Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

53. Справжня цінність та еволюція кожного

Після зустрічі з трьома моє життя повністю змінилося.

Спочатку — ранок.

Я разом із Рафіною та Бріджит вирушаю до лісів, пустирів і гірських районів навколо Істрії.

Щоб винищувати монстрів.

Про всяк випадок ми беремо завдання в гільдії авантюристів і прямуємо до найближчих мисливських угідь.

Причина проста й очевидна.

Вливати магічну силу в монстрів, тобто проводити «очищення», щоб відчути, як це — передавати магічну силу.

Навіть для того, щоб вливати магічну силу під час лікування хвороби лінощів, одразу починати з людей — небезпечно.

Досі, коли я реагував магічною силою на монстрів, двічі вони перетворювалися на порох.

Я вже пробував, чи є магічна реакція на сестру, але магічна сила була дуже слабкою, і я лише торкнувся її.

Тому ми вирішили спочатку провести досліди на живих.

У лісі, де крізь листя пробивається слабке світло й усе навколо темнувато, ми троє йшли вперед.

Моя зброя — магія та Громовий вогонь. Я досить упевнений, що можу битися.

Бріджит, схоже, може хоч трохи захистити себе й носить на поясі звичайний довгий меч.

Вона йде з нами, щоб докладніше дослідити реакції монстрів.

Щоб отримувати відомості про кожного монстра, якого ми зустрінемо.

А ще — на випадок, якщо зміни відбудуться й у монстрів, відмінних від нічних.

Вважати, що з’явився лише рейф, було б передчасним.

Адже можуть з’явитися й інші нові монстри.

Велику роль відіграло й те, що Бріджит сама захотіла взяти участь, щойно дізналася про рейфа.

У будь-якому разі, якщо вона може захистити себе, то я погодився, і ось ми тут.

Здається, з нею все гаразд.

Схоже, досліджуючи монстрів, їй нерідко доводиться самій перевіряти їхні звички, тож битися вона вміє.

Проблема в тому, що

— Хаа-хаа! Ой, ця броня така важка!

Це Рафіна.

Вона йде за нами, важко дихаючи.

За задумом, попереду мала б іти саме вона.

Справді, на початку вона казала: «Я йтиму попереду! За мною!»

Але минула година з того часу, як ми рушили.

І ось вона опинилася в такому стані.

Сталева броня виявилася надто важкою для маленької дівчини.

Якби ми з Бріджит одягли таке, то теж опинилися б у такому ж становищі, як Рафіна.

Але через гордість чи самоповагу вона не знімає броню.

Можливо, це її парадна форма. Я ще не бачив, щоб хтось інший одягався так само.

Ми з Бріджит час від часу зупиняємося, чекаємо, поки Рафіна наздожене, і йдемо далі, знову чекаємо.

— Ще, ще можу! Я ще можу!

Хоча вона досі нічого не робила.

Я тихо зітхнув і подивився на дерева.

Магічної сили поблизу не відчувається.

Якщо поблизу, то зосередившись, можна відчути.

Але все ж без візуального контакту чітко не зрозуміти, лише якесь невиразне відчуття.

Урешті, доводиться покладатися лише на п'ять почуттів, і завжди треба бути напоготові до раптового нападу.

Бріджит, здається, це розуміє, бо поки чекає на Рафіну, озирається навколо.

Можливо, Бріджит надійніша за Рафіну.

Минула година, а ми ще не зустріли жодного монстра.

Навколо Істрії переважно водяться кобольди, а трохи далі — ґобліни.

Є й інші монстри, але я їх майже не бачив.

Я брав завдання в гільдії авантюристів, і моїми цілями були кобольди, ґобліни або їхні підвиди.

Тобто інших монстрів майже немає.

Я не дуже цим переймався, але оскільки є фахівець, варто спитати.

Через швидкість Рафіни в нас все одно залишається час.

— Бріджит. Монстрів, крім ґоблінів, кобольдів та орків, не так уже й багато, правда?

Бріджит, яка майже мовчала, раптом широко усміхнулася.

Очі її явно засяяли.

— …Так. Насправді ці три види належать до родини людиноподібних роду людиноподібних.

— Офіційна назва ґобліна — ґобулінґ. Це особливий мутований вид раси ґобу!

— Кобольд і орк — як є. Але ці три види особливі, кажуть, що вони існують з давніх-давен.

— За однією з теорій, це небагато монстрів, що вижили після війни тисячолітньої давнини — Війни Луґре, але сама та війна сумнівна, а документів до неї майже немає, тож це просто чутки!

