Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

22. Чи буде друга магія

Недалеко від Істрії була копальня.

Робітники возили руду, але дорогою ходили й звичайні люди.

Хоч це й копальня, через неї, схоже, пролягає і шлях до інших земель.

Тому тут можна було побачити мандрівників і торговців.

Копальня мала дві ділянки: одна закрита, лише для робітників, а в другу міг зайти будь-хто, отримавши дозвіл.

Заплативши невелику суму, можна було вільно добувати руду.

Оскільки це було відкрито для всіх, здебільшого там добували дешеві мінерали, а для видобутку потрібні були відповідні інструменти та зусилля.

Тож здебільшого це виходило собі в збиток.

Нам був потрібен громовий камінь, а він не ховається в породі, а лежить просто зверху.

Він розташований уздовж дороги, біля нього стоїть знак.

На ньому лише напис: «Обережно, громовий камінь».

Скелі навколо були всіяні громовим камінням.

Як і казав Ґраст, камінь сипав розрядами.

Він створював сині іскри і світився.

Це було наче дивитися ззовні, як електрика проходить через воду.

Доторкатися було небезпечно, і наближатися теж не варто.

Громовий камінь буває різного розміру, і сила розряду залежить від розміру.

— Не підходь абияк. Опіком тут не обійдеться.

Я прислухався до його поради і оглянувся навколо.

Громовий камінь завбільшки з мене виглядав дуже небезпечним.

Якщо отримати великий розряд, можна й померти.

Але камінь розміром з долоню здавався не таким страшним.

Хоча він і випускав досить багато іскор.

— І що тепер? Торкнешся через пела-камінь?

— Ні. Якщо торкнутися цим шматком, струм, звісно, не пройде.

— Він товстий, тож струм не пройде, навіть якщо це не ізолятор. Тому я зроблю ось так.

Я спробував відшарувати слюду, але вона виявилася твердішою, ніж я думав.

Можливо, моїх сил недостатньо, щоб її зняти.

— Дай-но мені.

Ґраст узяв і легко відшарував кілька пластинок.

Він віддав їх мені, я склав пластинки докупи й накрив ними всю долоню.

На руці лежало кілька тонких шарів, але вигляд у них був не надто надійний.

Я сів перед каменем і раптово торкнувся його.

— С-Сіоне?!

Тато квапливо підхопив мене й відніс від каменю.

При цьому плівка зі слюди, що була у мене в руках, впала.

— Т-ти що робиш?! Не поранився? Не обпікся?!

Тато кілька разів оглянув мої руки, але я не поранився.

Побачивши, що зі мною все гаразд, він з полегшенням видихнув.

— Ну скільки разів я казав не робити нічого небезпечного…

— Вибач, тату... Але дивись, зі мною все гаразд.

— Схоже, це таки слюда. Вона ізолятор.

Тато відпустив мене.

Я зібрав із землі шматочки слюдяної плівки і показав їх татові.

— …Ні підпалин, ні опіків. Отже, ізолятор не пропускає цю блискавку… тобто електрику?

— Так. Я й сам сумнівався, але тепер це доведено.

Поки ми розмовляли, Ґраст сказав:

— Отже, як торкатися цим, то нічого не буде… Дай-но.

Ґраст вихопив у мене з рук слюдяні пластинки й поклав собі на долоню.

Не вагаючись, він доторкнувся ними до громового каменю.

— Справді, нічого не відчуваю. Повністю захищає.

Ґраст здивовано глянув на мене.

Коли в його очах з’явився сильний сумнів, я квапливо додав:

— Г-головне, тепер ми знаємо, що цей… пела-камінь, здається? — ізолятор.

— Лишається купити більший шматок пела-каменю й перевезти громовий камінь!

Моя мета, здається, досяжна.

На це пішло чимало часу і зусиль, але що поробиш.

Це не Земля, де розвинена цивілізація і є зручні інструменти.

Незручно, але я не проти.

Адже є магія.

Ґраст, здається, щось обмірковував, але нічого не сказав.

Мабуть, я таки зробив дурницю.

Тато й мама не надто на це зважають, але так буде не з усіма.

Ґраст, схоже, хороша людина, але це не означає, що він прийме що завгодно.

Можливо, я поспішив.

