Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

34. Полювання на монстрів 2

Здається, кобольди найчастіше мешкають у лісах.

Вони облаштовують невеликі поселення на відкритих ділянках і живуть там групами по кілька десятків.

Ми рушили до лісу на захід від Істрії.

Довкола Істрії розкинулися рівнини, а трохи далі там і тут ростуть ліси.

Більшість монстрів живуть не на рівнинах, а в лісах, печерах чи гірських місцевостях — там, куди людям важко дістатися.

Люди й монстри — як вода й олія, тож, мабуть, так воно й склалося.

Дорогою до лісу тато розповідав нам, як поводитися, і про кобольдів.

До речі, ми йшли пішки.

Якщо їхати верхи, монстри нападуть на коней і можуть їх з’їсти, тож на близькі відстані зазвичай ходять пішки.

— Спочатку про кобольдів.

— Ви ж пам’ятаєте ґоблінів?

На татові слова ми з Марі одночасно кивнули.

Обличчя Марі враз напружилося.

— Ви, може, знаєте, але поодинці кобольди слабші за ґоблінів.

— Зате кобольди кмітливіші й звикли діяти зграєю, тож мороки з ними чимало.

— І все ж із ними легше, ніж із ґоблінами, і є як із ними впоратися.

— До того ж для авантюристів, мечників і найманців це перші монстри, з якими доводиться битися.

— Тому ти й обрав кобольдів, так?

Ці слова, здається, були адресовані Ґрасту.

Ґраст не відповів, лише знизав плечима.

— Серед монстрів вони досить слабкі, але недооцінювати їх не можна.

— Чимало досвідчених авантюристів гинули від кобольдів — таке не рідкість.

— Розслабишся — загинеш. Хоч би хто був супротивник — завжди будь пильним і не втрачай обережності.

— Це абсолютна умова для полювання на монстрів.

Чесно кажучи, я не дуже відчував небезпеку.

Можливо, тому що вже одного разу переміг ґобліна.

Мабуть, думав, що якось впораємося.

Але, дивлячись на тата й Ґраста, я відчував, як напруга поступово зростає.

Проте я не мав наміру тікати.

Адже немає гарантії, що монстри не нападуть, поки ми не станемо сильнішими.

Тож зараз, коли я навчився магії, яка, ймовірно, дієва, потрібно перевірити, чи справді вона працює на монстрів.

Якщо вже в справжньому бою виявиться, що магія не діє, — буде пізно.

Це і експеримент, і справжній бій одночасно.

— Кобольд завбільшки з дитину, а сила в нього, як у дорослого.

— Вони б’ються палицями чи сокирами й доволі спритні.

— До того ж діють злагоджено. Коли їх кілька — будьте дуже обережні.

— Але один на один навіть Марі переможе. Головне — битися холоднокровно.

Марі кивнула, але її обличчя залишалося напруженим.

— Та нічого, ми з Ґрастом поруч. Усе буде добре. Ми не дамо вас поранити.

Коли тато впевнено всміхнувся, плечі сестри, здається, трохи розслабилися.

— Порядок такий: я, Марі, Сіон, Ґраст.

— Я даватиму вказівки. Ґраст стежитиме за всім довкола й повідомлятиме, тож слухайте уважно.

— Якщо натрапимо на ворога, я піду першим. Якщо ж нападуть вони — кожен відбивається сам.

— Марі й Сіоне, тримайтеся біля мене чи Ґраста. Зрозуміло?

— Т-так!

Тато й Ґраст трималися невимушено, і з ними було дуже спокійно.

Я відчував, що з ними все буде гаразд.

Марі, здається, теж розслабилася і вже не була такою напруженою, як раніше.

Поки ми йшли, розмовляючи, перед нами з’явився ліс.

Він був схожий на той, що біля нашого дому.

Мабуть, за розміром приблизно такий самий.

І щось ще...

У грудях щось неспокійно ворушилося.

Що ж це за відчуття?

— Щось трапилось, Сіоне?

— Ні, нічого.

Мабуть, здалося.

Просто я вперше йду на монстрів, і душа ще не встигла звикнути.

Інших авантюристів, схоже, не було.

— Сьогодні колег немає. Без конкурентів буде легше, у певному сенсі.

— Тож шикуймося, як я казав. Дорогою намагайтеся не розмовляти.