— Інших монстрів, особливо нічних, мало: кривавий вовк, крилань, темна рафлезія — і все, хоч рідкісні види є, і невідомі монстри ще трапляються.

— Але такі види дуже слабкі й не виживають. Тож серед денних монстрів переважають ці три, і вони шкідливі для людей!

— Тому поява нового монстра, особливо небезпечного для людей, — це вперше за кілька століть!

— Рейф може стати великою зміною в історії екології монстрів!

— Вражаюче, правда?!

Говорить вона швидко. Та й узагалі я мало що зрозумів.

Вона так сипала словами, що я на півслові перестав слухати.

Слухати це нормально — виснажливо.

Але Бріджит не звертає на мене уваги й продовжує розповідати.

— Тисячу років тому, кажуть, існували не лише монстри, а й раса демонів.

— Навіть якщо це чутки, кожен, хто знається на монстрах, про це знає, і досі точаться суперечки.

— Я думаю, що демони все ж існували.

— Бо так романтичніше! Кажуть, що демони були схожі на людей і мали високий інтелект.

— Ну, якщо вони вимерли тисячу років тому, то їх уже немає.

— Кажуть, під час Війни Луґре країни об'єдналися, щоб винищити велику кількість монстрів.

— Це було настільки масштабно, що навіть проти монстрів вживали слово «війна».

— Ах, монстрів тоді було більше, ніж тепер, хотіла б я їх побачити.

— Т-так.

Слова, які я нарешті вичавив, прозвучали таким хрипким голосом, що не схожі на мої.

Я зрозумів.

Що коли питаєш Бріджит про монстрів, треба бути готовим.

— Гек-гек, кх! Прокляті монстри! Вони так бояться мене, що влаштували таку пастку!

— Цей схил! Очевидно ж неприродний!

Природний. Ми ж просто нормально піднялися.

Кол до обіду в лікарні: приймає хворих.

Він погодився провести кілька годин після обіду на дослідження хвороби лінощів.

Виглядав дуже незадоволеним, але все ж погодився.

До речі, він не вміє битися і йому не треба йти на винищення монстрів, тож його тут немає.

Шкода цих двох, але я відчуваю, що краще було б прийти самому.

Я й сам можу впоратися з кількома ґоблінами.

Але тоді я зосереджуся на знищенні і не зможу вкладати магічну силу.

Рук завжди бракує.

Напевно, краще, коли вони двоє.

Повірмо в це.

Поки Рафіна переводила подих, Бріджит і далі торохтіла про монстрів.

Тим часом я відчуваю щось дивне і миттєво вигукую.

— Тсс!

Почувши мене, Бріджит затискає рота обома руками.

Рафіна теж закрутила головою: що сталося?

Кілька кроків.

Один, два………… шість.

Багато.

Оскільки ми трохи віддалені від Істрії, це не дивно.

Але це не та кількість, з якою часто стикаєшся.

Наша мета — ґобліни.

Кобольди звикли діяти групами, але ґобліни рідко ходять по кілька.

Шість — це вже досить рідкісний випадок.

Відчуваючи сильне занепокоєння, я надягаю Громовий вогонь і готуюся.

Вони наблизилися.

Я побачив їхні силуети.

— Що це... таке...

Там з'явився гобґоблін.

Але його шкіра була не землистого чи зеленого кольору, а червоного.

А в руках він тримав великий меч.

На відміну від кобольдів, ґобліни зазвичай не користуються зброєю.

Але деякі ґобліни все ж користуються знаряддям.

Ось такий і цей ґоблін.

Це ґоблін-воїн, вищий вид гобґобліна.

Він дуже сильний, один дорівнює приблизно десяти гобґоблінам.

Попереду ґоблін-воїн, за ним п'ять ґоблінів.

— Що?! Ґоблін-воїн тут?!

— Зазвичай вони мали б жити лише у великих гніздах!

— Це... це ж безпрецедентна надзвичайна ситуація!?

Бріджит вигукнула з виразом, який можна було сприйняти і як радість, і як страх.

Таки й справді: такому монстрові тут не місце.

Неприємно. З ґоблінами я б упорався будь-яким способом, але ґоблін-воїн — це вже досить небезпечно.

Тато, напевно, впорався б із ним самотужки без жодних зусиль.

А чи зможемо ми?

Можливо, це вже не той випадок, коли можна говорити про досліди на живих.

— Що це таке?! Це і є ті самі ґобліни?!

Така реакція.

