Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

205. Основи виживання

— …Це корінь.

— …Це ж корінь, ось що.

Я і Рапунцен зазирали в глибину крізь щілину в стіні.

У глибині було щось, що викликало легке відчуття неправильності, і ми обидвоє пильно вдивлялися туди.

— Тут же глибоко під землею, так?

— Гадаю, так.

— Моя магічна сила не сягає поверхні, тож інакше й бути не може.

Через договір господаря і слуги Рапунцен не може брехати мені, тож усе правильно.

Отже, тут має бути чимала глибина.

А тут росте корінь дерева.

Цікаво, наскільки він довгий.

Чи є тут на такій глибині поживні речовини, не знаю.

Це інший світ, тож, мабуть, такі рослини тут цілком можливі.

— Гей, дивись уважніше!

— Он там, бачиш гриб?

Як і сказала схвильована демонка, на кінчику кореня справді виднівся гриб.

Я думав, гриби ростуть на стовбурах дерев.

Але якщо є гриби, то, найімовірніше, є й кисень.

Більшість грибів — аеробні.

І, можливо, вони їстівні.

— Хотілося б подивитися ближче.

— Гаразд! Розіб’ємо його!

— Стривай, знову?!

— Заспокойся, людино.

— Я не збираюся розбивати його з усього розмаху!

— Зробимо це обережно!

— Дивись-но! Ось цей — виглядає смачно, правда?

— М-м, справді, не сказати, що несмачно виглядає…

— Уже кілька днів їмо тільки жорстке м’ясо й хліб, набридло!

— Хочеться чогось іншого!

З Рапунцен я згоден.

Чесно кажучи, теж набридло.

Навіть я, якому байдуже до їжі, вже відчуваю нудьгу.

До того ж турбує брак поживних речовин, а харчів лишилося лише на місяць.

Отже, треба добути нову їжу.

Доведеться це зробити.

— Гаразд. Зроблю я.

— Якщо це зробить Рапунцен, то, мабуть, розіб’є силою.

— Щ-що таке?! Руки в мене вправні!

— Руки вправні, але характер у тебе грубий і запальний.

— Тут я сам зроблю, відійди.

— Гнунуну! Кажеш усе, що хочеш!

— Гм, швидше роби!

Рапунцен схрестила руки з невдоволеним виглядом і відступила на крок назад.

Очевидно, їй не до вподоби, але, схоже, вона не збирається сперечатися далі.

Дивно, але Рапунцен така вже.

Коли справа вирішена, вона не заважає.

Під час експериментів з магічними колами вона ставила запитання, але зайвого не робила.

Просто стояла й дивилася.

Отже, як бути.

Навколо щілини — кам’яна стіна.

Якщо докласти сили, можна зламати.

Тільки вібрацій не хотілося б.

Стіна все ж таки не суцільний камінь, а з домішкою ґрунту.

Тоді тут підійде Фол.

Вливаю атмосферну магічну силу в кам’яну стіну.

Ґрунтова частина почала сама сипатися.

Ділянку зробив порівняно вузькою, тож на міцність це не вплине.

Засунув руку в розм’якшене місце й обережно витягнув камінь.

— Допоможи.

— Клопітно…

Хоч і бурчить, та, схоже, допоможе.

Передаю Рапунцен камінь, а вона складає його біля стіни.

Хоч і лінується, та працює на диво акуратно.

Може, характер у неї не такий уже й грубий?

За деякий час утворився простір, у який можна пролізти.

— Гаразд, рушаймо.

— Угу.

На четвереньках повзу вглиб.

Там, де є коріння, простір трохи ширший.

Там росло кілька коренів і грибів.

— Якщо є коріння, то й волога є?

— І кисень теж є, тож десь у порожнині може бути озеро?

— Така можливість є.

— Повітря ніби трохи вологе.

— Можливо, це те, що ти називаєш підвищеною вологістю?

Справді, вологість трохи зросла.

Невже неподалік є підземні води?

Ми з Рапунцен подивилися на коріння й гриби.

— Гриби. Чи можна їх їсти?

— Це гриб! Обов'язково можна їсти!

Гриб з великою шапкою, трохи оранжевого кольору.

Чи можна його їсти, за виглядом чесно не скажеш.

Та й знань про рослини в мене немає.

Так я й подумав.

Рапунцен раптом почала їсти гриб.

— Гей!? Що ти робиш!?

— Гам-гам!

— Смачно! Смачно! Який смачний цей гриб!

— А раптом отруйний гриб… і ще сирий.

Вона їсть сирий гриб з усмішкою на все обличчя.

Побачивши це, я зітхнув, не приховуючи досади.

Що вона робитиме, якщо там отрута?

… Ні, чому я взагалі переживаю?

Та й яке мені діло, що буде з демонами.

— Гам-гам! Ммм! Ах, було смачно!

— Ти теж будеш!?

Смачний?

Рапунцен усміхається й простягає мені гриб, ніби кажучи: мовляв, смачний же!

Схоже, вона не хоче їсти сама.

Це було так природно, що я ледь не взяв.

Злих намірів не відчуваю.

Неймовірно, але це, мабуть, просто доброта.

… Хотів би, щоб вона припинила таке.

— Не треба. Все ж таки може бути отрута.

— Як можна не їсти таке смачне!

— Боягуз! Гам-гам!

Вона з'їла й інші гриби.

Який же в неї ненаситний апетит.

— Припини вже.

— Не тільки через отруту, але й кількість обмежена.

— Якщо можна їсти, треба економити.

— Гам-гам… Скупий.

— Смачне треба їсти досхочу!

Вона вже жувала третій гриб.

Я проігнорував це і озирнувся навколо.

Грибів, здається, близько тридцяти.

