Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

39. Аква 2

Повернімося до перевірки водяної магії.

Реакція, яку я спостерігав раніше, практичного застосування не має.

Було б добре, якби я міг вільно рухати навіть невелику кількість води, але піднялося лише зовсім трохи.

І це при моєму найбільшому обсязі викиду магічної сили.

На відміну від вогню чи блискавки, вода — речовина.

Вона має вагу, а її енергія як речовини значно більша, ніж у тих двох явищ.

Отже, щоб рухати воду, потрібна значна сила, і змінити її теж непросто.

Але мій обсяг викиду щойно досяг межі.

Може, згодом я зможу випускати більше магічної сили, але поки що — ні.

Отже, поки що водяна магія мені не під силу?

Ні, ні, ще є над чим подумати.

Атмосфера.

Магічна сила з повітря — у цьому разі просто повітря — підсилює його властивості.

У повітрі є волога, тож можна припустити, що через це магічна сила й проходить крізь воду так легко.

Отже, що ж мені слід зробити?

Дати команду магічній силі з повітря.

Магія виникала, коли магічна сила торкалася явища.

Але вода — не явище, а речовина.

У цьому є свої переваги і недоліки.

Магічна сила просто є, але їй можна давати команди.

Головним чином це переміщення або зміна маси.

Але це головні команди лише тому, що зазвичай магічна сила має торкнутися явища.

Коли магічна сила торкається вогню, можна збільшити її кількість і підсилити полум’я, і навпаки.

Але вогонь лишається вогнем, і зробити його таким гарячим, щоб розплавити що завгодно, неможливо.

Може, з більшою кількістю магічної сили й вийшло б, але зараз її не вистачає.

А як щодо речовини?

Чи можна дати якусь команду самому повітрю, якого торкається магічна сила?

Можна переміщати і змінювати масу.

Що ще можна зробити?

Наприклад, чи можна знизити температуру всередині магічної сили й заморозити вологу?

Ні, це неможливо.

Магічна сила не всесильна: команди даються самій магічній силі, а не змінюють природу речовини.

Якби температура справді була низька — тоді так, але магічна сила не може змінити довкілля.

Магічна сила здатна лише на прості речі.

І з огляду на це є спосіб, який, можливо, спрацює.

А саме — відокремити речовину, якої торкається магічна сила.

Магічна сила може змінювати масу й вільно рухатися.

Звісно, як тільки вона віддаляється від тіла, вона стає автономною і накази не діють.

А отже, поки вона торкається тіла, команди можна давати й далі.

Так. Треба не випускати її, а тримати в стані зібраної магії.

Я підняв праву руку й зібрав магічну силу.

Не випускаючи її, зосередив увагу на магічній силі, що скупчилася на долоні.

Потім дав команду: «Збери вологу з повітря».

І що ж?

Та нічого не сталося.

Хоча ні, рука ніби трохи волога.

Поруч сестра дивиться з виразом: «Нічого ж не сталося?»

Від цього в мене горить обличчя, краще б не дивилася, але що вдієш.

Якщо подумати, це цілком логічно.

Магічна сила, зібрана на долоні, — щонайбільше з баскетбольний м’яч.

Вологи в такому об’ємі повітря — мізер.

Здається, в кубометрі повітря міститься близько 17 грамів води.

Хоча це залежить і від вологості, і від температури.

Стоп. Серйозно?

Один грам — це один мілілітр, так?

Е-е, якщо просто порахувати, то кубометрів тридцять — і тільки тоді набереться на одну пляшку?

Стривай-стривай.

Тоді хоч як розтягуй магічну силу, вологи з повітря так не назбираєш.

Але й набирати воду з самої води, схоже, важко.

Та й якщо зібрати вологу з повітря й згустити — хіба це не те саме, що підняти воду з озера?

Хоча, можливо, це не зовсім так.

Щоб підняти воду з озера, треба чимало енергії.

Підняти лише ту воду, якої торкається магічна сила, непросто.

Там і тиск води, і поверхневий натяг, і тяжіння.

Порівняно з тим, щоб відокремити і підняти все це, збирати вологу з повітря, мабуть, потребує менше енергії.

Здавалося б, підняти воду простіше.

