Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

32. Вплив сили

Щодо магії синтезу, короткий опис процесу, результатів і назв кожної магії наведено нижче.

◆ Комбінації магії синтезу

・ Магічна сила + магічна сила = синергетична магічна сила

…【Підвищення кількості та концентрації магічної сили】 миттєве застосування

・ (Магічна сила + магічна сила) × Флер = Парний Флер

…【Флер, посилений синергетичною магічною силою. Покращена версія Флера】 миттєве застосування

・ Флер × вивільнена магічна сила = Бомбовий Флер

…【Флер, посилений магічною силою через контакт. Висока потужність, але миттєвий ефект】 застосовується через кілька секунд

・ (Магічна сила + магічна сила) × Флер × повторна вивільнена магічна сила = Подвійний бомбовий Флер

…【Повторна вивільнена магічна сила викликає вибух Флера. Дуже потужний ефект】 застосовується через шість секунд

・ (Магічна сила + магічна сила) × Болт = Лінійний Болт

…【Болт, посилений синергетичною магічною силою. Покращена версія Болта】 миттєве застосування

・ Болт × вивільнена магічна сила = зменшена потужність

…【Через опір повітря сила струму зменшується. Непрактично у використанні】 миттєве застосування

・ Флер × Болт = окремі явища

…【Виникли без взаємного впливу】 миттєве застосування

Ось усі види магії, які я застосував того дня.

До речі, базову магію я творю правою рукою, а допоміжну — лівою.

Інакше злиття не виходило або магію важко було задіяти.

На всяк випадок я спробував поєднати Флер і Болт, але змін не було.

Також пробував поєднувати Флер з Флером і Болт з Болтом, але синтезу не відбулося.

Отже, зараз я в крамниці Ґраста в Істрії.

Як завжди, допомагаю переплавляти громовий камінь.

Коли вогонь розпалено, він довго тримається, тож роботи небагато.

Хоча без мене синій вогонь не загориться, тож моя присутність потрібна.

— Вічно я тебе обтяжую, Сіоне. І тебе, Марі.

— Що ви, це ж робота. Ми ж одне одному допомагаємо.

— Мені це не важко, бо Сіон поруч.

Ґраст посміхається, бачачи, як Марі тримається за мою руку.

— Ви справді дуже дружні.

— Ха, бо я дуже люблю Сіона. Це природно.

Моя сестра чомусь гордо пирхає.

За її майбутнє трохи тривожно, але я вже нічого не можу вдіяти.

— Он як. Ну, родина — це особливе, дороге. Бережіть одне одного.

— Особливо тих рідних, хто завжди на твоєму боці.

Мені здалося, що в його словах є прихований сенс.

Ґраст — доросла людина.

У його минулому, мабуть, усякого було.

Я не маю наміру розпитувати про це.

Аж тут почувся гучний стукіт.

Схоже, прийшов гість.

— Та хто там? Крамниця ж зачинена. Вибачте, я на хвилинку.

— Оце можна поки що не чіпати.

Вказуючи на плавильну піч, Ґраст вийшов із кузні.

— Може, покупець?

— Мабуть. Може, хочуть щось віддати в ремонт.

— Дядько Ґраст у дні плавки, здається, зачиняє крамницю. Чи це нічого?

— Він, схоже, добре заробляє, тож, мабуть, нічого.

— Усе ж розкуповують одразу.

Саме так.

Відколи почали продавати, Грозове кресало й Громовий ліхтар одразу розкуповують.

Це свідчить про їхню популярність.

Я цього якось не відчуваю.

Я ж лише допомагаю, бо пообіцяв Ґрастові.

Платять — і добре, от і все.

— Сіоне…

— Що, сестро?

— Ти ж уже вмієш користуватися різними видами магії, правда?

— А що, як навчишся ще більше?

— Що… Хотів би вміти ще більше, мабуть?

— А як навчишся ще, і ще, і ще більше?

