Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

57. Звіт про перебіг. День 11

Вираз обличчя герцога Балфа, що сидів навпроти, був напруженим.

Коли мовчить — ну чисто величний герцог.

— Хааааа, все, не можу більше… Хай би хтось інший за це взявся…

Герцог Балф жалібно скаржиться й демонстративно зітхає.

Бачу його вдруге, але враження надто сильне, щоб забути цю людину.

Одинадцятий день після масового спалаху хвороби лінощів.

Минуло рівно тиждень від першої зустрічі з герцогом Балфом.

Ми з татом прибули до герцогського маєтку, щоби звітувати.

Гостьова кімната, як і раніше.

Тут ми з татом і звітували герцогу Балфу.

— Ось так. Думаю, у лікуванні хвороби лінощів ми трохи просунулися.

— Особливо важливим виявився результат магічної реакції еттентраутів.

Форель від магічної сили так і не обвуглилася.

Це, гадаю, велике відкриття.

— Так-так, це добра новина. Сіон у нас молодець!

— Добре, що я доручив це Сіону. Ось що значить моя прозорливість!

— Але медична спільнота — штука складна, просто так у її справи не втрутишся.

— У них особлива сила. Як і гільдія торговців, медична спільнота — і благо, і головний біль.

— Ах, вже не хочу... тож чи не продовжиш усе як є?

Це означає, що з нашого боку це вже межа можливого.

У моїй уяві віддавати накази людям у володіннях було просто.

Але, мабуть, усе не так.

Схоже, мені не судилося дізнатися про внутрішні справи.

Хотілося б перевести хворих із легкою формою хвороби лінощів до клініки лікаря Альфонса, але якщо не можна — то й годі.

— Зрозуміло. Тоді продовжу так само.

— Угу! Ну й ну, лікарі майже не надсилають звітів про прогрес.

— Є безліч повідомлень, що після якихось невідомих трав чи методів самопочуття трохи покращилося.

— Хіба це не означає, що є прогрес?

— Ні. Просто не хочуть звітувати, що нічого не робили й немає жодного поступу.

— Лікарі надто пишаються собою. Хіба не дратує?

— Головне — розв’язувати проблеми... і зберігати статус-кво!

— Якщо немає проблем і можна жити спокійно — хіба не чудово! Га?

«Га? Га?» — питає він поглядом.

Не зрозуміти, чи ця людина здібна, чи нікчемна.

Але з думкою можна погодитися.

— Так. Я теж докладатиму зусиль, щоби вилікувати хворобу лінощів.

— Чудово! Син Гавейна — справжній молодець. Не скажеш, що йому лише десять.

— ...Ви перебільшуєте.

На гучний сміх герцога Балфа тато чемно вклонився.

Реакція, здається, була чудовою.

З ним якось легко говорити — мимоволі стаєш самим собою.

Він тримається з людьми запросто.

Але в мене було враження, що герцог буде більш пихатим.

— Щодо хвороби лінощів усе.

— Щодо монстрів, то поблизу Істрії час від часу з’являються сильні монстри.

— Окрім того, гадаю, нічого особливого немає. Червоне світло вночі також уже днів десять не з’являлося.

— Гм… так, як і слід було чекати.

Герцог Балф, граючись з бородою, відповідає.

— Що означає «як і слід було чекати»?

— Учора повернувся посланець, якого я відправив до Санострії.

— Схоже, у столиці також масово почали хворіти на хворобу лінощів. Те саме й у сусідніх країнах.

— Однак, кажуть, не було жодних повідомлень про напади монстрів на кшталт рейфів чи невидимих істот.

— Тобто це явище лише в Істрії?

— Наразі так. У світі могли бути й інші місця з подібними явищами.

— Однак наразі лише Істрія.

— До того ж після першого дня нічого подібного більше не траплялося.

— Поки що «про всяк випадок» ми й далі велимо носити громові ліхтарі, але невдоволених дедалі більше.

— Громовий ліхтар зручний, але крихкий, тож носити його треба обережно.

— Бо більшість звикла до смолоскипів і ламп.

Громові ліхтарі роздали для захисту від рейфів.

Якщо вони не ефективні або немає монстрів, проти яких потрібен захист, то це цілковита марна трата.

У дощ смолоскип не запалиш, а громовий ліхтар завдяки футляру можна використовувати без проблем.

Така перевага є, але зрозуміло, чому виникають скарги на незручність.

Спочатку його й робили для стаціонарного використання.

— Але коли з’явиться наступний рейф, нас просто вб’ють.

— Якщо побоювання марні — добре, але якщо на нас нападуть непідготовлених і переб'ють, буде вже пізно.