Але, зважаючи на природу магічної сили, збирати вологу з повітря, здається, вигідніше.

Спроба — не катування.

Для початку розтягну магічну силу тонким шаром десь на тридцять кубометрів.

Звісно, магічна сила й далі торкається долоні.

Я розпустив магічну силу довкола, згріб вологу й зрештою стягнув її назад до руки.

Біля руки… зібралося води завбільшки з долоню.

Вона легенько плавала в повітрі.

При кожному русі чути було плескіт води, але незабаром вона впала на землю.

— Н-неймовірно! Е? Звідки взялася вода?!

— Це ж не з озера, правда?!

Сестра знову була схвильована.

— Ага. Я зібрав вологу з повітря. Так, здається, витрачається менше магічної сили.

— І, схоже, коли збираєш вологу, нічого особливо не змінюється.

Я думав, якщо забрати вологу з повітря, станеться щось помітне.

Але не схоже, щоб раптом стало сухо.

Можливо, через те, що ми біля озера, або ж тому, що навіть забравши частину вологи, суттєвих змін не відбувається.

Якби на більшій площі, то, може, було б інакше.

Якщо раптом вся волога в повітрі зникне... мабуть, нічого особливого не станеться.

Вологи в повітрі дуже мало, а вода є всюди.

Мабуть, хіба що стане трохи сухіше.

Кількість води, яку я зібрав магічною силою, виявилася меншою, ніж я очікував.

Схоже, я збираю не всю вологу довкола.

У будь-якому разі, мені вдалося зібрати воду з повітря.

Потім я спробував, що можна зробити з цією зібраною водою.

Для початку воду можна було метнути.

І навіть трохи вдарити нею по цілі.

Але сила була дуже слабкою.

Але можна було хіба що метнути чи розбризкати — не більше.

Вода — то вода.

З водою можна зробити не так уже й багато.

Якби вона трималася кілька хвилин, можна було б, мабуть, залити супротивникові обличчя й задушити.

Але тримається вона лише три-чотири секунди.

З таким терміном нічого особливого не зробиш.

Флер магії синтезу, приміром, тримається секунд десять.

Ну, але принаймні щось, схоже на водяну магію, у мене вийшло.

Можливо, колись це стане в пригоді.

Що ж, і так непогано.

— О, це цікаво. Мені подобається.

Поруч сестра одразу почала збирати воду.

Я лише підказав, як це робиться, а вона вже вміє.

Спритна вона.

У неї небагато магічної сили й невеликий обсяг викиду, тож стільки води, як я, вона не підніме.

Але Марі вистачає й трошки: вона кружляє воду довкола себе.

Вона справді вправна. Я так не зможу.

— Ну що, обійдемо озеро? З магією вже більш-менш ясно.

— Ага, давай. Ой? А ти не дуже радий.

— Хоча в тебе вийшла водяна магія.

— ...Водяну магію, е-е, думаю назвати «Аква».

— Але ця Аква ще ні до чого не придатна. Хіба що втамувати спрагу чи трохи освіжитися.

— Щодня нею, мабуть, не скористаєшся. Але як дізнаєшся більше, то, може, й знадобиться?

— Так. Ну, як прийде час. Поки що відкладу.

— Шкода. А мені Аква подобається.

— То ми обійдемо озеро? Навіщо?

— Може, зрозуміємо, звідки в еттентраутів магічна сила.

— Хоча я й не думаю, що там щось є, але на всяк випадок.

— Он як. І справді цікаво. Гаразд, ходімо.

Ми з сестрою пішли обходити озеро.

До речі, я вперше обстежував околиці озера.

Досліджуючи магію, я вивчав лише форель.

Обійшовши озеро, я зрозумів, що воно пов’язане з кількома річками.

Поруч є гора, тож, мабуть, витоки тих річок там.

Може, з тієї гори щось і стікає?

Відтоді ми йшли вздовж річки й обстежували далі.

У верхів’ї був водоспад, а над ним — озеро, де теж водилися еттентраути.

Але у тієї форелі магічної сили не було.

По дорозі в річках і озерах теж була форель, але магічна сила була лише в тієї, що з нашого озера.

Що це означає?

