Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

42. Найближчий ворог

Здіймається пил.

Усе тіло вкрилося сиротами, а я гарячково думаю.

Найбільша слабкість магії — час, поки її задієш.

Хоч як скорочуй час збирання магічної сили, до наступної магії однаково стільки ж.

Щонайменше п’ять секунд.

У мене є лише два способи виграти цей час.

Тікати або цілком перейти до захисту.

Я пригинаюся й, відстрибуючи назад, збираю магічну силу.

Магія синтезу має велику силу і багато переваг порівняно з простою магією, що виходить з одного джерела.

Але й магія без синтезу має свої плюси.

У цьому разі я можу випустити магію з правої й лівої руки одночасно або «по черзі».

Щойно я зібрав магічну силу, її 90.

Якщо нічого не робити, вона й так розвіється.

Злита магічна сила без діла тримається лише десять секунд, а з магією — щонайбільше десять.

Я вважаю, що це відбувається тому, що в момент вивільнення магічна сила контактує з атмосферою і перетворюється на атмосферну магію.

Тож навіть якщо не творити Флер чи Болт, а просто тримати магічну силу, вона тане так само, як і з магією.

Повернемося до справи.

Якщо зібрати магічну силу в обох руках, у кожній буде по 45.

Я вселяю Флер у праву руку й одразу випускаю, а в лівій тримаю магічну силу як є.

А згодом можу «скласти долоні» й випустити Болт.

Злиття немає, тож сила менша, а Болт творять, склавши руки, тож уся магічна сила з обох долонь іде в Болт — і застосувати його можна лише раз.

Проте, якщо заздалегідь активувати Флер, можна випустити Болт, використовуючи залишок магічної сили.

Сила невелика, але змога за п’ять секунд зробити два ходи — велика перевага.

У магії найважливіше — час до повторного застосування.

Якщо є спосіб хоч трохи виграти час, не можна цим не скористатися.

Біда в тому, що сила мала й смертельної рани нею не завдаси.

Тож здебільшого це — «засліпити», як недавно з ґоблінами.

І ось що прикро: тактика розрахована на несподіванку, і якщо супротивник про неї знає, то, найпевніше, захиститься чи буде насторожі.

До того ж і Флер, і Болт потребують кількох підготовчих рухів.

Як я збираю магічну силу, супротивник не побачить, якщо в нього самого магічної сили немає.

Але руку піднести чи простягнути доводиться все одно.

Хоча це не обов’язково.

Насправді не обов’язково простягати руку або використовувати саме руку.

Це перевірено: магічну силу можна зібрати хоч головою, хоч плечем, хоч ногою.

Але, як з’ясувалося ще на самому початку, зосередитися на будь-якій частині тіла, крім рук, важко.

Коли щось робиш, уявляєш, що робиш це руками, — така сильна звичка.

Навіть провідна рука має значення: правою було відносно легко, а з лівою довелося помучитися.

Зосередження потрібне таке тонке, що творити магію не руками — важко.

Те саме й з командами силою волі.

Магію можна випустити, не простягаючи руку і не показуючи долоню, але сила при цьому зменшується.

Колись я хочу творити магію без жодних підготовчих рухів і жестів, але поки що — ніяк.

Ви вже, мабуть, здогадалися: я зараз у бою й збираюся звичайною магією здолати «супротивника».

Я випустив Флер із правої руки в «тата».

Але тато, що знає мене як облупленого, звісно, рефлекторно ухилився.

Магічну силу, що лишилася в лівій руці, я обхопив обома руками й розрядом із «Громового вогню» перетворив на Болт.

І одразу пустив струм у тата, але й від нього він ухилився.

Виграв я дві секунди.

І навіть це — вже непогано.

Тато голіруч кинувся впритул до мене.

У той момент мої внутрішні почуття, мабуть, відобразилися на обличчі.

Попався!

В обох руках у мене не лишилося магічної сили.

Але це не означає, що я витратив увесь одноразовий викид.

Звісно, збирати магічну силу не руками важко, невигідно, і її виходить значно менше.

Проте це не означає, що це неможливо.

Я зосередився на магічній силі, яку приберіг у ногах.

Нахилившись ліворуч, я разом вивільнив Блоу, зібраний біля ніг.

Одночасно я відштовхнувся від землі.

Слабенька магія — десь на 20 магічної сили.

Але вона таки давала додаткову силу.

Сила моїх ніг і ледь помітний вітер — і тіло рушило швидше, ніж зазвичай.

Тато знає і мою тактику, і мої фізичні можливості.

Тож у нього є й упередження.

Він певен, що більше я не можу.

Цим я й скористався, застосувавши «Джамп», який потай розробляв.

Огортаю тіло Блоу й, свідомо керуючи вітром, допомагаю собі рухатися.

— Гм!?

Тато здивовано вигукнув, але лише на мить.

Він ковзнув поглядом туди, куди я ухилився, і миттю приготувався.

Так, це було лише ухилення.

У мене не було плану контратаки.

Я лише відтягнув поразку.

Але я виграв час.

Ухилившись, я відірвався від тата метри на три.

Рухливість вийшла більша, ніж я чекав, і це спрацювало.

Я повернувся до тата спиною й щодуху побіг.

Соромно, але так відірватися вдасться краще, ніж бігти задки, дивлячись на тата.

Так можна лише на тренуванні й лише проти тата.