Справді?

Пані Рафіно, ви справді лицар?

Як казав Кол, можливо, цей 75-й лицарський орден імператорської гвардії справді займається лише господарськими справами.

Кепсько. Бріджит, напевно, може битися, але казала, що межа — це самозахист.

Тож, схоже, мені доведеться якось упоратися самому.

— Гі-ґя!

Ґобліни давно нас помітили.

Після такого галасу — звісно.

Вони раптово кинулися вперед, керуючись лише інстинктом.

Єдине, що рятує, — вони не злагоджені.

Ґоблін-воїн спокійно стояв позаду них.

Це добре. Вони не насторожені.

Якщо я одним ударом знищу ґоблінів, у нас буде достатньо шансів на перемогу.

— Ви двоє — залишайтеся на місці!

— У-угу!

— Т-так точно?!

Обидві відгукнулися, хоч і розгублено.

Не дочекавшись відповіді, я почав бігти, водночас збираючи магічну силу.

Усі п’ятеро, здається, обрали мене за ціль і кинулися до мене.

Прямолінійно. Добре, що в них немає голови для планів.

Монстри справді прості. Скільки б небезпеки не становили, людині зі зброєю та розумом вони не суперники.

Я огорнув ноги Блоу і зібрав магічну силу в обидві руки.

У такому стані я підбіг до ґоблінів і одразу ж поставив біля них Флер.

Вони здригнулися від раптово з’явленого синього полум’я.

Я не прогавив цю мить і стрибнув убік за допомогою Джампу.

Миттєво перемістившись на три метри, я при приземленні кинув у Флер усю магічну силу, що залишилася.

Контакт, вибух.

Бомбовий Флер.

Вибухове закляття вогняної магії.

Вона має величезну потужність, але не може бути активована миттєво.

Тож від неї легко ухилитися, якщо знати, але ґобліни про цю магію не знають.

Результат.

Ґобліни, що отримали прямий удар, розлітаються на шматки.

Однак щойно я приземляюся, дим від пороху приховує постаті монстрів.

Вибух, що палить атмосферу, породжує дим і закриває огляд.

Але така потужність.

Ґоблінів мало бути повалено.

Ґоблін-воїн позаду навіть не ворухнувся.

Навіть побачивши магію, не зворушився?

Думаю, він не знає про неї.

Просто має сильну впевненість у собі.

З ним буде морока.

Перш ніж дим розвіявся, тінь рушила.

— Ґяааа!

Ґоблін з оглушливим криком відштовхується від землі.

Він був покалічений: однієї руки бракувало, кров бризкала навсібіч.

Але він усе ще рухався.

Схоже, інших чотирьох вдалося повалити, але одного не вдалося.

Схибив.

Ще п'ять секунд не можу активувати магію.

До того як мине п'ять секунд, ґоблін, мабуть, дістанеться до них двох.

Навіть якщо побіжу, не встигну.

Супротивник — один ґоблін.

Думаю, двоє все ж таки впораються.

Рафіна, що ще не відновила дихання, метушилася, виймаючи меч.

Але її рапіра виглядала явно ненадійною — такою чистою, ніби нею жодного разу не користувалися.

Поки Рафіна через вагу обладунків тупцювала на місці, Бріджит вийняла меч і стала в захисну позицію.

Вона трималася впевненіше, ніж я думав.

— Ґя!

Ґоблін замахнувся останньою рукою.

Але його жахливі пазурі не дістали Бріджит.

Вона прийняла удар пазурів плазом меча, а потім плавно рушила вперед.

Ґоблін, втративши рівновагу, зробив крок уперед.

Бріджит плавно повернулася боком і підняла меч.

Рука ґобліна мала відлетіти — але ні.

Схоже, сили не вистачило, і кістка завадила.

Ґоблін застогнав від болю, але в люті кинувся вкусити Бріджит.

Рафіна впала.

Схоже, Бріджит передбачила атаку ґобліна, відпустила меч і, обертаючись, рушила праворуч.

Ікла монстра встромилися в те місце, де вона щойно стояла.

Не прогавивши такої нагоди, Бріджит знову схопилася за меч, що досі застряг у руці ґобліна.

Обертаючись і вкладаючи силу, вона відірвала руку ґобліна.

Атакувати, не втрачаючи розгону, — неабияка майстерність.

Однак навіть так її рівень, мабуть, відповідає рангу Бронза.

Як мечник вона середня. Хоча для вченої це все одно вражає.

Ґоблін, втративши обидві руки, зігнув коліна й упав на землю.