Питань було безліч, але причину знайти не вдалося.

Ми ще якийсь час шукали, але зрештою я облишив спроби дізнатися причину.

Це сталося на другому тижні наших досліджень.

Вітер погладив щоку.

Жодної приємності — лише моторошність від того, що пронеслося повз.

Дерев’яний меч, від якого я ухилився в останню мить.

Я рвучко впав набік і, перекотившись, підвівся.

Щойно я глянув перед собою, на мене вже летів другий удар.

Він за мить відвів меч і знову рубонув?

Не встигнувши навіть здивуватися такій швидкості, я відчайдушно відскочив назад.

Але це було помилкою.

У повітрі нема куди подітися.

Ще до того, як я приземлився, мені в обличчя вдарив вітер від меча.

Тоді я вперше зрозумів.

Клинок уже був у мене перед очима.

Він зупинив удар за волосину, а вітер наздогнав слідом.

Інакше кажучи, мене вбили.

Я безсило опустився на землю.

Я не зміг ні ухилитися, ні захиститися.

— Непогано, але ухилятися навмання — марно.

— Думай на два-три кроки вперед, інакше супротивник тебе прочитає.

Тато, дивлячись на мене згори, дав пораду.

Зараз ми з ним тренуємося в парі.

Хоча мечем я не володію.

Тому я тренуюся ухилятися і захищатися.

Щоб застосувати магію, потрібен час на активацію, а потім ще час на повторне використання.

А ворог не чекатиме.

Кількість ворогів, яких можна перемогти одним ударом, обмежена, тож якщо їх багато або я не можу добити супротивника, у мене немає способу впоратися із ситуацією.

Сестра не завжди буде поруч, тож треба було щось вигадати.

Тому я вирішив навчитися тягнути час — тобто захищатися.

На щастя, у «Громовому вогні», що зробив мені Ґраст, є сталеві частини, якими можна захищатися.

Тож я вирішив: застосувати магію, ухилятися від ударів, збираючи магічну силу, і знову застосувати магію.

Я вважав, що це ідеальний спосіб бою.

Але насправді це дуже складно.

Але якщо тільки ухилятися, нічим не стримуєш супротивника.

Можливо, спочатку ворог і не помітить, що я не можу використовувати магію безперервно.

Але дуже скоро він це зрозуміє.

І тоді, поки я готую магію, він спробує мене вбити.

Відбити такий шалений наступ — справа не з легких.

— Слухай, Сіоне. Мати меч чи спис — це не лише зброя, а й стримуючий фактор, бо ти завжди можеш атакувати.

— Але в тебе цього немає. Якщо супротивник зрозуміє, що тобі потрібен час на магію, він ударить саме тоді.

— І весь цей час ухилятися — справа не з легких.

— Так... але я не можу придумати нічого іншого.

— Так, ти правий, можливо, іншого шляху немає.

— Це важкий шлях. Але якщо його опанувати, можна досягти великих висот.

— Захиститися від магії майже нічим, і хіба що дуже сильний супротивник не впаде з одного удару.

Тато так каже, але мені чомусь здається, що навіть із магією я його не переможу.

Мабуть, тому що в голові засіло: тато сильний.

У будь-якому разі, у мене немає іншого вибору.

Завдяки «Громовому вогню» я можу застосовувати магію на близькій відстані.

Але зброєю я не володію, тож стримувати ворога не можу, а на магію йде майже п’ять секунд — оце біда.

Навіть якщо зменшити кількість магічної сили, час до наступного застосування не зміниться.

Було б добре це якось змінити, але час активації однаковий, тож нічого не поробиш.

Хоч як думав, що б таке придумати, — ідей немає.

Отже, навчитися ухилятися — це обов’язково.

Доведеться тренуватися далі.

— Тепер Марі. Навіть якщо проти тебе Сіон — не жалій.

— З-знаю я.

Схоже, тепер проти мене сестра.

Це краще, ніж тато, але для мене обоє значно сильніші.

Ох, напевно, я вкриюся синцями.

Хоч і з важким серцем, я тренувався далі.

Тренування з магічною силою, дослідження магії, вправи для тіла, пошуки щодо магічної сили, завдання гільдії.

Так я й жив день у день.