— Що ж, вертаймося до міста, купимо пела-камінь і повернемося.

Тато не здавався стурбованим, але, глянувши на Ґраста, зітхнув.

Можливо, він думав так само, як і я.

Але якби він знав заздалегідь, то, мабуть, зупинив би мене.

Мабуть, він просто не думав про це так глибоко.

Я теж.

Хай там як, мети, схоже, досягну — тож швидше заберу громовий камінь додому.

Було багато питань, що турбували.

Але я був піднесений, бо знайшов новий матеріал для дослідження магії.

Від вогняного атрибута до громового.

Сподіваюся, цього разу вийде магія, більше схожа на справжню.

З такими думками я повертався до міста.

Громовий камінь, обгорнутий пластинками пела-каменю, я загорнув у хустку й поніс додому.

Розміром він був приблизно двадцять сантиметрів.

Важчий було б не донести, та й небезпечно.

Тому тато сказав, що це приблизно межа.

Мені якраз такий і підходив, тож я був цілком задоволений.

А решту пела-каменю я віддав Ґрастові.

Він заплатив половину вартості, тож проблем не було.

Добра людина.

Хоч камінь і недешевий, він зі сміхом сказав, що я йому як племінник.

Щоб не змарнувати доброти тата й Ґраста, старанно займатимуся дослідженнями магії.

До речі, коли ми виносили громовий камінь, у чоловіка біля входу було таке обличчя!

Мама ж лише усміхалася.

Отже.

Зараз я перебуваю у внутрішньому дворі.

Громовий камінь постійно тріщить і блищить, тож тримати його в кімнаті неможливо.

До того ж, якщо від нього займеться будинок, буде біда.

Тож його поклали на камінні в кутку внутрішнього двору.

Громовий камінь — це мінерал, який періодично випускає електричний струм.

Є багато питань — наприклад, звідки він бере енергію, — але я не вчений і не мінералог.

Якщо зможу користуватися магією, то інше не так важливо, а якщо треба — просто досліджуватиму.

Здалеку за мною спостерігають сестра, тато й мама.

Тато з сяючими очима стежив за кожним моїм рухом.

Мама з усмішкою дивилася на мене.

Сестра, здається, вийшла з дому.

Я став перед громовим каменем і простягнув руку.

Отже, починаємо.

Експеримент з громовою магією розпочато.

Я зібрав магічну силу в правій руці.

Перейшов зі стану зібраної магії до зовнішнього викиду.

З долоні вилетіла куля магічної сили завбільшки з долоню й полетіла до громового каменю.

Вона торкнулася його.

І тієї ж миті…

Блакитнувато-білий струм на мить змінив колір на червоно-білий.

І ледь помітно спалахнув.

— Ого!?

Тато стиснув кулак і вигукнув з захопленням.

Але.

— ...О?

У голосі забриніли нотки сумніву.

Громовий камінь і далі сипав розрядами.

Як завжди — блакитно-білий струм.

Тобто, миттєво все повернулося до звичайного стану.

Змінилися лише колір і яскравість світла після подачі магічної сили.

Більше нічого не змінилося.

Більше того, кількість світла збільшилася лише трохи, тож це майже не мало значення.

До того ж, коли я давав магічну силу вогню, випущена сила летіла далі й згасала вже віддалік, а та, що полетіла до громового каменю, зникла вмить.

— Не вийшло, мабуть?

— Схоже на те.

Родина реагувала кожен по-своєму.

Без сумніву, вони були розчаровані.

Позаду відчувалася невпевненість.

Мабуть, тому що я не рухався з місця.

Тато й мама підійшли до мене.

— Н-ну, невдачі — це нормально.

— Ти ж і раніше багато разів помилявся, поки нарешті не вийшла вогняна магія. Не переймайся, Сіоне.

Тато поплескав мене по плечу, підбадьорюючи.

Поруч мама схилила голову набік і сказала:

— Ой? Сіончику, а може…

У мене затремтіли плечі.

Але не від смутку.

Я сміявся.

— Хе-хе, хе-хе-хе, хе-хе-хе!

— Щ-що з тобою?! Сіоне! Не вийшло, а в тебе таке обличчя…

— Н-невже струм пройшов через тіло?! І тобі щось сталося з головою?!

