Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
204. Дослідження магії — це цікаво
Збірка магічного кола точно неправильна.
Ще раз спостерігаю за двома магічними колами.
Два великі круглі магічні кола стоять поруч, від кожного тягнеться трубка магічної сили, вони з’єднуються посередині й розходяться по всій підлозі.
Але при пильнішому погляді від місця з’єднання колір стає лише зеленим.
Циркуляційна магічна сила — у цьому випадку близька до атрибуту Блоу — має бути зеленою, Аква — синьою, але магічна сила Акви зникла.
Форма магічного кола й обсяг магічної сили однакові.
Різняться лише атрибут і зміст.
Уявляв, ніби кольори змішуються й два ефекти просто накладаються.
Але все вийшло інакше.
Якщо подумати, це ближче до магії синтезу, а точніше — до магії поєднання.
У магії поєднання є сумісність?
…До речі, на відміну від звичайної магії, я ще не експериментував із поєднанням різних атрибутів у магії поєднання.
Якраз підходить, спробую.
Я створив невелике магічне коло й додав до нього довільний механізм.
Кожен атрибут, усі атрибутивні магії, якими я зараз володію.
Флер, Болт, Блоу, Аква.
Є ще Джамп, Щит, Буст — магії, що посилюють тіло, але вони відрізняються від речовин і явищ, тому пропускаю.
Криваву кулю теж відкладаю, бо потребує багато крові.
Крім Блоу, інші магії, мабуть, важко використовувати постійно, тому експериментую способом тимчасового виклику магії.
Результати кожного —.
— …Те саме.
Болт слабкий проти атмосферної магічної сили, Флер слабкий проти Акви, Аква випаровується від Флера й гасить його, Блоу зникає від Болта, посилює Флера й зустрічає опір від Акви.
Тобто вони просто наслідують загальні властивості явищ і речовин.
Те саме, що звичайні фізичні явища й хімічні реакції.
Проблема в тому, що кожне явище або зникає, або триває — два крайні випадки.
Тобто сильніший атрибут залишається, слабший зникає.
Навіть із опором це надто крайньо.
— Гм, тобто простий опір об’єму Акви надто великий?
— Ні, це не так.
— Вологи мало, і головне — сам колір магічної сили змінився.
— Не розумію, про що ти говориш!
— Пояснюй, ти!
Демонка галасує й верещить.
— Ну добре. Насправді—
Після мінімального пояснення Рапунцен витріщилася.
— Ск-кільки ж інформації… Ти справді все це відкрив сам?!
— Не все сам, багато допомагали друзі й родина.
— І все ж… це…
— М-м, ну гаразд. Принаймні зрозуміла!
— Нема про що турбуватися!
— Тобто ти зрозуміла причину?
— Хм-хм, дивно було б, якби я не зрозуміла!
— Слухай, це ж… несумісність!
— Ні, я ж щойно перевірив сумісність.
— Але Аква все одно зникла.
— Ось тому ти нікудишній!
— Немає іншої причини! Окрім несумісності!
— Є інша? Немає ж! Значить, її й немає!
Яка абсурдна логіка.
Яка впевненість.
Ні крихти сумніву у власних словах.
Сильна. Надто сильна. Її его.
Я зітхнув і переключив думки.
Думка Рапунцен досить однобока.
Але вважати її неправильною — теж однобоке судження.
Якщо подумати про сумісність магічної сили, Блоу сильніший за Акву.
Це проявляється чітко.
Чітко… проявляється?
Я подивився на магічне коло.
Що це?
Мені здається, це схоже на щось.
Труба… магічне коло… злиття….
— …коло?
Так!
Це коло!
— Якщо так! Так, це… паралельне коло?
— Зазвичай плюс і мінус батареї з'єднують дротом.
— Щоб усе продовжувало текти.
— Але це магічне коло не обертається по колу, а ходить туди-сюди.
— Якщо подумати, що через це вони зіштовхуються… то зрозуміло, чому опір зростає.
— …нічогісінько не розумію.