Це спрацьовує, бо в супротивника немає зброї для бою здалеку, він не рубає в спину й б’ється впівсили.

Тато знає мене, а я знаю тата.

Якщо тато сказав, що битиметься впівсили, — так і буде.

І це не зміниться, навіть якщо станеться щось несподіване.

Якщо я тікатиму щодуху, він «наздоганятиме з поміркованою швидкістю».

Тож я неодмінно виграю ще аж чотири секунди.

— Не втечеш!

Татів голос пролунав просто за спиною.

Він уже, мабуть, підняв дерев’яний меч.

Нема й секунди, але магічну силу я вже збираю.

Точніше, «вже зібрав».

Я обернувся й водночас присів.

Згори на мене падає зброя.

Пригнувшись, від неї не ухилишся.

Кінець.

Мабуть, саме це й подумав тато.

Але…

— Гнх!?

Над татовою головою щось упало й розплескалося.

Згусток води.

Це була Аква.

Я зібрав магічну силу, назбирав вологу метрів на тридцять довкола й згустив її.

І створив цю воду не біля рук, а «над татовою головою».

Водяний згусток, що раптом з’явився в повітрі, просто впав донизу.

Я лише створив його, нічим не підштовхуючи.

Я передбачив, як рухатиметься тато, розрахував час і заздалегідь створив воду над його головою.

Хоч на мить, але я засліпив тата. Це чимало.

Відчувши слушну мить, я з магічною силою — десь 30, — зібраною в правій руці, «вперся рукою в землю».

У ту ж мить.

— Нууо!

Тато спіткнувся й утратив рівновагу.

Земля під його ногами ледь здибилася й була явно не така, як довкола, — пухка, повна повітря.

Різницю між ущільненим і насипаним ґрунтом не треба пояснювати.

Я напоїв землю магічною силою з повітрям.

Атмосферна магія — це, власне, саме повітря.

А раз можна змінювати його масу, то можна й роздути.

Я нагнав у землю повітря, розпушив її — і вийшла яма-пастка.

Я назвав це «Фол».

Але 30 магічної сили — це небагато, тож і зміна невелика.

Ноги провалюються щонайбільше нижче колін.

Проте на цей момент цього було достатньо.

Батько втратив і зір, і рівновагу.

Якби в мене зараз була зброя, я, може, й переміг би.

Але в цьому поєдинку перемагають не так.

Я одразу перемістився вбік від тата.

З ледь помітним запізненням тато простягнув праву руку вперед, а лівою протер обличчя.

Але мене там не було.

Я простягнув руку збоку й торкнувся його спини.

— …Ну от, я переміг.

— Кх! Хто б подумав, що ти таке втнеш.

Щоб перемогти, треба торкнутися татової спини.

А програєш, якщо дерев’яний меч зачепить тебе будь-де.

У звичайних поєдинках таких складних умов перемоги немає.

Зазвичай б’ються до першого влучного удару.

Але я володію магією, а тато — мечем.

Якщо моя магія влучить у тата, це небезпечно.

А мені, щоб не дістати від тата удару, лишається хіба що прикриватися захисними частинами «Громового вогню».

Звісно, можна й просто ухилятися, але хоч який ти спритний, довго так не протримаєшся.

З мечем можна парирувати, відводити, відбивати — різні прийоми, але мені це не під силу.

Звісно, якщо влучить меч, рана буде смертельна.

Саме тому я тренуюся, як уникати ударів, ухилятися і використовувати магію, щоб перемогти супротивника.

А тато, мій супротивник, щойно втратить мене з поля зору й пропустить у сліпу зону, — стане здобиччю моєї магії.

А якщо навіть за час перезарядки магії я встигаю зайти йому за спину, — значить, я як чарівник діяв вправніше.

Ось чому ми встановили такі умови перемоги.

— Ох, нарешті десята перемога…

Тато, витираючи обличчя, вибрався з ями й зітхнув.

— Цілком. Порівняно з початком, рухаєшся ти незрівнянно краще.

— І магію вже не просто силою тиснеш, а вміло застосовуєш, створюючи слабкі місця й моменти для удару, — молодець.

— А найкраще — що ти постійно вигадуєш нову магію й доводиш її до бойового рівня.

— …Тату, мені здається, хвалити сина так — не дуже добре.

Діти найбільше хочуть, щоб їх хвалили.

Але якщо це стане звичним, вони зазнаються й переоцінюють себе.

Не варто безпідставно принижувати, але й надмірна похвала — не на користь.

— Тільки от коли це каже сам син, звучить не дуже переконливо.

— …Т-так, мабуть.

— А от та штука — щось на кшталт поліпшеного Блоу — справді мене здивувала.

— Хе-хе, правда ж? Тільки налаштовувати важко, буває, несе не туди.

— Ще треба досліджувати. А згодом я хочу літати.

— Літати? Як птах? Хм… оце мрія.

У тата аж очі засяяли.

І це зрозуміло.

Адже він чоловік.

Ось що таке чоловіча романтика.

— Ага, як навчуся — візьму тебе на руки й полечу.

— Чекатиму на той час із нетерпінням. Небо... хм, гарно. Небо...

— Ви двоє, вибачте, що перебиваю такі веселі балачки, але я теж хочу помірятися з татом.

Марі з докором скоса дивилася на нас.

— Ой, вибач, сестро.

— Пробач. Заговорилися. Що ж, почнімо.

Марі зітхнула, вийняла дерев’яний меч і стала навпроти тата.