— Тобі досить просто вміти?

— ...Це...

А справді — як?

У мене є бажання використовувати магію для самозахисту, оборони.

Після нападу ґоблінів у мені з’явилася така думка.

Тож досліджую я не лише тому, що хочеться.

Але що я робитиму з цим далі?

Мабуть, саме це сестра й хоче почути.

Ця сила — магія.

Просто використовувати її. Використовувати, щоб захистити когось.

Але що, якщо вже не буде нагоди її застосувати?

Невже лише для власного задоволення?

— Цей громовий камінь теж не став би громовим залізом без тебе, правда?

— І без магії ми б загинули від ґоблінів.

— Магія врятувала нас. І я вважаю, що це міг зробити лише ти.

— Я не проти. Роби, як хочеш.

— Але не знаю… Ти ж знайшов таку велику силу — магію, і я подумала: може, її можна використати ще для чогось.

— Чогось іншого...?

— Ну, наприклад, допомагати людям?

Я не втримався і розсміявся.

Це була надто відверта і щира думка.

Сестрі це, видно, не сподобалося, і вона надула щоки.

— Ну що? Не треба сміятися.

— Вибач, вибач. Звісно, такий спосіб використання теж має право на існування.

— Зрештою, ми й зараз допомагаємо людям.

— Так. Магія дуже зручна, але водночас надзвичайно небезпечна.

— Як її використовувати, треба думати, але саме тому вона й може допомагати, хіба ні?

— …Ти говориш зовсім як тато.

— Хі-хі, може. Ти, звісно, можеш робити, як хочеш.

— Але як твоя сестра я думаю, що це було б шкода.

— А чи не краще про це не розповідати?

— Так, з цим дуже складно поводитися.

— Тато теж казав: особлива сила впливає на людей довкола — і на добре, і на зле.

— Я розумію, що це непросто, але все одно думаю: може, щось придумається.

Я розумію, що сестра хоче сказати.

Уявімо, що у твоїх друзів чи родини є якийсь талант.

Якщо ця людина живе, не розкриваючи свого таланту, тобі, може, стане шкода.

Хоча чи магія — це талант, питання окреме.

Використовувати цю силу не лише тому, що мені хочеться, і не лише для самозахисту…

Про таке я ще не думав.

Допомагаючи Ґрастові, я дізнався, що в магії ще безліч можливостей.

Може, є речі, яких не зрозумієш, сидячи з дослідами в чотирьох стінах.

Може, варто діяти й інакше — не лише заради дослідів.

— Та кажу ж! Нічого не вийде!

Раптом почувся голос Ґраста.

Що ж сталося?

Ми з сестрою вийшли з кузні й пішли до крамниці.

На порозі стояли Ґраст і худорлявий, боязкий чоловік.

Чоловік раз у раз кланявся і, здавалося, щось просив.

— Б-благаю, ну хоч якось!

— Я ж кажу! Як обробляти громовий камінь — секрет!

— Нікому я цього не розповідатиму й спільної справи ні з ким не вестиму!

— Збільшувати виробництво я не збираюся, і що б ти не казав, це не зміниться!

— Але це точно продаватиметься краще! Це унікальний товар!

— Він буде популярний не лише в нашій країні, а й за кордоном!

— Якщо виробляти разом зі мною, заробите ще більше!

— Можна навіть стати вищим аристократом! Купити крамницю-другу — раз плюнути!

— А то й почесним купцем! Т-тобто здобути заслуги рівня керівника гільдії торговців!

— Навіть якщо так, я не збираюся погоджуватися на твою пропозицію!

— Т-тоді продайте відомості про спосіб виробництва!

— Самі вони варті десятки мільйонів лірм! Н-ні, дам сто мільйонів!

— Ну як?! Ви ж зможете купити велику крамницю, про яку мрієте!

— Ні! Геть звідси!

Ґраст, не вагаючись ані миті, відрізав і виставив чоловіка за двері.