— У-гм, я розумію, але доказів — лише слова вас двох та те, що на когось напало щось невидиме.

— Спочатку подумають, що це справа монстрів, та згодом почнуть вважати, що причина була інша.

— Тримати громові ліхтарі далі, мабуть, стане важко.

Я кинув на нього косий погляд, і він миттю відвів очі.

А, цей чоловік намагається викрутитися.

Однак я розумію й слова герцога.

Лише на підставі наших свідчень і незрозумілих поранень змушувати носити громові ліхтарі буде важко.

Патрульні, брамники, лицарі.

У них є робота, яку треба виконувати щодня.

Тому вони хочуть позбутися зайвих обов’язків.

— До того ж про збільшення сильних монстрів говорили й раніше.

— Ще до тієї події, тож важко переконати в потребі громових ліхтарів на підставі цього факту.

— Тоді громові ліхтарі…

— Наразі якось змушуємо носити. Але, мабуть, на кілька тижнів максимум.

— Не те щоб я не вірив вашим словам, але тут нічого не вдієш.

— …………Я справді вірю!

Явно не вірить.

Але обурюватися й наполягати на своєму тут марно.

Я лише син нижчого дворянина — вже те, що мене прийняв герцог, велика честь.

Хоч і завдяки татові, а не мені.

Хто ж такий тато?

Чому в нього є зв'язки з герцогом?

І чому він розповідав про мене?

Чому герцог повірив і прийняв це?

…… У будь-якому разі.

Мене турбує справа з рейфами.

Те, що вони не з'являлися після того, теж дивно.

Вони обов'язково з'являться знову.

Знаючи про контрзаходи, повертатися до старих методів — небезпечно.

Але поки проблеми немає, ніхто не повірить, якщо кричати про неї.

Історія про напад невидимого ворога рано чи пізно стане пліткою, її визнають вигадкою, і дні минатимуть так, ніби нічого не сталося.

Тоді все скінчено.

Без підготовки люди слабкі. Бо сила людини — в розумі, знаряддях і технологіях.

— …Будь ласка, хай хоч дехто, хоч скільки, носить громові ліхтарі.

— Гм. Зроблю, що зможу. Що зможу.

Тобто нічого не обіцяє.

Звичайно. Герцог Балф просто вислухав нашу пораду.

Дивно навіть, що він стільки для нас робить.

— Лорде Балф. А в Санострії вживають заходів?

— …Ні, там ні. Від невидимих монстрів там ніхто не постраждав.

— Та й мені, щоб велено було носити громові ліхтарі, довелося неабияк постаратися — на підставі незрозуміло чиїх слів, що в їхньому світлі нібито видно цих монстрів.

— Щодо хвороби лінощів — те саме, що в Істрії.

— Але там, здається, суперечки між лікарями ще жорсткіші.

— А як у селі?

— Стежимо, щоб громові ліхтарі не згасали. Хочемо, щоб це стало звичаєм, навіть коли небезпека мине.

— У селах мало світла й небезпечно, тож це якраз на користь.

— В Істрії, такій великій, це важче… Я чув, що громові ліхтарі зробив Сіон.

— Ти можеш їх робити?

Я трохи подумав і відповів.

— Можна. Але обробка громового каменю потребує часу.

— Оскільки магія потрібна лише для запалювання, мене це не займе багато часу.

— Е, е-е… Думаю, це можливо, якщо буде хтось, хто знається на ковальстві.

Я вагався, чи сказати про пана Ґраста, але нічого не сказав.

Якщо тато вже розповів герцогові про громовий камінь, то за потреби розповість і про Ґраста.

— Гм… Може, налагодити виробництво? Обмежувати продаж через гільдію торговців — нерозумно, якщо думати наперед.

— Якщо це не обтяжить Сіона, варто подумати про продаж у столицю й інші країни і налагодити виробництво.

— Так, тоді нехай Сіон візьме на себе один етап.

— Решту можна доручити нам. Ще щось?

— Немає.

— Добре, тоді й далі на тебе розраховую. Так, дуже розраховую! Сіон — наша надія!

— Якщо так піде й усі жителі Істрії захворіють на хворобу лінощів — усьому кінець!

— Я на тебе покладаюся! Чуєш?

Герцог Балф підвівся, схопив мене за плечі й затряс.

Вираз обличчя в нього був відчайдушний.

Мені лишалося тільки повторювати: «Зрозумів, зрозумів!»

Крок уперед, крок назад.

З лікуванням хвороби лінощів ми трохи просунулися, а із захистом від монстрів, здається, відступили.

Але все одно треба продовжувати.

Бо зробити я можу не так уже й багато.