну силу в руках і ногах.

Плавний викид магічної сили.

І здається, ніби магічна сила аж переповнює все тіло.

Що це?

Що ж це таке?

Не знаю чому.

Мене це бентежить.

Але зараз не до того.

Скористаюся цим із вдячністю.

Відбігши трохи, я зупинився.

Ворогів аж надто багато.

Якщо кинуся в гущу, мене вмить уб’ють, хоч яка в мене магія.

Тримаючись біля смолоскипів, я стою на місці й випускаю Флер і Болт.

— Кяааааа!

Влучив у переднього рейфа.

Монстрів так багато, що влучаю навіть навмання.

Тоді Флер кращий за Болт.

Я раз у раз застосовую Флер.

Я кидаю Флер то лівою, то правою рукою, і він зникає в скупченні вогників.

Рейфи не встигали ухилитися від Флера й спалахували один за одним.

— Увааа! М-монстри!

Почувши крик позаду, я одразу озирнувся.

Рейфи сунули вздовж муру до головної брами.

Рафіну й інших захищало синє полум’я.

Тож рейфи не могли підступитися.

Магія справді діє.

Рейфи похитувалися за межею світла й люто зиркали на Рафіну та інших.

Вони пробували підібратися з боків і згори, але до чотирьох, що трималися біля смолоскипів із синім полум’ям, наблизитися не могли.

— Не відходьте від свічника! Не випускайте смолоскипів!

— Ій! Що це за тварюки! Не підходьте!

— Геть, геть! Забирайтеся! Не підходьте!

Схоже, всі поки цілі.

Баритися ніколи.

Треба вибити якомога більше.

Я випускаю Флер раз за разом, і небо спалахує синім.

Рейфи в небі не терплять світла смолоскипів і не наближаються до мене.

Якщо так і далі, їх поступово поменшає.

Тепер усе вирішить, чи вистачить мені магічної сили, чи рейфи протримаються довше.

Це сталося через кілька хвилин.

Я безперестанку випускав Флер, але рейфів анітрохи не меншало.

Їх забагато.

Спершу їх було всього близько сотні.

Але їх дедалі більшало, і тепер уже майже двісті.

Хоч я й знищив чимало.

Становище дедалі гіршає.

Але магічна сила ще є.

Я застосував магію вже разів сто, а сили ще лишалися.

Магічної сили в тілі явно побільшало.

Ще вчора магічної сили було як завжди — тобто на сотню заклять, не більше.

А сьогодні, витративши стільки ж, я маю ще запас.

Це вплив Багряної ночі?

Невже червоне світло, що заливає небо, впливає й на мене?

Тоді виходить, що це світло дає магічну силу?

Надмірна витрата магічної сили.

Виснаження магічної сили в тілі.

А перед тим — незвична бадьорість.

А потім, як віддача, — лінощі.

Тобто це від надмірного постачання магічної сили?

Надмірне постачання й витрата магічної сили дають тілу бадьорість, але наслідком стає збій у рівновазі магічної сили в тілі.

А що, як це і є хвороба лінощів?

Отже, це таки вплив Багряної ночі.

Чому зі мною все гаразд — не знаю, але, відчуваючи в тілі цей шалений потік магічної сили, я дещо зрозумів.

Якщо витрачати цю магічну силу бездумно, не вміючи нею керувати, тілу, певно, буде непереливки.

Або тіло просто не витримало надмірного постачання…

Мабуть, від цієї магічної сили я не захворію, але що буде, якщо вона скінчиться, тіло волатиме від болю, а я все одно не зупинюся, — невідомо.

Хай там як, якщо ми не переживемо цієї ночі, загину і я, і всі.

Якщо через безпідставні побоювання діяти надто обережно, можна не досягти мети.

Доведеться викластися повністю.

— Кяааа, аааа!

Крики рейфів розлягаються нічним небом.

Серед цього жахіття я, ні про що не думаючи, раз у раз випускав магію.

Тіло бадьоре. Сил вистачає.

І саме це мене лякає.

Але я не зупинявся й далі випускав магію.

Сотня, дві сотні знищених рейфів.

Та поступово сили покидали мене, і пульсація магічної сили слабшала.

Хоч я й у формі, межа є.

Я вже випустив близько сотні заклять.

— Хаа, хаа, хаа! Кх, справді… важко…!

Тіло наче налилося свинцем.

Накочує те саме відчуття, що буває, коли магічна сила вичерпується.

Якщо піддамся цьому відчуттю — кінець.

Треба опиратися до останнього.

Рейфів дедалі більшає.

Здавалося, що хоч скільки їх убивай — усе марно.

— Сіоне! Не ризикуй! Назад! Смолоскипи ж гаснуть!

Смолоскипи, кинуті на землю, згасають.

Вітер легенький, дощу немає, але й так довго вони не горітимуть.

Тут, схоже, довго вже не протриматися.

Біля свічника рейфи, принаймні, не підійдуть.

Тож доведеться відступити й битися, водночас переводячи подих.

Я розвернувся й повернувся до головної брами.

Але в ту мить усе раптово змінилося.

— Ґііііііаааааааа!