Здається, він помре від крововтрати.

Я, ніби згадавши, подивився на тіло ґобліна.

За «кілька секунд» до смерті світло магічної сили зникло.

Завдяки Бріджит ми якось впоралися.

Рафіна нарешті підвелася.

— О, ого? Бріджит його здолала? Н-непогано!

Ти ж нічого не робила.

У будь-якому разі, залишився ще один ворог.

П'ять секунд уже минуло, тож магію можна активувати знову.

Тепер ясно, що Бріджит може добре битися.

Тож вона зможе впоратися й з ґобліном-воїном.

Той нарешті почав рухатися.

Спокійно й впевнено крок за кроком.

Його постать була незвичайною. Велич сильного.

Що ж робити?

Бомбовий Флер уже не подіє.

Магія, яка спрацює на такому велетні. І при цьому швидко активується.

Він тепер насторожі, тож повільна магія, найпевніше, не спрацює.

Якщо вкласти магічну силу в ноги для Джампа, то в руках залишиться близько п'ятдесяти.

Тоді потужність зменшиться, але мета — побачити реакцію супротивника.

У будь-якому разі, доведеться діяти.

— Гр-р! Ось тобі! Бодай тебе! Я-я теж битимуся!

— Кх! Новенькі ж обладунки, а такі важкі, що в них і не повоюєш! Гр-р-р!

Ззаду чути скрегіт металу.

Рафіна, здається, досі бореться з обладунками.

— Аааааааа, ооооо! Як дратує!

Озирнувшись через плече, я побачив, що Рафіна зняла обладунки.

Фігура в неї краща, ніж я думав, і груди, приховані під обладунками, колихнулися.

Навіть через одяг розмір легко визначити.

Вона в короткому плащі лицарського загону, але захисту від нього не буде.

Ставши легшою, Рафіна крутила плечима, перевіряючи стан тіла.

— Стій, стій! Ти ж не збираєшся кидатися на того?! Ти ж помреш!

— Хех, якщо думаєш, що я просто вродлива, чиста, чесна й горда тендітна лицарка, то помиляєшся!

— Н-ні, я такого не казав.

— Я покажу вам свою справжню силу! Дивіться!

— Я — Рафіна Шупер!

— Донька мого батька, маркіза Альфреда Шупера, який править територією Дзеппенласт у королівстві Рістія!

— Рафіна Шупер із 75-го лицарського ордену імператорської гвардії Істрії...

А, вона це щоразу каже.

У будь-якому разі, оскільки ґоблін-воїн наближається, варто його стримати.

Я пропустив струм через магічну силу, зібрану в обох руках, і випустив Лінійний Болт.

Червоні колючі розряди промчали крізь повітря й ударили ґобліна-воїна.

Струм — це те, чого живі істоти не можуть уникнути.

Оскільки він досягає цілі миттєво, коли ти його помічаєш, вже пізно.

Так мало бути.

Ґоблін-воїн повністю уникнув Болта.

Таки він помітив.

Помітив, що, випускаючи Флер чи магічну силу, я простягаю руку.

Коли випускаєш магію з руки, якщо не спрямувати долоню вперед і не простягнути руку, потужність різко падає.

Це стосується Флера й Болта; для Джампу, можливо, тому, що Блоу огортає ноги, такий підготовчий рух не потрібен.

Але для магії, що випускається з руки, без підготовчого руху потужність різко зменшується.

І він розгадав це з першого ж разу.

Подробиць він, звісно, не знає, але зрозумів: небезпечно, коли я простягаю руку.

Я розгубився. Але я цього й чекав, тож одразу перейшов до наступного кроку.

— Здається, магія не діє! Доручте це мені!

— Рафіно, небезпечно!

Пропустивши моє застереження повз вуха, Рафіна рушила на монстра.

Ну й безрозсудна ж.

Вона не бачила попередніх боїв?

Її реакція була такою, ніби вона вперше бачить ґобліна.

Ба більше, з того, що я бачив досі, не схоже, що на неї можна покластися чи що вона сильна.

Її вб'ють.

Мене охопила тривога, але я не забував, що до повторного застосування магії ще не минуло досить часу.

Занадто багато часу до повторного застосування.

Швидше.

Якби можна було активувати швидше.

Світло.

Тепло.

Воно було в моїй руці.

— Га?

З моменту активації минула «лише одна секунда».

Дивно.

Чому скоротилося на цілих чотири секунди?

Тепер причина не важлива.

Треба допомогти Рафіні.