— А якщо треба — пошепки.

Всі погодилися.

Ми вишикувалися і ступили в ліс.

Пахло свіжою зеленню, характерним запахом рослин.

Милуватися лісом було ніколи — ми продиралися крізь зарості.

Кроки, шурхіт гілок.

Зазвичай ці звуки заспокоюють, але тепер вони звучали моторошно.

Ми йшли ще деякий час.

Тато підняв праву руку, і ми зупинилися.

Він пригнувся, уважно щось розглядаючи.

Він покликав нас; я підійшов і побачив сліди.

Завбільшки, як дитячі, але пальців лише три.

Невже це сліди кобольда?

Тато пішов по слідах.

Минуло кілька десятків хвилин, і перед нами відкрився простір.

І водночас почулися низькі, мов із-під землі, голоси.

Вони що, розмовляють?

Звуки, схожі на собаче скавчання.

І лунали вони звідусіль.

Тато повільно йшов уперед, а тоді тихо зупинився.

Ми теж зупинилися, підійшли до тата й визирнули з кущів.

Ось вони.

Кобольди.

Кілька десятків.

Багато.

Вони мали саме такий вигляд, як казав тато, — з собачими мордами.

Волохаті, з довгою нечесаною шерстю.

Повіяло ледь чутним звіриним духом.

Придивившись, я помітив, що тіла монстрів ледь світяться.

Схоже, як і ґобліни, вони володіють магічною силою.

Але їх було надто багато.

Битися з такою кількістю монстрів було б надзвичайно важко.

Тато знаком показав нам чекати тут, витяг меч і пішов у поселення.

Просто так, без жодних вагань, сам-один пішов на зграю кобольдів.

Ми з Марі від подиву тихенько скрикнули.

Я мимоволі озирнувся на Ґраста, але той лише всміхнувся: мовляв, усе гаразд.

Нам лишалося тільки стежити за татом.

Помітивши тата, кобольди кинулися в убогі намети чи хапати зброю, що лежала поруч.

Кобольди, що вийшли з наметів, теж тримали зброю в руках.

— Ґа-ґау-ґаґ-ґаґ!

Гарчачи, мов скажені пси, й вишкіривши зуби, кобольди оточили тата.

Утекти було нікуди, але на татовому обличчі — ані тіні тривоги.

Завмерли вони ненадовго.

Один із кобольдів кинувся на тата.

А за ним і решта рвонули вперед.

Атака з усіх боків.

Уникнути чи захиститися було неможливо.

Звичайній людині.

Тато пригнувся й легко прослизнув між кобольдами.

Вирвавшись із кільця, він змахнув мечем.

Одним ударом він повалив кількох кобольдів — ті з виттям упали на землю.

І кобольди, і ми не могли збагнути, що сталося.

Але час не зупинився.

Що не рух тата — то мертвий кобольд.

Кілька десятків кобольдів було знищено приблизно за хвилину.

Це сталося дуже швидко.

Різниця в силі була приголомшливою.

Ми й не знали.

Що тато такий сильний.

Монстрів тут більше не відчувалося.

Усіх знищено.

Ми з Марі так і стояли, роззявивши роти.

— Ну й ну. Як завжди, сильний, мов чудовисько.

Ґраст ошелешено почухав потилицю й вийшов із кущів.

Ми теж вийшли з укриття й рушили в поселення.

Усі кобольди були вбиті одним ударом.

Навіть я, новачок, це розумів.

Що це не абияка майстерність.

Тато витер кров із клинка й сховав меч у піхви.

— Тепер безпечно.

Безпечно, так.

Але як же так — ми навіть не взяли участі?

Мене збентежило, що мети не досягнуто.

Тато криво всміхнувся й заговорив.

— Не хвилюйтеся. Я неодмінно дам вам і самим побитися.

— Просто їх було надто багато. Треба було поменшити.

— У цей час частина кобольдів на полюванні — скоро повернуться.

— З ними й бийтеся. Їх буде небагато.

От і добре.

Схоже, тато все продумав.

Хоча я й не думав, що він винищить кобольдів отак, нічого не обміркувавши.

…Справді, не думав!

Поки інші кобольди не повернулися, ми відрізали вбитим вуха й склали в шкіряну торбу.