Розміром приблизно вдвічі більше долоні, одного вистачить, щоб насититися.

Але їх не так багато, і якщо їсти бездумно, швидко закінчаться.

Якщо вони закріпилися на коренях дерева — хоч і товстих, як колоди — то, можливо, їх можна вирощувати.

Треба лише з'ясувати, якою є швидкість росту.

Мені раптом спало на думку.

Поруч із невеликим грибом я малюю позначку «正».

Спостерігатиму щодня і досліджуватиму швидкість росту.

Якщо все вийде, у поєднанні з портативною їжею, можливо, вистачить на деякий час.

Заодно, може, ще один експеримент провести.

Колись я читав статтю, що через гриби можна пропускати електрику, щоб прискорити ріст.

Можливо, це подіє й на ці гриби.

До того ж, можливо, з'явиться ефект від магії на їжу.

Повертаюся до Зали й малюю невелике магічне коло.

Написав лише «струм».

Кладу меч із громового заліза на шлях магічної сили й замикаю роздвоєне лезо.

Зробив так, щоб магічна сила проходила через один гриб і поверталася до магічного кола.

Магічна сила у формі циліндричної труби.

Якщо розімкнути лезо меча з громового заліза, між лезами пробіжить струм.

Він потече в магічну силу, пройде через гриб і повернеться назад.

Потрібно стежити, щоб напруга меча з громового заліза не спалила гриб.

Спробував кілька разів — усе спрацювало без проблем.

— Гаразд. Тепер я дізнаюся, наскільки відрізняється швидкість росту гриба, через який пропускають струм, від звичайного.

— Залишилося лише перевірити, чи падають спори біля вирослих грибів.

— Оскільки їх тут так багато, напевно, можна вирощувати природним способом.

Коли я бурмотів це собі під ніс, раптом помітив.

Немає реакції галасливої демониці.

Повертаюся до грибної кімнати, щоб подивитися, що сталося, і бачу, що вона там згорнулася.

— …угугугугу!

— Ж-живіт… болить…!

— Т-то були отруйні гриби…!

Рапунцен, уся в холодному поті, тримається за живіт.

Якщо з'їсти стільки сирими, то й нормальна людина розладнає шлунок.

Демони теж можуть отруїтися їжею…

— Уоооооооо!

Рапунцен, яка сиділа навпочіпки, з плачем кинулася до простого туалету, що ми зробили біля уламків.

До речі, там пропускають циркуляційну магічну силу, щоб боротися із запахом.

Фізіологічні процеси — це природно для живих істот.

Але що це за відчуття.

Це нестерпне відчуття.

Вона справді демон?

Потрібно стежити не лише за їжею, а й за гігієною.

Вибиратися самотужки чи чекати, поки всі прийдуть на допомогу.

Найімовірніше, сюди не вдасться дістатися з порятунком.

Потрібно чимало терпіння, зусиль, а також грошей і часу.

Таких людей майже немає.

— …Сестра, здається, не здавалася б.

Я уявляю обличчя улюбленої сестри.

Навіть якби ролі помінялися, я б точно не здався.

Насправді, коли Марі захворіла на хворобу лінощів, я вирішив лікувати її навіть ціле життя.

Напевно, Марі теж так.

Я розумію.

Через те, що ми брат і сестра?

Ні, не через це.

Просто тому, що ми з Марі.

— Я не здамся. Я точно не здамся.

— Виберуся звідси і повернуся до всіх.

Я стиснув кулаки.

І поклявся собі.

●〇●〇

Тієї ночі.

Хоча котра година, я не знаю.

Ми вирішили лягти, коли кому захочеться спати.

— Угугугугуу!

Рапунцен весь час стогне.

Здається, біль у животі сильний.

Вона весь час сиділа в туалеті, але щойно нарешті прийшла до ліжка.

На щастя, є кілька ковдр.

Земля тверда, але спати можна.

І не думав, що ляжу спати разом з демоном.

Думаю, через контракт не нападатиме, але все одно трохи хвилююся.

І в такій ситуації.

Легко заснути не вийде.

— Треба пити достатньо води.

— Ууу! Я знаю… але ту чаклунську воду пити не можу!

— Від неї якийсь неприємний запах!

— Аа… ну, магічна сила людини для демона отрута.

— Якщо почекати, то, здається, можна пити.

— Магічна сила розчиняється в атмосфері.

Циркуляційна магічна сила, якою я постачаю кисень, та Блоу, що використовує магічне коло, для демонів отрута, якщо поруч, тому Рапунцен часто тримається осторонь.

Але якщо розчиниться в атмосфері, отрута сама виходить.

Якщо подумати, енергія магії — це в основному атмосферна магічна сила.

Тобто вона розчиняється в самій атмосфері й розріджується.

Ймовірно, з водою те саме.

Магічна сила природно випаровується, і сила очищення, мабуть, слабшає.

Це навпаки означає, що «очищувальний ефект проти демонів і монстрів слабшає».

О? Що таке?

Ніби щось на думку спадає.

— …угугугугугугу!

— Ні-і-і!

Дадададада.

Рапунцен стрімко біжить до туалету.

Образ демонів поступово руйнується.

Надто людяна, як то сказати.

Думав, що це жахлива істота, з якою не порозумієшся.

Ніби щось на думку спало, але забув.

Хм, не можу згадати.

Ну, та й годі.

Вже раз на думку спадало.

Згодом знову спаде на думку.

Коли це знадобиться.

— Уууу… більше грибів не буду їсти.

— Не буду їсти…

Плачучи, шепоче слова самопокарання.

Який же це жалібний голос.

Хоча це демон, але стало жаль.

Ну, це ж сама винна.

Я зробив усе, що міг, тож далі вона сама має старатися.

Ох.