Рейфи всі разом кинулися у світло смолоскипів.

Рейфи, що досі цуралися світла, ніби змовившись, усі разом кинулися просто на світло свічника й смолоскипів.

— В-відбиваймо!

Рафіна крикнула, й інші виставили смолоскипи.

Рейфи, що торкалися того полум'я, згорали й зникали.

Але їх було неймовірно багато.

Рейфи хотіли вбити Рафіну й інших, навіть якщо загинуть самі.

Рейфи не терплять світла Громових ліхтарів і смолоскипів із Флером, але саме цим їх не знищиш.

Якщо вони навалятися всі разом, загинемо ми.

Я Джампом повернувся до головної брами.

Відступаючи, я випустив Флер і разом знищив цілу зграю рейфів.

— Д-дякую, Сіоне. Виручив!

— Дрібниці! Зараз головне — рейфи!

Я теж взяв смолоскип.

Проти рейфів, що мчать із розгону, смолоскип часом кращий за магію.

Я пильно стежу за рухами рейфів.

Далеких — Флером, близьких — тичу смолоскипом.

Спершу рейфи налітали по п’ятеро.

Але їх ставало дедалі більше, і тепер рейфи з усіх боків кидалися разом.

Божевілля.

Їм що, життя не шкода?

— Усе, кінець! Пропали!

— Ми помремо!

Лунають крики Г’юї й Дейва.

На обличчях Рафіни й брамників з'явилася приреченість.

Думки миттю промайнули в голові.

Якщо просто випустити Флер, знищу лише частину.

Але я передбачав, що так буде.

Я зібрав в обох руках стільки магічної сили, скільки зараз міг випустити.

Магічна сила сліпуче сяє.

Її було незрівнянно більше, ніж колись.

Блоу, який я вже закрутив, гудів.

— Лягайте!

На мій крик усі рефлекторно пригнулися.

Я став за свічником і випустив Блоу.

Блоу всередині, а на поверхні — чиста плівка з магічної сили.

А слідом туди помчав Флер.

Синє полум'я пробігло по поверхні магічної сили, а вітер усередині, вбираючи полум'я, знявся в небо.

«Флер-Шторм»

Вона довго готується, зате потужна неймовірно.

Найсильніша магія, яка мені зараз доступна.

Вітер, охоплений полум’ям, обпалює все довкола.

Рейфи в небі разом спалахнули й розлетілися.

Усе довкола вмить посиніло.

Палаючі рейфи зачепили й інших монстрів.

Вогонь, як лісова пожежа, перекидався з монстра на монстра.

— К'яаааааааааа!

Крики незліченних рейфів.

Від пронизливого вереску я скривився.

Відгомін магічної сили. Запах гару.

Після цього рейфів не лишилося жодного.

— Кх… хух… здолав, здається?

Я впав на коліна.

Здавалося, з тіла вмить вийшла вся сила.

Дивно.

Скільки ж магічної сили було в тій атаці?

«Сила була явно завелика».

І я неймовірно виснажений.

Що це було?

Оте.

Теж вплив Багряної ночі?

— Сіоне, ти цілий?!

— Т-так. Сяк-так.

Рафіна подала мені руку, і я ледве підвівся.

Мене хитає.

Таке відчуття, ніби кілька годин біг щодуху.

Дуже важко.

— Н-неймовірно! Оте, щойно!

— Рейфів знищено, всіх до одного! Сіон неймовірний!

На похвали Г'юї й Дейва я тільки криво всміхнувся.

Чесно кажучи, я майже на межі.

Якби не посилення магічної сили від Багряної ночі, я б, мабуть, уже загинув.

Хай там як, небезпека минула — так подумали всі.

Але дійсність не така ласкава.

— Та невже…

Я вдивляюся вдалечінь.

А там — знову світло.

Вогники спалахують то тут, то там і наближаються.

— Щ-що сталося?

— ...Рейфи все ще наближаються.

— Стільки ж, скільки й раніше.

— Що?!

Сюди вони дістануться ще не одразу.

Але за кілька хвилин будуть тут.

Самі ми не втримаємося.

— С-стільки ж, як і тоді…? Усе, кінець… Т-тільки й лишається — тікати всередину.

— Навіть тікати марно… Ми тут загинемо!

Приреченість.

Нічого дивного.

У такому становищі важко не втратити надію.

Але я здаватися не збираюся.

— Я виграю час. А ви поки розкидайте смолоскипи довкола.

— Ви тільки себе бережіть.

— Н-не перенапружуйся, Сіоне. Ти вже на межі!

— Так. Важко й боляче. Може, це й межа.

— Але зараз не до того, щоб казати «не можу».

— Я не здамся до останнього. Я захищу всіх. І помирати тут не збираюся!

Я рушив уперед.

Ноги підгинаються.

Але слова «відступ» для мене не існує.

Якщо битися однаково доведеться, тікати немає сенсу.

— Ой.

Ноги не слухалися, і я мало не впав.

Але в останню мить мене підхопили.

Чиясь рука.

— Ти добре тримався, Сіоне.

Це був знайомий голос.

Я підводжу погляд на того, хто тримає мене за руку.

Це був Ґраст.