Це, здається, необхідно для авантюристів, але мені це було не дуже приємно.

Аж тут тато глянув у бік лісу.

— Повернулися.

Ми теж глянули туди — там стояло шестеро кобольдів.

Вони явно були розлючені і загрожували нам.

Але вони не кинулися одразу в атаку.

Вони пригнулися, гарчали і тримали зброю наготові.

— Кобольди, що полюють, сильніші і обережніші за інших.

— У нас немає зброї для бою здалеку, тож вони тримають дистанцію.

— Марі й Сіоне, вперед. І ще, Сіоне… вони певні, що атаки здалеку в нас немає. Отже…

— Магія спрацює, так?

Я надів «Громовий вогонь», що висів у мене на поясі, і приготувався до бою.

Я вийшов уперед і почав збирати магічну силу в обох руках.

Вони майже не рухалися.

Тоді варто почати з магії, яка активується повільніше.

Я клацнув пальцями правої руки, підпалив магічну силу й створив Флер.

Побачивши вогонь, що раптом виник, кобольди сполошилися.

Але вони не змогли відреагувати на миттєво випущений Флер.

Коли Флер долетів просто до їхніх морд, я влучив у нього магічною силою з лівої руки.

Синій вогонь, торкнувшись насиченого магічною силою кисню, вибухнув.

З гуркотом вибух розкидав кобольдів.

Двох кобольдів, що стояли посередині, розірвало навпіл, і кров та шматки плоті розлетілися по деревах.

Це був Бомбовий Флер.

Яка сила.

Більша, ніж я думав.

Хоч мене й переповнювало піднесення, думки вже перейшли до наступного кроку.

Щоб знову випустити магічну силу, потрібно три секунди.

Їх зачепило вибуховою хвилею.

Двох відкинуло, ще двоє квапливо відскочили, але вони, безперечно, розгубилися.

Я миттєво зібрав магічну силу в обох руках.

Але двоє кобольдів обрали мене за ціль і одразу кинулися вперед.

Минуло дві секунди.

Ще не вистачає однієї секунди.

Очевидно, що неможливість використовувати магію поспіль — це її найбільший недолік.

Сокира кобольда вже майже влучила в мене — але сестра стала переді мною.

В той момент, коли пролунав різкий металевий дзвін, тіло сестри злегка здригнулося.

— Сіона не чіпати!

Вона відбивала атаки двох кобольдів.

Кобольди сильніші за неї.

До того ж їх було двоє.

І все ж сестра майже одночасно відбила їх удари.

Це не сила, а техніка.

Я не міг приховати подиву від такої спритності, від її майстерності з мечем.

Але зараз не час дивуватися.

Зливаючи магічну силу в обох руках, я відійшов убік.

У ту ж мить по долонях пробіг струм.

Виштовхнувши руки вперед, я випустив магічну силу.

Лінійний Болт.

Болт, посилений синергетичною магічною силою.

Високовольтний розряд вдарив по двох кобольдах.

Червона блискавка помчала просто на кобольдів.

Від дотику сліпуче замерехтіло, і пролунав різкий тріск.

— Гарру-у-уа-а-а!

Кобольди передсмертно заверещали.

Вони ще деякий час судомилися, а потім, випускаючи запах горілого, впали на місці.

Мертві?

І Бомбовий Флер, і Лінійний Болт — така сила!

Мабуть, звичайним Флером чи Болтом я завдав би хіба що опіків.

Саме завдяки поєднанню магічної сили вдалося досягти такої потужності.

Кобольди, що втратили аж чотирьох, тремтіли від жаху.

Проте вони не збиралися тікати.

Вони дивилися на тата й Ґраста.

Мабуть, зрозуміли, що від таких сильних супротивників не втекти.

Вони кинулися на нас.

Мабуть, наосліп, не шкодуючи себе.

І на мене це якраз подіяло.

Заціпеніння після магії.

Їхній напад збігся саме з ним.

Я миттєво відскочив назад.

Ми ніби мінялися: щойно я відскочив, сестра знову вийшла вперед, щоб мене захистити.

Її обличчя було відчайдушне, і в ньому проглядав навіть страх.

Та все одно вона намагалася вийти вперед і боротися.

Кобольди замахнулися на Марі.

Але Марі, попри вираз обличчя, діяла холоднокровно.