— Тобто моя думка правильна!?
— Правильна! Зрештою, це також питання сумісності!
— Дякую, Рапунцен! Ти мене виручила.
— А, дякую!? Щ-що це раптом!
— Ти, людина, смієш дякувати мені, демониці!
— Чому ти це робиш, коли ми вороги!?
— Неважливо, які стосунки.
— Якщо тобі допомогли, дякуєш. Бо радий — і кажеш про це.
— Ось і все.
Яка дивна демониця. Ні, це демони дивні.
Га? Це я дивний?
Ну й гаразд, я ж і справді вдячний.
Так чи інакше, ниточку до розв'язку я вже знайшов.
Залишилося лише продовжити перевірку!
Я стираю все магічне коло і пишу заново.
Цього разу «в одному магічному колі написав два речення».
Якщо попередня форма була «паралельним колом», то це «послідовне коло».
Зазвичай у формі кола напруга стає сталою, а проводка — простою.
Тобто, оскільки атрибут визначається з першого етапу, зникає етап злиття й змішування, і не треба думати про сумісність.
Тобто простий механізм.
— «Ого? Використовувати два чаклунства на першому етапі?»
— «Так. Тоді не буде опору від сумісності, і потік магічної сили стане плавним.
— Думаю, раніше проблема виникала через зіткнення сумісності й потоку»
— «Зрозуміло… Потік магічної сили!
— Гм, так-так. Ось у чому справа»
Рапунцен з трохи збудженим виглядом, сопучи носом «хм-хм».
Напевно, їй справді подобається магія.
Створив у магічному колі речення «циркулювати повітря й збирати вологу з повітря».
Наклав магічну силу на рядки, поширив по всій землі, потім пустив ротову магічну силу в магічне коло.
Блоу чисто циркулює.
Нічим не відрізняється від попереднього магічного кола.
Проблема з водою… точніше, з Аквою.
Я та демониця-дівчина пильно дивимося на флягу.
Так ми просиділи якийсь час.
Бульк.
— «Щ-щойно крапля води впала!?»
— «А, ага! Впала! Впала! Без сумніву впала!»
Успіх!
Зміг зібрати вологу з атмосфери й покласти у флягу!
Лише одна крапля.
Але успіх — без сумніву.
Кожні кілька секунд по краплі вода падає у флягу.
Схоже, працює нормально.
— «Вдалося! Вдалося!
— Ще один механізм магічного кола завершено!»
— «Нухахаха! Цікаве чаклунство!
— Механізм? Магічне коло? Не дуже розумію, але цікаве — без сумніву!»
— «…Ти щойно сказала „цікаве“?»
— «А»
Рапунцен закриває рот рукою, з обличчям, сповненим подиву.
Наші погляди зустрічаються.
Вона з виглядом ніяковості відвела погляд.
— Я… я не казала!
— Ти казала!
— Речі, вигадані людьми, не можуть бути цікавими!
— Але ти сміялася!
— Я не сміялася! У мене таке обличчя!
— Це чарівне, миле обличчя!
Суперечка «казала — не казала» триває.
Дивна розмова.
Люди й демони вбивали одне одного, ворогували.
А тепер ми так само насолоджуємося цим.
Хоча мали б знати, що не можемо порозумітися.
Чому так?
Дивлячись на обличчя Рапунцен, я трохи замислююся.
Можливо, люди й демони можуть співіснувати?
Чи то я такий наївний, що плекаю таку слабку надію?
Раптом згадую слова Кола.
«Слухай? Перш ніж відкривати серце співрозмовнику, подумай, що можна казати, а що ні.
Щоб захистити себе чи когось іншого, не можна легко виказувати свої справжні думки. Зрозуміло?»
Перед очима постає обличчя мого серйозного друга.
Я тримаю ці слова в серці, але все одно продовжую думати.
Дивлячись на цю демонку, яка верещить передо мною, як дитина.
І питаю себе: що ж я насправді хочу, раз мимоволі засміявся?