Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
207. Перший місяць
Кілька днів потому.
Робота з руйнування скельних стін для втечі триває.
Життя тут трохи стабілізувалося.
Але я не хочу залишатися в такому місці назавжди.
Хочеться якнайшвидше вибратися звідси.
— Гаразд, і це місце вдалося зруйнувати.
— Гм! А-а… Схоже, за ним нічого немає.
Рапунцен розширює щілину й засовує туди обличчя.
Схоже, за цим немає порожнини.
— Доведеться руйнувати й інші місця.
— Яка ж це морока…
— чи не можна вирішити все якось більш вражаюче?
— Було б добре, якби існувала магія телепортації чи щось таке.
— Але такого, звісно,
— Гм… Тоді доведеться діяти наполегливо.
Дивно.
Надто дивно.
Рапунцен надто легко погоджується.
Хоча кілька днів тому вона одразу накидалася.
Чи змінилися наші стосунки?
Чи є інша причина?
Хм, ну, принаймні клопоту поменшало, тож це добре.
Потім минув ще тиждень.
Ми повторювали роботу: обережно руйнували щілини в стінах і обстежували те, що за ними.
Результат.
— Знову нічого.
— Гм. На такій глибині порожнин справді майже немає.
Від падіння під землю минуло приблизно два тижні.
Їжа ще є, і вода теж є.
Кисню достатньо, тож поки що проблем немає.
Якщо немає способу вибратися, залишається тільки чекати на порятунок від Марі та інших.
— Ні! Здаватися ще зарано!
— Тоді що робити?
— Руйнувати стіни силою й копати навмання?
— Ти ж казав про обвали й таке інше.
— Навіть з укріпленням є межа…
— Гм? До речі, Рапунцен вміє використовувати чаклунство землі, правда?
— Чи не можеш ти з його допомогою створювати міцні конструкції?
— Переміщувати землю й каміння я можу.
— Але обробляти їх у мене не виходить.
Я згадую битву з Рапунцен і те, що сталося в цій порожнині.
Справді, вона рухала камінням і землею, але, здається, не так уже сильно змінювала їхню форму.
Тобто, створювати щось, що потребує точної технології, як будинок, неможливо.
— Переміщувати уламки, щоб запобігти обвалу, я можу.
— Якщо ненадовго.
— Можливо, доведеться попросити тебе в критичний момент.
— Та й мені таке точно не під силу.
— Хех, якщо настрій буде, зроблю.
— …Наказ, значить.
— Гну! Підступний негіднику!
Поглянувши на Рапунцен, яка невдоволено надула губи, я знову замислився.
Якщо думати про обвал, подальші розкопки пов'язані з небезпекою.
Тоді, крім як чекати на порятунок, іншого виходу немає?
Просто чекати?
Навіть якщо я можу прискорити ріст грибів, вирощувати їх у великій кількості не вийде.
Їжі теж обмежено.
У нинішній ситуації… мабуть, вистачить на півроку.
Чи прийдуть Марі та інші до того часу — невідомо.
Після роздумів я подивився на Рапунцен.
— У нас є вибір.
— Перший: ризикнути й копати далі, шукаючи вихід.
— Другий: спокійно чекати на порятунок.
— Що, на твою думку, краще?
— Копати далі!
— Так і думав.
Я гірко посміхнувся, а Рапунцен гордо підняла підборіддя, ніби це само собою зрозуміло.
Мені теж не до вподоби просто чекати.
Навіть ризикуючи, хочу рухатися далі, аби хоч трохи просунутися.
— За щілинами в скелі.
— Або під уламками, хоч і небезпечніше.
— Якщо повітря йде знизу, то під уламками найбільша ймовірність, так?
— Тоді відповідь очевидна!
— Так і думав.
— Та й я не проти.
— Краще ставити на більш імовірний варіант.
— Гаразд. Почнемо.
— Угу! Нумо!
Ми кивнули один одному й рушили до уламків.
●〇●〇
Минає місяць після падіння.
Приблизно два тижні після того, як почалися роботи з прибирання уламків.
Ми намагалися рухатися вниз, зважаючи на баланс, іноді пересуваючи камені так, щоб не спричинити обвал.
Уламки засипали порожнину, що тягнеться вниз від Зали в наземній частині Безодні, де перебувала Рапунцен.
Неначе дрібні камінці в тонкій пробірці.
Між ними є простір, і вони підтримують одне одного, тому не рухаються.
Але якщо зрушити хоч один, опір зникне й усе розвалиться.
Неначе дженга.
До того ж посередині, збоку, є порожнина, де ми живемо.
Дивом уламки не засипали цю порожнину.
Одна з причин — мала висота й ширина.
Якщо розширити порожнину далі, уламки, ймовірно, зсунуться й засиплють усе.
За допомогою Бусту я повільно пересуваю уламки завбільшки приблизно метр.
Один із тих, що з боку порожнини.
Трохи далі збоку є місце, куди можна покласти уламок.
Повільно пересуваю й переношу туди, потім витираю піт.
Пахне потом.
Тут немає жодної лазні.
Є кілька рушників, тож досить змочити їх водою й витертися.
Умови — абсолютний мінімум.
Чесно кажучи, останнім часом тіло трохи млявe.
Через їжу, брак сонячного світла чи через ці умови.
Напевно, через усе разом.
Однак.
— Гей! Не витріщайся в нікуди!
— Швидше, йдемо вниз!
Рапунцен незадоволено дивилася на мене.
Завдяки їй настрій значно кращий.
Якби я був сам, напевно, впав би в глибшу депресію.
У найгіршому разі міг би й з глузду з’їхати.
Замкнений простір справді викликає неймовірний стрес.
Ніколи б не подумав, що буду радий присутності ворога — демона.
Я гірко всміхнувся.
— Що за обличчя!
— Подивись на мене!
— Го-го! Ось скільки я переношу!
Рапунцен за допомогою чаклунства переносила одразу кілька каменів.
Здається, вона може вільно рухати каміння й землю за допомогою магічної сили.
Це явно інша техніка, ніж та магія, яку я знаю.
Хоча магічну силу вона, без сумніву, використовує.
— Я працюю руками, а ти — чаклунством…
— Ну, дякую, що переносиш, але ж...
— Тільки не створюй сильних вібрацій. Бо обвалиться.
— Зрозуміла. Рухи різкі, але вібрацій немає!
— Ось! Коли рухаю камінь! Коли піднімаю! Коли опускаю!
— Усе на мить зупиняю! Так!?
Демонструє, самовдоволено рухаючи чаклунством одразу кілька каменів.
Рухи швидкі, а вібрації мінімальні.
— Зрозумів! Зрозумів уже!
— Страшно дивитися, так що припини!
— Хм, боягузливе серце!
— Ти завжди надто переживаєш!
— Навіть розбір завалу йде нормально!
Вже прибрано з десяток уламків, і частина вертикальної вежі з уламків зникла.
Це тому, що я обережно обмірковую рівновагу уламків і прибираю їх, одночасно підпираючи.
Якби доручив Рапунцен, вже б усе обвалилося.
Ну, підкріплення залежить від чаклунства Рапунцен, тож не можу скаржитися.
Навпаки, це дуже допомагає.
Буст — це просто посилення тіла, немає магії, щоб вільно рухати каміння чи землю.
Примушую трохи важке тіло рухатися й повертаюся до роботи.
Якщо так продовжувати, можливо, доберемося до порожнини внизу.
Здається, з'явилося трохи надії.