Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

203. Ворог людей

— Що ти робиш цього разу?

Рапунцен з цікавістю дивиться мені на руки.

Після того, як ми поїли, я з Громовим ліхтарем у руках оглядав стіни в усіх закутках.

— Я дивлюся на щілини, потоки повітря та все таке.

— Наприклад, якщо є щілина, то за нею може бути простір.

— Насправді повітря циркулює, тож десь воно має з’єднуватися.

— Ого! Тобто, якщо розвалити стіну до того місця, то можна вийти назовні!

— Гаразд, давай негайно!

— Ні-ні! Я ж казав, що може обвалитися!

Навіть якщо ми знайдемо шлях до того місця з повітрям, силові методи категорично заборонені!

— Ммм! Яке ж це клопітно.

— Звичайно, щось та вийде.

— Як треба жити, щоб так думати…

— У будь-якому разі, ніяких безглуздих вчинків!

— І чаклунство без дозволу теж заборонено! Домовилися!?

— Гхх! Знову нові обмеження…

Вона сердито дивиться на мене.

Однак більше нічого не сказала.

Спочатку вона весь час щось казала.

Можливо, вона трохи звикла.

Хоча, мабуть, просто змирилася.

Ми з Рапунцен обійшли порожнину й повернулися до місця з магічним колом.

— На вигляд, там є кілька щілин і відчувається рух повітря.

— Але вони завбільшки лише з палець, тож пройти важко.

— Можливо, там щось є, але.

— А пройти всередину, не руйнуючи, можна?

— Ні, не можна.

— Тобто, швидко вибратися звідси неможливо.

— Тоді залишається тільки розвалити… гххх! Я, я знаю!

— Не буду руйнувати! Гхх, чому навіть від самої думки трохи болить голова…

— …Тоді й не кажи.

Я зітхнув і почав думати.

Найперше, чого треба досягти якнайшвидше, — це постачання кисню.

Ризик обвалу, здається, невеликий, але все одно варто бути обережним.

Далі — вода.

Їжі вистачить на місяць, але без води вижити важко.

До того ж у нас лише сушене м’ясо та сухий хліб, тож поповнити запас води з їжі не вийде.

Отже, доведеться використовувати Акву, щоб збирати вологу з повітря.

Але через малий радіус дії зібрати достатньо води непросто.

— …Ні, зачекай.

— Ми вже використовуємо циркуляційну магічну силу, тож чому б не використати її, щоб разом збирати вологу з атмосфери?

— Знову щось бурмочеш.

Рапунцен щось каже, але до моїх вух не доходить.

Поруч із магічним колом я намалював інше, такого ж розміру.

Письмена фей у ньому означали «збирати вологу з атмосфери».

До письмен фей на магічному колі я додав магічну силу у формі спіралі від комариної спіралі й з’єднав її з циркуляційною магічною силою.

Під магічною силою я поставив флягу.

Форму магічної сили я підправив так, щоб зібрана волога капала у флягу.

— Ось так має спрацювати?

— Гей! Що ти взагалі задумав?

— Збирати вологу з атмосфери.

— Разом із циркуляційною магічною силою має бути якраз.

— Вологу з атмосфери? І таке буває?

Я подумав, що вона не розуміє, про що я, але за такого рівня цивілізації в цьому світі така реакція не дивна.

Адже невидиме важко збагнути.

— Ну, дивись.

— Гм? Дивні речі ти виробляєш.

— Не «ти», а Сіон. Сіон Орнстайн.

— Гм! Для людини й «ти» зійде!

Демонка пирхнула й відвернулася.

Ну, я й не просив, щоб вона так зверталася, тож нехай.

Розмова урвалася, і ми з Рапунцен просто дивилися на магічне коло.

Дивно, але навіть просто чекати їй, схоже, не було нудно — Рапунцен так само пильно дивилася на флягу.

Мабуть, її все ж цікавлять магічні експерименти.

Однак у флягу так і не впала жодна крапля.

— Вода ж не капає.

— Хм, але має бути.

— У атмосфері волога точно є.

— Гм, якщо це правда, то чому вода не збирається?

— …Вологість низька? Навіть у цій печері не так сухо, тож ні.

— Тоді сама структура неправильна?

— Механізм магічного кола не спрацьовує?

Я думав, що два магічних кола, з’єднані разом, запустять дві магії одночасно.

Можливо, я надто спростив.

Хм, у чому ж проблема.

І раптом.

— Гей, ти. Іди сюди.

— Е? Що?

Рапунцен, не відводячи погляду від місця, де перетнулися два потоки магічної сили, поманила мене.

Підійшовши ближче, я відчув дивне й тривожне відчуття, що щось не так.

— Тут у магічній силі є викривлення.

— Здається, вона не тече як слід.

— А, справді… Що це? Вони зіштовхуються?

Раптом, коли я подивився на магічне коло, кожне з них світилося.

Циркуляційна магічна сила — зеленого відтінку.

Аква — блакитного.

Насправді колір магічної сили — зелений.

У місцях з’єднання магічні сили зіштовхуються, і блакитна магічна сила зникає.

Тобто її знищує циркуляційна магічна сила?

Проблема в алгоритмі чи в чомусь іншому.

— Циркуляційна магічна сила не зливається з нею як слід?

— Обсяг магічної сили однаковий, але атрибут, що має перевагу, проявляється сильніше?

— Гм? Тобто та магічна сила сильніша, тому ця зникає?

Рапунцен спершу показала на циркуляційну магічну силу, а потім на Аква.

— Але ж це вітряний атрибут? Водяний атрибут не є протилежним, чи не так?

— Протилежний атрибут… Здається, Ейнцвельф теж про щось таке казав.

— Ти знаєш про Ейнцвельфа?!

— Що з ним сталося?

А, до речі, я його переміг.

Лихо. Що робити? Чи варто брехати?

Я ж казав Рапунцен не брехати, а тепер сам брешу…

— Він… загинув.

— Його вбили люди.

Я ж не збрехав.

Просто мовчу, що вбив його саме я.

Адже її одноплемінника вбили, тож вона розгнівається.

Може, навіть присягнеться помститися.

Тоді рівновага може порушитися.

Так я подумав.

— О, так-так!

— Ну, якщо загинув, то нічого не поробиш!

— Він був неприємним типом, тож мені байдуже!

Рапунцен чомусь радісно сміялася.

— Е, а хіба він не був твоїм товаришем…?

— Не союзниками! Просто ті самі демони!

— Ми, демони, ну, як би то сказати… не такі.

— …Ну, якщо немає проблем, то гаразд.

— Я думав, ти почнеш говорити про помсту.

— Я помщуся.

— …Що?

— Звичайно, людей, які вбили демонів, уб’ють.

— Ейнцвельф мені байдужий, але немає причин не вбивати тих, хто вбиває демонів.

— Убивати їх, щойно знайдеш, — це ж природно, правда?

Сказав це з серйозним обличчям, спокійно, ніби це було само собою зрозумілим.

Страшно було те, що в його голосі не було жодної краплі емоцій.

Так. Не забувай.

Цей — демон. Ворог людей.

Те, що він досі не вбивав людей, не означає, що не вбиватиме їх і надалі.

Насправді, нас мало не вбили.

Через те, що ми трохи разом займалися дослідженням магії, я відчув до нього невелику близькість.

Але це була помилка.

Бо цей — не людина.