— Ой-ой, Сіончику, яке в тебе чудове обличчя.

— Хі-хі, ти такий щасливий. Мамі теж радісно.

Тато почав мене трясти.

— Не вмирай, Сіоне! Рана неглибока!

Якщо в мозку справді є якесь ушкодження, від такого можна й справді померти, тож краще не треба.

Але мені це було байдуже.

— Хе-хе, вийшло-о. Ура-а.

— Як це? Як не глянь, а не вийшло.

— Хоча колір змінився і світло з’явилося — невже це успіх?

— Але порівняно з вогняною магією це, як на мене, просто зміна кольору.

Я стримував усмішку і почав пояснювати.

— Хе-хе... Знаєш, іскри від кресала — це насправді розряд, той самий, що й цей струм.

— А коли до них торкається магічна сила, з’являється синє полум’я — ти ж знаєш, тату?

— На той момент у мене було дві гіпотези.

— Перша: магічна сила — це горюча речовина, і більше нічого.

— Друга: магічна сила може бути горючою речовиною, але має й інші властивості.

— «Горюча речовина» — лише робоче припущення, можливо, це тільки одна з властивостей.

— Якби властивість була тільки ця, то від дотику магічної сили громовий камінь мав би спалахнути.

— Але цього не сталося. Змінився колір струму, і стало більше світла.

— Отже, у магічної сили є й інші властивості, крім горючості.

— Тобто зросла ймовірність, що я зможу користуватися різною магією, яку собі уявляю.

Коли магічна сила торкається вогню — у цьому разі іскри, — вона огортається полум’ям.

А від дотику до струму вона змінила колір і засвітилася.

Це зовсім інше явище.

Думати про це з наукової точки зору важко. Я не технар і не дуже в цьому розбираюсь.

Тож те, що я роблю — це просто піддаю магічну силу різним умовам, дивлюся на результати і поступово будую теорії.

У цьому експерименті я зміг дізнатися про властивості магічної сили.

Хоч і лише частково, але цей здобуток дуже важливий.

Адже тепер я знаю, що магічна сила може використовуватися не лише для вогняної магії.

Ще не знаю, як саме застосувати її як громову магію.

Але просвіт уже видно.

Тому я й сміявся.

Я не очікував драматичних результатів.

Я просто бажав, щоб магічна сила не спалахнула вогнем, коли я її випускав.

І це бажання здійснилося.

Тому я й радів без тями.

— Хм, я теж не дуже розумію… але, схоже, тепер більше шансів, що ця громова магія вийде.

— Так. Але в нинішньому стані її ще не можна застосувати.

— Якщо просто випустити магічну силу з тіла й торкнутися нею струму, змінюються лише властивості струму.

— А який має бути результат, щоб сказати, що вийшло?

Почувши татове питання, я уявив ідеальну картину.

— Хм, мабуть, коли з долоні можна буде спрямувати електричний розряд у ціль.

— Тобто блискавка виходить прямо з руки?

— Саме так, я так думаю.

— Але це може бути небезпечно для того, хто використовує магію.

— Якщо випускати розряд, коли магічна сила виходить просто з долоні, — так і буде.

— З вогняною магією так само: спершу треба подбати, щоб не поранитися самому.

— Але перед тим ще треба дещо випробувати…

— Зрозуміло. В будь-якому разі сьогодні краще припинити. Ти одразу після повернення почав експериментувати.

Тато мав рацію.

Вранці ми вирушили, побували на копальні, потім на ринку, а ще дещо купили принагідно.

Тож повернулися ми лише надвечір.

Звичайно, не можна весь час займатися дослідженнями магії.

Насправді я хотів би спробувати ще багато чого.

Сьогодні я багато чого випрошував і завдав татові клопоту.

Тато купив мені пела-камінь і заплатив за вхід на копальню.

Це, мабуть, вийшло недешево.

Добре, що я дитина аристократа.

Тато сказав іти додому, і ми повернулися.

Двір уже починав червоніти в променях заходу.

А на ньому раз у раз спалахував розрядами громовий камінь.

Я подумав.

Вночі це точно буде дуже помітно.

Краще заздалегідь зробити огорожу чи щось подібне.

Думаючи про це, я зайшов до будинку.