Біжу.

Щоб підготуватися до Джампу, тримаю Блоу на ногах.

Збираю вологу довкола й створюю Акву в повітрі за кілька метрів перед ґобліном-воїном.

Рафіна і ґоблін-воїн наближаються один до одного.

Угорі, вгадавши мить, скидаю Акву.

З боку монстра це сліпа зона, тож він не повинен побачити.

У момент, коли Аква влучає в ґоблін-воїна, я випускаю Болт.

Аква-Болт.

Пускаю струм у водяну кулю.

Час утримання довший, ніж у звичайного Болта, і потужність зростає.

Бризкає струм.

Серед спалахів ґоблін-воїн зупиняється.

Навіть звуку не видає.

Одразу починає рухатися.

Не подіяло?

Ні, певно, якоїсь шкоди завдав.

Як підтримка Рафіни — трохи слабко.

Одразу починаю збирати магічну силу.

Справді, тепер магію можна використовувати одразу.

Чому? З якого часу?

Можливо — з того дня, як побачив завісу червоного світла?

— Яааааааа!

Рафіна змахує рапірою, а ґоблін-воїн опускає великий меч.

Очевидно, різниця в силі надто велика.

У прямому зіткненні перемогти не вдасться.

Схрещення.

Я, впевнений у поразці Рафіни, був приголомшений.

Коротко кажучи, Рафіна лишилася живою.

Якби тільки це, то просто зітхнув би з полегшенням.

Але вона — її рапіра — пронизала горло ґобліна-воїна.

Один удар — і кінець.

Подія сталася надто миттєво, тож я не зрозумів ситуації.

Але я бачив.

Рафіна вдала, що йде просто на монстра, а в останню мить ухилилася від удару великого меча.

Вона уникла атаки монстра, лише злегка рушивши тілом.

Чим менший рух ухилення, тим швидше можна завдати другого удару.

Зворотним рухом Рафіна без жодного зайвого руху зробила випад.

Цим ударом вона пробила горло ґоблін-воїна.

Це було приголомшливо.

Рухи для уникнення, чистий удар без зайвого.

Ці рухи нагадали мені сестру.

Але сестра краща.

Рафіна висмикнула рапіру й одразу ж відскочила на крок.

Потім, переконавшись кілька секунд, що супротивник не рухається, струснула кров з леза і вклала меч у піхви.

Мабуть, рапіру вона обрала саме заради швидкості.

Те, що він виглядав невикористаним, можливо, через те, що вона не розмахувала мечем даремно, а закінчувала одним ударом.

— Хм-хм, як вам? Побачили мою силу! Не тільки мечем!

— Я й лучниця першого класу! Га-ха-ха!

— Р-Рафіно, то ти, виявляється, сильна! Ти ж наче вперше бачила монстрів?

— З ґоблінами так. Але в Дзеппенласті повно орків.

— Тож зазвичай супротивниками були саме орки.

Серед трьох видів найсильніші — орки.

Вони не діють групами, розуму немає, але фізична витривалість надзвичайна.

Через величезне тіло їх важко повалити, здається, потрібен цілий загін.

Якщо вона билася з такими монстрами, то це, мабуть, їй під силу.

Саме через велетенських монстрів вона, можливо, вміє точно цілитися, щоб повалити одним ударом.

— Без обладунків такі монстри — раз плюнути!

— Бріджит теж була непогана, і магія Сіона перевершила очікування, але в бою я, мабуть, краща.

— Далі можете покластися на мене! Ухахах!

Справді, вона сильна, і я зрозумів, що на неї можна покластися.

Це дуже добре, але...

Здається, вона забула про нашу мету.

— …Магічну силу постачати, мабуть, досить складно.

Якщо противник надто сильний, доведеться спочатку думати про те, щоб його подолати, а якщо їх багато, не можна послаблювати зусиль.

Монстри рідко діють поодинці, і зловити їх живцем теж непросто.

Вже те, що я це зрозумів, можливо, є здобутком.

Далі будемо діяти обережніше.

— Ну ж бо, рушаємо! Такі обладунки я тут і покину!

— А потім піду поскаржуся в крамницю обладунків!

Сердито сопучи, Рафіна швидко рушила вперед.

— Вона… забула про справжню мету?

— Мабуть, так.

Разом із Бріджит я зітхнув.

Що ж, вона неабияк стане в пригоді в боях з монстрами — це приємна несподіванка.

Поки що ще годину походимо лісом, а потім повернемося до міста, щоб підготуватися до другої половини дня.