Вона пригнулася, пірнула під удар і рубонула кобольда по нозі.

Удар із незручного положення.

Смертельної рани так не завдаси.

Але рана є, і кобольд трохи похитнувся.

Не гаючи миті, сестра одразу зайшла збоку від пораненого кобольда.

Так вона вийшла з-під удару другого.

— Ось тобі!

Розвернувшись, вона рубонула кобольда по шиї.

Клинок пройшов бездоганно, і голова кобольда впала на землю.

Бризнула кров, і стало погано видно.

Марі ж уперше вбила монстра.

Але вона не відчувала ні сумніву, ні жалю через забране життя.

Тому що вона не зупинилася й одразу кинулася на останнього кобольда.

Її меч, мов у танці, дістав серце другого кобольда.

— Хах, хах, хах!

Важко дихаючи, сестра витягла меч із кобольда.

Сестра не втрачала пильності.

Тато перевірив, чи кобольд мертвий.

— Мертвий. Молодці, Сіоне, Марі.

Лише почувши татів голос, сестра нарешті розслабилася.

Я теж зітхнув із полегшенням.

Все закінчилося.

Здається, ми таки здолали кобольдів.

Але ця втома...

Билися лише з кількома, а напруга — неймовірна.

Та й багато чого зрозуміли під час бою.

Магію довго готувати, і так само довго — повторити.

Удар потужний, але якщо ворогів кілька або я не влучу й не вб’ю — лишаюся беззахисним.

Сестра поруч цей недолік покрила, а сам я точно загинув би.

Я поплескав по плечу сестру, яка ще не охолола після бою.

— Дякую, сестро, що врятувала.

— Захищати тебе — це само собою. До того ж… ти був поруч, тому я й змогла битися.

— Тож і тобі дякую. Я трохи повірила в себе.

— Ти була неймовірна. Справді.

— Так, ви обидва добре впоралися для першої битви. Марі мужньо протистояла страху і холоднокровно діяла.

— А Сіон показав, на що здатна магія. Виявилося, вона — потужніша зброя, ніж я думав.

— Але ж і магія — щось неймовірне… От якби в мене був хист до магічної сили.

Ґраст із досадою пробурмотів це.

З того, що я бачив, у жодного дорослого магічної сили немає.

Мабуть, і Ґраст не зможе.

Власне, поки що я не впевнений, чи хтось крім мене може користуватися магією.

Сестра теж уміє, але Флер — її межа, і користі з цього мало.

Чи є ще такі, і скільки їх — поки що неясно.

Поки що відомо, що Роуз має магічний потенціал.

Та останнім часом ми мало спілкуємося.

Після випадку з ґоблінами між нами виникла певна дистанція.

Так само і з Марон та Редом.

Мабуть, тато заборонив їм про це говорити, та й після такого вони, певно, не знають, як зі мною поводитися.

Хай там як, про хист до магічної сили й про те, наскільки магія доступна іншим, поки що можна не думати.

Головне — це зараз.

Ми багато чого дізналися в реальному бою.

Лише одна сутичка.

Але досвід бою — це зовсім інше, ніж його відсутність.

На основі цього досвіду магію треба вдосконалювати.

Отже, коли повернемося, треба над цим подумати.

Поки я так думав…

— Отже, зберемо вуха — і до наступного лігва.

— Га?!

Ми з сестрою, певно, подумали одне й те саме.

Ми ж уже раз билися, та й день перший, — от і думали, що вертаємося додому.

Але тато, схоже, був сповнений запалу.

— Ми з Ґрастом зазвичай зайняті, тож така нагода випадає рідко.

— Саме те. Треба набратися якомога більше бойового досвіду.

Може, воно й так, але після першого бою я страшенно втомився.

Мені й самому дивно було, як сильно хотілося додому.

Але, глянувши на тата, ми махнули рукою.

Що б ми не казали, він однаково не відступиться.

— Ну, рушаймо! Я щойно знайшов ще сліди!

Поки тато бадьоро крокував попереду, Ґраст поплескав нас із Марі по плечах.

— Змиріться. Коли він такий — марно…

Ґраст — давній друг тата.

Він знає тата не гірше за нас, його родину.

Мабуть, у минулому всякого бувало.

Ми, змирившись, сухо засміялися, зітхнули й пішли за татом.