— Тьху, от причепа!

Роздратовано обернувшись, він помітив нас.

— Тьху, побачили.

— Що це було?

Ґраст ніяково опустив очі й сказав:

— Товар, який придумав Сіон, дуже популярний, про нього говорять по всьому місту.

— Я ж казав, що його миттю розкуповують?

— Чутки розійшлися по всьому місту й дійшли аж до столиці.

— Ось купець, прочувши, й приїхав домовлятися. Таке вже не раз бувало.

— Якось незручно вийшло… вибачте.

— Е-е, Сіоне, тобі нема за що вибачатися. Навпаки, це добре. Нічого так не продається.

— Мені це на руку, і більшого я не прагну.

— Це ж твоя ідея, і заробляю я завдяки тобі.

— Тож відмовляти — правильно, і це для мене дрібниця.

— Але ти справді не проти? Усі ж вважають, що це моя заслуга…

Я вже говорив із Ґрастом заздалегідь.

Що Грозове кресало, Громовий ліхтар і виплавку громового каменю нібито винайшов і розробив він сам.

Як і казав тато, є ризик, що про мою силу дізнаються.

І я не прагну слави.

Ось чому я попросив зробити це заслугою Ґраста.

Тож, думаю, моя участь не розкрита.

Хоча я буваю тут раз на кілька днів, тож хтось, можливо, мене й бачив.

Але навряд чи хтось подумає, що розробник — дитина.

Я одразу кивнув, а Ґраст збентежено відвів погляд.

— Що ж, розумно. Дітям у торгівлю лізти небезпечно.

— Пожадливі до грошей люди використають і дитину. Аби заробити, на все підуть.

— Можуть і викрасти, і силою змусити виробляти.

— Це страшно. Треба бути обережним.

— Ти б хоч трохи злякався, коли таке кажеш…

— Ну, без такого залізного характеру ти б і не попросив мене про те.

— А друге прохання — сьогодні, так?

— Ага. Доплавимо решту громового каменю — і рушимо. Ти готовий?

— Так, звичайно.

— Я теж готова.

Сестра міцно тримала мене за руку.

Здається, вона трохи тремтить.

— Сестро, не треба себе змушувати.

— Ні, піду. Так треба. Інакше це гризтиме мене завжди.

Сестрі всього десять років.

І звідки у неї береться така відвага?

Я не маю права зруйнувати її рішучість.

Все буде добре. Уже все буде добре.

— Не бійтеся. Я поруч. Я все розвідав, тож майже безпечно.

— Біда лише з Гавейном та Еммою.

— Татові й мамі я не казав. Вийшов, як завжди, тож, думаю, все гаразд.

Вибач, тату.

Сьогодні я вперше порушую обіцянку, дану тобі.

Але якби я сказав чесно, ти точно був би проти.

Якщо спитаєш, чи треба це робити саме зараз, я відповім — ні.

Але це те, що рано чи пізно доведеться зробити.

Може, ще зарано, але момент, як на мене, слушний.

До того ж, є Ґраст.

Все буде гаразд.

— Он як. Ну, нічого не станеться. А як викриють — я разом з тобою вибачатимусь.

— Та що там, відлупцюють до півсмерті — і пробачать.

Каже страшні речі й регоче: «Ка-ка-ка».

— Але ви справді не проти? Ми ж вам завдаємо стільки клопоту.

— Та ні, не переймайся. Ми в дитинстві теж таке робили.

— Тоді було ще небезпечніше. Який батько, такий і син, еге ж.

Я чув, що тато колись був бешкетником.

Не хочу надто розпитувати, але трохи цікаво.

Сестра міцно стискала меч, що висів у неї на поясі.

Обличчя напружене, але рішучість та сама, що й у мене.

Повернувшись до кузні й доплавивши громовий камінь, ми вийшли з крамниці.

— Ну, рушаймо. Бити монстрів.

На слова Ґраста ми з сестрою одночасно кивнули.